28 квітня 2026 р. Справа № 520/30644/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., м. Харків у справі № 520/30644/25
за позовом ОСОБА_1
до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків третя особа Міністерство Оборони України
про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (КЕВ м. Харків) (далі по тексту -відповідач), в якому просив суд:
- визнати неправомірною відмову квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, яка викладена в листі від 14.11.2025 за вих. № 583/8936 в реалізації у встановленому розділом 7 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра Оборони України № 380 від 31.07.2018 порядку права ОСОБА_1 на виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова подати до виконавчого комітету Харківської міської ради клопотання про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 , для забезпечення постійним житлом ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог послався на неправомірну відмову Харківського КЕВ в частині не направлення до Харківської міської ради клопотання про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 , як такої, що є безпідставною, необґрунтованою та порушує конституційні права ОСОБА_1 на житло.
З огляду на те, що приписами Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. № 1081 (далі по тексту - Порядок № 1081) прямо передбачено можливість забезпечення військовослужбовців із показником вислуги понад 20 років житлом, виключеним із числа службового, при цьому, ані нормами Порядку № 1081, ані іншого акту права не надано суб'єкту владних повноважень на визначення на власний розсуд способу забезпечення військовослужбовців із показником вислуги років понад 20 років житлом для постійного користування, вважає, що відповідач зобов'язаний був подати клопотання за заявою військовослужбовця до Харківської міської ради.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (КЕВ м. Харків) , третя особа: Міністерство оборони України про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково, вийти за межі позовних вимог.
Визнано протиправною бездіяльність квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова щодо не підготовки та не направлення до Виконавчого комітету Харківської міської ради клопотання про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 .
Зобов'язано квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова подати до виконавчого комітету Харківської міської ради клопотання, про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 , для забезпечення постійним житлом ОСОБА_1 .
У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 у справі № 520/30644/25, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про необґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, оскільки судом при його прийнятті неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, що свідчить про наявність підстав для його скасування.
Аналізуючи положення Порядку № 1081 зазначив, що законодавцем встановлена чітка процедура, дотримання якої є обов'язковим, зокрема, надсиланню клопотання квартирно-експлуатаційним органом передує розгляд спеціальною житловою комісією військової частини, в якій несе службу військовослужбовець, питання щодо погодження зняття статусу “службової» з житлового приміщення, яке займає позивач.
З огляду на вказане, твердження позивача про те, що для ініціювання розгляду спірного питання Виконавчим комітетом достатньо лише клопотання Харківського квартирно-експлуатаційного управління є помилковим та таким, що не узгоджується із нормами законодавства, а тому, оскільки ОСОБА_1 не дотримано встановленої процедури розгляду питання про погодження зняття статусу “службової» з житлового приміщення, відмова відповідача є правомірною.
До того ж, сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з копії витягу з наказу командувача повітряних сил України (по особовому складу) від 25.01.2020р. №43, майора ОСОБА_1 , начальника зв'язку штабу НОМЕР_1 радіотехнічної бригади звільнено з військової служби у запас.
Позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 19.12.2016р.
ОСОБА_1 постійно проживає та зареєстрований в службовій квартирі АДРЕСА_1 житловою площею 19,6 м.кв., на підставі службового ордера № 065282 від 30.11.2018р., виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради, у зв'язку з проходженням військової служби.
Згідно із копією довідки Харківського Квартирно-експлуатаційного управління № 583/8919 від 13.11.2025р., ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку в Харківському гарнізоні у загальній черзі з 31.07.1995р. за № 150 та у першочерговій черзі з 08.02.2017р. за № 425.
Для виключення квартири з числа службових позивач звернувся до відповідача із заявою про підготовку та направлення до органу місцевого самоврядування клопотання про виключення квартири з числа службових.
Відповідач листом від 14.11.2025р. за №583/8936 повідомив позивача, що у зв'язку з тим, що позивач перебуває на військовій службі в Управлінні Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Харківській області, питання щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного житла із числа службових реалізувати неможливо.
Не погоджуючись із наведеним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки позивачем дотримано всі умови, що визначені Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380 (далі - Інструкція № 380), а саме: відповідно до Витягу з наказу з послужного списку має календарну вислугу на військовій службі більше 20 років, має статус ветеран війни - учасник бойових дій, перебуває на квартирному обліку, що підтверджується відповідними посвідченням та довідкою, отже наявні усі, визначені п.10 Інструкції, умови для реалізації права на виключення житла, яке займає позивач, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання
З метою повного та ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова подати до виконавчого комітету Харківської міської ради клопотання, про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 , для забезпечення постійним житлом ОСОБА_1 .
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання неправомірною відмови квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, яка викладена в листі від 14.11.2025 р. за вих. № 583/8936, суд першої інстанції виходив з того, що лист Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 14.11.2025р. за №583/8936, про протиправність якого зазначає позивач, носив суто інформативний характер та не підпадає під визначення індивідуального акту, що міститься в п. 18 ч.1 ст. 4 КАС України
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову), колегія суддів виходить з такого.
Згідно із статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Положеннями статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Згідно статі 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Частиною другою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» установлено, що квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації, натомість у відповідності до частини першої статті 6 цього закону незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність громадян займані ними квартири (будинки), в яких мешкають військовослужбовці, котрим встановлена пільга Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі по тексту - Закон № 2011-XII).
Як визначено частиною першою статті 118 Житлового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ЖК України), службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено положеннями Закону № 2011-XIІ.
Згідно із статтею 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана з захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частиною 1 статті 12 Закону № 2011-ХІІ (У редакції на момент виникнення спірних правовідносин), держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінету Міністрів України.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
Положеннями статті 125 ЖК України передбачено, що осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, не може бути виселено із службового житла без надання іншого жилого приміщення.
Порядком №1081, а саме його пунктом 3 встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла. Житлові приміщення надаються військовослужбовцям у межах норм, встановлених законодавством.
Отже, Порядком №1081 на даний момент визначено чотири способи забезпечення житлом військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а саме: 1) наданням один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого; 2) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, виключеного з числа службового; 3) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб; 4) надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Відповідно до частини 2 пункту 11 Порядку № 1081, виключення житлових приміщень з числа службового проводиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.
Згідно із пунктом 22 Порядку № 1081, облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться в військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.
Зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей), визначено в Інструкції № 380.
Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції №380 забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями від Міністерства оборони України здійснюється за рахунок: новозбудованого, вивільненого або придбаного житла; надання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення (за згодою військовослужбовця); переобладнання нежилих приміщень фонду Міноборони у жилі (крім приміщень, розташованих на територіях, які використовуються за призначенням військовими частинами).
Військовослужбовцям, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються житлові приміщення для постійного проживання або за їх бажанням виплачується грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Житлові приміщення для постійного проживання та грошова компенсація за належне для отримання жиле приміщення надаються один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла (пункт 4 розділу І Інструкції №380).
Розділом VIІ Інструкції № 380 передбачено порядок надання житлових приміщень для постійного проживання.
Пунктом 1 розділу VIІ Інструкції № 380 визначено, що особи, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, забезпечуються жилим приміщенням згідно з чергою у військовій частині, що визначається часом зарахування на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень, або до списків осіб, які користуються правом позачергового одержання житлових приміщень) за рішенням житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії), яке затверджується наказом командира військової частини.
Так, відповідно до пункту 10 розділу 7 Інструкції № 380, військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров'я, віком, у зв'язку з скороченням штатів, інваліди першої чи другої групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими жилими приміщеннями, незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на квартирному обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.
Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.
Конституційний Суд неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах СБУ, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення КСУ від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій).
Із урахуванням вищевикладених норм, суд апеляційної інстанції зазначає, що визначальними обставинами - матеріальними підставами для визнання права на виключення житла з числа службового є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку та, до того ж, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, у тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 636/1514/19 та у постанові від 17.09.2024 у справі № 520/14989/23.
Як встановлено судом, відповідно до витягу з послужного списку полковника ОСОБА_1 , складеного 10.10.2025 Сектором кадрової роботи Управління Держспецзв'язку в Харківській області, позивач проходив військову службу за контрактом, а саме: 01.08.1991 - 29.08.1995 - курсант Харківського інституту льотчиків ВПС по програмі ХВВАУРЕ; 29.08.1995 - 15.08.1997 - інженер приймального радіоцентру вузла зв'язку командного пункту НОМЕР_1 РТБР НОМЕР_3 КППО, в/ч НОМЕР_4 ; 15.08.1997 - 12.06.2003 - помічник начальника зв'язку командного пункту НОМЕР_1 РТБР НОМЕР_3 КППО, в/ч НОМЕР_4 ; 12.06.2003 - 30.10.2016 - начальник зв'язку командного пункту НОМЕР_1 РТБР НОМЕР_3 КППО, в/ч НОМЕР_4 ; 30.10.2016 - 26.02.2020 - начальник зв'язку штабу НОМЕР_1 радіотехнічної бригади Повітряного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Повітряних Сил ЗСУ, в/ч НОМЕР_4 ; 01.10.2020 - 01.11.2020 - інженер ІІ категорії 2 відділу Управління Держспецзв'язку в Харківській області; 01.11.2020 - 22.03.2022 - адміністратор мереж і систем 2 відділу Управління Держспецзв'язку в Харківській області; 22.03.2022 - по т.ч. - заступник начальника Управління Держспецзв'язку в Харківській області.
Позивач має військову вислугу більше 20 років, що підтверджується витягом з послужного списку, перебуває на квартирному обліку в КЕУ м. Харкова в Харківському гарнізоні в загальній черзі з 31.07.1995 за № 150 та у першочерговій черзі з 08.02.2017 за № 425, вказані обставини сторонами не заперечуються.
Отже, колегія суддів вважає, що наявні усі визначені пунктом 10 Інструкції № 380 умови для реалізації права на виключення житла, яке займає позивач, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання у встановленому порядку.
Відповідно до абзацу 2 пункту 10 розділу 7 Інструкції № 380, виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що за наявності умов, визначених пунктом 10 Інструкції № 380, виключення житла зі службового здійснюється в порядку, визначеному пунктами 3-7 розділу 7 Інструкції № 380.
Так, пунктами 3-7 Інструкції № 380 передбачено, що для прийняття рішення про надання житлових приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) розглядає документи облікових справ військовослужбовців.
Після розгляду документів облікової справи житлова комісія військової частини (об'єднана житлова комісія) приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання.
Затверджений командиром військової частини протокол засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) разом з обліковою справою направляється військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, що є підставою для видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
На підставі отриманих документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району готує список надання житлової площі для постійного проживання (далі - Список надання постійного житла) (додаток 23).
Список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) направляється до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.
Для розгляду Списку надання постійного житла Комісією з контролю на її засідання можуть запрошуватися голови житлових комісій військових частин (об'єднаних житлових комісій).
За результатами розгляду Списку надання постійного житла Комісія з контролю приймає рішення окремо щодо кожного військовослужбовця про:
погодження надання постійного житла;
відмову в погодженні надання постійного житла із зазначенням причини такої відмови.
Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом.
У разі прийняття Комісією з контролю рішення щодо відмови в погодженні надання постійного житла воно підлягає новому розподілу у встановленому цією Інструкцією порядку протягом одного місяця та є підставою для скасування наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
Рішення Комісії з контролю є обов'язковим для виконання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, військовими комісаріатами та військовими частинами.
ГКЕУ на підставі рішення Комісії з контролю готує Список надання постійного житла у Збройних Силах України, що подається на затвердження заступнику Міністра оборони України (згідно з розподілом обов'язків).
Затверджений Список надання постійного житла у Збройних Силах України є підставою для оформлення протягом десяти робочих днів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району та подання до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради документів для видачі ордеру на постійну житлову площу, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.
До виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району надає облікову справу військовослужбовця разом з витягом із Списку надання постійного житла у Збройних Силах України, копію протоколу житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії), витяг із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
З аналізу наведених вище положень вбачається чітка процедура, дотримання якої є обов'язковим, зокрема, надсиланню клопотання квартирно-експлуатаційним органом передує розгляд спеціальною житловою Комісією військової частини, в якій несе службу військовослужбовець, питання щодо погодження зняття статусу “службової» з житлового приміщення, яке займає позивач.
Крім того, пунктом 11 Порядку № 1081 передбачено, що виключення житлового приміщення з числа службового проводиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.
Матеріалами справи підтверджено, а сторонами не спростовано, що відповідно до витягу з протоколу № 29 від 10.10.2025 засідання об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_4 вирішено надати полковнику ОСОБА_1 на склад сім'ї 1 особа (він) постійну житлову площу шляхом виключення її з числа службової за адресою: АДРЕСА_2 , трикімнатну квартиру (загальною площею 82,3 м/кв, житловою площею - 46,3 м/кв) з подальшим зняттям з квартирного обліку.
Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 21.10.2025 № 869 затверджено протокол засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_4 №29 від 10.10.2025 про надання полковнику ОСОБА_1 на склад сім'ї 1 особа (він) постійну житлову площу шляхом виключення її з числа службової за адресою: АДРЕСА_2 , трикімнатну квартиру (загальною площею 82,3 м/кв, житловою площею - 46,3 м/кв) з подальшим зняттям з квартирного обліку.
Отже, позивачем дотримано встановленої процедури розгляду питання про погодження зняття статусу “службової» з житлового приміщення.
Колегія суддів зауважує, що у спірних правовідносинах, враховуючи наявність у матеріалах справи таких документів, як витяг з протоколу № 29 від 10.10.2025 засідання об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_4 та витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_4 , у Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків відсутній інший варіант правомірної поведінки, окрім як направити до Харківської міської ради відповідне клопотання.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідно до вимог частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом норм частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що під час розгляду справи відповідачем не наведено обставин, які б свідчили про законність його дій, в той час як позивачем доведено в повному обсязі дотримання встановленої законом процедури для виведення квартири з числа службового житла.
Відтак, з огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо визнання протиправною бездіяльність квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова щодо не підготовки та не направлення до Виконавчого комітету Харківської міської ради клопотання про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 .
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Враховуючи встановлену під час апеляційного перегляду справи протиправність бездіяльністі квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова щодо не підготовки та не направлення до Виконавчого комітету Харківської міської ради клопотання про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова подати до виконавчого комітету Харківської міської ради клопотання, про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 , для забезпечення постійним житлом ОСОБА_1 .
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено у пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України», суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд прийшов до вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 у справі № 520/30644/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий