28 квітня 2026 року м. Київ
Справа № 381/2064/25
Провадження № 22-ц/824/2990/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А. М.,
суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
сторони: позивач ОСОБА_1
відповідачі ОСОБА_2
розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,-
У квітні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів в якому просить зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь відповідачки на утримання двох неповнолітніх дітей з 1/3 до 1/8 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісяця.
Позов мотивований тим, що у 2008 році сторони зареєстрували шлюб, від якого мають двох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням суду від 10.11. 2022 року шлюб між сторонами було розірвано.
Судовим наказом Фастівського міськрайонного суду від 28.08.2023 року з позивача на користь відповідача стягнуті аліменти у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу). Незважаючи на те, що позивач в добровільному порядку постійно надавав кошти на утримання дітей, відповідач подала до виконавчої служби на примусове стягнення по даному судовому наказу.
З моменту ухвалення зазначеного судового наказу в позивача погіршився стан здоров'я, він отримав інвалідність 2 групи, змінився сімейний стан та погіршився матеріальний стан.
Так, з початку повномасштабної військової агресії росії проти України, позивач здійснював захист Батьківщини, був військовослужбовцем, призваним по мобілізації, виконував бойові завдання в складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 в районі Донецької області.
Однак, на даний час, у зв'язку з отриманням поранення під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Андріївка, позивач потребує дорого вартісного лікування, отримав інвалідність 2 групи безтерміново, тому позбавлений можливості сплачувати аліменти в розмірі, визначеному в оскаржуваному судовому наказі.
Позивач тривалий час проходив посилене лікування в різних лікарських установах, проходив ВЛК, був звільнений з лав ЗСУ за станом здоров'я та потребує продовження посиленого вартісного лікування.
Після звільнення з лав ЗСУ, позивач отримує лише пенсію, тому його доходів не вистачає на повноцінне існування його сім'ї, для оплати житла, харчування, одягу та лікування, а також, йому необхідно постійно витрачати кошти на лікування.
Отже, в зв'язку зі зміною обставин наявні підстави для зменшення розміру стягнутих з позивача на користь відповідача аліментів на утримання дітей.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 травня 2025 року відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
РішеннямФастівського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів задоволено частково.
Зменшено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі судового наказу №381/3342/23 2-н/381/380/23 від 28.08.2023, виданого Фастівським міськрайонним судом Київської області, з 1/3 частини на 1/6 частину усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дітьми повноліття.
Судовий наказ №381/3342/23 2-н/381/380/23 від 28.08.2023 року, виданий Фастівським міськрайонним судом Київської області відкликано.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що у позивача дійсно змінилося матеріальне становище (дохід після звільнення з лав ЗСУ і отримання інвалідності зменшився в рази), змінився сімейний стан та стан його здоров'я (погіршився) і дійшов висновку, що ці зміни суттєво впливають на його змогу сплачувати аліменти у визначеному судовим наказом від 28.08.2023 року розмірі.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права та суд неповно з'ясував та встановив обставини справи, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, матеріальне становище відповідача та вік спільних з позивачем дітей стягнення аліментів у розмірі 1/3 частин усіх доходів є виправданими та не перевищує необхідні потреби дітей.
Вказує, що в листопаді 2024 року ОСОБА_1 було нараховано дохід ІНФОРМАЦІЯ_3 у сумі 908 400,00 грн.
Зазначає, що встановлення інвалідності не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів, як і звільнення з військової частини НОМЕР_1 , оскільки особа отримує грошове забезпечення задля відшкодування витрат на реабілітацію та лікування.
Зауважує, що зміна сімейного становище відповідача не є підставою для зменшення розміру аліментів.
Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 30.09.2025 року справу призначено судді доповідачу ОСОБА_6 та суддів що входять до складу колегії Таргоній Д.О., Голуб С.А.
01 жовтня 2025 року ухвалою Київського апеляційного суду матеріали справи № 381/2064/25 були витребувані з Фастівського міськрайонного суду Київської області.
Відповідно до супровідного листа Фастівського міськрайонного суду Київської області справа № 381/2064/25 надійшла до Київського апеляційного суду 18 жовтня 2025 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2025 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.
Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного суду від 01.12.2025 року, у зв'язку з настанням обставин, які унеможливлюють участь судді-доповідача ОСОБА_6 у розгляді судової справи №381/2064/25 (а/п 22-ц/824/17281/2025), яка відповідно до Рішення Вищої ради правосуддя від 25 листопада 2025 року №2528/0/15-25, звільнена з посади судді Київського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку, призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: Стрижеус А.М. - головуючий суддя, судді: Поливач Л.Д., Шкоріна О.І.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 березня 2026 року справу було призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Процесуальним правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу інші сторони у справі не скористалось.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише
у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Встановлено, що 2008 році сторони зареєстрували шлюб, від якого мають двох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням суду від 10 листопада 2022 року шлюб між сторонами було розірвано.
Судовим наказом Фастівського міськрайонного суду від 28.08.2023 року з позивача на користь відповідача стягнуто аліменти у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу).
Також, судом встановлено, що до постановлення вищезазначеного судового наказу, позивач в добровільному порядку перераховував кошти на утримання дітей, перебуваючи на службі у ЗСУ, що підтверджено документально та не заперечувалось відповідачем.
З початку повномасштабної військової агресії росії проти України, позивач здійснював захист Батьківщини, був військовослужбовцем, призваним по мобілізації, виконував бойові завдання в складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 в районі Донецької області.
На даний час, у зв'язку з отриманням поранення під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Андріївка, позивач потребує вартісного лікування, отримав інвалідність 2 групи безтерміново,
Як вбачається з довідки про доходи, що видана пенсіонеру ОСОБА_1 у тому, що він перебуває на обліку у Головному управлінні ПФУ в Хмельницькій області і отримує пенсію по інвалідності за період з квітня 2024 року по червень 2025 року становить - 246 216 гривень (а.с.123-125).
Отже, єдиним джерелом доходу відповідача є пенсія, яка відповідно до матеріалів справи на даний час становить 18000 гривень.
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб, ОСОБА_1 одружився з ОСОБА_7 29.08.2023 року (а.с.8)
Як убачається з матеріалів справи, відповідач періодично звертається до медичних закладів з метою отримання медичної допомоги та несе відповідні грошові витрати на придбання медичних препаратів та ліків, що підтверджується документально (а.с.136-142).
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з?ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або, у відповідних випадках, законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини другої статті 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Згідно з частиною третьою вказаної статті за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною першою статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідно до статті 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України.
У пункті 23 постанови № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодекс України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» Пленум Верховного Суду України зазначив, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
У постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Отже, аналіз вищезазначених норм свідчить, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Особа, яка є платником аліментів, може звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину, якщо змінилось матеріальне становище або сімейний стан платника або одержувача аліментів.
Отже, зміна сімейного стану є окремою підставою для зміни розміру аліментів. При цьому суд, вирішуючи питання про зміну розміру аліментів, має враховувати й інші обставини, передбачені статтею 182 СК України, насамперед з метою якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Із зазначених норм закону також випливає те, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов'язком та може бути застосовано при наявності відповідних підстав для цього.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що «розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»)».
Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, ОСОБА_1 посилався на те, що у нього змінився матеріальний та сімейний стан, оскільки йому було визначено інвалідність другої групи та звільнено з військової служби, крім того вказує, що ц нього наявний лише пенсійний дохід, та необхідно проходити лікування.
На підтвердження фактів, викладених у позові позивачем, до матеріалів справи було долучено докази, а саме відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, довідка про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, посвідчення 2 групи інвалідності, довідка про обставини травми (поранення, контузії каліцтва) солдата ОСОБА_1 .
Вказаними доказами дійсно підтверджується погіршення матеріального становище позивача та є належними для підтвердження обставин, що слугують для зменшення розміру аліментів.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що з огляду на матеріальне становище відповідача та вік спільних із позивачем дітей стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини з усіх видів його доходу є виправданим і не перевищує необхідних потреб дітей, колегія суддів вважає необґрунтованим.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років установлено у розмірі 3196,00 грн. Разом із тим сам по собі прожитковий мінімум є гарантованим державою мінімальним соціальним стандартом і не свідчить про те, що стягнення аліментів у більшому розмірі є надмірним або таким, що не відповідає інтересам дітей.
Крім того, у резолютивній частині рішення суду першої інстанції зазначено, що розмір аліментів не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, а отже судом першої інстанції забезпечено дотримання мінімальних гарантій захисту прав та інтересів дітей.
Також апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що у листопаді 2024 року ОСОБА_1 було нараховано дохід ІНФОРМАЦІЯ_3 у сумі 908 400,00 грн, оскільки зазначені виплати були пов'язані з пораненням відповідача під час проходження військової служби та встановленням йому другої групи інвалідності. Вказані кошти мають цільовий, компенсаційний характер, та передбаченні для лікування та реабілітації відповідача і не є його постійним та регулярним доходом. Отже, саме по собі отримання цієї суми не свідчить про безумовне покращення матеріального становища відповідача.
Доводи апеляційної скарги про те, що встановлення інвалідності не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів, так само як і звільнення з військової частини НОМЕР_1 , а також про те, що зміна сімейного стану відповідача не є самостійною підставою для зменшення розміру аліментів, самі по собі є правильними. Однак наведені обставини підлягають оцінці не ізольовано, а в їх сукупності.
З урахуванням встановлення відповідачу інвалідності, припинення проходження ним військової служби, відсутності стабільного попереднього рівня доходу, а також необхідності проходження лікування та реабілітації, колегія суддів доходить висновку, що матеріальне становище відповідача об'єктивно погіршилося. За таких обставин наявні правові підстави для зменшення визначеного раніше розміру аліментів.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи заяву, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення а рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2025 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна