Іменем України
16 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 2-332/2009
провадження № 61-4115ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 04 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Диминської сільської ради про визнання права на земельну ділянку,
У лютому 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Диминської сільської ради про визнання права власності.
Рішенням від 16 квітня 2009 року Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області позов задовольнив.
Визнав за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 7,75 га, яка знаходиться на території Диминської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області та згідно з державним актом від 30 листопада 2004 року КР № 019552 належала ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У липні 2022 року рішення місцевого суду оскаржила особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_4 .
Ухвалою від 05 жовтня 2022 року Кропивницький апеляційний суд поновив ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 квітня 2009 року. Відкрив апеляційне провадження у справі.
Ухвалою від 10 листопада 2022 року Кропивницький апеляційний суд клопотання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнив. Залучив до участі у справі правонаступника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 . Залучив до участі у справі ОСОБА_5 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Ухвалою від 20 грудня 2022 року Кропивницький апеляційний суд провадження у справі зупинив до вступу у справу правонаступників померлої ОСОБА_4 .
Ухвалою від 22 лютого 2024 року Кропивницький апеляційний суд залучив ОСОБА_7 як правонаступника померлої ОСОБА_4 до участі у справі.
Постановою від 30 квітня 2024 року Кропивницький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнив. Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 квітня 2009 року скасував та ухвалив нове, яким у позові відмовив. Вирішив питання щодо судових витрат.
Постановою від 05 листопада 2025 року Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнив. Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 квітня 2024 року скасував. Справу № 2-332/2009 направив до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою від 04 березня 2026 року Кропивницький апеляційний суд у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 квітня 2009 року відмовив.
Узагальнені доводи касаційної скарги
26 березня 2026 року ОСОБА_7 за допомогою засобів поштового зв'язку звернувся з касаційною скаргою, просив скасувати ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 04 березня 2026 року та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Процесуальні передумови вирішення судом питання про відмову у відкритті касаційного провадження
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій (частина третя статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
За змістом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів (частина п'ята статті 394 ЦПК України).
За приписами частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Із матеріалів касаційної скарги, аналізу змісту оскарженого судового рішення Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для виникнення сумнівів щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм права.
Позиція Верховного Суду
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Європейський суд з прав людини зауважував, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що:
- «правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків» (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року);
- «одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами» (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року).
Частина третя статті 3 ЦПК України визначає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закону України № 2147-VIII) , судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц). ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України) у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний за змістом припис був передбачений у частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний припис є у частині першій статті 118 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, а також був передбачений у частині першій статті 72 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, застосовним до судових рішень, ухвалених судами першої інстанції перед набранням чинності цією редакцією кодексу, такі рішення набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу. Аналогічний припис передбачений у підпункті 13 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII. Порядок і строки оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції до 15 грудня 2017 року, були визначені у частині першій статті 294 й абзаці третьому частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII».
Відповідно до статті 292 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення (частина перша статті 294 ЦПК України у вказаній редакції Кодексу).
Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складання повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (пункт 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України).
Таким чином, сплив річного строку з дня складання повного тексту рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
У постанові від 26 липня 2023 року у справі № 753/4792/17 Верховний Суд виснує, що «сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку. Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили».
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України)
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. (частина перша статті 127 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 01 грудня 2022 рок у справі № 2-6491/08 Верховний Суд дійшов висновку, що «частина друга статті 358 ЦПК України не встановлює безумовного обов'язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається із скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.
Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвали рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 358 ЦПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов'язку довести поважність причин попуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами ЦПК України.
Установлено, що сторона 08 травня 2021 року подала апеляційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 29 серпня 2008 року та додаткове рішення цього ж суду від 17 листопада 2008 року, при цьому як на підставу поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження посилалася на те, що про оскаржувані судові рішення вона дізналася саме 08 травня 2021 року. Апеляційний суд встановив обізнаність сторони про наявність оскаржуваних судових рішень у цій справі. Відтак, наведені обставини для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції апеляційний суд обґрунтовано не визнав поважними та відмовив в поновленні строку на апеляційне оскарження судових рішень».
У постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що «апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження. Суд апеляційної інстанції не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поважними. Сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку та/або погодження з доводами особи, яка подала апеляційну скаргу та відповідне клопотання, з урахуванням отримання представником копії рішення 20 липня 2020 року, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції».
«Можливість поновлення пропущеного процесуального строку пов'язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості» (пункти 74, 75 постанови Верховного Суду від 08 квітня 2024 року в справі № 752/8449/20).
У цій справі суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням від 16 квітня 2009 року Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 7,75 га, яка знаходиться на території Диминської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області та згідно з державним актом від 30 листопада 2004 року КР № 019552 належала ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Розпорядженням від 12 лютого 2004 року № 184-р голова Новоукраїнської районної державної адміністрації Кіровоградської області видав ОСОБА_3 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 з кадастровим номером 3524080900:02:000:0124 від 30 листопада 2004 року серії КР № 19552. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Позивач є спадкоємцем першої черги за законом, за життя ОСОБА_3 склала заповіт на нього. В місцевій газеті опублікували оголошення про те, що втрачений державний акт на земельну ділянку № НОМЕР_1 є недійсним.
22 червня 2022 року ОСОБА_4 (особа, яка не брала участі у справі) засобами поштового зв'язку подала до Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу, до якої додала заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, у якій як на поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження посилається на те, що вона не могла користуватись правами, наданими учаснику згідно зі статтею 43 ЦПК України, та, відповідно, не отримала судові рішення. Докази про отримання нею судового рішення у справі відсутні; відлік строку апеляційного оскарження з дати, коли особа дізналась або могла дізнатись про наявність оскарженого рішення, ЦПК України не передбачає, а з матеріалами справи вона ознайомилась 23 травня 2022 року.
Апеляційний суд зауважив, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або незалученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки, звільняє її від безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження, передбаченого частиною другою статті 358 ЦПК України, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Проте така особа не звільняється від обов'язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, і відповідні норми ЦПК України підлягають застосуванню до всіх без винятку учасників судового процесу.
Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Коли строк для оскарження поновлюється після спливу значного періоду часу без жодної потреби у виправленні серйозних судових помилок чи недоліків правосуддя, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності;
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_7 , подала на рішення суду першої інстанції через 13 років після його ухвалення.
В апеляційній скарзі від 22 червня 2022 року вона зазначила, що про наявність рішення місцевого суду дізналась 23 травня 2022 року.
Однак це твердження спростовується наступним.
Так, 19 листопада 2021 року ОСОБА_4 подала позов до Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області до Фермерського господарства «Степ», ОСОБА_5 , Головного Управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про скасування державної реєстрації (справа № 396/1601/21). У відповідь він 06 січня 2022 року надав відзив, у якому, зокрема, вказав на необґрунтованість позову, у зв'язку із тим, що ОСОБА_8 набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 квітня 2010 року у справі № 2-270/2010 у порядку спадкування після свого чоловіка ОСОБА_2 , який, зі свого боку, набув її на підставі рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 квітня 2009 року у порядку спадкування після смерті своєї матері - ОСОБА_3 . Також він зазначав, що ці судові рішення ОСОБА_4 не оскаржувала і вони є чинними. Про ознайомлення з цим відзивом свідчать копії квитанцій про направлення його ОСОБА_4 , направлення відзиву її представнику на офіційну пошту та безпосередньо підтверджується адвокатом Клеветенком А. А. у клопотанні про зупинення провадження у справі № 396/1601/21.
07 лютого 2022 року ОСОБА_4 через свого адвоката Клеветенка А. А. подала апеляційну скаргу до Кропивницького апеляційного суду на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 квітня 2010 року у справі № 2-270/2010.
Як встановлено з матеріалів справи (№ 2-270/2010), ОСОБА_2 отримав рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 квітня 2009 року. Тобто, ОСОБА_4 та її представнику стало відомо про наявність зазначеного рішення 06 січня 2022 року.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції ухвалене у 2009 році, за цей час змінилося вже три власника спірної земельної ділянки, тому поновлення строку на апеляційне оскарження у зв'язку зі спливом значного періоду часу апеляційний суд вірно вважав порушенням статті 6 Європейської конвенції з прав людини й невиправданим втручанням у принцип правової визначеності.
Право учасників справи на апеляційний перегляд справи визначене частиною першою статті 17 та частиною першою статті 352 ЦПК України.
Частина перша статті 126 ЦПК України встановлює, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Аналізуючи викладене, поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження є правом суду, яке останній реалізує лише встановивши об'єктивну неможливість дотримання особою, яка подає апеляційну скаргу, відповідних вимог процесуального закону щодо строків оскарження судового рішення.
Саме тому, особа, яка вважає, що у оскарженому рішенні судом вирішено питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, має навести беззаперечні доводи на підтвердження наявності обставин, які є об'єктивно непереборними, не пов'язані з волевиявленням особи та дійсно перешкоджають оскарженню такого судового рішення у встановлені процесуальним законом строки.
Частина четверта статті 357 ЦПК України передбачає, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
Згідно з принципом юридичної визначеності, як складової частини конституційного принципу верховенства права, апелянт зобов'язаний цікавитися перебігом розгляду його скарги в суді апеляційної інстанції. Тривала відсутність такого інтересу з боку апелянта свідчить про його небажання захищати свої процесуальні права та зловживання правом на апеляційне оскарження.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_7 .
Ураховуючи викладене, оскільки правильне застосовування судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 04 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Диминської сільської ради про визнання права на земельну ділянку.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Мартєв С. О. Карпенко І. М. Фаловська