Справа № 717/627/26
Номер провадження2-а/717/31/26
27.04.2026 селище Кельменці
Кельменецький районний суд Чернівецької області в складі:
головуючого судді Кудиби З. І.,
секретаря судового засідання Глібіщук М. Л.,,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,
Представниця позивача ОСОБА_2 звернулася до Кельменецького районного суду Чернівецької області із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, у якому просить:
1. скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення № 3416 від 06 жовтня 2025 року, прийняту ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_3 , за якою позивача було визнано винним у скоєні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП;
2. закрити адміністративну справу за відсутністю у його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
31 березня 2026 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з недотриманням вимог статей 160 та 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
15 квітня 2026 року ухвалою суду провадження у справі було відкрито, призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження та витребувано від відповідача копії всіх матеріалів справи для належного ознайомлення з обставинами, що мають юридичне значення для прийняття рішення.
22 квітня 2026 року відповідач подав письмовий відзив, у якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на законність постанови та на те, що її прийнято у межах повноважень, наданих законом.
До відзиву відповідачем долучено копії документів, на підставі яких позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази та оцінивши доводи сторін у їх сукупності, суд встановив наступне.
Позивач зазначає, що він є ветераном війни, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру ветеранів війни, та проходив військову службу за контрактом з 17 лютого 2020 року.
За твердженням позивача, 09 червня 2023 року під час виконання обов'язків із захисту Батьківщини він отримав поранення, пов'язане з бойовими діями, а саме вогнепальне осколкове поранення правого передпліччя з відкритим уламковим переломом, що підтверджується відповідними медичними документами.
Позивач вказує, що за результатами медико-соціальної експертизи 29 липня 2024 року йому встановлено III групу інвалідності у зв'язку з пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини, а в подальшому - безстроково.
Також позивач зазначає, що 10 жовтня 2024 року його було звільнено з військової служби за станом здоров'я та зараховано до запасу, після чого він був взятий на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Крім того, позивач зазначає, що користується правом на відстрочку від призову під час мобілізації за станом здоров'я.
На думку позивача, підставою для винесення оскаржуваної постанови стало безпідставне твердження відповідача про його неявку до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за викликом.
Разом з тим позивач стверджує, що жодної повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки він не отримував, а отже не був належним чином повідомлений про необхідність прибуття.
Позивач також звертає увагу, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів направлення або вручення йому повістки, а також доказів його відмови від її отримання.
Окрім цього, позивач зазначає, що наявна у матеріалах справи копія повістки не містить підпису уповноваженої посадової особи та не скріплена належним чином, у зв'язку з чим, на його думку, не має юридичної сили.
Позивач вказує, що відповідно до вимог законодавства повістка підлягає особистому врученню або направленню засобами поштового зв'язку з дотриманням встановленої процедури, однак такі вимоги відповідачем не були дотримані.
Також позивач зазначає, що підпис у повідомленні про вручення поштового відправлення йому не належить, а у відповідний період він фактично був відсутній за місцем проживання.
На думку позивача, відсутність належних доказів повідомлення виключає можливість вважати його таким, що без поважних причин не з'явився за викликом.
Позивач також зазначає, що сам факт складення протоколу про адміністративне правопорушення не підтверджує його вини.
Крім того, позивач вказує, що до моменту складення протоколу він неодноразово звертався до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з питань оформлення документів, що, на його думку, свідчить про відсутність наміру ухилятися від виконання обов'язків військового обліку.
Також позивач зазначає, що копію оскаржуваної постанови він своєчасно не отримував, що, на його переконання, свідчить про порушення процедури притягнення до адміністративної відповідальності та є підставою для поновлення строку на її оскарження.
З огляду на викладене, позивач вважає, що у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодекс України про адміністративні правопорушення, а оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
У поданому відзиві ІНФОРМАЦІЯ_5 позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити.
Відповідач зазначає, що оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодекс України про адміністративні правопорушення є законною та обґрунтованою.
На обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на те, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і зазначає, що при винесенні оскаржуваної постанови такі вимоги були дотримані.
Відповідач також зазначає, що в Україні діє правовий режим воєнного стану, запроваджений Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, який у подальшому неодноразово продовжувався, а також оголошено загальну мобілізацію відповідно до Указу Президента України №69/2022.
У зв'язку із цим, як зазначає відповідач, в державі триває особливий період, під час якого громадяни України зобов'язані виконувати обов'язки, визначені законодавством про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Посилаючись на положення Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідач зазначає, що військовозобов'язані зобов'язані з'являтися за викликом до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки та місця, визначені у повістках.
Крім того, відповідач вказує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024 року резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, зокрема для уточнення облікових даних.
За твердженням відповідача, позивач є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Відповідач зазначає, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № 3416 від 22 вересня 2025 року встановлено, що позивач був належним чином оповіщений про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, однак у визначений час не з'явився та про причини неявки не повідомив.
Також відповідач вказує, що позивач у подальшому до територіального центру комплектування та соціальної підтримки не з'являвся, чим, на думку відповідача, порушив вимоги законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинені в особливий період.
На переконання відповідача, такими діями позивач порушив вимоги законодавства, зокрема положення Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закону України «Про оборону України», що утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП України.
З огляду на викладене, відповідач вважає доводи позивача безпідставними, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржувану постанову - законною та такою, що не підлягає скасуванню.
Відповідно до частин першої-третьої та десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, а військовий обов'язок встановлюється з метою забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань особовим складом.
Громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані прибувати за викликом територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення облікових даних та виконання інших обов'язків, визначених законом.
Згідно з пунктом 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022 року, військовозобов'язані повинні прибувати за викликом територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені у повістках.
Відповідно до абзацу восьмого частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у разі отримання повістки громадянин зобов'язаний з'явитися у визначений час і місце.
Разом з тим, відповідно до положень Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024 року, належним підтвердженням оповіщення військовозобов'язаного є, зокрема, підтвердження вручення повістки під підпис або належні документи поштового оператора, які свідчать про її вручення чи відмову від отримання.
Відповідно до статей 72, 77 Кодексу адміністративного судочинства України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює обставини справи, при цьому обов'язок доведення правомірності рішення суб'єкта владних повноважень покладається саме на такого суб'єкта.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Крім того, відповідно до статей 245, 251, 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення має бути забезпечене повне та об'єктивне з'ясування обставин справи, а висновок про винуватість особи повинен ґрунтуватися на належних і допустимих доказах.
Оцінюючи доводи сторін у їх сукупності, суд враховує, що позивач ОСОБА_1 дійсно є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку, а також зобов'язаний виконувати вимоги законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Разом з тим, сам по собі факт перебування особи на військовому обліку не є достатньою підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності за неявку до територіального центру комплектування та соціальної підтримки без встановлення належного факту її повідомлення про такий виклик.
Як встановлено судом, відповідач, посилаючись на направлення позивачу повістки та його неявку, не надав належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували факт направлення саме повістки, її належне оформлення, а також факт її вручення позивачу або його відмови від отримання.
Зокрема, судом встановлено:
1.у матеріалах справи відсутні докази особистого вручення повістки позивачу під підпис;
2.відсутні належні документи поштового оператора, які б підтверджували отримання позивачем поштового відправлення, відмову від його отримання або факт його відсутності за місцем проживання;
3.наявна у справі копія повістки не містить підпису уповноваженої посадової особи та не скріплена печаткою, що виключає можливість визнання її належним та допустимим доказом;
4.у матеріалах справи відсутні інші належні докази доведення змісту повістки до відома позивача у спосіб, передбачений законом.
За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено факт належного повідомлення позивача ОСОБА_1 про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а відтак не доведено і факту вчинення ним адміністративного правопорушення.
Сам по собі факт формування повістки та посилання відповідача на її направлення засобами поштового зв'язку не є належним доказом повідомлення особи у розумінні вимог чинного законодавства, оскільки не підтверджує факту доведення її змісту до відома адресата.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку є встановлення факту належного повідомлення особи про дату, час та місце явки.
Для притягнення до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП України необхідно встановити наявність усіх елементів складу адміністративного правопорушення, а саме:
1.наявність конкретного юридичного обов'язку з'явитися у визначений час;
2.належне повідомлення особи про такий обов'язок;
3.невиконання цього обов'язку;
4.наявність вини особи.
У даній справі відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту повідомлення позивача про виклик, а отже не доведено і наявності його вини у формі умислу чи необережності.
Суд окремо звертає увагу, що посилання відповідача на дію особливого періоду, воєнного стану та загальний обов'язок військовозобов'язаних з'являтися за викликом не звільняє суб'єкта владних повноважень від обов'язку довести факт належного повідомлення конкретної особи.
Презумпція знання закону не є тотожною презумпції вини, а наявність загального обов'язку не може бути підставою для притягнення до адміністративної відповідальності без встановлення факту його належного доведення до відома особи.
Більше того, з урахуванням встановлених судом обставин щодо проходження позивачем військової служби, отримання ним поранення під час захисту Батьківщини, встановлення інвалідності та користування правом на відстрочку від призову, відсутні будь-які об'єктивні дані, які б свідчили про його умисне ухилення від виконання обов'язків військового обліку.
Таким чином, суд доходить висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_5 не довів належними та допустимими доказами факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП України.
Відсутність доказів належного повідомлення позивача є визначальною обставиною, оскільки за таких умов неможливо встановити ні подію адміністративного правопорушення, ні вину особи.
Отже, оскаржувана постанова підлягає скасуванню як така, що прийнята без належного встановлення фактичних обставин справи та без доведення складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про судові витрати, суд враховує положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору, у зв'язку з чим підстави для його розподілу відсутні.
Керуючись статтями 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 245, 251, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - задовольнити.
Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення № 3416 від 06 жовтня 2025, винесену ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП - у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у діях ОСОБА_1 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано апеляційним судом, набирає законної сили після: повернення апеляційної скарги; відмови у відкритті або закриття апеляційного провадження; прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Повний текст судового рішення складено 28 квітня 2026 року.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи відсутній .
Суддя Кудиба З. І.