27 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 200/10612/18
провадження № 61-8099св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чупилки Юлії Сергіївни на рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра (раніше - Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська) від 18 вересня 2023 року в складі судді Кудрявцевої Т. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2025 року в складі колегії суддів Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Красвітної Т.П.
усправі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення безпідставно одержаних грошових коштів і процентів та
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача 48 000,00 доларів США в еквіваленті до гривні на час ухвалення рішення суду згідно з курсом Національного Банку України (далі -НБУ), одержаних ОСОБА_2 без достатньої правової підстави, та (з урахуванням усіх уточнень) 7 578,73 доларів - 3 %відсотки річних за користування ОСОБА_2 грошовими коштами за період з 20квітня 2018 року до 20 червня 2023 року.
Посилався на те, що з 2006 року до грудня 2010 року він проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , яка на початку 2011 року звернулася з проханням допомогти їй вирішити боргові зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) з іноземними інвестиціями «Корпорація ЦМК» та особисто ОСОБА_2 , перед якими вона мала особисту грошову заборгованість.
14 лютого 2011 року він передав відповідачу грошові кошти в сумі 40 000,00 доларів США в рахунок погашення особистого боргу ОСОБА_3 , що підтверджується письмовим підтвердженням від імені ОСОБА_2
02 березня 2011 року ним було передано, а відповідачем прийнято грошові кошти в сумі 8 000,00 доларів США в рахунок погашення особистого боргу ОСОБА_3 перед ТОВ з іноземними інвестиціями «Корпорація ЦМК» шляхом внесення до каси товариства через ОСОБА_2 , що підтверджується письмовим підтвердженням від імені ОСОБА_2 .
ТОВ з іноземними інвестиціями «Корпорація ЦМК» підтвердило, що залишок особистої заборгованості ОСОБА_3 складає 4 000,00 доларів США, також нараховані 02 березня 2011 року проценти, погашення особистої заборгованості не впливає на взаєморозрахунки ОСОБА_3 та ТОВ з іноземними інвестиціями «Корпорація ЦМК» за проєктом Норвегія/Мавританія від 19 жовтня 2010 року.
05 березня 2018 року він звернувся до ОСОБА_3 з вимогою кредитора про оплату боргу, яку вона отримала 13 березня 2018 року. Просив протягом семи банківських днів з дня отримання вимоги сплатити в рахунок виконання грошового зобов'язання кошти у розмірі 48 000,00 доларів США, які він передав відповідачу. Проте 10 квітня 2018 року отримав лист від ОСОБА_3 , в якому остання не визнає існування цивільно-правових відносин між нею та ОСОБА_2 , ТОВ з іноземними інвестиціями «Корпорація ЦМК», повернути йому грошові кошти відмовилася.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
18 вересня 2023 року рішенням Шевченківського районного суду м. Дніпра (раніше - Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська) в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
11 червня 2025 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра (раніше - Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська) від 18 вересня 2023 року залишено без змін.
Суд першої інстанції керувався тим, що позивач, який звернувся до суду з позовом у червні 2018 року, пропустив строк давності, проте заява представника відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності задоволенню не підлягає, оскільки судом не встановлено факту порушення прав позивача, що є підставою для відмови в позові з підстави його необґрунтованості.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову внаслідок його необґрунтованості. Суд відхилив аргументи апеляційної скарги про безпідставну відмову в задоволенні позову, оскільки судом надано на ці доводи вичерпну відповідь, вони суперечить наявним в матеріалах справи доказам, а судом першої інстанції було в повному обсязі з'ясовано всі обставин, необхідні для вирішення спору в справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
26 червня 2025 року (зареєстровано у Верховному Суді 27 червня 2025 року) представник ОСОБА_1 - адвокат Чупилка Ю. С. через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 18 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2025 року, в якій просить їх скасувати та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 753/15556/15-ц, від 31 січня 2020 року в справі № 161/17945/19, Верховного Суду від 07 червня 2018 року в справі № 212/3593/16-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 757/4040/16-ц, від 08 січня 2019 року в справі № 916/2927/17, від 14 січня 2019 року в справі № 912/1188/17, від 20 березня 2019 року в справі № 634/727/16-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 2/13, від 25 березня 2020 року в справі № 522/14590/16-ц, від 17 квітня 2020 року в справі № 645/3378/17, від 10 червня 2020 року в справі № 310/5835/13-ц, від 24 лютого 2021 року в справі № 644/8081/17, від 26 січня 2022 року в справі № 924/1338/19, від 08 лютого 2022 року в справі № 910/16102/20, від 17 квітня 2024 року в справі № 127/12240/22, про застосування позовної давності; щодо зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна.
ОСОБА_1 за усним повідомленням ОСОБА_3 у 2011 році сплатив відповідачу грошові кошти в рахунок боргу ОСОБА_3 . У матеріалах справи відсутні докази існування між сторонами будь-яких цивільних правовідносин, на підставі яких у позивача існував обов'язок зпередачі відповідачу грошових коштів у розмірі 48 000,00 доларів США; сторони справи не перебували у партнерських, дружніх чи родинних відносинах, тому суд безпідставно відмовив позивачу в задоволенні позову, оскільки відповідач набув означені грошові кошти без достатньої правової підстави у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, а відтак останній зобов'язаний повернути позивачу 48 000,00 доларів США.
Позивач звернувся до суду 20 червня 2018 року вмежах позовної давності, оскільки довідався про порушення своїх цивільних прав та інтересів у квітні 2018 року від ОСОБА_3 , а боргові документи не втратили достовірність і повноту із плином часу.
Позиція інших учасників справи
11 жовтня 2025 рокузасобами поштового зв'язку представник ОСОБА_2 - адвокат Трегуб Ю. Є. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій заявницею порушується питання про поновленнястроку на подачу відзиву.
В обґрунтування підстав пропуску строку заявницязазначила, що відповідачу було надіслано лише ухвалу про відкриття касаційного провадження в справі від 28 липня 2025 року, а касаційну скаргу отримано за окремою вимогою лише 17 вересня 2025 року. Відзив на касаційну скаргу вперше було подано 29 вересня 2025 року (в межах встановленого десятиденного строку), проте помилково направлено до апеляційного суду, а не Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 395 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, строк на подання відзиву, встановлений судом, є процесуальним строком, який може бути продовжений судом за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно з відзивом.
Частиною четвертою статті 183 ЦПК України визначено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Відповідно до статті 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У частині третій статті 124 ЦПК України зазначено, що якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Копію касаційної скарги адвокат відповідача отримала 17 вересня 2025 року, тому встановлений ухвалою про відкриття касаційного провадження в справі від 28 липня 2025 року десятиденний строк на подання відзиву сплив 29 вересня 2025 року.
Натомість відзив подано до Верховного Суду 11 жовтня 2026 року.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Трегуб Ю. Є. не надала доказів поважності причин пропуску строку на подачу відзиву. Надсилання відзиву на адресу апеляційного суду не належить до таких причин, адже адвокат надає правничу допомогу на професійній основі,тому Верховний Суд зробив висновок про відсутність підстав для поновлення відповідачу строку для подання відзиву на касаційну скаргу й, відповідно,залишення цього відзиву без розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Із 2006 року до грудня 2010 року ОСОБА_1 проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , з якою має малолітню дитину - ОСОБА_4 , 2007 року народження.
На початку 2011 року ОСОБА_3 звернулася до ОСОБА_1 з проханням допомогти їй вирішити боргові зобов'язання перед ТОВ з іноземними інвестиціями «Корпорація ЦМК» та особисто ОСОБА_2 , перед якими вона мала особисту грошову заборгованість.
14 лютого 2011 року ОСОБА_1 передав, а відповідач прийняв 40 000,00 доларів США в рахунок погашення особистого боргу ОСОБА_3 , що підтверджується письмовим підтвердженням від імені ОСОБА_2
02 березня 2011 року ОСОБА_1 передав, а відповідач прийняв 8 000,00 доларів США в рахунок погашення особистого боргу ОСОБА_3 перед ТОВ з іноземними інвестиціями «Корпорація ЦМК» шляхом внесення коштів до каси товариства через ОСОБА_2 , що підтверджується письмовим підтвердженням від імені ОСОБА_2 .
05 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 з вимогою кредитора про оплату боргу, яку вона отримала 13 березня 2018 року, в якій просив протягом семи банківських днів з дня отримання вимоги сплатити йому в рахунок виконання грошового зобов'язання кошти у розмірі 48 000,00 доларів США, які він передав відповідачу за боргами ОСОБА_3 .
Листом від 10 квітня 2018 року ОСОБА_3 не визнала існування цивільно-правових відносин між нею та ОСОБА_2 , ТОВ з іноземними інвестиціями «Корпорація ЦМК», та відмовилася повернути позивачу 48 000,00 доларів США.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2022 року в справі № 202/3168/20, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, встановлено, що ОСОБА_1 не доведено встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 2006 до 2010 року, у зв'язку з чим суд зробив висновок про те, що не підлягає задоволенню і решта заявленого позову про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя домоволодіння й земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , та стягнення грошової компенсації, оскільки такі вимоги є похідними та ґрунтуються на заявленій вимозі про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, у задоволенні якої судом відмовлено.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов'язаний повернути предмет власного збагачення.
Традиційно в доктрині цивільного права зобов'язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictio sine
causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).
Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.
Кондикційні зобов'язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.
Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб'єктивне право на предмет збагачення.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Сутність зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього.
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку із зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов.
За загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов'язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.
Такі висновки викладені в постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі (зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 753/15556/15-ц, від 31 січня 2020 року в справі № 161/17945/18, Верховного Суду від 17 квітня 2024 року в справі № 127/12240/22), а також підтверджені постановами Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року в справі № 910/3831/22, від 25 вересня 2024року в справі № 201/9127/21.
Доводи касаційної скарги про неврахування зазначених висновків є безпідставними, з огляду на таке.
Для застосування частини першої статті 1212 ЦК України необхідна умова відсутності між сторонами інших, ніж кондикційних, відносин.
За змістом положень статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
У цій справі ОСОБА_1 зазначив, що за проханням ОСОБА_3 у 2011 році сплатив у рахунок її боргу перед ОСОБА_5 та ТОВ з іноземними інвестиціями «Корпорація ЦМК» 48 000,00 доларів США.
У позові, а також у заяві кредитора про оплату боргу на адресу ОСОБА_3 позивач просив її повернути сплачені ним 48 000,00 доларів США з посиланням на пункт 4 частини першої статті 512, статтю 528 ЦК України.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Згідно з частиною першою статті 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
ОСОБА_1 після погашення боргу ОСОБА_3 перед ОСОБА_5 та ТОВ з іноземними інвестиціями «Корпорація ЦМК» уважав себе її кредитором на суму 48 000,00 доларів США в порядку статті 528 ЦК України.
ОСОБА_5 не може вважатися особою, яка у розумінні статті 1212 ЦК України безпідставно набула грошові кошти, адже прийняв виконання обов'язку боржника - ОСОБА_3 іншою особою.
Спірні правовідносини не є кондикційними, на момент набуття спірного майна ОСОБА_5 існувала підстава отримання ним грошових коштів - борг ОСОБА_3 .
Правовідносини щодо повернення 48 000,00 доларів США, сплачених позивачем за боргами третьої особи в цій справі, виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що не створює обов'язків для відповідача ОСОБА_5 .
Врахувавши характер спірних правовідносин між сторонами, оцінивши підстави та обґрунтування позову, який обумовлений виключно набуттям та збереженням відповідачем грошових коштів без достатньої правової підстави, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови в позові про стягнення безпідставно одержаних грошових коштів і процентів.
Зважаючи на те, що в позові відмовлено за необґрунтованістю, сплив позовної давності не може бути самостійною підставою відмови у позовних вимогах, що правильно врахували суди. У цій частині доводи касаційної скарги є безпідставними.
Доводи касаційної скарги в іншій частині зводяться до переоцінки доказів у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновки судів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення- без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за наслідками касаційного перегляду справи судові рішення залишаються без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити представнику ОСОБА_2 - адвокату Трегуб Юлії Євгенівні в поновленні строку на подання відзиву на касаційну скаргу.
Відзив представника ОСОБА_2 - адвоката Трегуб Юлії Євгенівни на касаційну скаргу залишити без розгляду.
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чупилки Юлії Сергіївни залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра (раніше - Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська) від 18 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська