Номер провадження: 22-ц/813/1370/26
Справа № 947/9218/24
Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.
Доповідач Карташов О. Ю.
19.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Карташова О.Ю.
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.
за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.
учасники справи:
позивач - Київська окружна прокуратура міста Одеси Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Київського районного суду міста Одеса від 28 листопада 2024 року
у цивільній справі за позовом Київської окружної прокуратури міста Одеси Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року до Київського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява Київської окружної прокуратури міста Одеси, подана в інтересах держави в особі Одеської міської ради, до ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Турецького О.С. №57139747 від 17.03.2021, яким зареєстровано право приватної власності на господарську будівлю загальною площею 89,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 231463551101) а також зобов'язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку розмірами 12,5х9,3м шляхом знесення господарської будівлі загальною площе 89,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначена земельна ділянка, яка належить територіальної громаді, не відводилась у користування будь-якої особі, а тому об'єкт нерухомості який збудований на вказаній земельної ділянці є самочинним, на нього не можливо зареєструвати право власності та за вимогою власника земельною ділянці такий об'єкт підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила будівництво.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28.11.2024 року задоволено позовні вимоги Київської окружної прокуратури міста Одеси (код ЄДРПОУ Одеської обласної прокуратури 03528552, місцезнаходження : м. Одеса вул. Краснова, 10) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691, місцезнаходження: м. Одеса, площа Думська, буд. 1) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва.
Визнано незаконним і скасовано рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Турецького О.С. № 57139747 від 17.03.2021, яким зареєстровано право приватної власності на господарську будівлю загальною площею 89,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 231463551101).
Зобов'язано ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку розмірами 12,5х9,3м шляхом знесення господарської будівлі загальною площе 89,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 231463551101).
Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на розрахунковий рахунок Одеської обласної прокуратури ( код ЄДРПОУ 03528552 ) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у загальному розмірі 7 630,00 ( сім тисяч шістсот тридцять ) гривень.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що суд першої інстанції при розгляді справи не в повному обсязі з'ясував обставини справи, що призвело до не вірного застосування судом норм як матеріального так і процесуального права, просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 28.11.2024 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Київської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Турецького О.С. за № 357139747 від 17.03.2021 року, яким зареєстровано право приватної власності на господарську будівлю загальною площею 89,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 231463551101); зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайнятої земельної ділянки розмірами 12,5x9,3 м. шляхом знесення господарської будівлі загальною площею 89,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 - відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга вмотивована тим, що скаржник є добросовісним набувачем і на законних підставах набув право власності на нежитлове приміщення: господарської будівлі, загальною площею: 89,2 кв.м, яке знаходиться в АДРЕСА_1 . Звертається увага на те, що в довідці ТОВ «Київ-Місто-Буд» за №б/н від 09.03.2021 року, зазначено, що господарська будівля не є самочинним будівництвом та не підлягає введенню в експлуатацію, а тому висновок суду проте, що відповідачем не було надано доказів того, що спірна нежитлова нерухомість була збудована до 1992 року, не відповідає дійсності. На думку скаржника, позивач помилково зазначає про те, що саме з моменту державної реєстрації у 2021 році у відповідача виникли права на спірний об'єкт нерухомості та проте, що об'єкт є самочинним будівництвом. Наголошується на тому, що право власності на спірне нежитлове приміщення: господарської будівлі, загальною площею: 89,2 кв.м, яке знаходиться в АДРЕСА_1 , у ОСОБА_1 виникли значно раніше.
Крім того, звертається увага суду, що Одеська міська рада, жодним чином не вбачала незаконності користування відповідачем спірною земельною ділянкою під господарською будівлею як під час його будівництва (до 1992 року), так і в подальшому до 2021 року, тобто більш ніж 29 років. Даний факт також підтверджується тим, що з позовною заявою звернулася до суду саме Київська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Одеської міської ради, а не сама Одеська міська рада, як власник земельної ділянки.
З посиланням на висновки Верховного Суду, скаржником наголошується, що чинне законодавство не встановлює обов'язку вводити в експлуатацію індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 5 серпня 1992 року.
В скарзі акцентується увага на тому, що факт того, що нерухоме майно: господарська будівля, загальною площею: 89,2 кв.м, яке знаходиться в АДРЕСА_1 збудовано до 1992 року встановлено на підставі чинного технічного паспорту і позивачем не надано доказів, що могли спростувати вказаний факт.
Щодо твердження сторони позивачів, що якщо б спірна будівля дійсно була побудована відповідачем до 1992 року, то найбільш вірогідно, протягом 10 років відповідач звернувся б до КП «БТІ» для реєстрації права власності на будівлю, але згідно відповіді від 10.10.2022 року КП «БТІ» Одеської міської ради на запит позивача, станом на 31.12.2012 року інформація про зареєстроване права власності на спірну будівлю в БТІ відсутня, скаржником зазначається, що в Україні на сьогоднішній день, ще дуже багато людей користуються нерухомістю, збудованої до 1992 року без державної реєстрації права власності, і таке твердження позивача, що відповідач зареєстрував би своє право власності протягом десяти років, є нічим іншим, як думкою позивача. Крім того, на думку скаржника, все рішення суду першої інстанції мотивовано тільки на припущеннях, жодних достовірних та належних доказів позивачем до суду надано не було.
Скаржником зауважується, що спірне приміщення було придбано ним влітку 1990 року за розпискою (дана розписка не зберігалася, як і у більшості людей того часу не було документів на право власності на нерухомість) сарай, з метою зберігання товару, і оскільки він торгував в той час на «Київському ринку», який знаходиться на не віддаленій відстані, ним у 1991 році збудовано господарську будівлю на місці сараю для зберігання там продукцію для продажу. Наголошується, що жодних проблем з користуванням та володіння спірною господарською будівлею у скаржника не було, а тому і не було необхідності у реєстрації права власності. Крім того, акцентується увага на тому, що з 2003 року власницею будівлі, нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , була мати скаржника - ОСОБА_2 , право власності на вищезазначене майно підтверджується копією Договору купівлі-продажу від 17.06.2003 року та Свідоцтва про право власності на 917/1000 частин нежитлових будівель від 24.07.2007 року, серії НОМЕР_2 та копією Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.07.2007 року за №15361023. Свідоцтво видане на підставі розпоряджень Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 06.11.2006 року за №1295, від 28.03.2007 року №293, замість договору купівлі-продажу від 17.06.2003 року, посвідченого Левенець Т.П., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу в реєстрі за №2445, зареєстрованого ОМБТІ та РОН від 09.07.2003 року під №272-стор. 168-кн.25 неж, договору купівлі-продажу від 08.10.2003 року посвідченого Левенець Т.П., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу в реєстрі за №4213, зареєстрованого ОМБТІ та РОН від 27.01.2004 року під №272 стор.55 кн. 30неж.
На дане твердження позивача, що за фактом самовільного будівництва слідчим відділом Одеського районного управління здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за №42023163010000016 від 13.04.2023 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.197-1 КК України, в рамках якого були допитані свідки, які проживають за адресою: АДРЕСА_1 та які повідомили, що спірна нежитлова будівля була побудована в період 2010-2013 роках, скаржником зазначається наступне. По-перше свідки не можуть проживати за адресою АДРЕСА_1 , оскільки за даною адресою знаходиться бізнес-центр, власником якого з 2003 року по 2017 рік була мати відповідача; по-друге, жителі довколишніх будинків, завжди були чимось невдоволені та постійно писали скарги, то їм дуже шумно, то дуже багато дітей, оскільки в бізнес-центрі було багато дитячих кружків, то багато авто та інше; по-третє, навкруги в цій місцевості багато іншим приміщень, як гаражі, сараї та інші приміщення, якими володіють інші особи, і є не зрозумілим яким саме чином, було встановлено слідчим, що свідки говорять саме про господарську будівлю, власником якої на сьогоднішній день є скаржник.
Також, в скарзі наголошується, що для реєстрації права власності на нерухоме майно: господарської будівлі, загальною площею: 89,2 кв.м, яке знаходиться в АДРЕСА_1 , державному реєстратору був наданий передбачений порядком повний пакет документів - технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна, документу про присвоєння об'єкту нерухомого майна поштової адреси, акту б/н від 09.03.2021 р. та документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, а тому державний реєстратор на законних підставах зареєстрував за ОСОБА_1 право власності на господарську будівлю.
Підсумовуючи викладене в апеляційній скарзі зазначається, що позивачем не надано доказів того, що збудований до 1992 року відповідачем господарська будівля повинна бути введена в експлуатацію та що для виникнення прав на нього обов'язково повинна відбутись їх державна реєстрація - тобто позивачем жодним чином та доказами не доведено, що господарська будівля, загальною площею: 89,2 кв.м, яка знаходиться в АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом. Ще раз наголошується, що спірна господарська будівля була збудована відповідачем ще до 1992 року, що підтверджується належним письмовими доказами - актом техніка та технічним паспортом, а тому введення цього об'єкту нерухомого майна в експлуатацію станом на час завершення його будівництва не передбачалось.
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
Ознайомившись зі змістом апеляційної скарги ОСОБА_1 , користуючись правом визначеним у ст. 360 ЦПК України, Київська окружна прокуратура міста Одеси подала на апеляційну скаргу відзив, в якому зазначає, що повністю заперечує щодо змісту і вимог апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
У відзиві зауважується, що довідка суб'єкта господарювання не є належним доказом року побудови спірного об'єкта нерухомого майна та тим більше доказом проведення будівництва конкретним суб'єктом, а тому у державного реєстратора були відсутні підстави для державної реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомого майна як на об'єкт, закінчений будівництвом до 05.08.1992 року.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
Прокурор Славицький Д.С. в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Скаржник ОСОБА_1 , його адвокат Побєдаш Х.М., представник Одеської міської ради в судове засідання не з'явилися, про дату, час та порядок розгляду справи повідомлені належним чином, а саме шляхом надсилання електронної судової повістки, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу до їх особистого електронного кабінету. Клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, про відкладення розгляду справи, про розгляд справи за їх відсутності не заявляли.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
17.03.2021 державним реєстратором Великодолинської селищної ради Турецьким О.С. прийнято рішення за індексним номером 57139747 від 17.03.2021 про державну реєстрацію права приватної власності на господарську будівлю загальною площею 89,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2314636551101) за ОСОБА_1 .
Підставою такої реєстрації стали: технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 05.03.2021, видавник: ТОВ «КИЇВ МІСТО БУД», довідка, серія та номер: б/н, виданий 09.03.2021, видавник: ТОВ «КИЇВ МІСТО БУД».
Відповідно до довідки господарська будівля літ «А» була побудована до 05.08.1992, відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 за №127, вона не є самочинним будівництвом та не підлягає введенню в експлуатацію.
Також для здійснення державної реєстрації заявником подано Довідку про резервування у Реєстрі поштового обслуговування Одеської дирекції акціонерного товариства «Укрпошта» поштової адреси об'єкту, як самостійної поштової одиниці.
Відповідно до відомостей, наданих Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради від 27.09.2022 №01-19/1134, в Департаменті відсутня інформація стосовно прийняття Одеською міською радою рішення щодо передачі у власність (користування) земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
За інформацією, наданою Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області за №10-15-0.3-3106/2-22 від 12.10.2022, згідно з книгами реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі не зареєстровано державних актів та договорів оренди на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Також відсутня інформація щодо оформлення документів у теперішній час (висновків по проектах землеустрою та технічних документаціях, довідок за формою 6-зем, довідок про наявність або відсутність сервітутів та обмежень тощо) за фізичними та юридичними особами на земельну ділянку за вищевказаною адресою.
Згідно відповіді КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради №1883/03.01-09 від 10.10.2022 станом на 31.12.2012 інформація про зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 у КП «БТІ» ОМР відсутня. Крім того, інформовано, що інвентаризаційна справа на об'єкт нерухомого майна за вказаною адресою відсутня.
Згідно листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю ОМР №01-6/56-пр від 02.05,2023 відповідно до даних Реєстру будівельної діяльності відсутня інформація щодо реєстрації дозвільних документів на виконання будівельних робіт та готовності об'єкта до експлуатації за адресою: АДРЕСА_1 .
Листом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради №01-6/56-пр від 02.05.2023 прокуратуру повідомлено, що комісією у складі посадових осіб Управління, Київської районної адміністрації ОМР та Департаменту земельних ресурсів здійснено комісійне обстеження за адресою: АДРЕСА_3 , в ході якої встановлено, що земельна ділянка огороджена металевим парканом, на якій розміщена існуюча двоповерхова будівля з мансардним поверхом, в якій розташовано підприємство «Бізнес-Центр «Парк» та на північній стороні земельної ділянки розміщено окрему одноповерхову споруду загальними зовнішніми габаритними розмірами орієнтовно 12x8 м, до складу конструктивних елементів якої входять: фундаменти - бетонні, зовнішні стіни - металевий каркас, огороджувальні конструкції якого виконані з панель, покриття - металеве, про що складено акт обстеження від 01.05.2023.
З візуального огляду окремо розташована одноповерхова споруда на вказаній території відповідає характеристикам, зазначеним у технічному паспорті на допоміжну (господарську) будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленому ТОВ «КИЇВ МІСТО БУД» від 05.03.2021.
Відповідно до листа Департаменту архітектури та містобудування ОМР №01-15/209п від 20.09.2022 містобудівні умови та обмеження для проектування об'єктів будівництва, будівельні паспорти забудови та документація стосовно відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 в архіві Департаменту не значаться.
Листом Київської районної адміністрації ОМР №644/01-11 від 10.05.2023 прокуратуру повідомлено, що 16.02.2023 було проведено вищеописане комісійне обстеження за адресою: АДРЕСА_1 , яким зафіксовано розміщення окремо розташованої споруди, яка з візуального огляду належить за фізичними характеристиками до технічного паспорту на допоміжну (господарську) будівлю за адресою: АДРЕСА_1 . До листа додано Акт обстеження з фотофіксацією та план-схемою, на якій позначена дана споруда.
Відповідно до листа який надійшов до Київської окружної прокуратури м. Одеси з КП «Бюро технічної інвентаризації» ОМР №403/03.01-09 від 28.02.2023 разом з копіями правовстановлюючої та технічної документації на об'єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що на території земельної ділянки за вказаною адресою допоміжна (господарська) будівля з площею 89,2 кв.м не розташована.
Згідно листа Департаменту архітектури та містобудування ОМР №01-15/38 від 14.02.2023, за даними архіву та відділу загального листування містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва, будівельний паспорт забудови земельної ділянки, землевпорядна документація щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , в Департаменті не значиться.
За фактом самовільного будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 б слідчим відділом Одеського районного управління поліції №1 ГУ НП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42023163010000016 від 13.04.2023 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст, 197-1 КК України.
В рамках вказаного кримінального провадження процесуальним керівником у вказаному кримінальному провадженні 22.08.2023 призначено комплексну судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу. На виконання клопотання експертів та на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 28.09.2023 із залученням судових експертів ОНДЕКЦ Фодолей Є.Є. та ОСОБА_3 проведено огляд земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого встановлено, що на даній території біля ТОВ «Бізнес-Центр «Парк» розміщене нежитлове приміщення - допоміжна господарська будівля загальною площею 89,2 кв.м. Даний об'єкт поділений на два приміщення та має два входи. Дана будівля містить сходи та стіни, вимощені з бетону. Вхід до будівлі здійснюється через металеві двері.
Згідно висновку експертів Одеського науково-дослідного експертно- криміналістичного центру №КСЕ-19/116-23/14548 від 29.01.2024 досліджуваний об'єкт (допоміжна господарська будівля), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 має загальну площу 89,2 кв.м, фактичні межі по периметру об'єкту - плями забудови 12,5 х 9,3 м. Дана допоміжна господарська будівля загальною площею 89,2 кв,м, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 89,2 кв,м, яка не належить до садибного, дачного та садового будинку з фізичними характеристиками, зазначеними в технічному паспорті від 05.03.2021, відповідно до представлених документів та проведеного натурного огляду є нерухомим майном (капітальною спорудою, переміщення якої є неможливим без її знецінення та зміни її призначення).
З листа ТОВ «ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ» №5.0-1213408 від 26.12.2022, який надійшов до прокуратури 27.12.2022 за №7433-22 вбачається, що постачання природного газу за адресою: АДРЕСА_1 ТОВ «ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ» не здійснювало, договір щодо постачання природного газу за вказаною адресою з жодним споживачем не укладався.
З листа Філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» ТОВ «ІНФОКС» № 3936- 04/8639 від 28.12.2022, який надійшов до прокуратури 29.12.2022 за №7519-22 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 абоненти Філії відсутні, договір про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення не укладався; демонтаж, монтаж, перевірка лічильників холодної води та улаштування терміналів для дистанційної передачі показників не проводились.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд
Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У підпунктах 11.82-11.85 постанови від 09.02.2022 року у справі № 910/6939/20 та підпунктах 8.43-8.46 постанови від 16.11.2022 року у справі № 911/3135/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 56 ЦПК України у частинах 3, 5 (абзац 2) встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
У постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:
- з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;
- прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України);
- участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини третя, четверта статті 53 ГПК України, частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»);
- щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду;
- підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Отже, в цій справі колегія суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що для підтвердження судом підстав для представництва інтересів прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування норм права:
- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший, другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»);
- наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідний компетентний орган. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»);
- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача;
- оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах;
- якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність компетентного органу, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 вирішувались питання: 1) чи повинен прокурор доводити бездіяльність компетентного органу або ж достатньо простого посилання на таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2) якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи зобов'язаний прокурор перед зверненням до суду з'ясовувати причини бездіяльності такого органу або ж достатньо доведення самого факту бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин.
Урегульовуючи розбіжності у викладених вище правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 926/54/22 зазначено, що: «якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, і такий орган протягом розумного строку на зазначену інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». У такому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави вказаним органом».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2023 року у справі № 447/827/21 (провадження № 61-9570св22) з посиланням на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 372/391/17 (провадження № 61-9578св21) зазначено, що: «залишаючи позов заступника прокурора Київської області без розгляду в цій справі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позов подано і оформлено прокурором із порушенням порядку, визначеного ЦПК України, зокрема в частині відсутності обґрунтування прокурором підстав для здійснення представництва інтересів держави. За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 лютого 2019 року у справі № 905/803/18, на яку послався заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд не погодився з висновком місцевого та апеляційного господарських судів про недодержання прокурором передбаченого законом обов'язку щодо попереднього (до звернення до суду) повідомлення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області як суб'єкта владних повноважень про встановлення факту відповідного порушення (укладання оспорюваного договору) та про намір здійснити представництво інтересів держави у суді, що, на думку судів, проявилося у надісланні прокурором відповідного повідомлення одночасно з поданням позову (24 квітня 2018 року), оскільки зі змісту пункту 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що відповідне повідомлення має бути здійснено прокурором до моменту подання позовної заяви та надходження її до суду, чого прокурором порушено не було. При цьому Верховний Суд зазначив, що передчасним та бездоказовим є посилання суду першої інстанції на те, що вказаними діями прокуратури Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області нібито було позбавлено можливості та часу для оскарження визначеної прокурором наявності підстав для представництва такого суб'єкта, так як відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 296/6082/16-ц (провадження № 61-9267св23) зазначено, що: «у справі, що переглядається: до подання військовим прокурором позову, 02 лютого 2015 року Державною інспекцією сільського господарства в Житомирській області за участю, зокрема, інженера КЕВ м. Житомира ОСОБА_7 складений акт № 11/17 обстеження земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (військове містечко № НОМЕР_1). В результаті обстеження встановлено, що невідомими особами внаслідок встановлення паркану висотою 2,5 м самовільно зайнято частину земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2. Обстеження земельної ділянко проведено у зв'язку із листом Міністерства оборони України КЕВ м. Житомира від 22 січня 2015 року № 763; 04 липня 2016 року військовий прокурор Житомирського гарнізону повідомив начальника КЕВ м. Житомира листом № 33-4093 про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави Міністерства оборони України в особі КЕВ м. Житомира до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про звільнення самовільно захопленої земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1; таким чином Міністерство оборони України та КЕВ м. Житомира знали про порушення виявлені прокурором щодо спірної земельної ділянки (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора), але не здійснили захист порушених інтересів. Міністерство оборони України та КЕВ м. Житомира згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі цих органів не оспорювало. Таким чином, висновки судів про наявність у цій справі у прокурора підстав для представництва, передбачених абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» є правильними».
Звертаючись до суду з даним позовом прокурор в обґрунтування необхідності захисту інтересів держави вказав, що органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, є Одеська міська рада як власник земельної ділянки, за рахунок якої зареєстровано право власності на господарську будівлю за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак, Одеською міською радою заходи щодо захисту інтересів територіальної громади міста Одеси та держави в цілому не вживаються, що свідчить про бездіяльність органу місцевого самоврядування.
Бездіяльність органу місцевого самоврядування полягає у тому, що Одеська міська рада, будучи обізнаною про факт порушення інтересів територіальної громади і держави в цілому, маючи відповідні повноваження для їх захисту, метою такого захисту до суду не звернулась.
Так, Київською окружною прокуратурою м. Одеси в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» скеровано лист від 19.10.2022 за №5590вих-22 до Одеської міської ради, в якому міську раду як власника забудованої земельної ділянки поінформовано про виявлені порушення при використанні земельної ділянки ОСОБА_1 , а також запитано інформацію щодо вжиття міською радою заходів позовного характеру за викладеними обставинами.
Листом директора Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 17.11.2022 за №01-19/1419 прокуратуру повідомлено, що у зв'язку з тим, що від виконавчих органів ОМР не надходили документи та матеріали стосовно порушення земельного та містобудівного законодавства за вищевказаною адресою, тому позовна заява Одеською міською радою не подавалась.
Моніторингом веб-ресурсу «https://court.gov.ua/» встановлено, що станом на 15.03.2024 Одеською міською радою заходи позовної роботи щодо звернення з позовними вимогами про скасування рішення державного реєстратора та звільнення земельної ділянки територіальної громади м. Одеси шляхом знесення господарської будівлі загальною площею 89,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_1 не вживались.
За таких обставин, Одеська міська рада як орган, уповноважений здійснювати захист інтересів держави у зазначених спірних правовідносинах, будучи поінформованою прокуратурою про порушення інтересів держави, упродовж розумного строку не здійснює захист інтересів держави.
Таким чином, у контексті зазначених прокурором обставин належності спірної земельної ділянки Одеській міській раді та незаконного її вибуття з володіння держави, судом перевірено, згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі цього органу.
Крім того, Одеська міська рада, в інтересах яких подано позов у цій справі, наявність підстав для представництва прокурором у суді не оскаржувала, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави в їх особі не висловлювала.
Щодо визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора.
Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-IV) передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (наприклад, постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц).
Статтею 3 Закону встановлено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Відповідно до частини 4 статті 19 Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Пунктом 40 Порядку державної реєстрації права власності на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (надалі Порядок) передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.
Згідно пункту 6 Порядку, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.
Пунктом 9 Порядку передбачено, що разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.
Відповідальність за відповідність електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, оригіналам таких документів у паперовій формі у разі подання заяви в електронній формі несе особа, яка виготовила електронні копії документів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до відомостей, наданих Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради від 27.09.2022 №01-19/1134, в Департаменті відсутня інформація стосовно прийняття Одеською міською радою рішення щодо передачі у власність (користування) земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
За інформацією, наданою Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області за №10-15-0.3-3106/2-22 від 12.10.2022, згідно з книгами реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі не зареєстровано державних актів та договорів оренди на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Також відсутня інформація щодо оформлення документів у теперішній час (висновків по проектах землеустрою та технічних документаціях, довідок за формою 6-зем, довідок про наявність або відсутність сервітутів та обмежень тощо) за фізичними та юридичними особами на земельну ділянку за вищевказаною адресою.
Отже, в порушення ст. ст. 27, 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 за №1127, (в редакції, чинній на дату прийняття державним реєстратором вищевказаного рішення, а саме станом на 17.03.2021) без наявності документа, що підтверджує право власності на землю, державним реєстратором Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Турецьким О.С. прийнято рішення (індексний номер №57139747 від 17.03.2021) про проведення державної реєстрації права власності на господарську будівлю, об'єкт нежитлової нерухомості, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
А тому, суд першої інстанції правильно виходив з того, що за результатами поданих ОСОБА_1 документів, державний реєстратор мав відмовити у реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомості, пакет документів, який був визнаний державним реєстратором достатнім для державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежитлову господарську будівлю, не відповідає вимогам законодавства, що було проігноровано державним реєстратором та призвело до незаконної легалізації державою факту виникнення такого права власності.
Разом з цим, скаржник, наполягає на тому, що об'єкт нежитлової нерухомості, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 був побудований до 1992 року, тому прийняття в експлуатацію не вимагалося, документи, що були подані ним державному реєстратору є достатніми для державної реєстрації права власності на спірне майно.
У зв'язку з чим, колегія суддів зазначає, що навіть у разі будівництва спірної будівлі до 1992 року її державна реєстрація, яка оспорюється, вчинена у порушенні Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127.
За змістом п. 41 вказаного Порядку для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються:
1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;
2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси;
4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);
5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Відповідно до пункту 18 Порядку за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти про прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» та в листі Державному комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз'яснюється: оформлення свідоцтва на право власності на об'єкти, які були закінчені будівництвом після 5 серпня 1992 року і на цей час не прийняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями - державними приймальними або державними технічними; по об'єктах, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається бюро технічної інвентаризації.
Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 5 серпня 1992 року, могли мати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно), однак на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності.
Оскільки земельна ділянка знаходиться у комунальній власності, у користування або у власність ОСОБА_1 не виділялась, відповідних документів реєстратору та суду не надано, тому державна реєстрація такого об'єкту не відповідає вимогам закону.
Щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що незаборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
За змістом статей 13 та 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою винятково відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно ст. 84 ЗК України, - у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Право власності на земельні ділянки, визнане за державою рішенням суду, реалізується органами виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, незалежно від органу, в особі якого судом визнане таке право за державою.
Згідно з ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Згідно з ст. 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегованих державою органам місцевого самоврядування повноваження належить здійснення контролю за додержанням земельного природоохранного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина друга, пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України).
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.
У частині другій статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 10.09.2025 року № 442/1225/23: «якщо будівництво здійснено без прав на землю, знесення - обов'язковий спосіб захисту».
У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 461/3490/18 (провадження № 61-5180св21) у подібних правовідносинах зазначено, що належним способом захисту прав власності міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови, яку позивач вважає самочинною, відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови.
За викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 земельна ділянка, розташована за адресом АДРЕСА_1 , на праві власності не належала, а перебуває у власності територіальної громади м. Одеси, що підтверджується дослідженими доказами та не заперечується відповідачем.
Отже, суд на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 самовільно здійснив спорудження об'єкту на земельний ділянці, унаслідок чого ця споруда є самочинним будівництвом, тому, обґрунтованими є вимоги керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки розмірами 12,5х9,3м шляхом знесення господарської будівлі загальною площе 89,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 231463551101).
Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Таким чином, звертаючи увагу на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, колегія суддів констатує, що заволодіння приватними особами земельними ділянками державної форми власності всупереч чинному законодавству, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами захисту інтересу держави на розпорядження своїм майном - земельною ділянкою.
За таких, обставин, у спірних правовідносинах загальний інтерес держави у контролі за використанням спірної земельної ділянки, переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права на земельну ділянку.
У даному випадку необхідність у звільненні самочинно зайнятої земельної ділянки комунальної власності Одеської міської ради, шляхом знесення збудованого об'єкта будівництва не порушує принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном.
З огляду на наведене, апеляційний суд робить висновок про безпідставність доводів апеляційної скарги відповідача, оскільки такі висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду міста Одеса від 28 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає чинності з дня її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 28.04.2026 року.
Головуючий О.Ю. Карташов
Судді В.А. Коновалова
В.В. Кострицький