Постанова від 21.04.2026 по справі 925/991/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2026 р. Справа№ 925/991/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Спаських Н.М.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 21.04.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно»

на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.12.2025, повний текст складено 12.12.2025 (суддя Кучеренко О.І.)

та

на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 16.02.2026, повний текст складено 16.02.2026 (суддя Васянович А.В.)

у справі № 925/991/25

за позовом Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Праран»

про стягнення 88 765,55 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Черкаське хімволокно» в особі відокремленого структурного підрозділу «Черкаська ТЕЦ» звернулося до Господарського суду Черкаської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Праран», у якому просило суд стягнути з відповідача заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з 30.11.2021 до 01.07.2025 у розмірі 88 765,55 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості теплової енергії поставленої у спірні періоди у нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: місто Черкаси, вулиця Жужоми, будинок 6, оф. А та належить відповідачу.

Позивач зазначає про те, що між ним та відповідачем фактично укладено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який був опублікований на офіційному сайті виконавця 13.10.2021, шляхом акцепту публічної оферти. Відповідач належним чином свої зобов'язання з оплати вартості наданих послуг з постачання теплової енергії не виконав та, у порушення умов договору, не розрахувався з позивачем за отримані послуги, внаслідок чого за період 30.11.2021 до 01.07.2025 у нього виникла заборгованість у сумі 88 765,55 грн.

У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- він з 30.11.2021 дійсно є власником нежитлового приміщення першого поверху (об'єкт житлової нерухомості: Ні), загальною площею 120 кв.м., опис: нежитлове приміщення 1-го поверху - А, РНОНМ 2514784971000, проте вказане приміщення ніколи не було приєднане до мережі централізованого теплопостачання через відсутність технічної можливості. Система опалення приміщення - автономна, що засвідчено, зокрема у акті обстеження теплового господарства (теплового пункту, вузлів обліку теплової енергії, теплоспоживального обладнання) споживача, який складений 21.09.2022 представником відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» Котенком О.Ю. в присутності директора відповідача Плужник І.В.;

- з дати набуття права власності на нежитлове приміщення і до цього часу відповідач жодного разу не отримував від позивача ні послуг, ні будь-яких рахунків на оплату. Жодного належного і допустимого доказу приєднання приміщення відповідача до мережі централізованого теплопостачання позивачем до матеріалів справи не додано;

- у 2021 році після набуття права власності на приміщення директор відповідача зверталася до позивача із проханням підключити приміщення до централізованого теплопостачання, проте представники ТЕЦ повідомили, що зазначене приміщення ніколи не було приєднане до мереж централізованого опалення, і для підключення необхідно отримати технічні умови, виготовити проєктну документацію, виконати монтажні роботи, здати систему в експлуатацію;

- наявність юридично оформленого фізичного підключення є необхідною умовою виникнення правовідносин у сфері теплопостачання між оператором (позивачем) і споживачем (відповідачем);

- позивач не надав жодного допустимого доказу приєднання відповідача до умов наданих договорів ні підписаної заяви-приєднання (додаток), ні доказів сплати рахунку за надану послугу, ні факту отримання відповідачем послуг. Позивачем не надано також ні копій таких рахунків, ні доказів направлення їх відповідачу, обґрунтованого розрахунку сум, заявлених до стягнення, позивач також не наддав. Позивач не надав до матеріалів справи жодного документа, який би підтверджував обсяг теплової енергії, фактично використаної на потреби опалення будинку;

- позивач використовує щонайменше три різні значення загальної площі будинку для різних місяців (6729,70 кв.м., 6588,6 кв.м., 6734,4 кв.м.), що є абсолютно незрозумілим та викликає обґрунтовані сумніви щодо достовірності та законності таких розрахунків.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що:

- на підтвердження наявної заборгованості стороною позивача до позовної заяви надано ряд документів, які підтверджують розмір спожитих Гкал, тарифи, кількість нарахованих та сплачених послуг. Вказані документи, підписані економістом з договірних та претензійних робіт відділу збуту відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно», як спеціалістом відповідальним за цей напрямок роботи;

- сторона відповідача зобов'язана підтверджувати свої заперечення належними, допустимими та достовірними доказами. Для підтвердження таких недостатньо лише зазначення формальних припущень щодо недостовірності наданих стороною позивача доказів. Тобто, стороною відповідача не було надано жодних доказів на спростування наданих стороною позивача розрахунків;

- відключення нежитлового приміщення, що належить відповідачу на праві власності за адресою місто Черкаси, вулиця Сержанта Жужоми, 6, офіс «А» від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення відповідача від оплати за опалення місць загального користування будинку.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач вказав, що:

- у тексті відповіді на відзив позивачем визнано той факт, що нежитлове приміщення за адресою місто Черкаси, вулиця Сержанта Жужоми, 6, офіс «А» відключене від мереж централізованого опалення;

- у позові позивач стверджував, що у відповідача виникла заборгованість за послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії), у розмірі 88 765,55 грн., проте у відповіді на відзив позивач заявлену до стягнення суму вже називає «оплатою за опалення місць загального користування», що фактично є іншим предметом позову, при цьому зазначаючи також і інші підстави позову (фактичні і правові);

- надана позивачем ніким не підписана таблиця (додаток №8) складена щодо контрагента - ОСОБА_1 , договір 1127, а сальдо на кінець періоду по цьому контрагенту - 88 765,55 грн. Відповідачу невідомо, хто ця особа. У наступній ніким не підписаній таблиці (додаток № 9) вже зазначено контрагентом - ТОВ «проран», договір 1533, якому на початок періоду - 16.07.2025 перенесено сальдо ОСОБА_1 станом на 30.04.2025 у сумі 88 142,59 грн. та зазначено сальдо на кінець періоду - 88 979,95 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.12.2025 у справі № 925/991/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що:

- аналіз положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що послуги з постачання теплової енергії надаються на договірних засадах, зокрема, шляхом укладення договорів з особами, які є споживачами цих послуг. Споживачем послуги є фізична або юридична особа, яка отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги або надсилання через Єдину платформу електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти електронний договір;

- слід врахувати, що відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов'язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку;

- враховуючи встановлені судом обставини справи, зокрема наявність доказів, які підтверджують відключення приміщення відповідача від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, не спростовують того факту, що відповідач є отримувачем послуги, які надає позивач. Наведене свідчить про те, що факт отримання послуги з теплопостачання свідчить про укладення типового договору відповідача з теплопостачальною організацією, якою є позивач у справі.

При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними доказами не доведено розмір вартості спожитої споживачем послуги до складу якої включається частина обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Так, суд першої інстанції вказав, що:

- позивачем у матеріали справи надано картку рахунку 361 за період грудень 2021 року - червень 2025 року по контрагенту Шульга О.П., картку рахунку 361 за період 01.07.2025-19.08.2025 по контрагенту Товариство з обмеженою відповідальністю «праран», пояснення до розрахунку кількості спожитої теплової енергії по нежитловому приміщенню 1-го поверху «А» (о/р ЮР11442/1юр) за адресою вулиця Сержанта Жужоми, буд.6 (договір приєднання) з 01.05.2022 по 30.04.2025), додаток 1 та довідки про нарахування послуг з постачання теплової енергії по рахунку ЮР11442/1юр за період жовтень 2022 року - квітень 2025 року. Ці документи підписані економістом з договірних та претензійних робіт відділу збуту ВП «Черкаська ТЕЦ» ПрАТ «Черкаське хімволокно» Костюк Л.В.;

- за змістом цих документів неможливо встановити ні перелік наданих послуг, ні розрахунок їх вартості;

- отже, суду не надано доказів на підтвердження тих складових, які необхідні для встановлення порядку та вихідних даних, які використані позивачем для нарахування відповідачу вартості наданих послуг.

Додатковим рішенням Господарського суду Черкаської області від 16.02.2026 у справі № 925/991/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Праран» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково: стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» в особі відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Праран» 14 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

При розгляді заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції, проаналізувавши підписаний сторонами акт наданих послуг визнав, що документально підтвердженими та необхідними в даному випадку були послуги адвоката на суму 14 000,00 грн., оскільки:

- з матеріалів справи вбачається, що дійсно адвокатом було підготовлено та надано суду відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив. На підготовку та подання вказаних заяв по суті справи адвокатом було витрачено 5 годин;

- проведення «правового аналізу заперечення на відзив до позовної заяви» (1 година - 2 000,00 грн.) не відповідає критерію реальності адвокатських витрат. При цьому судом враховано, що «заперечення на відзив» за процесуальним законом має назву «відповідь відзив», яку подає відповідач. Тому проведення адвокатом «правового аналізу» власноруч підготовленої процесуальної заяви не відноситься до правової допомоги клієнту в розумінні закону;

- суд погоджується з доводами позивача стосовно того, що «правова консультація та ознайомлення з матеріалами справи» (1 година - 2 000,00 грн.), а також «правовий аналіз позовної заяви та розробка правової позиції клієнта у справі» (1 година - 2 000,00 грн.) по своїй суті є однією і тією ж наданою послугою, для виконання якої адвокату було достатньо 2 годин.

Не погоджуючись із вказаними рішенням та додатковим рішенням, Приватне акціонерне товариство «Черкаське хімволокно» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить: скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 12.12.2025 у справі № 925/991/25, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі; скасувати додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 16.02.2026 у справі № 925/991/25 та здійснити перерозподіл судових витрат між сторонами судового провадження.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржувані рішення є неправомірними, винесеними із грубими порушенням норм чинного законодавства, а у обґрунтування вимог апеляційної скарги послався на ті ж самі обставини, що і під час розгляду справи в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що:

- виходячи з принципу змагальності на відповідача також покладений обов'язок доводити свою позицію, а відтак, відповідач, у випадку непогодження з розрахунками позивача, мав можливість подати до суду контрозрахунок, проте вказаних дій вчинено не було, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог;

- у відповідності до чинної судової практики господарський суд самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи за межі заявленого періоду, а якщо з наданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. Вказаних дій зроблено не було, що призвело до винесення рішення, яке суперечить чинного законодавству України;

- заявлений відповідачем розмір витрат на професійну правову допомогу є надмірним та неспіврозмірним із обсягом наданих адвокатом послуг та складністю справи, а більшість послуг, включених до акту № 1 не можуть бути визнані судом такими, що були об'єктивно необхідними для розгляду справи та вартість яких має бути відшкодована за рахунок позивача.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026 справа № 925/991/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Спаських Н.М.

В апеляційній скарзі скаржником заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.12.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 16.02.2026 у справі № 925/991/25.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2026 клопотання Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» про поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.12.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 16.02.2026 у справі № 925/991/25 задоволено частково, Приватному акціонерному товариству «Черкаське хімволокно» поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 12.12.2025 у справі № 925/991/25, зупинено дію рішення Господарського суду Черкаської області від 12.12.2025 у справі № 925/991/25 до закінчення апеляційного розгляду, клопотання Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» про поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.12.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 16.02.2026 у справі № 925/991/25 в частині поновлення строку на апеляційне оскарження додаткового рішення Господарського суду Черкаської області від 16.02.2026 у справі № 925/991/25 залишено без розгляду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.12.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 16.02.2026 у справі № 925/991/25, ухвалено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 925/991/25 призначено до розгляду на 21.04.2026 о 10:10 год., витребувано з Господарського суду Черкаської області матеріали справи № 925/991/25.

27.03.2026 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

03.04.2026 до суду відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на те, що:

- в апеляційній скарзі скаржником не зазначено, у чому, на його думку, полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення Господарського суду Черкаської області від 12.12.2025, яким в позові було відмовлено саме через його необґрунтованість;

- скаржник помилково вважає, що відповідач мав надати суду власний контрозрахунок, а його ненадання автоматично свідчить про обґрунтованість вимог позивача, як і помилково вважає, що суд мав самостійно збирати докази та визначати суми до стягнення;

- подання повноцінного контррозрахунку у даній справі є об'єктивно неможливим з огляду на характер та зміст наданих позивачем документів. В свою чергу відсутність первинних документів, що підтверджують такі записи, унеможливлює: перевірку їх правомірності; встановлення фактичного обсягу наданих послуг; здійснення контр розрахунку відповідачем;

- наведені позивачем у розрахунку формули не відповідають базовим правилам арифметики та фізичному змісту розрахунку теплової енергії, що виключає можливість їх застосування для контр розрахунку;

- позивач зазначає різні, взаємонеузгоджені періоди нарахування, що виключає можливість визначення і часових меж контррозрахунку.

- надані позивачем документи містять нарахування щодо іншої особи - ФОП Шульга (серед попередніх власників відсутня особа з таким прізвищем). В матеріалах справи відсутні докази переведення боргу з ФОП Шульга на відповідача, а також відсутні підстави для правонаступництва.

Крім того відповідач послався на відсутність підстав для апеляційного перегляду, оскільки:

- наявними у нього доказами не підтверджується наявність клопотання апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження;

- підстави для поновлення апелянту строку на апеляційне оскарження відсутні;

- те, що невмотивоване поновлення строку на апеляційне оскарження є підставою для скасування судового рішення, апеляційна скарга ПрАТ «Черкаське хімволокно» має бути залишена без розгляду;

- апелянтом в апеляційній скарзі не зазначено, у чому, на його думку, полягає незаконність і (або) необґрунтованість і додаткового рішення Господарського суду Черкаської області від 16.02.2026, яким з позивача було стягнуто на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу.

Також у відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив про те, що у зв'язку із зверненням апелянта до суду апеляційної інстанції він додатково поніс витрати на професійну правничу допомогу для захисту своїх прав та інтересів в суді апеляційної інстанції, пов'язаних з розглядом господарської справи №925/991/25 в сумі 8 000,00 грн. та просив стягнути вказані витрати з позивача.

16.04.2026 (судом зареєстровано 17.04.2026) представник позивача звернувся до суду з заявою про участь у судовому засіданні у справі № 925/991/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 вказану заяву задоволено.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 № 09.1-08/1215/26 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 925/991/25 у зв'язку з перебуванням судді Хрипуна О.О. на лікарняному з 31.03.2026 по 28.04.2026.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 справа № 925/991/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Гончаров С.А., Спаських Н.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 справу № 925/991/25 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Гончаров С.А., Спаських Н.М.), учасників справи повідомлено, що розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.12.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 16.02.2026 у справі № 925/991/25 відбудеться у раніше визначені дату та час, а саме 21.04.2026 о 10:10 год., ухвалено судове засідання провести в режимі відеоконференції.

20.04.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому заявник, з посиланням на зайнятість свого представника в інших судових засіданнях, просить відкласти розгляд справи № 925/991/25, призначеного до розгляду на 21.04.2026 о 10:10 год., на іншу дату та час.

Порадившись на місці, колегія суддів не знайшла підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання про відкладення з огляду на наступне.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 21.04.2026 у цій справі уповноваженого представника відповідача та зауважує відповідачу на тому, що за приписами ч. 3 ст. 256 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), а відтак, представником відповідача є його керівник, доказів неможливості взяти участь в судовому засіданні якого суду не надано.

Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 21.04.2026 за відсутності уповноваженого представника відповідача. Відсутність представника відповідача в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки процесуальну позицію відповідача викладено у відзиві на апеляційну скаргу, а участь представників в судовому засіданні не була визнана обов'язковою.

Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.

Станом на 21.04.2026 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідач в судове засідання представників не направив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач твердить про неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості теплової енергії поставленої у нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: місто Черкаси, вулиця Жужоми, будинок 6, оф. А та належить відповідачу.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Приватне акціонерне товариство «Черкаське хімволокно» в особі відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» на підставі ліцензії, рішення Черкаського міськвиконкому №520 від 24.05.2000 забезпечує тепловою енергією населення, організації та підприємства всіх форм власності у місті Черкаси.

Відповідач є власником нежитлового приміщення першого поверху, об'єкт житлової нерухомоті: Ні; загальна площа (кв.м.): 120, матеріали стін: залізобетонні, Опис: Нежитлове приміщення 1-го поверху - «А», яке знаходиться за адресою місто Черкаси, вулиця Жужоми, будинок 6. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2514784971000, що сторонами не заперечується та підтверджене інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с. 48).

За доводами позивача між ним та відповідачем фактично укладено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (дата публікування на офіційному сайті виконавця послуги 13.10.2021), шляхом акцептування публічної оферти. Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії діяв у редакції 19.05.2024. Договору постачання теплової енергії, який укладений з відповідачем було присвоєно номер внутрішнього бухгалтерського обліку №1533, замість договору №1127, який був укладений із Фізичною особою-підприємцем Шульгою О.П. - колишнім орендарем приміщення за адресою місто Черкаси, вулиця Жужоми, будинок 6.

Постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019 затверджено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (далі - договір приєднання). Цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води (далі - послуга) індивідуальному споживачу (далі - споживач).

Даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на офіційному веб сайті виконавця (пункт 2 договору приєднання).

Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги (пункт 4 договору приєднання).

Виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Обсяг теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення (пункт 5 договору приєднання).

Обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, яка затверджена наказом Мінрегіону №315 від 22.11.2018 (далі - Методика розподілу). Якщо будинок оснащено двома та більше вузлами комерційного обліку теплової енергії відповідно до вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», обсяг спожитої послуги у будинку визначається як сума показань таких вузлів обліку. За рішенням співвласників багатоквартирного будинку розподіл обсягу спожитої теплової енергії здійснюється для кожної окремої частини будинку, обладнаної вузлом комерційного обліку послуги. Одиницею вимірювання обсягу спожитої послуги є гігакалорія (Гкал) (пункт 11 договору приєднання).

У разі коли будинок на дату укладення цього договору не обладнаний вузлом (вузлами) комерційного обліку теплової енергії, до встановлення такого вузла (вузлів) обліку обсяг споживання послуги у будинку визначається відповідно до Методики розподілу (пункт 12 договору приєднання).

Зняття показань засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії здійснюється виконавцем щомісяця (пункт 17 договору приєднання).

У разі відсутності інформації про показання вузла (вузлів) комерційного обліку та/або недопущення споживачем виконавця до вузла (вузлів) комерційного обліку для зняття показань для визначення обсягу теплової енергії, спожитої в будинку, визначається середній обсяг споживання теплової енергії у будинку протягом попереднього опалювального періоду, а у разі відсутності такої інформації - за фактичний час споживання протягом поточного опалювального періоду, але не менше 30 днів (пункт 20 договору приєднання).

Виконавець періодично, не менш як один раз на рік, проводить контрольне зняття показань засобів вимірювальної техніки вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії у присутності споживача або його представника. Результати контрольного зняття показань засобів вимірювальної техніки вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії є підставою для здійснення перерозподілу обсягу спожитої послуги та проведення перерахунку із споживачем (абзац 3 пункту 23 договору приєднання).

Споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу, яка визначена відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019 - у редакції постанови Кабінету Міністрів України №1022 від 08.09.2021, та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру тарифу та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування в розмірі, який визначений виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця. У разі застосування двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії плата за послугу з постачання теплової енергії визначається як сума плати, розрахованої виходячи з умовно-змінної частини тарифу (протягом опалювального періоду), а також умовно-постійної частини тарифу (протягом року) (пункт 30 договору приєднання).

Розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування двоставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця (пункт 32 договору приєднання).

Виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу. Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватися в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів (пункт 33 договору приєднання).

Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення цього договору (пункт 38 договору приєднання).

Споживач серед іншого зобов'язаний оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором (підпункт 3 пункту 41 договору приєднання).

Виконавець серед іншого зобов'язаний здійснювати розподіл загальнобудинкового обсягу послуг між співвласниками багатоквартирного будинку у передбаченому законодавством та цим договором порядку (підпункт 11 пункту 42 договору приєднання).

Цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності (пункт 51 договору приєднання).

За доводами позивача, за період отримання послуг відповідач не надсилав на адресу позивача жодних скарг чи претензії щодо якості чи кількості наданих послуг, що, на переконання позивача, свідчить про те, що позивач надавав відповідачу послуги з постачання теплової енергії належним чином.

Позивач також стверджує, що відповідачем здійснювалась плата за отримані послуги не у повному обсязі, однак, не зазначає у якому розмірі така оплата була здійснена. За період з 30.11.2021 до 01.07.2025 позивач визначив суму заборгованості відповідача за послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) у розмірі 88 765,55 грн.

На підтвердження надання відповідачу послуг з централізованого опалення (постачання теплової енергії) позивач у матеріали справи надав такі документи:

- примірники типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.10.2021 та від 19.05.2024 (а.с. 7-19 т. 1);

- картку рахунку 361 за період грудень 2021 року - червень 2025 року по контрагенту Шульга О.П. (а.с. 20-23 т.1);

- картку рахунку 361 за період 01.07.2025-19.08.2025 по контрагенту Товариство з обмеженою відповідальністю «праран» (а.с. 24 т. 1);

- пояснення до розрахунку кількості спожитої теплової енергії по нежитловому приміщенню 1-го поверху «А» (о/р ЮР11442/1юр) за адресою вулиця Сержанта Жужоми, буд.6 (договір приєднання) з 01.05.2022 до 30.04.2025) (а.с. 25-26 т. 1);

- додаток 1 (а.с. 27 т. 1);

- довідки про нарахування послуг з постачання теплової енергії по рахунку ЮР11442/1юр за період жовтень 2022 року - квітень 2025 року. Ці документи підписані економістом з договірних та претензійних робіт відділу збуту ВП «Черкаська ТЕЦ» ПрАТ «Черкаське хімволокно» Костюк Л.В. (а.с. 27-47 т. 1).

У довідках про нарахування послуг з постачання теплової енергії за адресою вулиця Сержанта Жужоми, будинок 6, нежитлове приміщення «А» за період жовтень 2022 року - квітень 2025 року, зазначено інформацію про загальні та індивідуальні показники. Індивідуальні показники складаються із: споживання приміщення по індивідуальному лічильнику; донарахування до мінімального споживання приміщення; споживання приміщення без лічильника; кількість ТЕ на загальнобудинкові потреби будинку на приміщення; кількість ТЕ на загальнобудинкові потреби будинку на приміщення (нерозподілений залишок); кількість ТЕ на функціонування систем ГВП на приміщення, а також загальну кількість Гкал, які нараховані по о/р НОМЕР_1 /1ЮР.

Згідно з довідкою про нарахування послуг з постачання теплової енергії за жовтень 2022 року, кількість нарахованих Гкал - 0,163918.

Згідно з довідкою про нарахування послуг з постачання теплової енергії за листопад 2022 року, кількість нарахованих Гкал - 1,475272.

Згідно з довідкою про нарахування послуг з постачання теплової енергії за грудень 2022 року, кількість нарахованих Гкал - 1,511705.

Згідно з довідкою про нарахування послуг з постачання теплової енергії за січень 2023 року, кількість нарахованих Гкал - 2,049186.

Згідно з довідкою про нарахування послуг з постачання теплової енергії за лютий 2023 року, кількість нарахованих Гкал - 1,650233.

Згідно з довідкою про нарахування послуг з постачання теплової енергії за березень 2023 року, кількість нарахованих Гкал - 1,777173.

Згідно з довідкою про нарахування послуг з постачання теплової енергії за квітень 2023 року, кількість нарахованих Гкал - 0,299218.

Згідно з довідкою про нарахування послуг з постачання теплової енергії за жовтень 2023 року, кількість нарахованих Гкал - 0,233027.

Згідно з довідкою про нарахування послуг з постачання теплової енергії за листопад 2023 року, кількість нарахованих Гкал - 1,680154.

Згідно з довідкою про нарахування послуг з постачання теплової енергії за грудень 2023 року, кількість нарахованих Гкал - 2,176131.

Згідно з довідкою про нарахування послуг з постачання теплової енергії за січень 2024 року, кількість нарахованих Гкал - 2,520682.

Згідно з довідкою про нарахування послуг з постачання теплової енергії за лютий 2024 року, кількість нарахованих Гкал - 2,266803.

Згідно з довідкою про нарахування послуг з постачання теплової енергії за березень 2024 року, кількість нарахованих Гкал - 2,247399.

Згідно з довідкою про нарахування послуг з постачання теплової енергії за жовтень 2024 року, кількість нарахованих Гкал - 0,110079.

Згідно з довідкою про нарахування послуг з постачання теплової енергії за листопад 2024 року, кількість нарахованих Гкал - 1,813441.

Згідно з довідкою про нарахування послуг з постачання теплової енергії за грудень 2024 року, кількість нарахованих Гкал - 2,176132.

Згідно з довідкою про нарахування послуг з постачання теплової енергії за січень 2025 року, кількість нарахованих Гкал - 2,230531.

Згідно з довідкою про нарахування послуг з постачання теплової енергії за лютий 2025 року, кількість нарахованих Гкал - 2,321208.

Згідно з довідкою про нарахування послуг з постачання теплової енергії за березень 2025 року, кількість нарахованих Гкал - 1,753042.

Згідно з довідкою про нарахування послуг з постачання теплової енергії за квітень 2025 року, кількість нарахованих Гкал - 0,173373.

У матеріалах справи міститься акт обстеження теплового господарства (теплового пункту, вузлів обліку теплової енергії, теплоспоживального обладнання) споживача, який 21.09.2022 складено інспектором Котенко О.Ю, який є працівником позивача, у присутності директора відповідача (а.с. 88 т. 1). Згідно з цим актом при проведення обстеження зафіксовано, що приміщення відповідача відповідає плану, знаходиться на першому поверсі житлового будинку. Приміщення має два стояки будинкової системи. Система опалення автономна. В приміщенні знаходиться магістраль гарячого водопостачання (ГВП), лічильник неопломбований. Документів на повірку не надано. Запірна арматура опломбована раніше у зачиненому стані, цілісність пломб не порушено. Запірна арматура ГВП опломбована поверх існуючого опломбування. Для користування ГВП потрібно повірити лічильник ГВП та звернутися у Черкаську ТЕЦ для опломбування ГВП приладу.

Крім того, відповідачем надано акт обстеження приміщення щодо відсутності підключення до системи централізованого теплопостачання (а.с. 89 т. 1), який 08.09.2025 складений у присутності директора відповідача, представника Громадської організації «Громадський спротив свавіллю влади» Лисак О.О. та свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .. За інформацією, яка зазначена у цьому акті було проведено обстеження нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою місто Черкаси, вулиця Жужоми, будинок 6 та належить на праві власності відповідачу. У акті вказано, що у цьому приміщенні відсутнє підключення до системи централізованого теплопостачання, у приміщенні відсутнє будь-яке обладнання чи комунікації, які могли б свідчити про наявність підключення до теплової мережі (відвідні труби, теплообмінники, крани тощо), не виявлено жодних діючих з'єднань з трубами централізованої системи теплопостачання. Проведено огляд усіх доступних інженерних комунікацій, які проходять через приміщення - жодна з них не має слідів попереднього приєднання або демонтажу. Жодних отворів, заглушок чи іншої арматури, що зазвичай залишається після демонтажу теплового обладнання не виявлено. Автономна система опалення, встановлена у приміщенні (електричний котел) є єдиним джерелом тепла для обігріву. За результатами обстеження встановлено, що приміщення відповідача ніколи не було підключено до мереж централізованого теплопостачання, відсутні будь-які сліди чи залишки обладнання, які б свідчили про його попереднє підключення та подальше від'єднання, жодна теплова енергії від ВП «Черкаська ТЕЦ» до приміщення не постачалось і не існує фізичної інфраструктури для цього.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Статтею 4 ЦК України встановлено, що:

- основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

- основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

- актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу

- цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.

Частиною 4 ст. 319 ЦК України визначено, що власність зобов'язує, а в ст. 322 ЦК України вказано, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, будучи власником майна, відповідач зобов'язаний його утримувати.

За змістом положень ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Виконавцями послуг з постачання та розподілу електричної енергії є енергопостачальник або інший суб'єкт, визначений законом (ч. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» :

- виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору;

- управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб;

- індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;

- колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги;

- колективний договір про надання комунальних послуг (далі - колективний договір) - договір про надання комунальних послуг, який укладається з виконавцем комунальних послуг за рішенням співвласників (на умовах, визначених у рішенні співвласників (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) та є обов'язковим для виконання всіма співвласниками.

Отже Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначив учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг: 1) споживачів; 2) управителя; 3) виконавців комунальних послуг.

Колегія суддів зазначає про те, що спірних правовідносинах, тобто у правовідносинах з постачання теплової енергії до нежитлового приміщення, що належить відповідачу на праві власності за адресою місто Черкаси, вулиця Сержанта Жужоми, 6, офіс «А» позивач є виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії, а споживачем є особа, яка отримувала вказану послугу, тобто особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження таким приміщенням.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що предметом цього позову є стягнення вартості теплової енергії поставленої саме у нежитлове приміщення першого поверху (об'єкт житлової нерухомості: Ні), загальною площею 120 кв.м., опис: нежитлове приміщення 1-го поверху - А, РНОНМ 2514784971000, що не заперечується ані позивачем, ані відповідачем, проте судом першої інстанції оскаржуваному рішенні (арк. 4 та 11 рішення/арк.. 130, 137 справи) допущено описки у площі нежитлового приміщення, а саме замість площі нежитлового приміщенні 120 кв.м. вказано площу - 72,6 кв.м., проте вказана описка має очевидно технічний характер.

У п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено обов'язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила), якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов'язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно до п. 44 Правил за самовільне підключення системи теплоспоживання без укладення договору споживач сплачує штраф згідно із законодавством.

З аналізу положень Правил, зокрема пункту 44, вбачається, що термін «споживач» застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.

Споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана позиція є усталеною та викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №303/7554/16-ц, від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, 25.09.2019 у справі №522/401/15-ц та 10.12.2018 у справі №638/11034/15-ц, від 26.04.2018 у справі №904/6293/17.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 29.11.2019 у справі №910/12034/18 зазначено, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, проте необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг.

Отже, у спірних правовідносинах, відповідач як власник вказаного вище нежитлового приміщення є споживачем житлово-комунальних послуг, зокрема і послуги з постачання теплової енергії, а відтак має встановлений законодавством обов'язок оплачувати надані позивачем послуги. При чому наявність чи відсутність договору не впливає на наявність вказаного обов'язку.

Постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019 затверджено Правила надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії зі змінами від 08.09.2021 №1022.

Постановою Кабінету Міністрів України №1182 від 11.12.2019 затверджено Правила надання послуги з постачання гарячої води і типових договорів про надання послуги з постачання гарячої енергії зі змінами від 08.09.2021 №1023.

Відповідні типові договори приєднання опубліковані на офіційному веб сайті позивача.

Правила надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії (далі - Правила) регулюють відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.

Надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.

Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги або надсилання через Єдину платформу електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепт), наданої відповідно до вимог статтей 10 та 11 Закону України «Про електронну комерцію» (за наявності електронних кабінетів у споживача та виконавця) (пункт 13 Правил).

Відповідно до пункту 14 Правил відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов'язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315 (далі - Методика розподілу).

Методика розподілу встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.

У Методиці розподілу терміни вживаються у таких значеннях: допоміжні приміщення - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будівлі/будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); загальнобудинкові потреби - витрати на забезпечення спільних потреб будівлі/будинку комунальними послугами; загальнобудинкові потреби на опалення - витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку, без врахування обсягу теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення; приміщення з індивідуальним опаленням - приміщення, що забезпечується тепловою енергією від індивідуального джерела, встановленого у ньому, та що на законних підставах від'єднано від внутрішньобудинкової системи опалення, у якому забезпечується нормативна температура повітря.

Розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об'єктами нерухомого майна, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об'єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано (пункт 3 Методики розподілу).

Виходячи зі змісту Методики розподілу загальний обсяг теплової енергії спожитої на забезпечення послуги опалення розподіляється на:

- обсяг теплової енергії витраченої на забезпечення загальнобудинкових потреб на опалення - витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку, без врахування обсягу теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення;

- обсяг теплової енергії, витраченої на опалення квартир та нежитлових приміщень у будівлі.

Відповідно до пункту 8 Розділу V Методики розподілу обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи ГВП (Qгвпф.с), розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень у будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) незалежно від обсягу спожитої гарячої води у кожному розрахунковому періоді в опалювальний та міжопалювальний період пропорційно до загальних/опалюваних площ/об'ємів їх житлових/нежитлових приміщень.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що послуги з постачання теплової енергії надаються на договірних засадах, зокрема, шляхом укладення договорів з особами, які є споживачами цих послуг. Споживачем послуги є фізична або юридична особа, яка отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги або надсилання через Єдину платформу електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти електронний договір.

При цьому слід врахувати, що за змістом наведених вище положень законодавства відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов'язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку.

З огляду на вказане суд першої інстанції цілком вірно виснував, що наявність доказів, які підтверджують відключення приміщення відповідача від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, не спростовують того факту, що відповідач є отримувачем послуги, які надає позивач; наведене свідчить про те, що факт отримання послуги з теплопостачання свідчить про укладення типового договору відповідача з теплопостачальною організацією, якою є позивач у справі.

Відповідно до ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Відповідно до вимог нормативно-правових актів, з моменту укладання публічних договорів приєднання про надання послуг з постачання теплової енергії та надання послуг з постачання гарячої води, розподіл загальних обсягів наданих послуг та нарахування плати за надані послуги здійснюється відповідно до вимог Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг.

Для проведення комерційних розрахунків за надані послуги споживачам визначається загальний обсяг спожитої теплової енергії по будівлі (житловому будинку) за даними загальнобудинкового вузла обліку теплової енергії або розрахунково за відсутності такого приладу.

У пункті 7 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії передбачено порядок визначення кількості та якості послуги здійснюється відповідно до умов договору:

1) за показаннями вузла комерційного обліку теплової енергії та іншими засобами вимірювальної техніки - для колективного договору, договору з колективним споживачем, договору з власником (користувачем) будівлі, індивідуального договору;

2) з урахуванням показань вузла (вузлів) розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії (у разі їх наявності) або дотриманням нормативної температури повітря у приміщеннях (для приміщень, не оснащених вузлами розподільного обліку/приладами-розподілювачами теплової енергії) - для індивідуального договору з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем.

Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період.

Рішення про початок та закінчення опалювального періоду приймається органами місцевого самоврядування з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами.

Опалювальний період починається не пізніше ніж коли протягом трьох діб середня добова температура зовнішнього повітря становить 8°С та нижче, а закінчується не раніше ніж коли протягом трьох діб середня добова температура зовнішнього повітря перевищує 8°С (пункт 8 Правил).

Відповідно до вимог п. 3 Методики розподілу:

- розподіл між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг здійснюється на підставі визначених на розрахункову дату споживання (фактичних, розрахункових або скоригованих (приведених)) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період. Розрахунковою датою є останній день розрахункового періоду;

- розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період (далі - розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних приладах опалюваних приміщень, а в окремих випадках - розрахунково.

Слід зауважити на тому, що, враховуючи правову природу договору послуг, до предмету доказування входить факт надання виконавцем замовнику відповідної послуги, оскільки у разі ненадання послуги визначеної якості у замовника не виникає обов'язку з її оплати.

Крім того, для стягнення заборгованості за поставлену позивачем та фактично спожиту відповідачем теплову енергію, доказуванню підлягає обсяг спожитої теплової енергії та її вартість.

Колегією суддів враховується правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 916/2267/17, в якій зазначено, що питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі і має істотне значення для її правильного вирішення (пункти 25, 27, 28 постанови).

Частиною 1 ст. 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 74 України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, відповідно до приписів чинного законодавства саме на позивача покладений обов'язок належними та допустимими доказами довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, тобто у даному випадку саме позивач повинен довести, як факт надання відповідачу послуг з постачання теплової енергії, так і обсяги та вартість таких послуг.

Як встановлено вище, позивачем на підтвердження факту та обсягів наданих послуг до матеріали справи надано:

- картку рахунку 361 за період грудень 2021 року - червень 2025 року по контрагенту Шульга О.П. (а.с. 20-23 т.1);

- додаток 1 (а.с. 27 т. 1);

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що за змістом цих документів неможливо встановити ані перелік наданих послуг, ані розрахунок їх вартості, що свідчить про те, що суду не надано доказів на підтвердження тих складових, які необхідні для встановлення порядку та вихідних даних, які використані позивачем для нарахування відповідачу вартості наданих послуг.

Для проведення комерційних розрахунків між контрагентами необхідно застосовувати положення Методики розподілу, зокрема щодо визначення обсягу поставленої теплової енергії за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.

У апеляційній скарзі позивач, серед іншого, вказує на те, що виходячи з принципу змагальності на відповідача також покладений обов'язок доводити свою позицію, а відтак, відповідач, у випадку непогодження з розрахунками позивача, мав можливість подати до суду контрозрахунок, проте вказаних дій вчинено не було, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо вказаного, слід зазначити, що, як встановлено вище, відповідач взагалі заперечує проти факту надання йому позивачем послуг, стягнення яких є предметом цього позову, в той час як контррозрахунок надається у випадку часткової згоди з виконаним позивачем розрахунком. Отже, за обставин, що склались, відсутність контрозрахунку не може свідчити про наявність підстав для задоволення позовних вимог. При цьому слід вказати, що відсутність контрозрахунку не свідчить про правильність виконаного позивачем розрахухунку.

Також у апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що у відповідності до чинної судової практики господарський суд самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи за межі заявленого періоду, а якщо з наданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. Вказаних дій зроблено не було, що призвело до винесення рішення, яке суперечить чинного законодавству України.

Щодо вказаного колегія суддів зазначає про те, що, як встановлено вище, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження саме факту (обсягів) надання позивачем відповідачу послуг, в той час як за змістом положень ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд першої інстанції цілком вірно виснував, з огляду на те, що розрахунок обсягу спожитої послуги та її вартість може проводитись тільки у законодавчо встановлений спосіб відповідно до положень наведених вище правових актів, позивачем належними доказами не доведено розмір вартості спожитої споживачем послуги, до складу якої включається частина обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

З огляду на вказані обставини суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з 30.11.2021 до 01.07.2025 у розмірі 88 765,55 грн. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо додаткового рішення, колегія суддів зазначає про таке.

15.12.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Праран» до Господарського суду Черкаської області надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій останній просив стягнути з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 18 000,00 грн.

Стаття 221 ГПК України встановлює, що:

- якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 1);

- у випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 2);

- у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (ч. 3).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи (ч. 3 ст. 244 ГПК України).

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 922/376/20, оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів - не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні, а в даному випадку до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому, за змістом положень ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

З матеріалів справи слідує, що:

- у відзиві на позов (а.с. 76-81 т. 1) відповідач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи - витрати на професійну правничу допомогу в сумі 50 000,00 грн.;

- 07.10.2025 (до винесення судом першої інстанції рішення у цій справі - примітка суду) відповідач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про відшкодування судових витрат на правову допомогу (а.с. 112-113 т. 1), в якому просив стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 18 000,00 грн. До вказаного клопотання додані відповідні докази понесення таких витрат (а.с 114-116 т. 1);

- 15.12.2025 (тобто у строк, який не перевищує п'ять днів дня прийняття судом першої інстанції рішення у цій справі (12.12.2025) відповідач звернувся до суду першої інстанції з заявою про компенсацію судових витрат та ухвалення додаткового рішення (а.с. 147-149 т. 1), в якій просив стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 18 000,00 грн. До вказаного клопотання додані відповідні докази понесення таких витрат (а.с 150-153 т. 1).

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання відповідачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Наданими позивачем документами підтверджено наступне.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді в розмірі 18 000,00 грн. відповідачем надано копії:

- укладеного відповідачем із адвокатом Рачковською А.О. договору про надання правової допомоги від 04.09.2025;

- акту прийому - передачі наданих послуг №1 від 03.10.2025;

- коригувального акту від 13.11.2025 до акту прийому - передачі наданих послуг №1 від 03.10.2025;

- квитанції до прибуткового касового ордеру від 03.10.2025 про сплату 18 000,00 грн.;

За умовами п. 6.1 договору за надання правничої допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар відповідно до фактично наданих послуг на підставі актів приймання-передачі наданих послуг. При розрахунку загального розміру гонорару адвоката сторони узгодили проводити розрахунок виходячи із загальної кількості витраченого часу на виконання умов цього договору. Вартість 1 години роботи адвоката становить 2 000,00 грн.

Передбачувані витрати адвоката у зв'язку із наданням правничої допомоги за договором (такі як, але не виключно: отримання документів, збирання доказів, залучення висновків спеціалістів (експертів), технічне забезпечення та інші) сплачуються клієнтом адвокату понад узгоджену суму гонорару (п.8 договору).

Згідно акту наданих послуг від 03.10.2025, з урахуванням корегувального акту від 13.11.2025 до акту наданих послуг від 03.10.2025, адвокатом було надано клієнту наступні види робіт:

- правову консультацію та ознайомлення з матеріалами справи №925/991/25 - 1 година - 2 000,00 грн.;

- правовий аналіз позовної заяви у справі №925/991/25 та розробка правової позиції клієнта у справі №925/991/25 - 2 години - 4 000,00 грн.;

- складення проекту, підготовка додатків та подання відзиву на позовну заяву у справі №925/991/25 - 3 години - 6 000,00 грн.;

- правовий аналіз заперечення на відзив до позовної заяви у справі №925/991/25 - 1 година - 2 000,00 грн.;

- складення проекту та подання заперечення на відповідь на відзив до позовної заяви від 02.10.2025 №925/991/25 - 2 години - 4 000,00 грн.0;

Всього, вартість послуг адвоката складає - 18 000,00 грн.

Вказані акти підписано сторонами без претензій та зауважень.

Відповідачем оплачені послуги адвоката Рачковської А.О., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 03.10.2025 на суму 18 000,00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання відповідачу адвокатом Рачковською А.О. послуг на заявлену до стягнення суму.

Щодо обставин, пов'язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України, згідно з яким у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом ч. 3 ст. 237ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Слід зауважити на тому, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Частинам 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

З матеріалів справи слідує, що у договорі про надання правової допомоги від 04.09.2025 сторонами погоджено гонорар у формі погодинної оплати.

В суді першої інстанції позивач подав до суду клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги (а.с. 119-122 т. 1), в якому просив зменшити заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідача з 18 000,00 грн. до 1 000,00 грн., пославшись на наступне:

- до акту приймання-передачі наданих послуг включено послуги, які фактично не було виконано адвокатом;

1) зокрема, з акту прийому-передачі наданих послуг №1 адвокатом Рачковською А.О. було надано «правову консультацію та ознайомлення з матеріалами справи № 925/991/25» (обсяг витраченого часу 1 година, вартістю 2 000,00 грн.). Водночас, адвокатом було здійснено «правовий аналіз позовної заяви у справі № 925/991/25 та розробку правової позиції клієнта у справі № 925/991/25» (обсяг витраченого часу 2 години, вартістю 4 000,00 грн.).

Проте, позовна заява про стягнення боргу являється складовою частиною матеріалів даної господарської справи.

Таким чином, адвокат при ознайомленні з матеріалами справи, ознайомлювалась і з даним процесуальним документом.

2) Вказане стосується й формуванню правової позиції клієнта, оскільки вказана дія вчинялася на етапі надання клієнту правової консультації. Відтак вимога щодо стягнення 4 000,00 грн. є безпідставною;

3) в акті прийому-передачі наданих послуг №1, визначено в якості наданої послуги «правовий аналіз заперечення на відзив до позовної заяви» (обсяг витраченого часу 1 година, вартістю 2 000,00 грн.).

Проте, позивачем не подавалося процесуального документу під назвою «заперечення на відзив до позовної заяви», відтак виконання вказаної послуги не підтверджено;

4) також, відповідачем визначено надання послуги у вигляді «складення проекту, підготовки додатків та подання відзиву на позовну заяву приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно», в особі відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» № 925/991/25» та «складення проекту та подання заперечення на відповідь на відзив до позовної заяви приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно», в особі відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ" від 07 травня 2025 року № 711/1657/25».

В матеріалах справи дійсно перебувають два процесуальних документи направлених представником відповідача, а саме відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив.

Водночас, вказані документи фактично між собою не відрізняються.

З огляду на дану обставину вказані послуги являються похідними одна від одної, відтак розмежування вартості за ймовірно вчинені дії, в даному випадку, не підтверджено належними доказами.

Крім того, послуга зі «складення проекту та подання заперечення на відповідь на відзив до позовної заяви приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно», в особі відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» від 07 травня 2025 року № 711/1657/25» взагалі не відноситься до даної справи та не повинна прийматися судом до уваги.

Отже, на думку позивача, відповідач не надав суду належних доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, в розмірі 18 000,00 грн.; заявлений розмір витрат на правову допомогу визначений відповідачем не відповідає критеріям дійсної необхідності та розумності; при підготовці наданих відповідачем у межах даної справи заяв по суті спору не потребувалось збирання значного об'єму доказів та аналізу великої кількості законодавства.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», п.п. 79 і 112).

Як було зазначено, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/1929/19 від 09.06.2022

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції який, врахував заперечення позивача та, проаналізувавши підписаний сторонами акт наданих послуг, визнав, що документально підтвердженими та необхідними в даному випадку були послуги адвоката на суму 14 000,00 грн., оскільки:

У апеляційній скарзі позивач зазначив, що заявлений відповідачем розмір витрат на професійну правову допомогу є надмірним та неспіврозмірним із обсягом наданих адвокатом послуг та складністю справи, а більшість послуг, включених до акту № 1 не можуть бути визнані судом такими, що були об'єктивно необхідними для розгляду справи та вартість яких має бути відшкодована за рахунок позивача.

Щодо вказаних посилань, слід зазначити наступне..

Колегія суддів зауважує на тому, що саме позивач повинен довести невідповідність заявленої відповідачем до стягнення вартості послуг з юридичного супровіду в суді першої інстанції вимогам чинного законодавства та обставинам справи, проте позивачем фактично не наведено конкретних посилань на розмір відповідних ринкових цін та не мотивовано, в чому саме полягає така не співмірність.

Слід зауважити і на тому, що матеріалами справи підтверджується представництво адвокатом інтересів відповідача в суді першої інстанції, в той час як у апеляційній скарзі позивач фактично просить взагалі відмовити у стягненні вартості таких послуг, що явно не відповідає середньому розміру цін на ринку та, відповідно, не відповідає принципу господарського судочинства, передбаченому у п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, а саме відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу адвоката, відповідно до вимог ст.129 ГПК України підлягають частковому стягненню з позивача в сумі 14 000,00 грн., з огляду на що додаткове рішення суду першої інстанції в цій справі залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення та додаткове рішення, які відповідають чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.12.2025 та додатковим рішенням Господарського суду Черкаської області від 16.02.2026 у справі № 925/991/25, отже підстав для їх скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.12.2025 та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 16.02.2026 у справі № 925/991/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 12.12.2025 у справі № 925/991/25 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Черкаської області від 12.12.2025 у справі № 925/991/25.

4. Додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 16.02.2026 у справі № 925/991/25 залишити без змін.

5. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 28.04.2026.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді Н.М. Спаських

С.А. Гончаров

Попередній документ

136074859

Наступний документ

136074861

Інформація про рішення:

№ рішення:	136074860
№ справи:	925/991/25
Дата рішення:	21.04.2026
Дата публікації:	30.04.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; надання послуг

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (21.04.2026)
Дата надходження:	13.03.2026
Предмет позову:	стягнення 88765,55 грн

Розклад засідань:

Минулі засідання (2)

07.10.2025 00:00	Господарський суд Черкаської області
21.04.2026 10:10	Північний апеляційний господарський суд

Запланованих засідань немає