Справа № 161/15022/25 Провадження №33/802/83/26 Головуючий у 1 інстанції:Мазур Д. Г.
Доповідач: Гапончук В. В.
27 квітня 2026 року місто Луцьк
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Волинського апеляційного суду Гапончук В.В., з участю секретаря судового засідання Зубрицької А.М., захисника Плебановича А.С., свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу захисника Плебановича А.С. в інтересах ОСОБА_4 на постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_4 ,
Вказаною постановою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Визначено стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 коп.
Відповідно до постанови, ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 11 липня 2025 о 17 год 05 хв. керував транспортним засобом DEO LANOS д.н.з. НОМЕР_1 в с. Прилуцьке, по вул. Лісова з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме різкий запах з порожнини рота. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу та у лікаря нарколога в медичному закладі відмовився.
Такі дії ОСОБА_4 , кваліфіковані як порушення п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КпАП України.
Не погодившись з постановою судді суду першої інстанції захисник Плебанович А.С. в інтересах ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення та закрити провадження у справі стосовно ОСОБА_4 . Вказує, що вина ОСОБА_4 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, не доведена «поза розумним сумнівом», наявні в матеріалах справи докази є недопустимими. Працівниками поліції не повідомлено було ОСОБА_4 про причини зупинки його транспортного засобу, не озвучено було ознак алкогольного сп'яніння виявлених у нього.
Крім того, захисник просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2026 року, оскільки копію судового рішення ні він, ні його підзахисний не отримували, а про судове рішення дізналися з ЄДРСР.
За приписами ч. 6 ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
У судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_4 не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового розгляду (а.с. 92), жодних клопотань від нього про відкладення судового засідання або ж неможливості прибути в суд не надходило.
За наведених обставин, суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_4 , при цьому враховує, що його інтереси в суді представляв захисник Плебанович А.С.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши думку захисника, який підтримав подану апеляційну скаргу, свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , доходжу наступного висновку.
Перш за все підлягає поновленню строк на апеляційне оскарження постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2025 року, оскільки такий пропущений з поважних причин, що доведено під час апеляційного розгляду.
Відповідно до приписів ч. 7 ст. 294 КпАП України, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
За положеннями статтей 245, 280 КпАП України при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з'ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
На переконання апеляційного суду, вказаних вимог закону судом першої інстанції під час розгляду справи стосовно ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 130 КпАП України дотримано та вжито всіх заходів, передбачених КпАП України, для з'ясування питання, зокрема про наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, а тому висновок суду про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення є правильним і повністю відповідає вимогам ст. 280 КпАП України.
Незважаючи на доводи апеляційної скарги, винуватість ОСОБА_4 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, правильно встановлена районним судом та підтверджується сукупністю належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів
Пункт 2.5 ПДР встановлює обов'язок водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Невиконання даної вимоги тягне за собою адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 130 КпАП України.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 388542 від 11.07.2025, ОСОБА_4 , керував транспортним засобом DEO LANOS д.н.з. НОМЕР_1 в с. Прилуцьке, по вул. Лісова з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме різкий запах з порожнини рота. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу та у лікаря нарколога в медичному закладі відмовився.
Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп'яніння.
Факт вчинення ОСОБА_4 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, а саме відмови від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку доводиться наявними у матеріалах справи доказами: протоколом серії ЕПР1 №388542 від 11.07.2025; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 11.07.2025; висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 11.07.2025; рапортом працівника поліції; відеозаписами з бодікамер працівників поліції.
Не беруться судом до уваги посилання сторони захисту на те, що відеозапис є небезперервним, а тому не може бути належним доказом винуватості ОСОБА_4 . На відеозаписі зафіксовані ті обставини, які й викладені у протоколі про адміністративне правопорушення і з урахуванням усіх в сукупності досліджених доказів, є таким, що містить фактичні дані, на основі яких встановлено винність ОСОБА_4 , тобто є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 251 КпаП України.
Протокол складено у відповідності до вимог ст. 256 КУпАП, оформлено компетентним органом в межах повноважень, наданих особі, яка його склала, чітко викладено суть правопорушення, а тому є належним та допустимим доказом у справі.
У протоколі не міститься зауважень ОСОБА_4 про те, що він не згідний з діями співробітників поліції.
Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено будь-яких даних, які би давали підстави вважати, що поліцейські були упереджені при складанні стосовно ОСОБА_4 протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КпАП України та оформленні інших матеріалів справи.
Крім того, апеляційний суд бере до уваги і те, що до апеляційної скарги апелянт не приєднав жодного доказу, який може свідчити про те, що поліцейські діяли всупереч закону при перевірці особи водія, встановленні наявності ознак алкогольного сп'яніння та під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, і що останній оскаржував дії працівників поліції, що фактично дає підстави для висновку про те, що ОСОБА_4 погодився із законністю дій працівників поліції.
Щодо доводів захисника про незаконність зупинки транспортного засобу, то апеляційний суд зауважує, що предметом розгляду у цій справі є оцінка дій працівників поліції при проведенні огляду на стан алкогольного сп'яніння водія, зокрема фіксування факту ухилення, та в кінцевому результаті відмови ОСОБА_4 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому порядку. Законність підстави зупинки транспортного засобу не охоплюється диспозицією ст. 130 КУпАП і дії поліції щодо законності таких підстав можуть бути оскаржені в окремому порядку, зокрема, в адміністративному.
Окрім цього, з огляду на правовий аналіз норм Правил дорожнього руху незгода водія із причинами зупинки або ненадання працівниками поліції доказів вчинення правопорушення, не позбавляє водія обов'язку на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння.
У силу приписів ч. 1 ст. 130, ст. 266 КУпАП, п.2.5 ПДР України проходження водієм огляду на стан алкогольного сп'яніння на вимогу поліцейського, який установив наявність підстав для висновку про перебування водія в стані алкогольного сп'яніння, відповідно до встановленого законодавством порядку є безумовним обов'язком водія.
Під час апеляційного розгляду було безпосередньо допитано працівників поліції ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які підтвердили обставини викладені у протоколі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_4 .
Свідок ОСОБА_1 вказав, що від керівництва йому надійшла вказівка про надання допомоги Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції для зупинки транспортного засобу. Працівниками поліції було зупинено автомобіль під керуванням ОСОБА_4 та під час спілкування у водія виявлено ознаки алкогольного сп'яніння, що стало підставою для вимоги пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння. Крім того свідок зазначив, що багатьох деталей уже не пам'ятає у зв'язку з спливом значного часу від дати події (11.07.2025), але повідомив що весь час був присутній при спілкуванні працівників внутрішньої безпеки з ОСОБА_4 , мав місце факт, що останній намагався покинути місце зупинки, на запитання поліцейських відповідав запитаннями, ухилявся від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Свідок ОСОБА_2 надав загалом пояснення аналогічні поясненням свідка ОСОБА_1 та зазначив, що після зупинки автомобіля спілкування з ОСОБА_4 здійснювалося спільно з працівниками внутрішньої безпеки. Окремо ствердив, що працівники поліції здійснювали вказівку ОСОБА_4 про необхідність останньому пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння у зв'язку з виявленням у нього ознак алкогольного сп'яніння.
Свідок ОСОБА_5 , який є працівником Волинського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України у судовому засіданні апеляційного суду повідомив, що була наявна інформація про перебування ОСОБА_4 , який є працівником правоохоронних органів, у стані алкогольного сп'яніння, що стало підставою для співпраці з працівниками поліції для ефективного реагування на вказану подію. Також свідок повідомив, що після зупинки транспортного засобу спільно з працівниками поліції було встановлено особу водія ОСОБА_4 , у якого при спілкуванні було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння, що стало підставою для подальшої вимоги пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння та надалі складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України.
Такі показання свідків на думку суду є цілком належними і допустимими доказами, якими підтверджують ті події, які фактично викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, інших складених матеріалах та фактично встановлені судом першої інстанції при розгляді справи.
Відтак, вимога працівників поліції ОСОБА_4 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах, а факт відмови ОСОБА_4 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому порядку належним чином доведено. Доводи апелянта щодо неправомірності дій патрульних поліцейських безпідставні та спростовані наявними в матеріалах справи доказами.
Наведені захисником незначні недоліки при оформленні матеріалів про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_4 визначального значення для встановлення наявності чи відсутності у діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не мають.
Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.130 КУпАП.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_4 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, яке підтверджується належними, допустимими, достатніми доказами, які доповнюють один одного та були дослідженими під час розгляду матеріалів справи та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
Таким чином, підстав для скасування постанови судді з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд не знаходить, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КпАП України,
Поновити ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження постанови судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2025 року.
Апеляційну скаргу захисника Плебановича Андрія Сергійовича в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_4 - без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Волинського
апеляційного суду В. В. Гапончук