вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 370/4359/25 Апеляційне провадження № 33/824/2394/2026Головуючий у суді першої інстанції - Косенко А.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
28 квітня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі судді Оніщука М.І. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Макарівського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року про притягнення
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП: НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Постановою Макарівського районного суду Київської області від 11.02.2026 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу на користь держави у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 665 грн. 60 коп. (а.с. 18).
Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження у справі у зв'язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що саме дії ОСОБА_1 виходили за межі побутового конфлікту та мали характер саме психологічного насильства, оскільки будь-які об'єктивні докази такі як: показання свідків, аудіо- чи відеофіксація, медичні документи, відсутні в матеріалах справи.
Посилається, що протокол про адміністративне правопорушення містить лише загальні формулювання, без конкретизації дій, що унеможливлює встановлення об'єктивної сторони правопорушення. При цьому, судом залишено поза увагою доводи сторони захисту, не надавши їм будь-якої правової оцінки (а.с. 22-23).
Постановою Київського апеляційного суду від 14.04.2026 поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Макарівського районного суду Київської області від 11.02.2026 та призначено розгляд апеляційної скарги на 28.04.2026 о 12 год. 45 хв.
28.04.2026 особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та потерпіла ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленими, у судове засідання не з'явилися. Про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Про причини неявки у судове засідання апеляційний суд у встановленому законодавством порядку не сповістили.
З огляду на викладене, судом визнано за можливе розглянути справу у відсутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та потерпілої, які належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи (ч. 7 ст. 294 КУпАП).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до положень ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Положеннями ст. 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, в даному випадку, передбаченого статтею 173-2 КУпАП, у числі інших визначених законом обставин, зобов'язаний з'ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин і доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.
Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, з огляду на положення ст.ст. 251, 252 КУпАП суд в постанові повинен навести докази наявності чи відсутності адміністративного правопорушення, винності особи у його вчиненні, а також дати належну оцінку цим доказам у їх сукупності.
Суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_1 винним у вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, виходив з того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення підтверджується матеріалами справи, а саме:
1) протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 970432 від 18.12.2025 року;
2) заявою про вчинення домашнього насильства зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_3 вказує на те, що її чоловік ОСОБА_1 вчинив відносно неї домашнє насильство психологічного характеру;
3) письмовими поясненнями ОСОБА_3 зі змісту яких вбачається, що 18.12.2025 близько 20 год. 00 хв. її чоловік, який проживає по АДРЕСА_1 , прийшов до неї на квартиру, де вона проживає по АДРЕСА_2 , та вчинив відносно неї домашнє насильство психологічного характеру за те, що вона подала заяву про розлучення до суду та не дає їй самостійно жити.
При цьому, з пояснень ОСОБА_1 суд встановив, що останній прийшов до квартири, де проживає його дружина разом із дитиною, проте у зв'язку із сваркою його дружина зачинила двері в квартиру та викликала працівників поліції. ОСОБА_1 також ствердив, що під час зазначених подій, вів себе спокійно та заспокоював дитину.
Таким чином, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_1 за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та дійшов висновку про наявність у його діях ознак інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
З такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погодитись не може, з огляду на наступне.
Стаття 62 Конституції України передбачає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Так, диспозиція ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статті, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон) домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно п. 14 ст. 1 Закону психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Для правильної кваліфікації дій особи, яка притягується до адміністративної відповідальності з підстав передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП факт порушення вказаних прав повинен бути відображений у протоколі про адміністративне правопорушення.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених у диспозиції дій, та передбачає існування обов'язкової ознаки - можливість настання фізичної чи психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому. Разом з тим, вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, повинно бути підтверджено поясненнями свідків, потерпілих або іншими доказами (наприклад аудіо/відео фіксацією), що є необхідним елементом складу даного правопорушення.
Отже, домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП (ч. 2 ст. 251 КУпАП).
З наявних у справі доказів, зокрема пояснень сторін убачається, що потерпіла ОСОБА_3 викликала наряд поліції у зв'язку із тим, що ОСОБА_1 прийшов до її квартири, де вона проживає. При цьому остання зазначила, що ОСОБА_1 вчинив відносно неї домашнє насильство, оскільки не дає спокійно жити.
У протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру: ображав нецензурною лайкою, здійснював моральний тиск, відносно своєї дружини ОСОБА_3 ..
Так, протокол є важливим процесуальним документом, який засвідчує факт неправомірних дій за які передбачена адміністративна відповідальність та його невід'ємні складові частини повинні бути оформлені належним чином, містити в собі всі дані, необхідні для своєчасного та об'єктивного вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення.
При цьому, всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути доведені сукупністю належних та допустимих доказів.
Отже, особа, яка складала протокол, повинна ретельно з'ясувати обставини події (конфлікту) у обох учасників, відшукати можливих свідків події та, у сукупності зі з'ясованими обставинами та здобутими доказами на їх підтвердження, визначитися чи дії особи завдали шкоди психічному здоров'ю, чи могли завдати таку шкоду, а також чи такі дії чинили психологічне або фізичне насильство.
Сам по собі він не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
Тобто, обов'язок довести наявність ознак домашнього насильства в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та можливість заподіяння або заподіяння шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого покладається на посадову особу, яка складає протокол про адміністративне правопорушення.
Водночас, протокол про адміністративне правопорушення, як і долучені до нього докази не вказують на наявність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Так, протокол не містить всіх необхідних ознак, які повинні бути вказані в обвинуваченні, оскільки відсутнє посилання на те, що дії були вчинені умисно з метою заподіяння шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілої та не зазначено, які наслідки настали, чи могли настати для потерпілої у виді шкоди її психічному здоров'ю, в чому конкретно полягає ця шкода.
Суб'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу. Тобто, вчинення насильства в сім'ї характеризується наміром, коли особа усвідомлює протиправність своїх дій фізичного, психологічного чи економічного характеру, передбачає порушення охоронюваних законом прав потерпілого, наслідком чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, бажає цього або свідомо допускає настання таких наслідків.
Однак, в ході розгляду справи даної справи не встановлено обставин, які б свідчили про умисні дії ОСОБА_1 , направлені на здійснення психологічного насильства, якими останній навмисно б спричиняв емоційну невпевненість та завдавав шкоди психічному здоров'ю ОСОБА_3 .
Разом з цим, апеляційний суд враховує, що сам лише факт наявності між учасниками справи сварки, конфлікту, непорозумінь не може свідчити про вчинення домашнього насильства в розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП та ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.
У той час, як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Виникнення конфлікту залежить не лише від об'єктивних причин, але й від суб'єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.
Таким чином, конфліктна ситуація, навіть між особами, визначеними Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», сама по собі не може свідчити про факт скоєння насильства.
Насильство у родині будь-якого характеру, відрізняється від конфліктних ситуацій, спорів, що виникають у кожній сім'ї та не становлять загрози подальшому розвитку здорових стосунків, тим, що при домашньому насильстві завжди дії того, хто допускає таке насильство, носять навмисний характер, з наміром досягнення бажаного результату, тягнуть спричинення шкоди; відбувається порушення прав і свобод людини; наявна значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство. Якщо в діях немає хоча б однієї з чотирьох наведених ознак, вони не є насильством.
З наведеного у сукупності вбачається, що суд першої інстанції лише з протоколу про адміністративне правопорушення та пояснень потерпілої встановив, що ОСОБА_1 своїми діями вчинив домашнє насильство психологічного характеру, відповідальність за яке передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Водночас, доказів, які б безумовно свідчили про вчинення ОСОБА_1 над ОСОБА_3 домашнього насильства психологічного характеру, матеріали справи не містять, що не дає суду підстави дійти переконання про винуватість ОСОБА_1 .
За таких обставин, відсутні підстави для висновку, що у ОСОБА_1 був наявний умисел на заподіяння шкоди психічному здоров'ю потерпілої. Сам по собі конфлікт, з'ясування стосунків між подружжям, не утворює складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, які інкриміновані ОСОБА_1 .
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 23-рп/2010 від 22.12.2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правової презумпції, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь, недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
З наведеного вбачається, що належних та допустимих доказів, які б об'єктивно та поза межами розумного сумніву доводили факт скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а саме домашнього насильства, тобто умисного вчинення діянь психологічного характеру, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному та фізичному здоров'ю потерпілої, матеріали справи не містять, що виключає можливість притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про достатність доказів, які вказують на винуватість ОСОБА_1 є помилковим, а отже, з огляду на те, що у діях останнього не вбачається складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю, на підставі п. 1. ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову Макарівського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - скасувати, а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Максим Оніщук