Номер провадження: 11-кп/813/384/26
Справа № 495/5725/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
09.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 березня 2024 року, відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Бритівка, Білгород-Дністровського району, Одеської області, громадянина України,українця, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, не одруженого, неповнолітніх дітей на утриманні не маючого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше в силу ст. 89 КК України не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, у кримінальному провадженні № 12023162240000252 від 07.03.2023 року,
установив
Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини
Зазначеним вироком суду ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та йому призначено покарання у вигляді 3-х років обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.
Відповідно до ст.75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування основного покарання у вигляді обмеження волі з випробуванням, із встановленням іспитового терміну у 2 роки.
Відповідно до ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_8 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_7 як відшкодування майнової шкоди 11 180 гривень, як відшкодування моральної шкоди 25 000 гривень. В решті позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено.
Також даним вироком вирішено питання щодо речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до вироку суду першої інстанції
06 березня 2023 року, приблизно о 12 годині, у денний час доби, без опадів, при сухому дорожньому покритті, обвинувачений ОСОБА_8 маючи стаж водіння автомобілем з січня 2022 року, керуючи технічно справним транспортним засобом - автомобілем марки «Mercedes-Benz E320» з номером кузова НОМЕР_1 , НОМЕР_2 з реєстраційним номером НОМЕР_3 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 належить ОСОБА_9 , рухаючись по вулиці Кишинівська, 37 в селі Випасне, Білгород-Дністровського району, Одеської області, в порушення вимог п. 13.1, п. 13.3 «Правил дорожнього руху» України, та маючи реальну та об'єктивну можливість стежити за дорожньою обстановкою, діючи з необережності та проявляючи злочинну самовпевненість, не переконавшись, що це буде безпечним для інших учасників дорожнього руху, під час обгону, випередження велосипеду що рухається біля правого краю проїзної частини в попутному напрямку, слід було належним чином оцінити дорожню обстановку як небезпечну, допустив злочинну недбалість, тобто легковажно розраховував на свої вміння та досвід водіння автомобілем, недостатньо оцінив значення своїх дій, почав обгін, випередження велосипеду марки «Author» під керуванням потерпілої ОСОБА_7 , не впевнився що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеку іншим учасникам руху, не обрав безпечний боковий інтервал, в результаті чого допустив наїзд правим дзеркалом керованого ним автомобілем марки «Mercedes-Benz E320» з реєстраційним номером НОМЕР_3 , на велосипедистку-потерпілу ОСОБА_7 , та поїхав з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_7 отримала наступні тілесні ушкодження: ЗЧМТ, струс головного мозку, підшкірна гематома лобно-скроневої ділянки зліва, часткове пошкодження акроміально-ключичної, та клювоподібно-ключичної зв'язок зліва, забій м'яких тканин грудної клітини зліва, закритий перелом заднього від різка ІІ ребра зліва. Ушкодження у вигляді струсу головного мозку є найбільш легкою формою черепно-мозкової травми, яка характеризується нетривалими функціональними порушеннями, які нормалізуються на першому, другому та іноді третьому тижні, та при своєму звичайному перебігу не потребує лікування терміну, що перевищує 21 день, та відповідно до п. п. 2.32, 2.3.3 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (1995 р.) відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що викликали короткочасний розлад здоров'я. Ушкодження у вигляді: пошкодження акроміально-ключичної, та клювоподібно-ключичної зв'язок зліва, закритого перелому заднього відрізка ІІ ребра зліва, не були небезпечними в момент спричинення, але викликали тривалий розлад здоров'я, строком більше трьох тижнів (21 дня), тому відповідно до п. п. 2.2.1 а), б), в), 2.2.2, 2.2.3 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (1995 р.) відносяться до категорії тілесних ушкоджень СЕРЕДНЬОГО ступеню тяжкості.
Допущені обвинуваченим ОСОБА_8 порушення вимог п. 13.1, п. 13.3 «Правил дорожнього руху» України знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку із виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення потерпілій тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Вимоги апеляційної скарги
Не погоджуючись із вироком суду, обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій вважає оскаржуваний вирок таким що підлягає зміні з підстав суворості призначеного покарання та вирішення цивільного позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає наступне:
- суд першої інстанції не в повній мірі врахував обставин цього кримінального провадження відповідно до ст.65 КК України;
- судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що обвинувачений щиро розкаявся, всіляко сприяв розкриттю злочину, за час проведення досудового розслідування багаторазово пожалкував про скоєне;
- суд першої інстанції не мотивував чому менш суворі види покарання не будуть дієвими та не забезпечать виправлення засудженого. Також зазначає, що мотивувальна частина вироку взагалі не містить обґрунтувань та посилань щодо необхідності застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі цього просить вирок суду першої інстанції змінити в частині призначеного покарання та призначити ОСОБА_8 покарання у виді одного року обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами, строком на 1 рік. На підставі ст.75, ст.76 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, строком на 1 рік.
Позиції учасників судового розгляду стосовно поданої апеляційної скарги
Апеляційний розгляд справи проведений за відсутності обвинуваченого ОСОБА_8 , з огляду на наступне.
Так, судовий розгляд справи призначався на 14.10.2025 року, а також на 09.04.2026 року.
Згідно з частинами 1, 2, 3 ст. 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
Згідно матеріалів судової справи, вирок суду постановлений 04.03.2024 року. Апеляційна скарга обвинуваченим подана 01.04.2024 року.
В судові засідання, призначені на 14.10.2025 року та 09.04.2026 року обвинувачений ОСОБА_8 не з'явився, причини неявки апеляційному суду не повідомив.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції та Кодексу.
Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду слідує, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.
У справах «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03 від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Водночас, колегія суддів вважає, що неявка обвинуваченого ОСОБА_8 в судові засідання апеляційного суду направлена на затягування розгляду справи з метою спливу процесуальних строків притягнення до кримінальної відповідальності.
При цьому, колегія суддів враховує, що потерпіла ОСОБА_7 з'являється в судові засідання, тому з метою захисту прав потерпілої, яка протягом тривалого часу чекає на остаточне справедливе рішення по справі, тому вважає необхідним розглянути провадження за відсутності обвинуваченого, оскільки зі змісту апеляційної скарги вбачається, що її вимоги не призводять до погіршення становища обвинуваченого.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_8 зловживає своїм процесуальним правом доступу до правосуддя, а саме участі в апеляційному провадженні, у зв'язку із чим, відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційний суд продовжив апеляційний розгляд за відсутності обвинуваченого.
Потерпіла в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги, натомість прокурор просив її задовольнити частково, зазначаючи що обвинувачений має бути звільнений від покарання.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, потерпілої перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви апеляційного суду
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ї інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд 1-ої інстанції, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, з'ясувавши думку сторін кримінального провадження, роз'яснив вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України і наслідки обмеження обсягу доказів, визнав недоцільним дослідження інших доказів, крім допиту обвинуваченого ОСОБА_8 , відносно фактичних обставин кримінального правопорушення, оскільки вони ніким не оспорюються, та дослідженням доказів, які характеризують особистість обвинуваченого, прийшов до правильного висновку щодо доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, правильно кваліфікувавши дії обвинуваченого як порушення правил дорожнього руху особою,яка керує транспортним засобом що заподіяли потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Щодо встановлених фактичних обставин та кваліфікації дій обвинуваченого, апеляційні скарги не подавались, тому в цій частині вирок суду не перевіряється.
Положеннями ст. 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Так, з матеріалів кримінального провадження та вироку суду першої інстанції вбачається, що при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 судом було враховано суспільну небезпеку та характер вчиненого ним кримінального правопорушення, тяжкість скоєного, а також дані, які характеризують особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується посередньо, не одружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей, офіційно не працевлаштований, але займається суспільно-корисною працею шляхом роботи за строковими трудовими договорами без їх офіційного оформлення, його вік та стан здоров'я, те що він раніше в силу ст. 89 КК України не судимий, вчинив кримінальне правопорушення,яке згідно зі ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів, його каяття у скоєному.
Разом з тим, колегією суддів встановлено, що на час апеляційного розгляду справи, закінчився строк давності, передбачений ст. 49 КК України, відповідно до якої, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років;.
Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.
Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.
В Постанові Пленуму Верховного Суду України №12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», надано роз'яснення щодо порядку звільнення від покарання на підставі ст. 49 КК.
Зокрема в п. 11 вказаної Постанови зазначено, що судам слід мати на увазі, що з передбачених у статтях 48, 49 КК підстав особу може бути звільнено також від покарання.
При цьому, суд може ухвалити рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК лише за наявності згоди особи на закриття справи з такої підстави. Якщо ж обвинувачений, щодо якого передбачено звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, судове провадження проводиться в повному обсязі і загальному порядку. У цьому разі, якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок, призначає покарання та може звільнити обвинуваченого від покарання на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК.
Наведені підстави та порядок застосування положень ст. 49 КК є сталою судовою практикою, зокрема викладений у правовій позиції в постановах Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі №515/331/17, та від 09.04.2019 року у справі №760/18016/15-к.
Згідно з санкцією ч. 1 ст. 286 КК України та положеннями ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 відноситься до категорії кримінальних проступків.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Частиною восьмою зазначеної норми закону передбачено, що закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.
Разом з тим, оскільки обвинувачений ОСОБА_8 після подання апеляційної скарги жодного разу в судові засідання апеляційного суду не з'явився, не подавав клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття провадження у зв'язку з закінченням строку давності, тому він підлягає звільненню від відбування призначеного покарання.
Щодо вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_7 та стягнення з ОСОБА_8 на користь потерпілої як відшкодування майнової шкоди 11 180 гривень, як відшкодування моральної шкоди 25 000 гривень, апеляційні скарги не подавались, тому в цій частині колегія суддів вважає вирок суду не перевіряти.
Також колегія суддів враховує, що оскільки обвинувачений ОСОБА_8 підлягає звільненню від покарання, а не від кримінальної відповідальності, тому в частині вирішення цивільного позову вирок суду підлягає залишенню без змін.
Пункт 4 ч. 1 ст. 409 КПК України встановлює, що підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню, а також незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Отже, апеляційним судом встановлені обставини, згідно з яким вирок суду 1-ої інстанції підлягає зміні, у зв'язку з чим апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_8 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 березня 2024 року, відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, у кримінальному провадженні № 12023162240000252 від 07.03.2023року - змінити в частині призначення покарання.
Звільнити ОСОБА_8 від покарання за ч.1 ст.286 КК України на підставі ч.5 ст.74, ст.49 КК України без визначення його виду та розміру.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4