Номер провадження: 11-сс/813/393/26
Справа № 947/43156/25 1-кс/ 947/380/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
07.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя - ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 19.01.2026 про арешт майна в межах кримінального провадження №72025161030000021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 229 КК України
установив
Зазначеною ухвалою слідчого судді було задоволено клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 та накладено арешт на вилучений під час обшуку, за адресою: АДРЕСА_1 , мобільний телефон «Samsung Galaxy A53 5G», S/n: НОМЕР_1 , шляхом заборони користування, розпорядження та володіння зазначеним майном.
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали, просить її скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що під час обшуку 21.11.2025 року ОСОБА_6 добровільно видала свій мобільний, який не захищений паролем та особи, які проводили обшук могли вільно скопіювати його зміст.
Також наголошує, що ОСОБА_6 не є підозрюваною у даному кримінальному провадженні, не є особою яка здійснювала незаконне використання знаку для товарів і послуг, а просто є продавцем, яка працює на підставі трудового договору у ФОП ОСОБА_9 .
Клопотання про накладення арешту подавалось тричі і двічі судом було повернуто для усунення недоліків. Проте усі вказані слідчими суддями недоліки так і не були усунуті.
У клопотанні про арешт майна не вказано, яке відношення має ОСОБА_6 до даного кримінального провадження.
Апеляційний розгляд проведено без участі представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 , який будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, до судового засідання не з'явився, клопотань про відкладення судового розгляду не подавав.
В судове засідання апеляційного суду учасники кримінального провадження не з'явились, від прокурора надійшла заява про розгляд провадження за його відсутності, на підставі чого розгляд справи проведений за відсутності учасників провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час судового провадження є обов'язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Приписами ч. 1 ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності.
За вимогами ст.16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Згідно ст. 131, ч. 1 ст. 170 КПК України засобом забезпечення кримінального провадження є арешт майна, який полягає у тимчасовому, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегія суддів встановила, що детективами Підрозділу Територіального управління БЕБ у Одеській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №72025161030000021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 229 КК України.
Згідно клопотання про арешт майна, досудовим розслідуванням встановлено, що на адресу ТУ БЕБ в Одеській області надійшла заява від адвоката ОСОБА_10 , яка діє в інтересах ОСОБА_11 , про те, що невстановлені особи здійснюють незаконне використання знаку для товарів і послуг «Cartier», що на правах інтелектуальної власності належить Компанії «Річмонт Інтернешнл СА» (Richmont International SA), шляхом рекламування до продажу та продажем продукції із зазначеною торговельною маркою, що завдало матеріальної шкоди в особливо великому розмірі.
Так, встановлено, що на території м. Одеси діє група осіб, які здійснює незаконне виготовлення ювелірних виробів із використанням знаків для товарів і послуг «Cartier» та «Van Cleef & Arpels». Зазначена продукція виготовляється на спеціальному обладнанні із використанням кліше та додаванням сировини (дорогоцінного металу, каміння, тощо), які не відповідають заявленої та оригінальній якості продукції Компанії «Річмонт Інтернешнл СА» (Richmont International SA). Далі, з метою отримання незаконного прибутку, від продажу контрафактної продукції, учасники зазначеної групи, здійснюють продаж такої продукції у спеціалізованих ювелірних магазинах, тим самим вводячи в оману покупців, щодо оригінальності походження ювелірної продукції.
Під час здійснення досудового розслідування, проведено контроль за вчиненням злочину на підставі постанови прокурора, в ході якого придбано ювелірну прикрасу «Cartier», а саме браслет із камінням у торгівельному павільйоні «Zolotnik», що знаходиться в ТЦ «Сіті Центр» за адресою: м. Одеса, пр-т Небесної Сотні, 2а. В подальшому, зазначену ювелірну прикрасу видано співробітникам ТУ БЕБ в Одеській області для огляду з можливістю подальшого використання під час дослідження.
Відповідно до проведеного Компанією «Річмонт Інтернешнл СА» (Richmont International SA) дослідження, отримана в ході проведення контролю за вчиненням злочину ювелірна прикраса, яка придбана в торгівельному павільйоні «Zolotnik», що знаходиться в ТЦ «Сіті Центр» за адресою: м. Одеса, пр-т Небесної Сотні, 2а, є контрафактною продукцією, та не відповідає оригінальній продукції, а саме зовнішній вигляд, розташування й кількість «гвинтів», нормативне гравіювання, елементи дизайну й зовнішнього вигляду та маркування щодо каратності.
За версією досудового розслідування, до вчинення вказаних кримінальних правопорушень ймовірно причетні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 які здійснюють підприємницьку діяльність на території ТЦ «Сіті Центр», та з метою збільшення товарообігу та прибутку, здійснюють незаконне використання знаку для товарів і послуг Компанії «Річмонт Інтернешнл СА» (Richmont International SA) на реалізованій ними продукції.
В порушення ЗУ «Про видобуток, виробництво та обіг дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння» та постанови КМУ №653 від 07.05.1998 та інших нормативно-правових актів, а також податкового законодавства, вказані особи здійснюють скупку, переплавку, реалізацію ювелірних виробів, дорогоцінних металів та каміння без ведення обов'язкового обліку, з метою приховування реальних об'ємів для умисного ухилення від сплати податків.
При цьому, за версією досудового розслідування, деякі учасники схеми є атестованими гомологами, займаються оцінкою ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, які сертифікують гемологічним інститутом Америки (GIA), а також оцінкою предметів старини.
Так, 21.11.2025 року на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м.Одеса від 17.11.2025 року проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено мобільний телефон «Samsung Galaxy A53 5G», S/n: НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_6 .
Перевіряючи рішення слідчого судді та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що відповідно до вимог чинного кримінального процесуального закону, арешт майна - це один із заходів забезпечення кримінального провадження, який є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення.
Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження (п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України).
Отже, використане законодавцем формулювання «існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості» вказує на те, що для застосування такого заходу забезпечення провадження як арешт майна достатньо, щоб сторона обвинувачення довела не факт повідомлення певній особі про підозру, а лише наявність відомостей, котрі можуть свідчити про сам факт вчинення кримінального правопорушення.
Постановою детектива вищевказане майно було визнано речовими доказами в рамках даного кримінального провадження.
Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, зокрема, правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Норма-дефініція речових доказів (стаття 98 КПК) щодо критеріїв (умов) визнання матеріальних об'єктів речовими доказами (були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин) з одного боку дійсно, сформульована в категоричній формі, і вказані умови мають бути дотримані для визнання тих, чи інших речей речовими доказами. У той же час слід зважати на стадію кримінального провадження. Так, на стадії досудового розслідування не всі обставини, що підлягають з'ясуванню у кримінальному провадженні, можуть бути достовірно встановлені одразу ж, оскільки розслідування - це процес пізнання обставин подій минулого, пов'язаний з пошуком, виявленням та фіксацією відповідних слідів злочинного діяння.
Системний аналіз норм КПК та практики ЄСПЛ дозволяє прийти до висновку, що КПК оперує поняттями, які відповідають декільком різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) «поза розумним сумнівом» та стандарти «достатніх підстав (доказів)» тощо. Стандарти «достатніх підстав (доказів)» використовуються в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, цілі прийняття тих чи інших рішень (вчинення дій) та їх правових наслідків. При цьому вони застосовуються як для прийняття процесуальних рішень слідчими суддями (судом) (статті 157, 163, частина 5 статті 234, 260 та інші статті КПК), так і слідчими, прокурорами (статті 134, 271, 276 КПК та інші).
З огляду на положення частини 3 статті 170 КПК арешт майна на підставі пункту 1 частини 2 статті 170 КПК (тобто з метою забезпечення збереження речових доказів) передбачає дотримання стандарту «достатніх підстав» вважати, що майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК.
Стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей арешту з метою забезпечення збереження речових доказів передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують певну річ з кримінальним правопорушенням (демонструють можливу приналежність до його вчинення в якості знаряддя або матеріального об'єкту, що містить певне відображення або інформацію про злочин), тобто наділяють її саму можливістю виконувати функцію доказу у кримінальному провадженні, і вони є достатніми, щоб виправдати її тимчасове обтяження у вигляді арешту для можливого використання в процесі доказування стороною обвинувачення у подальшому.
Повертаючись до обставин справи, апеляційний суд звертає увагу, що предметом досудового розслідування зазначеного кримінального провадження є ймовірна неправомірна діяльність щодо незаконного використання знаку для товарів і послуг «Cartier», що на правах інтелектуальної власності належить Компанії «Річмонт Інтернешнл СА» (Richmont International SA), шляхом рекламування до продажу та продажем продукції із зазначеною торговельною маркою, що завдало матеріальної шкоди в особливо великому розмірі.
Натомість, за версією досудового розслідування, до вчинення вказаних кримінальних правопорушень ймовірно причетні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які здійснюють підприємницьку діяльність на території ТЦ «Сіті Центр», та з метою збільшення товарообігу та прибутку, здійснюють незаконне використання знаку для товарів і послуг Компанії «Річмонт Інтернешнл СА» (Richmont International SA) на реалізованій ними продукції.
При цьому, колегія суддів враховує, що вилучений мобільний телефон, може містити відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, у тому числі зв'язки (листування) ОСОБА_6 із іншими особами, які, можливо причетні до незаконного використання знаку для товарів і послуг Компанії «Річмонт Інтернешнл СА» (Richmont International SA).
Колегія суддів наголошує, що накладення арешту необхідне для проведення огляду мобільного телефону, з метою, зокрема, встановлення наявності електронних доказів, що можуть мати суттєве значення для кримінального провадження, а також з метою проведення відповідних судових експертиз з метою встановлення інформації, яка, можливо, видалена з нього, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги про добровільне надання мобільного телефону детективам, є передчасними.
Зв'язок вилученого майна із вчиненням злочину, передбаченого ч. 3 ст. 229 КК України, підлягає встановленню в процесі здійснення досудового розслідування, а отже арешт даного майна є виправданим, на підставі чого є обґрунтованим висновок слідчого судді про передчасність доводів представника ОСОБА_6 , що вилучене майно не має відношення до кримінального провадження.
Апеляційний суд наголошує, що накладення арешту необхідне для проведення огляду мобільного телефону з метою, зокрема, встановлення наявності електронних доказів, що можуть мати суттєве значення для кримінального провадження.
Відтак, потреба у накладенні арешту на майно обумовлена необхідністю проведення їх огляду та вивчення, за наслідком чого буде встановлена необхідність або його подальшого утримання як доказу у провадженні, або можливість повернення власнику як такого, що не містить на собі відомостей, важливих для з'ясування обставин вчинення злочину.
Колегія суддів звертає увагу, що на даній стадії кримінального провадження ні слідчим суддею, ні судом апеляційної інстанції, не дається оцінка допустимості та належності доказів, а лише вирішується питання про правомірність накладення арешту на вищевказане майно, тому не можуть бути прийняті до уваги доводи апеляційної скарги про те, що вилучені документи не мають жодного відношення до кримінального провадження.
Окрім того, апеляційний суд звертає увагу, що обставини кримінального провадження, доведеність факту події та обставин кримінальних правопорушень, з наявністю всіх їх складових елементів, чи їх не доведення, має бути перевірена в ході досудового розслідування, з урахуванням всіх доказів в їх сукупності.
Доводи представника власника майна про безпідставність накладеного арешту на майно не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, оскільки спростовуються матеріалами провадження, в зв'язку з чим апеляційний суд вважає їх необґрунтованими.
Водночас, апеляційний суд звертає увагу апелянта, що арешт може бути накладений не лише на майно підозрюваного, але і у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої ст. 170 КПК України, на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Так, слідчим суддею на підставі долучених до клопотання матеріалів встановлено, що вилучені під час огляду речі відповідають критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, оскільки можливо зберегли у собі сліди вчинення кримінальних правопорушень, а також можуть містити в собі відомості щодо обставин їх вчинення.
Зважаючи на вищевикладене у сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, діяв у спосіб та в межах чинного законодавства, відповідно до ст.132, 170, 173 КПК України дотримався принципів розумності та співрозмірності обмеження права власності осіб завданням кримінального провадження та врахувала наслідки від вжиття такого тимчасового заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб. Доказів негативних наслідків обраного заходу забезпечення для осіб, в інтересах яких подані апеляційні скарга, не надано та під час їх розгляду не встановлено.
Крім того, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, хоча власники і обмежуються у реалізації всіх правомочностей права власності, такий захід є тимчасовим, відповідні обмеження за вищевказаних фактичних обставин є розумними і співрозмірними з огляду на завдання кримінального провадження, з урахуванням чого колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи осіб з метою виконання завдань кримінального провадження.
При цьому, апеляційний суд акцентує увагу, що у випадку, якщо в рамках даного кримінального провадження буде спростовано відповідність зазначеного майна категорії речових доказів, зацікавлена особа в порядку ст. 174 КПК України має процесуальне право на звернення до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.
Під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв'язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційної скарги - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 171-174, 370, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 19.01.2026 року про арешт майна у кримінальному провадженні №72025161030000021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 229 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4