Справа № 548/383/23 Номер провадження 11-кп/814/1064/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
21 квітня 2026 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем - ОСОБА_5 ,
за участі прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12022170590000425 за апеляційною скаргою захисника - адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 08.12.2025,
встановила:
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженеця м. Харків, українця, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, одруженого, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України на 7 років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ухвалено рахувати з 08.12.2025.
На підставі ст. 72 КК України зараховано у строк покарання період попереднього ув'язнення з 28.12.2022 по 09.02.2023, із розрахунку день за день та період перебування під цілодобовим домашнім арештом з 10.02.2023 по 09.04.2023, із розрахунку три дні цілодобового арешту за один день позбавлення волі.
Вирішено питання щодо запобіжного заходу, речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
27.12.2022 близько 21 год., ОСОБА_7 , перебуваючи у приміщені літньої кухні за місцем проживання свідка ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 , під час розпивання спиртних напоїв із потерпілим ОСОБА_10 та свідком ОСОБА_11 , в ході словесного конфлікту, що виник у обвинуваченого з ОСОБА_10 , який підійшов впритул до ОСОБА_7 та став трясти його за плечі, сприйнявши таку поведінку потерпілого як образу, штовхнув потерпілого, який, падаючи, потягнув обвинуваченого за собою.
Коли обвинувачений упав на потерпілого, у нього виник умисел на вчинення вбивства ОСОБА_10 , реалізуючи який, ОСОБА_7 , в той час, коли потерпілий намагався перевернутися на правий бік, взяв правою рукою зі столу ніж, яким завдав потерпілому один удар лезом ножа в життєво важливий орган - шию зліва, чим спричинив ОСОБА_10 тілесні ушкодження у вигляді проникаючого поранення шиї зліва з пошкодженням лівої лицьової артерії, зовнішньої та внутрішньої кровотечі, які згідно висновку судово-медичної експертизи кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, тим самим виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від волі ОСОБА_7 , оскільки ОСОБА_10 був своєчасно доставлений до КНП «Хорольська міська лікарня», де йому було надано необхідну медичну допомогу.
У своїй апеляційній скарзі захисник просить вирок місцевого суду скасувати та ухвалити рішення, яким перекваліфікувати протиправне діяння ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 на ч. 1 ст. 121 КК України та призначити йому покарання у межах санкції цієї статті.
Свої вимоги обгрунтовує тим, що у обвинуваченого не було умислу на вбивство ОСОБА_10 , а його діяння потерпілий спровокував своєю поведінкою.
Також місцевий суд не усунув суперечності щодо того, в якому саме положенні перебував обвинувачений щодо потерпілого в момент спричинення тілесного ушкодження, оскільки суд зазначив, що ОСОБА_7 знаходився зверху потерпілого, проте у висновку експерта №18 від 13.01.2023 вказано, що потерпілий вірогідніше перебував у вертикальному положенні.
Крім того, у справі відсутні докази по те, що обвинувачений прицілювався чи вибирав конкретну зону ураження, а саме життєво важливі органи, навпаки суд вказав що удар був нанесений у динамічній обстановці боротьби під час раптово виниклого конфлікту.
Також суд зазначив, що поведінка обвинуваченого після події була пасивною, не врахувавши, що відповідно до показань свідків саме ОСОБА_7 став ініціатором виклику швидкої допомоги, надавав першу медичну допомогу ОСОБА_10 до приїзду карети та супроводжував потерпілого до лікарні.
Також суд звернув увагу на те, що, завдавши один удар ножем, обвинувачений не продовжував свої дії, та визнав достовірними показання потерпілого, який стверджував, що у обвинуваченого не було умислу на його вбивство, він не висловлював погроз вбивством та випадково спричинив удар ножем, проте помилково дійшов висновку про наявність умислу у ОСОБА_7 на вбивство потерпілого.
Інші учасники провадження вирок не оскаржували.
Заслухавши доповідача, обвинуваченого та його захисника в підтримку поданої апеляційної скарги, прокурора, який просив ухвалу суду залишити без змін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.
Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченогоч.2 ст.15, ч. 1 ст. 115 КК України, за обставин, викладених у вироку, та кваліфікація його дій є правильними і ґрунтуються на належних та допустимих доказах, що були безпосередньо досліджені в суді першої інстанції та отримали належну оцінку.
Факт спричинення ОСОБА_7 ножового поранення потерпілому ОСОБА_10 за обставин, викладених у вироку, ніким із учасників не оспорюється.
Допитаний у судовому засіданні у суді першої інстанції ОСОБА_7 свою вину у вчиненому діянні не визнав, зазначив, що не мав умислу на вбивство ОСОБА_10 . Розповів, що між ним та ОСОБА_10 виник конфлікт, в ході якого потерпілий проявив до нього агресію. Під час сутички наніс потерпілому ножове поранення, не обираючи конкретний його орган та не бажаючи його смерті. Наполягає, що його дії після нанесення ножового поранення - надання першої допомоги, виклик медиків та сприяння їм у перенесенні потерпілого до автомобіля, свідчить про відсутність умислу на вбивство потерпілого, оскільки доведенню такого умислу до кінця не було жодних перешкод.
Разом з тим, доводи обвинуваченого про відсутність умислу на вбивство спростовуються таким.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.п. 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», закінчений замах на умисне вбивство особи вчиняється з прямим умислом, коли винна особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. При вирішенні питання про наявність у діях особи умислу на вбивство суд повинен виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного, що передувала події, їх стосунки. При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим.
Потерпілий підтвердив, що обвинувачений наніс йому удар ножем в ході сварки, яка виникла під час вживання спиртних напої. Також зазначив, що не проявляв агресію відносно обвинуваченого, а лише підійшов і взяв його за плечі та попрохав не ображати. Після того, як між ними виникла штовханина, він тримав обвинуваченого, останній намагався відбивати руки потерпілого. Далі обвинувачений його штовхнув та, падаючи через табуретку потерпілий потягнув за собою ОСОБА_7 , від чого вони впали на підлогу. При цьому обвинувачений знаходився зверху. Після того, як потерпілий намагався скинути обвинуваченого набік, відчув удар в ліву частину шиї.
Відповідно до висновків судових медичних експертиз №18 від 13.01.2023 (Т. 2 а.с. 113-114), та 18-А/44 від 30.01.2023 (Т. 2 а.с. 124-12), у потерпілого ОСОБА_10 виявлено тілесні ушкодження у вигляді проникаючого поранення шиї зліва з пошкодженням лівої лицевої артерії, зовнішньої та внутрішньої кровотечі, які утворилися від удару колюче-ріжучим предметом типу ножа і в, в своїй сукупності, кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, як небезпечні в момент їх спричинення, які могли утворитися від удару ножем наданим на огляд. Утворення проникаючого поранення шиї зліва з пошкодженням лівої лицевої артерії, зовнішньої та внутрішньої кровотечі при падінні з висоти власного зросту на виступаючі предмети - неможливо.
З протоколу огляду предмета від 28.12.2022 та фото таблиці до нього (Т.1 а.с. 118-125), вбачається, що у приміщенні КНП «Хорольська міська лікарня» проведено огляд та вилучення ножа з засохшими слідами речовини бурого кольору, з довжиною леза 14.5 см, руків'я 11 см., з шириною леза 2 см., який було оглянуто у судовому засіданні. Вказаний ніж впізнали в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 , як той, що вилучався ним із тіла потерпілого, обвинувачений, як той, яким він наніс тілесне ушкодження, та свідок ОСОБА_9 , як той, що був у його помешканні.
Допитаний в судовому засіданні свідок (лікар-хірург) ОСОБА_12 пояснив, що удар був у задню частину лівого кивального м'язу, раньовий канал пройшов ззаду наперед знизу вгору, ніж ввійшов в тіло майже на всю довжину, пробив м'язи горла та через надньобну мигдалину вийшов у ротовій порожнині. Вказав, що довжина леза ножа, яке не ввійшло в тіло, становило 3-4 см.
У судовому засіданні встановлено, і це не заперечується і самим обвинуваченим, що потерпілий ОСОБА_10 тривалий час ображав і сварився із обвинуваченим, чіплявся до нього, провокував його та інших учасників застілля на бійку.
Така поведінка потерпілого викликала образу в обвинуваченого, чого не заперечував у судовому засіданні і сам обвинувачений, останній неодноразово говорив йому йти додому, проте потерпілий продовжував сварку із обвинуваченим.
Аналізуючи досліджені у судовому засіданні у суді першої інстанції докази, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що обвинувачений ОСОБА_7 усвідомлював протиправний характер своїх дій, передбачав настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння смерті потерпілої, та бажав їх настання. Так, обвинувачений у ході раптово виниклого конфлікту схопив ніж довжиною леза 14.5 см., руків'я - 11 см., шириною леза 2 см., яким завдав цілеспрямований удар ОСОБА_10 у життєво-важливий орган - шию, зліва з пошкодженням лівої лицевої артерії.
Враховуючи спосіб та знаряддя вчинення злочину, характер і локалізацію поранення, а саме спричинення обвинуваченим удару ножем у ліву бокову поверхню шиї з пошкодженням лівої лицевої артерії, місцевий суд дійшов правильного висновку, що все це свідчить, що ОСОБА_7 у момент нанесення удару ножем діяв із прямим умислом на позбавлення життя потерпілого та вчинив для цього всі необхідні дії, які були для нього завідомо такими, що потягнуть смерть.
Доводи захисника про відсутність у ОСОБА_7 умислу на вбивство з огляду на його поведінку після спричинення тілесного ушкодження, а саме на те, що він попросив свідків викликати швидку допомогу, у сукупності з доводами наведеними вище, можуть свідчити про його намагання зменшити наслідки, що настали від його протиправних дій та не спростовують його винуватість у вчиненні замаху на вбивство, оскільки смерть потерпілого не настала з причин, що не залежали від волі обвинуваченого.
Доводи захисника про відсутність умислу на вбивство у обвинуваченого з огляду на спричинення ним лише одного удару ножем, є не обгрунтованими.
Суд першої інстанції слушно зазначив, що обвинувачений обрав такий хват ножа, щоб ним можна було ефективно нанести тілесне ушкодження. На слідчому експерименті за своєю участю обвинувачений показував хват ножа долонею за його руків'я, коли його лезо йде вперед від великого пальця. Також встановлено, що ніж не має обмежувача (гарди), руків'я поламане з обох боків, таким чином, наносячи удар ножем, обвинувачений дуже міцно тримав руків'я ножа, що свідчить про цілеспрямований характер його дій, і бажання досягнути результату у вигляді спричинення смерті потерпілому.
Тому обвинувачений хоч і наніс цим ножем один удар, проте удар був нанесений в життєво важливу область шиї, де знаходиться сонна артерія. При цьому, удар був нанесений точно з достатньо великою силою і цілеспрямовано в той момент, коли потерпілий фактично не міг від нього захиститися, так як перевертався на правий бік, внаслідок чого ніж увійшов у шию не менше, ніж на 10 см.
Відповідно до показань лікаря-хірурга ОСОБА_12 , у випадку ненадання своєчасної допомоги потерпілому та непроведенні своєчасного оперативного втручання, потерпілий помер би від втрати крові.
Той факт, що у результаті спричиненого удару в життєво важливий орган потерпілого лезом ножа, не настала смерть, а настали наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження, не може свідчити про відсутність у обвинуваченого умислу на спричинення смерті ОСОБА_10 , оскільки ці наслідки у сукупності із вищезазначеними обставинами, які були встановлені судом першої інстанції, дають підстави стверджувати про спробу ОСОБА_7 позбавити життя потерпілого, що у свою чергу не сталося через кваліфіковане надання медичної допомоги потерпілому, тобто через обставини, які не залежали від йо,го волі.
Щодо доводів захисника про наявність суперечностей у якому саме положенні перебував обвинувачений щодо потерпілого в момент спричинення тілесного ушкодження, необхідно зазначити таке.
З протоку проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_7 від 29.12.2022 та відеозапису цієї слідчої дії (Т.1 а.с. 189-204) вбачається, що обвинувачений путався в даних щодо розміщення обвинуваченого та потерпілого в приміщення кухні перед нанесенням ножового поранення.
Так ОСОБА_7 пояснював інший механізм подій, говорив, що він схопив потерпілого за руку, у якій був ніж, після падіння вихватив його із рук потерпілого, і коли останній став його душити, вдарив ножем потерпілого в шию. Показуючи на місці порядок своїх дій, обвинувачений плутався, не міг пояснити як саме він падаючи разом із потерпілим в його сторону, міг впасти таким чином, що потерпілий виявився зверху нього, вказав, що ніж у потерпілого випав йому на груди, і взявши його із своїх грудей, він наніс удар ножем в шию. Крім того, демонструючи механізм нанесення тілесного ушкодження, обвинувачений вказав на нанесення удару справа наліво.
Такі показання обвинуваченого спростовуються показаннями потерпілого, який пояснив, що під час словесної сварки підходив до обвинуваченого без ножа в руках, обвинувачений його штовхнув і він, падаючи, потягнув його за собою, таким чином, що обвинувачений впав зверху потерпілого, при цьому ножа не було ні в потерпілого, ні в обвинуваченого. Коли потерпілий намагався підвестися та став повертатися та штовхати обвинуваченого на праву сторону, то відчув удар ножем у шию.
Показання потерпілого у цій частині суд вважає такими, що підтверджуються іншими фактичними обставинами справи.
Так судово-медичний експерт ОСОБА_13 , у судовому засіданні першої інстанції пояснила, що висновки судово-медичної експертизи №18 від13.01.2022 проведеної ним по даній справі він підтримує повністю, та зазначив, що таке тілесне ушкодження могло бути нанесено і в положенні лежачи.
Проаналізувавши показання обвинуваченого, потерпілого та свідків, суд дійшов висновку, що під час нанесення удару ножем обвинувачений знаходився зверху потерпілого.
Оцінивши зазначені вище докази, досліджені під час судового розгляду, які є належними, допустимими, достовірними, а в сукупності та взаємозв'язку достатніми для ухвалення обвинувального вироку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_7 винуватий у закінченому замаху на умисне протиправне заподіянні смерті іншій людині, і його дії належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України.
При призначенні покарання суд першої інстанції виконав вимоги закону, передбачені ст. ст. 50, 65 КК України, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України; конкретні обставини справи; особу обвинуваченого, який вину у вчиненому діянні не визнав, раніше не судимий, не працює, одружений; обставини, які пом'якшують покарання, а саме притягнення до кримінальної відповідальності вперше та повне відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди та відсутність обставин, що його обтяжують.
Таким чином, призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, у мінімальному розмірі, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів. Підстави для призначення більш м'якого покарання відсутні.
З огляду на викладене вище підстав, передбачених ст. 409 КПК України, для скасування чи зміни ухваленого по справі судового рішення щодо ОСОБА_7 , як про це ставиться питання в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає. Тому апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 08.12.2025, щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - у той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_4
ОСОБА_3