Справа № 182/1229/26
Провадження № 1-кп/0182/838/2026
Іменем України
28.04.2026 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого -судді: ОСОБА_1 ,
при секретарі: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нікополі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 січня 2026 року за №12026041340000049 стосовно ОСОБА_3 за правовою кваліфікацією ч.1 ст. 121 КК України,
з участю сторін судового провадження
прокурора ОСОБА_4 , в режимі відеоконференції,
потерпілого ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6 , в режимі відеоконференції,
обвинуваченого ОСОБА_3 , в режимі відеоконференції, -
В провадженні судді Нікопольського міськрайонного суду перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 січня 2026 року за №12026041340000049 стосовно ОСОБА_3 за правовою кваліфікацією ч.1 ст. 121 КК України. Стосовно обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 01.05.2026 року.
Прокурор звернувся до суду з письмовим клопотанням про продовження запобіжного у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого на строк не більше двох місяців, посилаючись на існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме ризику переховування від суду, оскільки у разі доведеності вини обвинуваченого, йому може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років. Крім того, існує ризик впливу на свідків, а також ризик повторного вчинення інших кримінальних правопорушень, оскільки ОСОБА_3 , офіційно не працевлаштований, залишив військову частину і повертатись на службу не збирається, а в його оточенні не має осіб, які б змогли його забезпечувати і бути стримуючим фактором від вчинення злочину.
Потерпілий ОСОБА_5 в судому засіданні покладався на розсуд суду щодо вирішення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого.
Обвинувачений ОСОБА_3 , який вважає, що діяв з метою самооборони, та його захисник ОСОБА_6 заперечували проти клопотання прокурора щодо продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і просили обрати інший, більш м'який запобіжний захід - у вигляді домашнього арешту за місцем проживання обвинуваченого, за адресою АДРЕСА_1 . Крім того, його цивільна дружина надала довідку ОСББ про те, що ОСОБА_3 до затримання мешкав з нею, за вказаною адресою.
Раніше суду надано акт дослідження стану здоров'я обвинуваченого за направленням ВЛК від 29.12.2009 р., в ході якого у останнього встановлено діагноз бронхіальна астма.
Захисник ОСОБА_6 зазначив, що прокурором взагалі не доведено наявність ризиків вчинення іншого кримінального правопорушення, впливу на свідків і тому, просив обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Заслухавши доводи прокурора, обвинуваченого і його захисника, думку потерпілого, дослідивши наявні матеріали провадження, вважаю, що клопотання прокурора щодо продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню на даній стадії судового розгляду, з наступних підстав.
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, не зважаючи на існування презумпції не винуватості, переважує інтереси забезпечення права на особисту свободу (наприклад, рішення ЄСПЛ «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.07.2011, «Осаковський проти України» від 17.07.2014 та ін).
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є не лише наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, що дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, на які в даному випадку вказав прокурор. Суд враховує такі ризики, як можливість ухилитися від суду в подальшому, виходячи з того, що ОСОБА_3 вчинив умисний тяжкий злочин, з застосуванням фізичного насилля. Інкримінований ОСОБА_3 злочин відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, який вчинено стосовно військовослужбовця. У разі доведеності його провини у вчиненні інкримінованого злочину йому може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, що є свідомим для обвинуваченого і це може спонукати його до ухилення від суду в подальшому.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58)
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під вартою, тому суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, в тому числі потерпілих, що вимагає більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства (наприклад, рішення «Ілійков проти Болгарії», «Москаленко проти України» та інш.).
ОСОБА_3 є мобілізованою особою на особливий період в країні, але він самовільно залишив розташування військової частини і фактично переховувався за місцем мешкання своєї цивільної дружини, ухиляючись від служби. Відомості про офіційне працевлаштування обвинуваченого відсутні. Тому ризик переховування є реальним.
Щодо заявленого прокурором ризику повторно вчинення кримінального правопорушення, то він на думку суду є недоведеним, оскільки останній є раніше не судимою особою, а чинники які б могли вказувати на вірогідність продовження протиправної діяльності, прокурором не визначені.
Відповідно до положень ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод законне, тобто передбачене внутрішнім законодавством тримання особи під вартою з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, не є порушенням права особи на свободу та особисту недоторканість.
Щодо ризику можливо впливу на свідків, які не допитані ще судом і є мешканцями мікрорайону, де проживав обвинувачений і які знають його прізвисько, є дієвим. Оскільки обвинувачений може вплинути на них з метою зміни показів.
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Враховуючи викладене у сукупності, тримання обвинуваченого під вартою на даній стадії судового розгляду є дієвим запобіжним заходом, який гарантуватиме належну процесуальну поведінку обвинуваченого і відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, що в свою чергу не суперечить практиці Європейського суду з прав людини. В зв'язку з чим, клопотання обвинуваченого і захисника ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу на більш м'який не підлягає задоволенню.
Враховуючи, те що злочин вчинений обвинуваченим з застосуванням насильства, розмір застави слідчим суддею стосовно обвинуваченого раніше не визначався і підстави для його визначення на теперішній час відсутні.
Керуючись ст. 331 КПК України, -
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на час судового розгляду справи, але не більше двох місяців, тобто до 27 червня 2026 року.
В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 і його захисника ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Копію ухвали направити до ДУВП №4 для вручення обвинуваченому ОСОБА_3 та начальнику ДУВП (4) для виконання.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Учасники судового розгляду мають право отримати копію ухвали в суді.
Суддя: ОСОБА_1