ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.04.2026Справа № 910/15867/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Корпорації "ТСМ Груп",
до відповідача: Акціонерного товариства "Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект",
про стягнення 202 173,55 грн, -
Корпорація "ТСМ Груп" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" про стягнення основного боргу в сумі 106 144 грн, 3% річних в сумі 5193,76 грн, інфляційних втрат в розмірі 20163,89 грн, пені в сумі 63261,82 грн та штрафу в розмірі 7430,08 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором підряду №18/20/3820512 від 17.09.2020 в частині своєчасної оплати виконаних робіт. При цьому, позивачем наголошено, що заборгованість за означеним договором було реструктуризовано згідно укладеної між сторонами угоди про реструктуризацію.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
07.01.2026 (сформовано 06.01.2026) відповідачем через систему «Електронний суд» до суду був поданий відзив на позовну заяву, в якому Акціонерне товариство "Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" визнав суму основного боргу в розмірі 106 144,00 грн та заперечував щодо вимог про стягнення штрафних санкцій та компенсаційних платежів з огляду на положення договору та чинного законодавства України. Також відповідач просив суд зменшити заявлені до стягнення позивачем витрати на правову допомогу до 6 000,00 грн.
13.01.2026 (сформовано 12.01.2026) через систему «Електронний суд» позивачем до суду була подана відповідь на відзив, в якій Корпорація "ТСМ Груп" виклало аргументи проти доводів відповідача.
З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
17.09.2020 між Акціонерним товариством «Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект», як замовником, та Корпорацією «ТСМ ГРУП», як виконавцем, був укладений договір № 19/20/3820512 на виконання проєктних робіт (далі - договір).
За умовами пункту 1.1 вказаного договору виконавець зобов'язується виконати проектні роботи, згідно Технічного завдання (Додаток №4) та у відповідності до ДБН А.2,2-3-2014, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити проектні роботи на тему: «ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013. Проектні роботи но об'єкту: «Реконструкція будівлі караулу в частині реконструкції будівлі контрольно-пропускного пункту № 2 на Рівненській АЕС. Розробка проекту та робочої документації в частині АКТЗ СФЗ КПП-2 та КПП-5». Код Державного класифікатора продукції та послуг ДКГІ11 016:2010 - 71.12. Код Державного класифікатора ДК 021:2015 (CPV): ПВР - 45000000-7.
Обсяг і терміни виконання робіт визначаються на підставі Технічного завдання (Додаток № 4) та відображаються в Календарному плані (Додаток № 2) (пункт 1.2 договору).
Згідно з пунктом 1.3 договору даний договір є субпідрядним в межах Генерального Договору № 3820512/46-122-08-20- 09956 від 18.08.2020, який укладений між Замовником та ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» (далі - Генеральний Замовник).
Відповідно до пункту 3.1 договору ціна проектних робіт, що виконуються за даним договором становить: 1 080 120,00 грн. Крім того ПДВ 20% - 216 024,00 грн. Всього ціна договору: 1 296 144,00 грн.
Оплата за виконані проектні робота здійснюються замовником на підставі двосторонньо підписаних Актів здачі-приймання виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів, в розмірі вартості виконаних робіт, на поточний рахунок Виконавця протягом 5 робочих днів з дати отримання Замовником коштів за ці роботи від ВП РАЕС по Генеральному договору, за умови реєстрації Виконавцем податкової накладної в ЄРПН (пункт 4.1 договору).
Згідно з пунктом 5.1 договору передача замовнику виконаних робіт здійснюється поетапно відповідно до Календарного плану (Додаток № 2) по супровідним документам Виконавця (накладним). При завершенні робіт по етапу виконавець надає замовнику: розроблену документацію відповідно до п.13 Технічного завдання (Додаток № 4); акт здачі-приймання виконаних робіт. Замовник протягом 5 робочих днів з дата отримання акта здачі-приймання виконаних робіт і проектної документації направляє Виконавцю підписаний акт, при умові підписання Акту здачі-приймання виконаних робіт по Генеральному договору, або мотивовану відмову від прийняття робіт (пункт 5.2-5.3 договору).
На виконання умов укладеного договору позивачем було виконано всі проектні роботи на суму 1 296 144,00 грн, та складені відповідні акти, а саме: Акт здачі-приймання виконаних робіт № 1 від 22.12.2022 на суму 82 800,00 грн, Акт здачі-приймання виконаних робіт № 2 від 16.12.2022 на суму 545 952,00 грн, Акт здачі-приймання виконаних робіт № 3 від 01.06.2022 на суму 667 392,00 грн.
Відповідач частково виконав свій договірний обов'язок щодо оплати виконаних проектних робіт на суму 100 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4910 від 16.12.2022 на суму 82 800,00 грн про оплату робіт по Акту здачі-приймання виконаних робіт №1 та платіжною інструкцією №4911 від 16.12.2022 на суму 17 200,00 грн по Акту здачі-приймання виконаних робіт №2.
Листом № 61523000.315.16263-КР-Н від 01.06.2023 відповідач звернувся до позивача з пропозицією реструктуризації заборгованості в розмірі 1 196 144,00 грн та скерував на підписання угоду про реструктуризацію заборгованості до договору про виконання робіт № 19/20/3820512 від 17.09.2020, яка була підписана з боку позивача.
Пунктом 1 вказаної угоди сторони визнали, що сума простроченої заборгованості підтверджується підписанням сторонами акту виконаних проектних робіт №2 від 16.12.2021 (сума акту складає 545 952 (п'ятсот сорок п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят дві) грн 00 копійок. Сума заборгованості по акту складає 528 752(п'ятсот двадцять вісім тисяч сімсот п'ятдесят дві) грн 00 копійок) та акту виконаних проектних робіт №3 від 01.06.2022 (сума акту складає 667 392 (шістсот шістдесят сім тисяч триста дев'яносто дві) грн 00 копійок. Сума заборгованості по акту складає 667 392 (шістсот шістдесят сім тисяч триста дев'яносто дві) грн 00 копійок) до Договору.
Згідно з пунктом 2 вказаної угоди сторони визнають, що вказана у п.1 цієї угоди загальна сума 1 196 144,00 грн. (один мільйон сто дев'яносто шість тисяч сто сорок чотири гривні 00 копійок) у тому числі ПДВ, простроченої заборгованості підтверджується підписаним Сторонами актами виконаних проектних робіт №2 від 16.12.2021 та № 3 від 01.06.2022 до договору.
Відповідно до пункту 3 угоди боржник зобов'язується не пізніше 30 числа кожного місяця, протягом 11 (одинадцяти) місяців, перераховувати на поточний рахунок кредитора, що вказаний у пункті 5 цієї угода, суму у розмірах згідно з графіком, що наведений у пункті 4 цієї Угоди.
Графік погашення простроченої заборгованості за укладеною угодою до договору сторони погодили у пункті 4, яким передбачено: червень 2023 року - 100 000,00 грн, липень 2023 року - 110 000,00 грн, серпень 2023 року - 110 000,00 грн, вересень 2023 року - 110 000,00 грн, жовтень 2023 року - 110 000,00 грн, листопад 2023 року - 110 000,00 грн, грудень 2023 року - 110 000,00 грн, січень 2024 року - 110 000,00 грн, лютий 2024 року - 110 000,00 грн, березень 2024 року - 110 000,00 грн, квітень 2024 року - 106 144,00 грн.
За твердженнями Корпорації "ТСМ Груп" відповідач належним чином виконував свої зобов'язання по Угоді про реструктуризацію, сплативши з червня 2023 року по березень 2024 року 1 090 000,00 грн, проте останній платіж за квітень 2024 року в розмірі 106 144, 00 грн відповідач не здійснив, що зумовило звернення із цим позовом до суду, в межах якого крім суми основного боргу позивач також просить стягнути з відповідача 5 193,76 грн три проценти річних за період з 01.05.2024 по 17.12.2025, 20 143,89 грн інфляційних втрат за період з 01.05.2024 по 30.11.2025, пеню у розмірі 63 261,82 грн за період з 01.05.2024 по 17.12.2025 та 7 430,08 грн штрафу.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.
Судом врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на вказане, беручи до уваги, що спір між сторонами виник до 28.08.2025, суд дійшов висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Дослідивши умови укладеного договору № 19/20/3820512 на виконання проєктних робіт, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою цей договір є договором підряду.
Відповідно до частини 1 статті 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з позовними вимогами позивача, що підтверджується представленими суду доказами, відповідачем не здійснена повна оплата робіт, прийнятих останнім за Акт здачі-приймання виконаних робіт № 3 від 01.06.2022 на суму 106 144,00 грн.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Водночас, за приписами частини 604 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Так, на переконання суду внаслідок укладення угоди про реструктуризацію заборгованості до договору про виконання робіт № 19/20/3820512 від 17.09.2020 сторонами була погоджена новація щодо іншого строку виконання грошового зобов'язання.
Керуючись наведеним, з урахуванням умов пункту 3, 4 угоди про реструктуризацію, суд дійшов висновку про те, що строк внесення чергового платежу в розмірі 106 144,00 грн є таким, що настав 30.04.2024.
Відповідачем, у порушення умов укладеного договору та угоди про реструктуризацію, не була здійснена повна оплата виконаних робіт у визначені строки.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторін. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
З огляду на вказане, беручи до уваги, що строк виконання обов'язку з оплати за договором та угодою про реструктуризацію є таким, що настав, враховуючи визнання відповідачем позовних вимог в частині суми основного боргу, суд дійшов висновку про те, що загальна сума заборгованості в розмірі 106 144.00 грн підлягає стягненню на користь позивача з Акціонерного товариства "Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект", а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат суд відзначає наступне.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Суд відзначає, що розрахунок компенсаційних платежів був здійснений позивачем за на суму 106 144,00 грн з урахуванням строків оплати за період з 01.05.2024 по 17.12.2025.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18) та від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18) сформулювала правовий висновок про те, що положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Тотожної правової позиції щодо правомірності застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України за порушення зобов'язання з виплати страхового відшкодування дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.02.2020 у справі №758/16044/16-ц та від 20.07.2020 у справі №910/14293/19.
Разом з тим, відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункт 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).
Суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, зважаючи на імперативність приписів частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, дійшов висновку про правомірність стягнення з Акціонерного товариства "Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" трьох процентів річних у розмірі 5 193,76 грн та інфляційних втрат у розмірі 20 143,89 грн.
Крім того, позивач просить суд у рішенні зазначити про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення три проценти річних до моменту повного виконання рішення суду.
Згідно з приписами частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Тобто, вимога про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення не є самостійною позовною вимогою немайнового характеру, яка повинна оплачуватись судовим збором в розумінні норм Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана вимога заявляється безпосередньо не до відповідача у справі, а є за своєю правовою природою клопотанням позивача заявленими до суду про використання останнім передбаченого частиною 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України відповідного права.
Таким чином, зазначаючи в тексті судового рішення про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, суд лише використовує своє право на вчинення дій встановлене частиною 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Суд дійшов висновку, що застосування частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України сприятиме швидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач позбавиться необхідності ще раз звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів, за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.
Отже, з метою позбавлення позивача необхідності повторного звернення до суду з позовом про стягнення трьох процентів річних, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування трьох процентів річних з наступного дня після закінчення визначеного позивачем періоду нарахування, тобто з 18.12.2025 до повної сплати суми основного боргу.
Відповідно до частин 11, 12 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
З урахуванням викладеного, на підставі частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за необхідне зазначити в рішенні суду про нарахування трьох процентів річних з 18.12.2025 (наступний день після закінчення визначеного позивачем періоду нарахуванням трьох процентів річних) до моменту сплати суми основного боргу з урахуванням вимог законодавства України, що регулюють таке нарахування (стаття 625 Цивільного кодексу України).
При цьому суд вважає за необхідне роз'яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, три проценти річних нараховуються на залишок боргу, що залишився.
Щодо вимоги про стягнення пені та штрафу суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Так, пунктом 6.1 та 6.2 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором Виконавець і Замовник несуть майнову відповідальність відповідно до чинного законодавства та цього договору. При порушенні термінів виконання робіт Виконавець виплачує Замовнику пеню в розмірі 0,1% за кожен день прострочення від вартості невиконаних робіт з етапу, а за прострочення більше тридцяти днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % (семи відсотків) зазначеної вартості..
Перевіривши розрахунок заявленого штрафу та пені, керуючись приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та принципом диспозитивності, суд дійшов висновку, що до стягнення з Акціонерного товариства "Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" підлягає пеня у розмірі 19 530,50 грн та 7 430,08 грн штрафу.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, наведенні норми та беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Корпорації "ТСМ Груп" до Акціонерного товариства "Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект", а саме про стягнення заборгованості в розмірі 106 144,00 грн, 5 193,76 грн три проценти річних, інфляційних втрат у розмірі 20 143,89 грн, пені в розмірі 19 530,50 грн та 7 430,08 грн штрафу.
Щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу судом враховано правову позицію Великої палати Верховного Суду, яку висловлено у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, та вказано наступне.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу Корпорацією "ТСМ Груп" суду були представлені договір про надання правничої допомоги від 05.08.2021, укладений між Корпорацією «ТСМ ГРУП» (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням «ВіннерЛекс» (Адвокатське об'єднання), специфікація № 161 від 17.12.2025, платіжна інструкція № 1910 від 18.12.2025 на суму 12 000,00 грн, ордер на надання правничої допомоги № 1174276 від 17.01.2023.
За змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" ).
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі N 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі N 910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
У постанові від 16.11.2022 по справі №922/1964/21 Великої Палати Верховного Суду також наголошено, що частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами
Відповідач у своєму відзиві зауважував, що сума заявлених позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 12 000,00 грн є неспівмірною з обсягом наданих послуг адвоката та предметом спору.
Суд відзначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З огляду на встановлене у сукупності та враховуючи подані відповідачем заперечення щодо розміру судових витрат на правову допомогу, принципи співмірності та розумності судових витрат, обсяг доказів, що підлягали вивченню та аналізу, зважаючи на не складність справи, суд доходить висновку, що на Акціонерного товариства "Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" має бути покладений обов'язок відшкодування позивачу 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Водночас, згідно з приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та витрати позивача на професійну правничу допомогу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов Корпорації "ТСМ Груп" до Акціонерного товариства "Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" про стягнення 202 173,55 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (01135, Україна, місто Київ, проспект Берестейський, будинок 4; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 16392628) на користь Корпорації "ТСМ Груп" (03150, Україна, місто Київ, вулиця Ямська, будинок 72; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37034171) заборгованість в розмірі 106 144,00 грн, 5 193,76 грн три проценти річних, інфляційні втрати у розмірі 20 143,89 грн, пеню в розмірі 19 530,50 грн, 7 430,08 грн штрафу, 7 836,94 грн витрат на правничу допомогу та 2426.08 грн судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. У порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України нарахувати до стягнення з Акціонерного товариства "Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (01135, Україна, місто Київ, проспект Берестейський, будинок 4; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 16392628) три проценти річних від суми заборгованості у розмірі 106 144,00 грн з 18.12.2025 до моменту виконання рішення суду за формулою: [сума заборгованості]*3*[кількість днів прострочення]/[кількість днів у році]*100.
Роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати Акціонерним товариством "Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (01135, Україна, місто Київ, проспект Берестейський, будинок 4; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 16392628) суми основного боргу, нарахування 3 процентів річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено 29.04.2026.
Суддя В.В. Князьков