вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" квітня 2026 р. Справа№ 910/14629/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Тищенко О.В.
Хрипуна О.О.
розглянувши у порядку письмового провадження (без виклику сторін)
матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша»
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 (повний текст складено 12.02.2026)
у справі № 910/14629/25 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша»
про стягнення 10 967,66 грн.
У листопаді 2025 року Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» (далі - ПрАТ «ТАС»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» (далі - ПрАТ «Перша»/відповідач) 10 967,66 грн., з яких: 8 864,00 грн. - страхове відшкодування, 535,59 грн. - інфляційні втрати, 209,09 грн. - 3% річних, 1 358,98 грн. - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до ПрАТ «ТАС», як страховика потерпілої в ДТП особи, якій останнє виплатило страхове відшкодування за договором майнового страхування, на підставі ст. 933 ЦК України та ст. 108 Закону України «Про страхування» (далі також - Закон № 1909-ІХ), в межах виплаченого страхового відшкодування у розмірі 8 864,00 грн. перейшло право вимоги до відповідача як страховика винної в ДТП особи.
Також у зв'язку з несвоєчасною виплатою страхованого відшкодування позивачем заявлено до стягнення 535,59 грн. інфляційних втрат, 209,09 грн. 3% річних та 1 358,98 грн. пені.
У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП, що згідно з положеннями статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Відповідач зазначив, що на офіційну адресу електронної пошти office@persha.ua ПрАТ «Перша» заява про виплату страхового відшкодування не надходила.
У зв'язку з необґрунтованістю основної вимоги, у позивача не виникло права на стягнення компенсаційних нарахувань та пені.
У відповіді на відзив позивач зауважив на тому, що заява про виплату страхового відшкодування №00775/9225 у справі №00397/17/2025/96 була направлена відповідачу на електрону пошту: Loss@persha.ua та була отримана останнім 11.02.2025 об 11:27:14, що підтверджується знімком екрану електронної пошти та звітом про доставку електронного повідомлення.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі № 910/14629/25 позов задоволено частково: стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» 8 864,00 грн. страхового відшкодування, 161,01 грн. 3% річних, 295,81 грн. інфляційних втрат, 873,29 грн. пені та 2 251,55 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.
При розгляд спору сторін по суті, суд першої інстанції визнав, що відповідач, як страховик винної у спірній ДТП особи, всупереч вимогам Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не відшкодував позивачеві шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.
Також місцевий суд дійшов висновку, що заява про страхову (регламентну) виплату за полісом №ЕР-221887470 була направлена відповідачу на належну електронну пошту та у строк, встановлений частиною 1 статті 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №3720-IX, вказавши, що:
- за доводами позивача, 11.02.2025 відповідачу було направлено заяву про виплату страхового відшкодування від 07.02.2025, яка зареєстрована за вихідним номером 00775/9225 в справі № 00397/17/2025/96, з усіма необхідними документами (додатками) на електронну пошту: Loss@persha.ua. На підтвердження викладеного факту до позовної заяви долучено копії заяви №00775/9225 від 07.02.2025 (справа №00397/17/2025/96) та звіту про надсилання, в якому зазначається що лист доставлено 11.02.2025 об 11:27:14;
- судом встановлено, що разом із відповіддю на відзив позивач подав копію листа відповідача вих.№408 від 05.02.2025 (справа №10.001-25-00438), адресовану позивачу, в якій сам відповідач вказав адресу електронної пошти: Loss@persha.ua;
- відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.
Отже, суд першої інстанції виснував, що відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 8 864,00 грн.
Суд першої інстанції, встановивши, що, останнім днем для виплати страхового відшкодування було 18.04.2025, що не було враховано позивачем при розрахунку позовних вимог, частково задовольнив позовні вимоги про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Перша» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі № 910/14629/25 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції:
- неправильно встановлено обставини, так як доказ направлення заяви про виплату страхового відшкодування позивачем не надано, хоча відповідач наполягав на тому, що відповідну заяву він не отримував;
- суд першої інстанції безпідставно застосував Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон України №3720-IX), який не поширюється на правовідносини, що відбулися 19.06.2024 та помилково не застосував Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV, який підлягав застосуванню.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2026 справа № 910/14629/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2026:
- апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі № 910/14629/25 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ШПК України;
- надано Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Перша» строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати судового збору в сумі 3 633,60 грн. у встановленому порядку;
- попереджено Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Перша», що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, дана апеляційна скарга буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню скаржнику.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 09.03.2026 подав заяву про усунення недоліків, в додатках до якої міститься платіжна інструкція № 2367 від 06.03.2026 про сплату 3 633,60 грн., в призначенні платежу вказано: «Судовий збір, за апеляційною скаргою ПрАТ «СК «Перша» на рішення від 12.02.2026р. по справі №910/14629/25 Господарського суду м. Києва».
У період з 10.03.2026 по 12.03.2026 суддя Хрипуна О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), брав участь у ХХ черговому з'їзді суддів України.
Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 *100=332 800,00 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 332 800,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі № 910/14629/25; розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14629/25.
25.03.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін обґрунтовуючи це наступним:
- апелянт стверджує, що не отримував заяву позивача, при цьому не надає жодних доказів на підтвердження зазначених тверджень. Отже, вказане свідчить про фактичне отримання апелянтом заяви, що в свою чергу спростовує доводи про неотримання кореспонденції;
- електронна пошта Loss@persha.ua апелянтом використовується у всіх листах (відповідях, відмовах) та зверненнях. Зокрема для кореспонденції щодо врегулювання страхових випадків. На офіційному веб-сайті апелянта (посилання: https://persha.ua/settlement-online/) зазначена саме ця електронна адреса як контакт для врегулювання страхових випадків та подачі документів.
26.03.2026 матеріли цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Станом на дату ухвалення постанови інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.
Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, а також закінчення встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026 процесуальних строків на подачу відзиву, заперечення на відзив, всіх заяв та клопотань, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню, з наступних підстав.
Як встановлено місцевим судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 06.01.2025 у місті Львові (координати 49.844130105, 24.033955335 (49°50'38.9"N 24°02'02.2"E) сталася дорожньо-транспортна пригода за участі двох транспортних засобів: автомобіля «Jeep», д.н.з. НОМЕР_1 , з автомобілем «Audi», д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 .
Дані обставини були зазначені в повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколі) №F2DED5C13D135 від 06.01.2025 (а.с. 22-25).
Зі змісту інформації, яка міститься в даному повідомленні, вбачається: здійснюючи паркування, автомобіль «Audi», д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 , зіткнувся з припаркованим автомобілем «Jeep», д.н.з. НОМЕР_1 .
Внаслідок даної ДТП автомобілю «Jeep», д.н.з. НОМЕР_1 , (застрахований транспортний засіб) було завдано механічних пошкоджень, власником та страхувальником якого, згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (а.с. 36), є ОСОБА_2 .
Автомобіль «Jeep», д.н.з. НОМЕР_1 , був застрахований ПрАТ «ТАС» згідно Договором комплексного страхування (страховий продукт - «Повний авто захист») №FО-1862464 від 24.05.2024 (а.с. 31).
На підставі заяви про настання події від 09.01.2025 (справа№00397/17/2025/96) (а.с. 33-35), акту огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 09.01.2025 (а.с.20-21) , ремонтної калькуляції №92500397 від 20.01.2025 (а.с. 28-29), заяви про страхову виплату №21/01/10 від 21.01.2025 (а.с. 26-27), страхового акту №01768/17/925 від 21.01.2025 та розрахунку до нього (а.с. 30), ПрАТ «ТАС» сплачено на користь ОСОБА_2 8 864,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №40155 від 22.01.2025 (а.с. 42).
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність особи, якій належить автомобіль «Audi», д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована у ПрАТ «Перша» згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії №ЕР-221887470 (а.с. 43).
Вказаний вище поліс передбачає франшизу в розмірі 0,00 грн. та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну 160 000,00 грн.
Посилаючись на те, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі також - Закон №3720-IX), не відшкодував позивачеві шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача 10 967,66 грн., з яких: 8 864,00 грн. - страхове відшкодування, 535,59 грн. - інфляційні втрати, 209,09 грн. - 3% річних, 1 358,98 грн. - пеня.
Правові позиції сторін детально викладені вище.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Відповідно до частини 2 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Відповідно до статті 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов'язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов'язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов'язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.
Щодо тверджень скаржника про застосування місцевим судом Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон України №3720-IX), то колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:
01.07.2004 було прийнято Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон №1961-IV), який набрав чинності 01.01.2005 та втратив чинність 01.01.2025.
20.06.2024 набрав чинності та 01.01.2025 був введений в дію Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у новій редакції (Закон №3720-IX).
Отже, місцевий суд вірно виснував, що оскільки ДТП відбулася 06.01.2025, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у новій редакції (Закон №3720-IX).
За приписами статті 108 Закону України «Про страхування» страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат (частина 1).
Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки (частина 2).
Аналогічні положення містяться у статті 993 ЦК України.
Відповідно до пунктів 20.1., 20.1. Публічної частини Договору комплексного страхування «Повний авто захист» (Частина ІІ) №FО-1862464 від 24.05.2024 страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат. До страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Отже, у вказаних правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, виконавши свої зобов'язання перед страхувальником за Договором комплексного страхування «Повний авто захист» (Частина ІІ) №FО-1862464 від 24.05.2024 шляхом виплати страхового відшкодування, позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.
Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини 2 зазначеної статті).
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами 1 та 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом шкода підлягає відшкодуванню: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.
Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27.12.2019 у справі №686/11256/16-ц).
Згідно зі статтею 124 КУпАП особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники дорожньо-транспортної пригоди скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Разом із цим, у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №641/2795/16-ц зазначено, що не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо.
Як було раніше встановлено, 06.01.2025 у місті Львові (координати 49.844130105, 24.033955335 (49°50'38.9"N 24°02'02.2"E) сталася дорожньо-транспортна пригода за участі двох транспортних засобів: автомобіля «Jeep», д.н.з. НОМЕР_1 , з автомобілем «Audi», д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 .
Дані обставини були зазначені в повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколі) №F2DED5C13D135 від 06.01.2025.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - ПДР), які відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні грунтуватися на вимогах цих Правил (пункт 1.1.).
Пунктом 1.10. ПДР визначено, що дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки;
безпечний інтервал - відстань між боковими частинами транспортних засобів, що рухаються, або між ними та іншими об'єктами, за якої гарантована безпека дорожнього руху.
Згідно з підпунктом є) пункту 2.3. ПДР Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний не вчиняти дій, внаслідок яких може бути пошкоджено автомобільні дороги та їх складові, а також завдано шкоди користувачам.
Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу (пункт 13.1. ПДР).
Зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі (пункт 15.1. ПДР).
За відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху) (пункт 15.2. ПДР).
Зі змісту інформації, яка міститься у вищезазначеному повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що, припиняючи рух для зупинки/стоянки транспортного засобу «Audi», д.н.з. НОМЕР_2 , водій ОСОБА_1 , не врахувавши дорожні умови та обстановку, не дотримався безпечного інтервалу, зіткнувся з автомобілем «Jeep», д.н.з. НОМЕР_1 , який вже припинив рух для зупинки/стоянки.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вищезазначена ДТП відбулася внаслідок порушення ОСОБА_1 ПДР, відтак вказана фізична особа є винною у заподіянні збитків автомобілю «Jeep», д.н.з. НОМЕР_1 .
За положеннями статті 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов'язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов'язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов'язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 980 ЦК України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об'єктом страхування можуть бути відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.
Страхування - це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (пункт 69 частини 1 статті 1 Закону №1909-IX).
Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 4 Закону №3720-IX предметом договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених цим Законом (частина 1).
Об'єктом страхування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок використання забезпеченого транспортного засобу особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, життю, здоров'ю та/або майну потерпілих осіб внаслідок настання страхового випадку (частина 2).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом №3720-IX у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує страхову суму, встановлену відповідно до законодавства на день укладення такого договору. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхової суми на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Отже, основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №760/15471/15-ц, від 14.12.2021 у справі №147/66/17.
Із вищезазначеного випливає, уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик (відповідач) на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування (позивач) за договором майнового страхування, згідно із положеннями Закону №3720-IX, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 108 Закону №1909-IX, шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Щодо розміру страхового відшкодування слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Частиною 1 статті 18 Закону №3720-IX у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов'язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв'язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №3720-IX у разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди майну потерпілої особи такій особі відшкодовуються матеріальні збитки, пов'язані, зокрема з пошкодженням чи знищенням транспортного засобу потерпілої особи.
Загальний розмір усіх здійснених страхових (регламентних) виплат у разі заподіяння шкоди майну потерпілої особи не може перевищувати розмір страхової суми за таку шкоду, встановленої цим Законом (частина 3 статті 26 Закону №3720-IX).
Статтею 27 Закону №3720-IX визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, страхової (регламентної) виплати у разі пошкодження транспортного засобу.
Так, за приписами пункту 1 частини 1 статті 27 Закону №3720-IX страхова (регламентна) виплата у разі пошкодження транспортного засобу розраховується як сума документально підтверджених витрат, пов'язаних, зокрема із відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу, включаючи пошкодження, зроблені умисно для врятування потерпілих осіб внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у порядку, визначеному частинами другою і третьою цієї статті.
Згідно з частиною 2 статті 27 Закону №3720-IX витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу (страхова (регламентна) виплата), відшкодовуються страховиком (МТСБУ) у розмірі вартості відновлювального ремонту, що забезпечує приведення транспортного засобу у стан, який мав такий транспортний засіб до настання дорожньо-транспортної пригоди, та визначається відповідно до частини третьої цієї статті.
Частиною 3 статті 27 Закону №3720-IX встановлено, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу включає:
1) вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв'язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, визначеного на підставі акта огляду транспортного засобу, складеного представником страховика (у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ), або висновку суб'єкта оціночної діяльності, оцінювача, судового експерта, складеного відповідно до частини четвертої статті 31 цього Закону, а також вартість матеріалів, необхідних для здійснення відповідного ремонту;
2) вартість робіт з ремонту (заміни) складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв'язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, передбаченого пунктом 1 цієї частини.
Для транспортного засобу, строк експлуатації якого до настання дорожньо-транспортної пригоди не перевищує п'ять років або щодо якого є чинними гарантійні зобов'язання виробника транспортного засобу, за умови документального підтвердження їх чинності, до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують заміни новими, включається вартість невживаних складових частин (деталей), дозволених заводом-виробником для обслуговування відповідних транспортних засобів. Для інших транспортних засобів до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують заміни, може включатися вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що відповідають технічним характеристикам такого транспортного засобу та є аналогом оригінальних складових частин (деталей) транспортного засобу.
Під час ремонту транспортного засобу не допускається встановлення складових частин (деталей), що призведе до зміни конструкції транспортного засобу або до невідповідності технічного стану транспортного засобу правилам дорожнього руху та технічної експлуатації.
Відповідно до частини 4 статті 27 Закону №3720-IX страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування вартості відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу на банківський (платіжний) рахунок особи, яка відповідно до своїх установчих документів має право здійснювати діяльність з ремонту транспортних засобів.
Для здійснення відновлювального ремонту транспортного засобу, пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідна особа обирається потерпілою особою з визначеного страховиком (МТСБУ) переліку.
Страховик (МТСБУ) у встановленому ним порядку визначає перелік осіб, які відповідно до своїх установчих документів мають право здійснювати діяльність з ремонту транспортних засобів та відповідають його вимогам, та оприлюднює його на своєму веб-сайті.
Страховик (МТСБУ) зобов'язаний надати потерпілій особі інформацію про осіб, включених до переліку, передбаченого цією частиною.
Якщо визначений страховиком (МТСБУ) перелік включає менше трьох осіб, розташованих в межах 150 кілометрів від місця проживання потерпілої особи або місцезнаходження пошкодженого транспортного засобу, потерпіла особа має право самостійно обрати особу, яка відповідно до своїх установчих документів має право здійснювати діяльність з ремонту транспортних засобів.
У разі якщо строк експлуатації транспортного засобу до настання дорожньо-транспортної пригоди не перевищує п'ять років або щодо нього є чинними гарантійні зобов'язання виробника транспортного засобу, за умови документального підтвердження їх чинності, для здійснення відновлювального ремонту на вимогу потерпілої особи має бути визначений авторизований сервісний центр відповідного виробника, якщо визначений страховиком (МТСБУ) перелік не містить такого авторизованого сервісного центру.
За згодою страховика (МТСБУ) відшкодування вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу може здійснюватися на банківський (платіжний) рахунок особи, яка відповідно до своїх статутних документів має право здійснювати діяльність з ремонту транспортних засобів, за вибором потерпілої особи поза переліком, визначеним страховиком (МТСБУ).
Положеннями частини 5 статті 27 Закону №3720-IX визначено, що у разі відмови потерпілої особи від здійснення страховиком (МТСБУ) відшкодування у порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті, така страхова (регламентна) виплата здійснюється страховиком (МТСБУ) на банківський (платіжний) рахунок потерпілої особи в розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, розрахованого страховиком (МТСБУ) з використанням ліцензованих програмно-технічних комплексів із розрахунку вартості відновлювальних ремонтів транспортних засобів чи суб'єктом оціночної діяльності, оцінювачем, судовим експертом на замовлення страховика (МТСБУ), а у випадку, передбаченому абзацом четвертим частини четвертої статті 31 цього Закону, - потерпілої особи, за вирахуванням суми податку на додану вартість або в розмірі витрат на здійснення відновлювального ремонту, погодженому між страховиком (МТСБУ) і потерпілою особою.
Страховик (МТСБУ) разом із здійсненням страхової (регламентної) виплати у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу зобов'язаний відшкодувати потерпілій особі її документально підтверджені витрати, пов'язані з оплатою послуг суб'єкта оціночної діяльності, оцінювача, судового експерта, якщо потерпіла особа обрала їх самостійно для визначення розміру вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у випадку, передбаченому абзацом четвертим частини четвертої статті 31 цього Закону (частина 6 статті 27 Закону №3720-IX).
Частиною 4 статті 31 Закону №3720-IX встановлено, що водії, причетні до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого (знищеного) майна зобов'язані зберігати пошкоджене (знищене) майно, у тому числі транспортні засоби, у тому стані, в якому воно перебувало після настання дорожньо-транспортної пригоди, до того часу, поки його не огляне представник страховика (у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - МТСБУ), а також забезпечити можливість проведення огляду пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, представниками страховика (МТСБУ) (абзац 1).
Страховик (МТСБУ) зобов'язаний провести огляд пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, протягом 10 робочих днів з дня повідомлення страховика (МТСБУ) про дорожньо-транспортну пригоду чи в більший строк за зверненням осіб, зазначених у цій частині, щодо належного їм майна. Зазначені особи звільняються від обов'язку зберігання пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортних засобів, у тому стані, в якому воно перебувало після настання дорожньо-транспортної пригоди, якщо з причин, що не залежать від них, їхніх дій чи бездіяльності, представник страховика (у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - МТСБУ) не провів огляд пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, у строк, передбачений цим абзацом абзац 2).
Огляд представником страховика (у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - МТСБУ) пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, оформляється актом огляду, що складається у двох примірниках та підписується представником страховика (МТСБУ) та потерпілою особою (її представником), один із яких надається потерпілій особі (її представнику). Акт огляду може оформлюватися у формі електронного документа відповідно до вимог законодавства (абзац 3).
Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - МТСБУ) не провів огляд пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, протягом визначеного абзацом другим цієї частини строку, після повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, такий страховик (МТСБУ) відшкодовує потерпілій особі здійснені витрати на визначення розміру шкоди у зв'язку з пошкодженням (знищенням) майна. Визначення розміру шкоди у зв'язку з пошкодженням (знищенням) майна здійснюється відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні. У разі якщо представник страховика (МТСБУ) не провів огляд пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, з причини незабезпечення потерпілою особою можливості для проведення такого огляду, зазначене відшкодування не здійснюється (абзац 4).
Відповідно до заяви про подію від 09.01.2025 (справа№00397/17/2025/96), акту огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 09.01.2025, ремонтної калькуляції №92500397 від 20.01.2025, заяви про виплату страхового відшкодування №21/01/10 від 21.01.2025, страхового акту №01768/17/925 від 21.01.2025 та розрахунку до нього вартість відновлювального ремонту автомобіля «Jeep», д.н.з. НОМЕР_1 , становить 8 864,00 грн.
Жодних заперечень чи надання інших доказів, які б спростовували вищезазначений розмір вартості відновлювального ремонту матеріали справи не містять.
З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що виходячи з положень статей 13, 14 та 79 ГПК України, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу становить 8 864,00 грн.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказував, що позивач не подавав заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП.
Щодо вказаного колегія суддів зазначає насупне.
Відповідно до частини 1 статті 32 Закону №3720-IX для отримання страхової (регламентної) виплати потерпіла особа чи інша особа, яка має право на її отримання (далі - заявник), подає страховику, а у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - до МТСБУ, заяву про страхову виплату, заяву про регламентну виплату у строк, що не перевищує:
1) один рік з дня настання дорожньо-транспортної пригоди (у випадках, передбачених пунктом 4 частини першої статті 43 цього Закону, - з дня припинення членства страховика в МТСБУ), - якщо шкоду заподіяно майну потерпілої особи;
2) три роки з дня настання дорожньо-транспортної пригоди (у випадках, передбачених пунктом 4 частини першої статті 43 цього Закону, - з дня припинення членства страховика в МТСБУ), - якщо шкоду заподіяно життю або здоров'ю потерпілої фізичної особи.
Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 30 Закону №3720-IX страхова (регламентна) виплата не здійснюється також у разі подання заяви про страхову (регламентну) виплату без документально підтверджених поважних причин після спливу строку, визначеного частиною першою статті 32 цього Закону.
За доводами позивача, 11.02.2025 відповідачу було направлено заяву про виплату страхового відшкодування від 07.02.2025, яка зареєстрована за вихідним номером 00775/9225 в справі № 00397/17/2025/96, з усіма необхідними документами (додатками) на електронну пошту: Loss@persha.ua, для подальшого прийняття рішення, відповідно до вимог та строків встановлених Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів».
На підтвердження викладеного факту до позовної заяви долучено копії заяви №00775/9225 від 07.02.2025 (справа №00397/17/2025/96) та звіту про надсилання, в якому зазначається що лист доставлено 11.02.2025 об 11:27:14 (а.с. 41-38).
Відповідно до частин 1, 2 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (Закон - №851-IV) електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону №851-IV Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
У постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 (провадження №12-8гс23). Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20, від 15.07.2022 у справі №914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, разом із відповіддю на відзив позивач подав копію листа відповідача вих.№408 від 05.02.2025 (справа №10.001-25-00438), адресованого позивачу, в якому сам відповідач вказав адресу електронної пошти: Loss@persha.ua (а.с. 69-70).
З огляду на вказане, суд першої інстанції цілком вірно виснував, що заява про страхову (регламентну) виплату за полісом №ЕР-221887470 була направлена відповідачу на належну електронну пошту та у строк, встановлений частиною 1 статті 32 Закону №3720-IX.
Також відповідач вказує, що вказаний лист не було скріплено електронним цифровим підписом.
Ці твердження також є необґрунтованими, оскільки Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справи №914/1003/21 виснував, що на відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом. Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. Роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу. При цьому використання кваліфікованого електронного підпису дозволяє провести електронну ідентифікацію особи - процедуру використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов'язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.
Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.
За таких обставин, оскільки на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , який керував автомобілем «Audi», д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована у ПрАТ «Перша» згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії №ЕР-221887470, тому саме на ПрАТ «Перша» (страховика) покладається обов'язок щодо відшкодування шкоди, завданих його страхувальником, у розмірі 8 864,00 грн.
Також позивачем заявлено до стягнення 209,09 грн. 3% річних та 535,59 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 12.02.2025 по 25.11.2025 на суму боргу у розмірі 8 864,00 грн.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 ЦК України.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Таким чином, зобов'язання зі сплати як 3% річних, як і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.0.2020 у справі №910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
У той же час, передумовою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов'язання (частина друга статті 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов'язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Відповідно до частини 5 статті 32 Закону 3720-IX граничний строк для прийняття рішення за заявою про страхову (регламентну) виплату становить 60 календарних днів з дня подання заяви та всіх необхідних у відповідному страховому випадку документів, передбачених частиною третьою цієї статті, з урахуванням положень цієї частини та частини сьомої цієї статті.
У разі повідомлення страховиком (МТСБУ) заявника протягом строку, встановленого частиною четвертою цієї статті, про неподання ним одного чи кількох документів, передбачених частиною третьою цієї статті, перебіг граничного строку для прийняття рішення за заявою про страхову (регламентну) виплату зупиняється з дня надання (надсилання) такого повідомлення та поновлюється з наступного робочого дня після отримання страховиком (МТСБУ) таких документів у повному обсязі (останнього документа з усіх необхідних у разі надання їх не в повному обсязі).
У разі проведення страховиком (МТСБУ) заходів з визначення (з'ясування) причин, обставин та наслідків дорожньо-транспортної пригоди, які включають здійснення експертиз та/або досліджень, граничний строк прийняття рішення за заявою про страхову (регламентну) виплату продовжується до отримання результатів таких експертиз та/або досліджень, але не може перевищувати 90 календарних днів з дня подання заяви та всіх необхідних у відповідному страховому випадку документів, передбачених частиною третьою цієї статті.
Оскільки заява про виплату страхового відшкодування була доставлена відповідачу 11.02.2025 і останнім не вказано ані про ненадання неповного комплекту документів., необхідних для здійснення страхового відшкодування, ані про надання додаткового часу для проведення заходів з визначення (з'ясування) причин, обставин та наслідків дорожньо-транспортної пригоди, то, як вірно вказано судом першої інстанції, останнім днем для прийняття відповідного рішення, з урахуванням положень частини 5 статті 253 ЦК України, було 14.04.2025 (11.02.2025 + 60 календарних днів).
За положеннями частини 1 статті 34 Закону 3720-IX страховик (МТСБУ) зобов'язаний у строк, передбачений частиною п'ятою статті 32 цього Закону, письмово у спосіб, зазначений у заяві про страхову (регламентну) виплату, повідомити заявника про прийняте за його заявою рішення.
Таке повідомлення повинно було бути направлене не пізніше наступного дня з дня прийняття відповідного рішення, тобто 15.04.2025.
Відповідно до частини 2 статті 34 Закону №3720-IX страховик (МТСБУ) зобов'язаний здійснити страхову (регламентну) виплату протягом трьох робочих днів з дня направлення заявнику повідомлення про прийняте рішення за його заявою про здійснення такої виплати.
З огляду на вказане суд першої інстанції цілком вірно виснував, що останнім днем для виплати страхового відшкодування було 18.04.2025, а відтак виконаний позивачем розрахунок компенсаційних нарахувань є необґрунтованим, оскільки позивачем неправильно визначено період прострочення (з 12.02.2025 - примітка суду).
Враховуючи викладені вище, суд першої інстанції цілком вірно, здійснивши розрахунок, визнав, що обґрунтований розмір 3% річних становить 161,01 грн., а інфляційних втрат - 295,81 грн. (нараховані за період з 19.04.2025 по 25.11.2025 на суму боргу у розмірі 8 864,00 грн.).
Апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди з вказаним розрахунком.
Також позивачем заявлено до стягнення 1 358,98 грн, нарахованих за період з 12.02.2025 по 12.08.2025 на суму боргу у розмірі 8 864,00 грн.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частини 8 статті 34 Закону №3720-IX у разі прострочення здійснення страхової (регламентної) виплати з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на її отримання, крім страхових виплат особі, яка проводить чи провела лікування потерпілої фізичної особи, особі, яка здійснює чи здійснила ремонт транспортного засобу, та регламентних виплат, які здійснюються МТСБУ відповідно до пункту 4 частини першої статті 43 цього Закону, страховик (МТСБУ) сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня, за кожний день прострочення.
Оскільки, як встановлено вище, позивачем неправильно визначено період прострочення, суд першої інстанції цілком вірно, здійснивши розрахунок, визнав, що обґрунтований розмір пені становить 873,29 грн. ( нарахована за період з 19.04.2025 по 12.08.2025 на суму боргу у розмірі 8 864,00 грн.).
Апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди з вказаним розрахунком.
З огляду на вказане, суд першої інстанції цілком вірно частково задовольнив позовні вимоги, присудивши до стягнення з відповідача на користь позивача 8 864,00 грн. страхового відшкодування, 161,01 грн. 3% річних, 295,81 грн. інфляційних втрат, 873,29 грн. пені. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Суд апеляційної інстанції констатує, що при розгляді даної справи місцевим судом, останнім враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються обґрунтування позовних вимог, з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.
Відтак, твердження скаржника про порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права - є безпідставними та необґрунтованими.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ) гарантує право на справедливий суд, невід'ємним елементом якого ЄСПЛ визнає вимогу щодо вмотивованості (обґрунтованості) судових рішень. Хоча термін «вмотивованість» прямо не згадується у статті 6, ЄСПЛ послідовно тлумачить його як обов'язкову складову справедливого судового розгляду.
У справі «Van de Hurk v. the Netherlands» ЄСПЛ наголосив, що дія статті 6 Конвенції полягає, серед іншого, в тому, щоб зобов'язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами. У справі «Hirvisaari v. Finland» Суд зазначив, що однією з функцій вмотивованого рішення є демонстрація сторонам того, що їх вислухали, а також надання можливості оскаржити таке рішення.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим, йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
У рішенні у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12; пункт 71) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне, обґрунтоване та мотивоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі № 910/14629/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі № 910/14629/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі № 910/14629/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 29.04.2026.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.В. Тищенко
О.О. Хрипун