28.04.2026 м.Дніпро Справа №904/6028/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач)
суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.
секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.
за участю представників сторін:
прокурор: Трубіцин В.Д.
від позивача-1: не з'явився
від позивача-2: не з'явився
від відповідача (скаржник): не з'явився
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2026 (суддя Ярошенко В.І.) у справі №904/6028/25
за позовом Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави
в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) та Лихівської селищної ради
до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
про стягнення шкоди завданої порушенням природоохоронного законодавства
Короткий зміст позовних вимог.
Жовтоводська окружна прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), Лихівської селищної ради звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - ДСГП «Ліси України»), в якому просить суд стягнути шкоду, завдану порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у розмірі 483368,93 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на те, що ДСГП «Ліси України», як постійний лісокористувач, в порушення ст. ст. 19, 63, 86, 89, 90 Лісового кодексу України не забезпечило охорону і збереження лісових насаджень, тобто допустило протиправну бездіяльність, наслідком якої стала незаконна порубка невстановленими особами 83 дерев на підвідомчій відповідачу території - земельній ділянці з кадастровим номером 1224555600:01:002:0129. У результаті вказаного порушення державі заподіяно шкоду у сумі 483368,93 грн, розраховану згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», яку прокурор, посилаючись на п. 5 ч. 2 ст. 105, ст. 107 Лісового кодексу України, ст. 1166 ЦК України, просить стягнути з відповідача на користь держави в особі Лихівської селищної ради.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2026 у справі №904/6028/25 позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь держави в особі Лихівської селищної ради шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу, у розмірі 483368,93 грн; стягнуто Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Дніпропетровської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 5800,43 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач неправомірно не здійснив належних заходів для збереження лісонасаджень на земельній ділянці, постійним користувачем якої він є. Вказане, на думку суду, свідчить про наявність як вини відповідача, так і протиправної поведінки, а також причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, які спричинили збитки.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків, завданих внаслідок незаконної порубки лісу, та задоволення позовних вимог у цій справі щодо стягнення з відповідача шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища в результаті порубки лісу, у розмірі 483368,93 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2026 у справі №904/6028/25 та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Ключові аргументи відповідача зводяться до наступного:
- відсутній причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) відповідача та шкідливими наслідками у вигляді завдання шкоди незаконною порубкою, також відсутня вина відповідача, адже останнім було вжито всіх залежних від нього дій, спрямованих на організацію належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду;
- судом першої інстанції не вказано жодної дії, якої відповідач не вчинив, а мав би вчинити, щоб запобігти незаконній порубці лісу, також не вказано перелік дій (заходів), спрямованих на охорону лісових ресурсів, недотримання яких відповідачем безпосередньо призвело до незаконної порубки лісових ресурсів;
- проігноровано дію форс-мажорних (введення воєнного стану на території України та встановлення комендантської години на території України) в силу яких відповідач не мав можливості в повній мірі здійснювати заходи щодо охорони лісів.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
03.04.2026 від керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти вимог апеляційної скарги, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.
В обґрунтування своєї позиції прокурор зазначив, що саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача, яка полягає у незабезпеченні підприємством достатньої, необхідної, належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій території, стала можливим і відбулась вирубка дерев невстановленими особами, що спричинило завдання державі шкоди.
При цьому, прокурор наголосив на тому, що не важливо хто конкретно здійснив незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної порубки дерев третіми особами.
Враховуючи наведене, прокурор виснував про те, що порушення відповідачем вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на нього цивільно-правової відповідальності.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач), суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2026 у справі №904/6028/25; розгляд апеляційної скарги призначено на 28.04.2026 о 14:40 год.
У судове засідання 28.04.2026 з'явився прокурор, надав заперечення проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення суду першої інстанції вважає законним та обгрунтованим. Представники позивачів та відповідача правом участі в судовому засіданні не скористались, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
У судовому засіданні 28.04.2026 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Згідно з ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, згідно з інформацією філії «Східний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» від 14.05.2025, даних Публічної кадастрової карти, які відображають відомості про межі територіальних громад, що визначаються по зовнішніх межах юрисдикції рад територіальних громад, які об'єдналися відповідно до Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад», територія кварталу 21 Лихівського лісництва філії «Східний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України», перебуває в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1224555600:01:002:0129 в адміністративних межах Лихівської селищної територіальної громади.
Відповідно до інформації наданої у листі філії «Східний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» від 14.05.2025 №1077/32.6-2025, земельна ділянка з кадастровим номером 1224555600:01:002:0129, на якій невстановленими особами здійснено незаконну порубку 83 дерев, перебуває в постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
Згідно відомостей з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 1224555600:01:002:0129 відноситься до категорії: землі лісогосподарського призначення, код цільового призначення: 09.01 Для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг, площа 52.1681 га, місце розташування: Дніпропетровська область, Кам'янський район, Лихівська селищна територіальна громада.
На підставі наказу «Про здійснення заходів, направлених на виявлення та попередження фактів незаконного добування та розповсюдження об'єктів рослинного та тваринного світу, та порушень природоохоронного законодавства на території Дніпропетровської та Кіровоградської областей, в т.ч. на територіях об'єктів природно-заповідного фонду» від 29.02.2024 року №55-ТП старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Придніпровського округу Банним А.Ю. та державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Придніпровського округу Звягою Д.В. здійснено виїзд та обстеження місця незаконної порубки дерев по ліву сторону автодороги між с.Лихівка та с.Байдківка, Кам'янського району Дніпропетровської області (координати на карті: 48.646690, 33.844833), в присутності лісника Лихівського лісництва філії «Петриківський лісгосп» ДСГП «Ліси України» Петрушака Ю.А. та представників національної поліції ВП №7 Кам'янського РУП.
Під час обстеження виявлено пошкодження зелених насаджень до ступеня припинення росту у кількості 83 одиниці. Здійснено вимірювання діаметрів стовбурів пошкоджених дерев. Діаметри стовбурів пошкоджених дерев до ступеня припинення росту становлять: 10,1-14 см. - 9 од., 14,1-18 см. - 10 од., 18,1-22 см. - 12 од., 22,1-26 см. - 22 од., 26,1-30 см.- 10 од., 30,1-34 см. - 8 од., 34,1-38 см. - 4 од., 38,1-42 см. - 2 од., 42,1-46 см. - 3 од., 46,1-50 см. - 1 од., 64 см. - 1 од., 58,5 см. - 1 од.
Вимірювання стовбурів діаметрів пошкоджених дерев до ступеня припинення росту проводилось спеціальною повіреною вимірювальною рулеткою (свідоцтво про контроль метрологічних характеристик засобу вимірювальної техніки від 30.08.2023 № 08-0/17048-2-2, чинне до 30.08.2024). Виходячи с морфологічних ознак дерева знаходились в задовільному санітарному стані.
На момент перевірки інспекторами не було встановлено осіб правопорушників.
За результатами обстеження та проведення перевірки дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища складено акт від 14-21.03.2024 за №24/4.2/24.
Згідно розрахунку, проведеного працівниками Державної екологічної інспекції Придніпровського округу на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №665 від 23.07.2008 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, завданої лісу», вказаним правопорушенням заподіяно шкоду лісовому господарству на загальну суму 483368,93 грн.
Матеріали обстеження направлено Інспекцією до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області листом від 26.03.2024 №3-1787-42 для встановлення винних осіб та реагування в межах повноважень.
07.03.2024 за даним фактом Відділенням поліції №7 Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області до ЄРДР внесені відомості за №12024041560000120 щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.
Під час досудового розслідування кримінального провадження №12024041560000120 здійснено огляд місця події, по ліву сторону автодороги між селами с. Лихівське та с. Байдківка, Кам'янського району Дніпропетровської області (координати, 48.646690, 33.844833), в ході якого виявлено 83 пнів сироростучих дерев, у яких відсутня середня частина стовбура дерева.
У ході досудового розслідування кримінального провадження №12024041560000120 осіб, які безпосередньо вчинили незаконну порубку дерев, не встановлено, шкода, завдана навколишньому природному середовищу, у добровільному порядку не відшкодована.
З огляду на перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні ДСГП «Ліси України» та встановлений факт незаконної порубки дерев, суд першої інстанції визнав доведеними обставини заподіяння державі шкоди у розмірі 483368,93 грн унаслідок порушення вимог лісового та природоохоронного законодавства.
Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Стосовно наявності підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у даній справі, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Закон України «Про прокуратуру» визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Як передбачено ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
В обґрунтування підстав представництва прокурора в суді, прокурор, посилаючись на ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», зазначає про ненадходження до спеціального фонду місцевих бюджетів грошових стягнень за шкоду, заподіяну відповідачем державі внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, у тому числі лісів.
Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, у розумінні положень ст. ст. 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.
У даному випадку прокурор, звертаючись до суду, позивачами визначив Державну екологічну інспекцію Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) та Лихівську селищну раду.
Право органів місцевого самоврядування щодо подання позовів про стягнення завданої довкіллю шкоди ґрунтується на приписах ст. ст. 13, 142, 145 Конституції України; ст. ст. 15, 19, 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»; ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» унормовано, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Вказана норма узгоджується з положеннями ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Правопорушення було вчинено на території Лихівського лісництва, яка відноситься до Лихівської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області.
Державна екологічна інспекція Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, який здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про охорону та захист лісів.
Відповідно до ч. 1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Враховуючи викладене, шкода, заподіяна навколишньому природною середовищу внаслідок незаконної порубки деревини, завдана місцевому бюджету Лихівської селищної ради, а факт невідшкодування такої шкоди призводить до недоотримання коштів місцевим бюджетом, що порушує інтерес територіальної громади.
Колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки:
«Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».
Матеріалами справи підтверджується, що 07.02.2025 прокурор звертався до Державної екологічної інспекції Придніпровського з листом щодо наявних порушень інтересів держави та вжиття заходів реагування шляхом звернення до суду з позовною заявою.
У відповідь, листом від 25.02.2025 №3-1473-22, Державна екологічна інспекція Придніпровського округу, інформацію щодо звернення до суду з позовом до ДСГП «Ліси України» про відшкодування шкоди в розмірі 483368,93 грн, завданої навколишньому природному середовищу, внаслідок незаконної порубки дерев у полезахисній лісосмузі, не зазначила, натомість, вказала, що не заперечує проти вжиття таких заходів окружною прокуратурою.
Листом від 25.03.2025 Жовтоводською окружною прокуратурою проінформовано Лихівську селищну раду щодо наявних порушень та невідшкодованої шкоди, завданої внаслідок незаконної рубки дерев на території Лихівської селищної територіальної громади.
На вказаний лист, сільська рада повідомила, що нею не вживалися заходи щодо стягнення з постійного лісокористувача шкоди, заподіяної внаслідок незаконного вирубування дерев.
Така пасивна поведінка органу місцевого самоврядування та органу державного контролю, на думку апеляційного суду, безумовно свідчить про неналежне здійснення своїх повноважень останніми щодо захисту інтересів територіальної громади та інтересів держави, оскільки володіючи відповідним повноваженнями та достовірно знаючи про факти заподіяння шкоди незаконною порубкою не вжито заходів щодо стягнення збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок незаконної порубки дерев.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Стосовно суті заявлених позовних вимог колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечено відповідачем, у постійному користуванні ДСГП «Ліси України» перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 1224555600:01:002:0129, на території якої, а саме у кварталі 21 Лихівського лісництва філії «Петриківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» було виявлено незаконну порубку 83 дерев.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.
Ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.
Згідно зі ст. 1 Лісового кодексу України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 2 Лісового кодексу України передбачено, що лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об'єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб'єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.
Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 Лісового кодексу України).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
Приписами статей 16, 17 Лісового кодексу України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Частиною 2 статті 19 Лісового кодексу України передбачено, що постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.
Положеннями ст. 63 та п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок та пошкодження. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Статтею 89 Лісового кодексу України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.
Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок (ст. 90 Лісового кодексу України).
Отже, відповідач як постійний лісокористувач, зобов'язаний був забезпечити охорону лісових насаджень у кварталі 21 Лихівського лісництва філії «Петриківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».
Згідно з пунктом «е» ч. 1 ст. 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
За змістом п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Частиною 1 статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Приписами частини четвертої вказаної статті визначено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування майнової шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення).
Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.
Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам.
Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов'язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов'язків, покладених на особу. Враховуються і її суб'єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.
У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою. Зі свого боку відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.
При цьому за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника.
Згідно з пунктом 3.1 статті 3 Статуту ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів (в редакції чинній на момент виникнення правопорушення), підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.
Основними напрямками діяльності підприємства є забезпечення охорони лісів від незаконних рубок, запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням у сфері лісового господарства (підпункти 3.2.2, 3.2.3 пункту 3.2 статті 3 Статуту ДСГП «Ліси України»).
За змістом статей 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу. Забезпечення охорони та захисту лісів серед інших покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Отже, відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду лісництва, однак факт вчинення правопорушення у вигляді незаконної порубки дерев свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісових насаджень на підвідомчій території лісового фонду відповідачем.
Також, зазначені обставини підтверджують, що відповідач мав можливість і повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за територією, де виявлено незаконну порубку дерев, проте не здійснював належних заходів охорони лісу
Поряд із цим, апеляційний суд бере до уваги аргументи скаржника щодо вчинення ним певних дій, спрямованих на охорону лісових угідь, проте зазначає, що в межах деліктної відповідальності визначальним є не сам факт здійснення окремих заходів, а їх об'єктивна достатність для досягнення встановленої законом мети - збереження лісового фонду. Оскільки матеріалами справи підтверджується факт незаконної вирубки, вжиті відповідачем заходи у даному випадку виявилися недостатніми та не дозволили створити умови, за яких таке правопорушення було б упереджене, що, в свою чергу, свідчить про неналежне виконання лісокористувачем покладених на нього законодавчих обов'язків.
З урахуванням вищенаведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені обставини у їх сукупності є належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.
Щодо доводів відповідача про відсутність його вини у вчиненому правопорушенні, апеляційний суд виходить з такого.
Дослідженими нормами чинного законодавств, зокрема, Лісовим кодексом України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» унормовано, що обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок дерев.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 09.08.2018 у справі №909/976/17, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 №976 затверджено Положення про державну лісову охорону, лісову охорону інших постійних лісокористувачів та власників лісів (далі за текстом Положення), яким передбачене таке.
Державна лісова охорона (далі - держлісоохорона) діє у складі Держлісагентства, Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з питань лісового і мисливського господарства, обласних управлінь лісового та мисливського господарства і підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства. Державна лісова охорона має статус правоохоронного органу (пункт 1 Положення).
Метою діяльності держлісоохорони, лісової охорони інших постійних лісокористувачів та власників лісів є здійснення правових, лісоохоронних та інших заходів, спрямованих на збереження, розширене відтворення, невиснажливе використання лісових ресурсів та об'єктів тваринного світу (пункт 2 Положення).
Пунктом 4 Положення визначено основні завдання держлісоохорони, зокрема, здійснення державного контролю за додержанням вимог лісового та мисливського законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок; запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового господарства, тощо.
Відповідно до додатку до Положення, посадовими особами підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства є: керівник, головний лісничий, головний мисливствознавець, начальник відділу (сектору) лісового господарства та інженери відділу (сектору) всіх категорій, начальник відділу (сектору) охорони і захисту лісу та інженери відділу (сектору) всіх категорій, начальник відділу (сектору), спеціалісти відділу (сектору) мисливського господарства всіх категорій, лісничий, державний районний мисливствознавець, мисливствознавець, помічник лісничого, старший майстер лісу, майстер лісу, начальник лісової пожежної станції, старший єгер та єгер державного лісогосподарського (лісомисливського) підприємства, державного мисливського господарства.
Згідно з пунктом 7 Положення на посадових осіб держлісоохорони, покладено наступні завдання: проводити перевірки додержання лісокористувачами, власниками лісів та користувачами мисливських угідь; складати протоколи та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, правопорушення у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; визначати за затвердженими таксами і методиками розмір збитків, завданих лісовому господарству, та шкоди, заподіяної лісу внаслідок порушення законодавства у галузі мисливського господарства та полювання.
З огляду на встановлене, покладення відповідальності виключно на осіб, що безпосередньо здійснюють незаконне вирубування, та звільнення від юридичної відповідальності, як засобу державного примусу, лісокористувачів знівелює принцип невідворотності покарання за неналежну охорону ввіреного в їх користування лісового фонду та призведе до втрати найбільш дієвого механізму стимулювання стосовно самих лісокористувачів до належного виконання покладених на них обов'язків з охорони лісу.
Дослідженими в ході розгляду справи доказами встановлено, що 14.03.2024 уповноваженими особами Держекоінспекції при обстеженні лісових масивів встановлено факт порушення природоохоронного законодавства України, а саме: незаконне видалення дерев, механічним способом, до ступеня припинення росту загальною кількістю 83 одиниці у кварталі 21 Лихівського лісництва філії «Петриківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».
Отже, відповідно до норм вищевказаного законодавства та положення статей 105, 107 Лісового кодексу України, статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» скаржник, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, спрямованих на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев у кількості 83 одиниці.
Зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо відсутності вини апелянта в даному випадку, варто зазначити, що не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Подібні правові позиції щодо застосування норм матеріального права, зокрема, статей 19, 63, 64, 105, 107 ЛК України, статті 1166 ЦК України, наведені Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постановах від 15.02.2018 у справі № 927/1096/16, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, від 24.02.2021 у справі № 906/366/20, від 26.05.2022 у справі № 922/2317/21.
У пункті постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19 відображено правову позицію, відповідно до якої виходячи з вимог частини 2 статті 19, статей 63 і 86 ЛК України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17 та від 19.12.2018 у справі № 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.
Зважаючи на усвідомлення відповідачем ризику здійснення незаконної вирубки дерев, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач передбачав можливість настання шкідливих наслідків, здійснюючи заходи по організації охорони лісу на підвідомчих йому землях лісового фонду та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісництва, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про недостатність таких заходів щодо забезпечення збереження лісу на території Лихівського лісництва відповідачем та про наявність відповідної вини.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції його доводів щодо введення на території України воєнного стану, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє, оскільки матеріалами справи не підтверджено здійснення вирубки дерев саме під час дії комендантської години, як і неможливості виконання своїх обов'язків щодо забезпечення охорони лісових насаджень та недопущення незаконної вирубки дерев внаслідок дії воєнного стану.
З приводу розміру шкоди колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до Розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок незаконного вирубування (пошкодження) дерев до ступеня припинення росту, складеного уповноваженою особою Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), розмір шкоди становить 483368,93 грн.
Наявний в матеріалах справи розрахунок шкоди, заподіяної лісу, відповідає додатку №1 «Такса для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту до постанови Кабінету Міністрів України №665 від 23.07.2008 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу».
Котррозрахунку розміру шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки лісу відповідачем до суду не надано, наявний в матеріалах справи розрахунок не спростовано.
А тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що розрахунок шкоди, завданий державі внаслідок самовільної рубки дерев, здійснено правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства.
З огляду на встановлені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується склад цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка відповідача, яка виражається в неналежному виконанні своїх обов'язків щодо охорони та захисту лісу на підвідомчій відповідачу території лісового фонду; розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу, обрахований відповідно до чинних Такс, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008; безпосередній причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства; а також вина відповідача, що полягає в протиправній бездіяльності та неперешкоджанні його посадовими особами незаконному вирубуванню лісових насаджень та порушенню законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Центральний апеляційний господарський суд зазначає, що аргументи були почуті, враховані апеляційним судом, при цьому судом встановлено, що оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Хаджинастасиу проти Греції»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
За змістом ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також те, що доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2026 у справі №904/6028/25 слід залишити без змін.
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2026 у справі №904/6028/25 залишити без змін.
Справу №904/6028/25 повернути до Господарського суду Дніпропетровської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 29.04.2026.
Головуючий суддя Г.В. Левшина
Суддя Л.В. Андрейчук
Суддя С.В. Вінніков