16 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 2-5155/10
провадження № 61-491св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
заявник (боржник)- ОСОБА_1 , суб'єкт оскарження - заступниця начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) Фішер Віта Валеріївна, Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса), стягувач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2025 року у складі судді Абухіна Р. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року у складі колегії суддів Комлевої О. С., Драгомерецького М. М., Сегеди С. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , заступниця начальника Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) (далі - Київський ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції) Фішер В. В., Київський ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції, звернувся до суду зі скаргою про визнання неправомірними нарахування заборгованості за аліментами та зобов'язання провести перерахунок заборгованості.
Скаргу мотивовано тим, що на виконанні Київського ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції знаходиться виконавче провадження № 71041885 за виконавчим листом № 2-5155/10, виданим Приморським районним судом м. Одеси 02 січня 2023 року ОСОБА_2 на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року у цивільній справі № 2-5155/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 (у зв'язку із укладенням шлюбу надалі змінила прізвище на ОСОБА_2 ) аліментів на утримання дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини усіх видів доходу, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 вересня 2009 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 194 СК України, в редакції Закону, яка діяла до 28 січня 2018 року, аліменти на утримання дитини могли бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більше як за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання.
За змістом виконавчого листа, період стягнення аліментів зазначений з 23 вересня 2009 року до 05 травня 2024 року.
Виконавчий лист пред'явлено до виконання 13 лютого 2023 року.
Отже, заборгованість за аліментами повинна нараховуватися починаючи з 28 січня 2015 року до 05 травня 2024 року.
За вказаний період часу, який зазначений у виконавчому листі, скаржник був офіційно працевлаштований та отримував офіційну заробітну плату, яка нараховувалась підприємством щомісячно. Однак цю інформацію державний виконавець не врахував під час здійснення розрахунку, тому такий розрахунок є незаконним.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд:
визнати неправомірними нарахування заборгованості за аліментами, зроблені заступницею начальника Київського ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції Фішер В. В. у виконавчому проваджені № 71041885 від 07 березня та 10 вересня 2024 року;
визнати неправомірним нарахування заборгованості за аліментами, зроблене державним виконавцем Першого Київського ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції Положай В. Є. у виконавчому проваджені № 71041885 від 22 березня 2023 року;
зобов'язати заступницю начальника Київського ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції Фішер В. В. провести перерахунок заборгованості у виконавчому проваджені № 71041885 за період часу, починаючи з 28 січня 2015 року до 05 травня 2024 року, керуючись розміром заробітної плати, яку нараховано ОСОБА_1 за цей період часу.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 15 квітня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив.
Одеський апеляційний суд постановою від 26 листопада 2025 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2025 року залишив без змін.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що заявлені вимоги скарги ОСОБА_1 є необґрунтованими та відсутні докази щодо неправомірності нарахувань сум заборгованості у розрахунках Київського ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції від 22 березня 2023 року, 07 березня 2024 року, 10 вересня 2024 року у виконавчому провадженні № 71041885.
Суди дійшли висновку про правомірність застосування державним виконавцем частини першої статті 194 СК України у редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», який набрав чинності 28 серпня 2018 року (далі - Закон № 2475-VIII), відповідно до якої аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання.
Суди відхилили посилання заявника на те, що державний виконавець не урахував реального розміру доходу заявника під час розрахунку заборгованості, зазначивши, що у справі відсутні докази того, що заявник надавав такі відомості про свій дохід державному виконавцю, що також підтвердив і представник заявника в суді першої інстанції.
Суди спростували доводи заявника про те, що державні виконавці Київського ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції не мали права вчиняти будь-які дії за виконавчим листом, оскільки заявник проживає у Приморському районі, тому саме державні виконавці Приморського ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції правомочні вчиняти виконавчі дії за виконавчим листом, керуючись тим, що заявник не повідомляв державному виконавцю іншої адреси свого проживання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2026 року, ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається:
на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах);
на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме вказує, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди:
не дослідили обставини справи та не надали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, зокрема довідкам Пенсійного фонду України;
не взяли до уваги, що розрахунки заборгованості за аліментами зроблені з порушенням вимог частини першої статті 194 СК України, є необ'єктивними, несправедливими;
державні виконавці Київського ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції не мали права вчиняти будь-які дії за виконавчим листом, оскільки він проживає у Приморському районі, тому саме державні виконавці Приморського ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиціїправомочні були вчиняти виконавчі дії за виконавчим листом, у тому числі і проводити нарахування заборгованості зі сплати аліментів;
безпідставно посилались на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2024 року у справі № 522/3620/23.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу до Верховного Суду не надіслано.
Рух справи у суді касаційної інстанції
У січні 2026 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скаргаОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 15 квітня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 26 листопада 2025 року.
Верховний Суд ухвалою від 27 лютого 2026 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи.
У березні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2026 року № 367/0/226-26 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2026 року справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Мартєв С. Ю.
Фактичні обставини справи, що встановили суди
Суди встановили, що на виконанні Київського ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції знаходиться виконавче провадження № 71041885 за виконавчим листом № 2-5155/10, виданим Приморським районним судом м. Одеси 02 січня 2023 року ОСОБА_2 на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року у цивільній справі № 2-5155/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини усіх видів доходу, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 вересня 2009 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2010 року у справі № 2-5155/10 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів його доходу, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 вересня 2009 року та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також змінено прізвище дитини з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 ».
16 лютого 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чумаченко С. О. подав до Приморського районного суду м. Одеси заяву про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2010 року.
Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 16 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишив без задоволення.
У березні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Чумаченко С. О., подав апеляційну скаргу на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2010 року.
Одеський апеляційний суд постановою від 24 жовтня 2022 року вказане заочне рішення скасував, ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів його доходу, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 вересня 2009 року та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також змінив прізвище дитини з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 ».
Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 28 жовтня 2024 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 25 березня 2025 року, скаргу ОСОБА_1 щодо визнання неправомірною постанови про відкриття виконавчого провадження залишив без задоволення.
Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 03 квітня 2024 року у справі № 522/3620/23 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Другого Київського ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції, про звільнення від сплати заборгованості за аліментами та визначення розміру заборгованості за аліментами відмовив. Рішення набрало законної сили 05 серпня 2024 року.
22 березня 2023 року у виконавчому провадженні № 71041885 Перший Київський ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції склав розрахунок заборгованості зі сплати аліментів боржника ОСОБА_1
07 березня 2024 року та 10 вересня 2024 року заступник начальника Київського ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції Фішер В. В. склала розрахунок заборгованості.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (тут і далі - Закон № 1404-VІІІ у редакції, чинній на час вчинення оскаржуваних дій) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження під час проведення виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
Відповідно до статті 447 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення зі скаргою) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно зі статтею 451 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення судових рішень) у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Згідно з частинами першою, третьою статті 71 Закону № 1404-VIII порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.
Порядок визначення заборгованості за аліментами, стягнутими у частці від заробітку (доходу), передбачений у статті 195 СК України.
Тлумачення статей 71 Закону № 1404-VIII та 195 СК України (у редакції, чинній на час вчинення оскаржуваних дій) свідчить, що у разі стягнення аліментів, присудженими у частці від заробітку (доходу), їх розмір визначається виконавцем: 1) з фактичного заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержував, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України; 2) із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості для платника аліментів, який не працював (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2026 року у справі № 133/2281/24).
У справі, що переглядається, встановлено, що на виконанні Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебував виконавчий лист, виданий Приморським районним судом м. Одеси 12 листопада 2012 року на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2010 року у справі № 2-5155/10, який пред'явлено до виконання ОСОБА_2 07 грудня 2020 року (виконавче провадження № 63845065).
16 лютого 2024 року державний виконавець у зв'язку із скасуванням заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2010 року у справі № 2-5155/10, керуючись пунктом 5 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 63845065.
Водночас заявник є боржником у виконавчому провадженні № 71041885 за виконавчим листом № 2-5155/10, виданим Приморським районним судом м. Одеси 02 січня 2023 року на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року у цивільній справі № 2-5155/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини.
Вказаною постановою Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року у цивільній справі № 2-5155/10 було скасовано заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2010 року з процесуальних підстав, а саме: місцевий суд розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 , який не був належним чином повідомлений про розгляд справи.
У частині вирішення спору по суті апеляційний суд погодився з вимогами позивачки та задовольнив їх, змінивши прізвище неповнолітнього ОСОБА_5 з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » та стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_8 щомісячно аліменти у розмірі 1/3 частини з суми усіх видів заробітку відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з 23 вересня 2009 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 (повноліття).
За наслідками ухвалення наведеної постанови 13 лютого 2023 року ОСОБА_2 пред'явила до виконання виконавчий лист № 2-5155/10, виданий Приморським районним судом м. Одеси 02 січня 2023 року (виконавче провадження № 71041885).
Встановлено, що у позивача є заборгованість зі сплати аліментів, сам факт наявності якої заявник не заперечує, водночас не погоджується з діями державного виконавця в частині визначення періоду стягнення аліментів за минулий час та розміру заборгованості за цей період.
Суди першої та апеляційної інстанцій посилалися на те, що виконавче провадження відкрито у лютому 2023 року, а початком стягнення заборгованості визначено лютий 2013 року (десять років, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання), а відтак, період розрахунків заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 є правильним.
Також встановлено, що з моменту ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження (23 вересня 2024 року) ОСОБА_1 не звертався до Київського ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиціїіз заявою та документами про врахування його доходів та/або сплати аліментів поза межами виконавчого провадження № 71041885, на підставі яких державний виконавець відділу мав би змогу здійснити перерахунок / видати новий розрахунок боргу.
Вказане також підтверджено представником ОСОБА_1 в суді першої інстанції.
Суди також керувались тим, що у вказаному виконавчому провадженні № 71041885 за відсутності інформації від боржника про його працевлаштування та розмір його доходу розмір заборгованості визначено на підставі частини другої статті 195 СК України, виходячи із середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості, що узгоджується з висновками Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у наведеній вище постанові від 02 березня 2026 року у справі № 133/2281/24 та постанові від 02 лютого 2026 року у справі № 296/6029/22 (щодо правомірності обчислення розміру заборгованості за аліментами із використанням востаннє оприлюднених показників середньомісячної заробітної плати штатних працівників по відповідному регіону / відповідній місцевості України та неможливості використання загальнодержавних показників середньої заробітної плати).
Суди відхилили доводи заявника про те, що державні виконавці Київського ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції не мали права вчиняти будь-які дії за виконавчим листом, оскільки боржник проживає у Приморському районі, тому державні виконавці саме Приморського ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції правомочні були вчиняти виконавчі дії за виконавчим листом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 із заявою про інше місце свого проживання до державного виконавця не звертався.
З огляду на вказане суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 .
Верховний Суд погоджується із наведеними висновками судів з огляду на таке .
Вирішуючи питання про те, яка редакція частини першої статті 194 СК України (Стягнення аліментів за минулий час та заборгованості за аліментами) підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів зазначає наступне.
У частині першій статті 194 СК України у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року (чинна на момент ухвалення заочного рішення про стягнення аліментів із заявника, яке надалі було скасовано), було передбачено, що аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання.
Законом № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, до частини першої статті 194 СК України було внесено зміни і зазначену норму права викладено у такій новій редакції: «Аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання».
Ураховуючи норми статті 58 Конституції України, статті 5 ЦК України, частини першої статті 194 СК України, Рішення Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року у справі № 5-р(І)/2019, державний виконавець зобов'язаний застосувати саме ту правову норму, сформульовану в законі, яка була чинною на момент вчинення ним відповідної процесуальної дії, зокрема й здійснення розрахунку розміру заборгованості за аліментами. Крім того, у державного виконавця відсутні повноваження під час вчинення процесуальних дій з виконання судового рішення застосовувати нечинне положення закону на момент вчинення ним відповідної процесуальної дії.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2021 року у справі № 2-3177-1/06, а також в ухвалах Верховного Суду від 25 квітня 2025 року у справі № 2-824/07, від 10 березня 2026 року у справі № 681/686/25.
Постанову Одеського апеляційного суду у цивільній справі № 2-5155/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини, на підставі якої видано виконавчий лист, ухвалено 24 жовтня 2022 року.
Встановлено, що виконавче провадження № 71041885 відкрито у лютому 2023 року.
Отже, у справі, що переглядається, і на час ухвалення судового рішення, і на час пред'явлення виконавчого листа до виконання була чинною частина перша статті 194 СК України у редакції Закону № 2475-VIII, яка передбачала, що аліменти може бути стягнено за виконавчим листом за минулий час, але не більш як десять років, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання, яку правильно застосував державний виконавець.
Крім того, колегія судді враховує, що обов'язок зі сплати аліментів у заявника виник починаючи з 23 вересня 2009 року, про що було зазначено у резолютивній частині заочного рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2010 року та після його скасування - у резолютивній частині постанови Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року, отже, дії державного виконавця з обрахунку заборгованості за десять років до подання виконавчого листа до виконання не встановили для заявника нового обов'язку, що не був передбачений судовим рішенням або законом.
Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13 грудня 2021 року у справі № 2-3177-1/06 та ухвалі від 10 березня 2026 року у справі № 681/686/25.
З урахуванням наведеного доводи ОСОБА_1 про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо комплексного застосування статті 58 Конституції України, статті 5 ЦК України та частини першої статті 194 СК України під час вирішення спору щодо правильності нарахування заборгованості зі сплати аліментів не підтвердилися, оскільки Верховний Суд вже викладав такий висновок у наведених вище судових рішеннях у справах № № 2-3177-1/06, 2-824/07, 681/686/25, а суди у справі, що переглядається, розглянули скаргу заявника відповідно до такого висновку.
Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що державні виконавці Київського ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції не мали права вчиняти будь-які дії за виконавчим листом, оскільки заявник проживає у Приморському районі, тому саме державні виконавці Приморського ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції правомочні вчиняти виконавчі дії за виконавчим листом, у тому числі і проводити нарахування заборгованості зі сплати аліментів, з урахуванням такого.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1404-VІІІ у виконавчому документі зазначаються, зокрема, місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи стягувача та боржника, а також резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.
У частинах першій, другій статті 24 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Відповідно до пунктів 6, 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
У постанові від 11 січня 2024 року у справі № 640/35340/21 Верховний Суд зазначив, що прийняття державним виконавцем виконавчих документів до виконання здійснюється за територіальним принципом, суть якого полягає у тому, що державний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться на території, на яку поширюються його функції.
Державний виконавець не зобов'язаний перевіряти місце проживання боржника під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження (постанови Верховного Суду від 27 липня 2023 року у справі № 211/4347/15-ц, від 03 жовтня 2024 року у справі № 824/131/23, від 12 березня 2025 року у справі № 1627/52/12).
Згідно з матеріалами справи у виконавчому листі, виданому Приморським районним судом м. Одеси 02 січня 2023 року на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року у цивільній справі № 2-5155/10, зазначено адресу боржника: АДРЕСА_1 (а. с. 51), що знаходиться в межах виконавчого округу Першого Київського ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції.
Вказане також підтверджується і повідомленням про повернення виконавчого документа стягувачу ОСОБА_2 державним виконавцем Другого Київського ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції, який зазначив, що виконавчий документ підвідомчий Першому Київському ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції (а. с. 50).
Суди встановили, що на час відкриття виконавчого провадження № 71041885 заяв про своє інше місце проживання ОСОБА_1 державному виконавцю не надавав.
Більше того, усвоїх заявах, направлених державному виконавцю у виконавчому провадженні № 71041885, зокрема 06 та 12 вересня 2024 року, ОСОБА_1 зазначає своєю адресою проживання АДРЕСА_1 (а. с. 88, 92).
Отже, за обставин цієї справи, маючи чітко визначене у виконавчому документі місце проживання боржника, державний виконавець, відкриваючи виконавче провадження № 71041885, діяв правомірно та не мав потреби з'ясовувати місце проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання.
Подальше зазначення заявником у заяві від 30 вересня 2024 року іншого місця проживання не впливає на правомірність оскаржуваних дій державного виконавця під час відкриття виконавчого провадження № 71041885.
Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що суди не взяли до уваги подані ОСОБА_1 до суду першої інстанції на підтвердження неправомірності дій державного виконавця під час складення розрахунку заборгованості відомості про дохід боржника за період 2000 - 2021 роки, з огляду на таке.
У рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 03 липня 2024 року у справі № 522/3620/23, яким відмовлено ОСОБА_1 у звільненні від сплати заборгованості з аліментів та визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів, ОСОБА_1 , звертаючись з позовом посилався на те, що 07 листопад 2022 року він звернувся до державного виконавця у виконавчому провадженні № 63845065 про надання актуального розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, йому було повідомлено про відсутність підстав для складення нового розрахунку та надано розрахунок, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_1 станом на 01 січня 2022 року становить 255 384,03 грн, за період з січня до жовтня 2022 року - 39 404,00 грн, загальний розмір заборгованості - 283 954,03 грн.
Приморський районний суд м. Одеси у рішенні від 03 липня 2024 року у справі № 522/3620/23 погодився із правильністю такого розрахунку, здійсненого у виконавчому провадженні № 63845065.
У наведеній справі № 522/3620/23 Другий Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив суд, що нарахування аліментів:
в період з 02 грудня 2010 року до 13 вересня 2011 року здійснено, виходячи з фактично отриманого боржником доходу в ТОВ «Свікон-Плюс» на підставі наданих Пенсійним фондом України відомостей (форма ОК-5);
в період з 01 березня 2011 року до 29 липня 2011 року здійснено, виходячи з фактично отриманого боржником доходу в ПП «Мустанг» на підставі наданих Пенсійним фондом України відомостей (форма ОК-5);
в період з 25 квітня 2012 року до 26 січня 2013 року здійснено на підставі довідки від 02 лютого 2021 року № 94/11/03, наданої Одеським міським центром зайнятості;
в період з 01 квітня 2013 року до 18 листопада 2015 року здійснено, виходячи з фактично отриманого боржником доходу у СПД « ОСОБА_9 » на підставі наданих Пенсійним фондом України відомостей (форма ОК-5);
в період з 03 лютого 2014 року до 27 вересня 2015 року здійснено, виходячи з фактично отриманого боржником доходу у СПД « ОСОБА_10 » на підставі наданих Пенсійним фондом України відомостей (форма ОК-5);
в період з 01 жовтня 2015 року до 17 листопада 2015 року здійснено, виходячи з фактично отриманого боржником доходу у СПД « ОСОБА_11 » на підставі наданих Пенсійним фондом України відомостей (форма ОК-5);
в період з 11 січня 2016 року до 29 лютого 2016 року здійснено, виходячи з фактично отриманого боржником доходу в ПТ «Ломбард-Скарбниця» за участю «Треже Шеаз Інвестмент ЛЛП», «Лакі Оз Капітал ЛЛП» на підставі наданих Пенсійним фондом України відомостей (форма ОК-5);
в період з 11 січня 2016 року до 02 серпня 2016 року здійснено, виходячи з фактично отриманого боржником доходу в ПТ «Ломбард «Гроші Тут» за участю ТОВ «Дискаунтсейл», ТОВ «Цент Розвитку Ринків Фінансових Послуг» на підставі наданих Пенсійним фондом України відомостей (форма ОК-5);
в період з 15 травня 2018 року до 11 січня 2019 року здійснено, виходячи з фактично отриманого боржником доходу в ТОВ «Азотфострейд» на підставі наданих Пенсійним фондом України відомостей (форма ОК-5).
У зв'язку з відсутністю відомостей про дохід боржника в період з 14 вересня 2011 року до 24 квітня 2012 року, з 27 січня до 31 березня 2013 року, з 17 листопада 2015 року до 10 січня 2016 року, з 03 серпня 2016 року до 14 травня 2018 року, з 12 січня 2019 року до 01 лютого 2021 року нарахування аліментів виконано, виходячи з середньомісячної заробітної плати, встановленої по м. Одесі, згідно з інформацією, яка міститься на офіційному сайті Головного управління статистики в Одеській області.
Оскільки в подальшому інформація щодо працевлаштування ОСОБА_1 до відділу не надходила, розрахунки складалися, виходячи з середньомісячної заробітної плати, встановленої по м. Одесі, згідно з інформацією, яка міститься на офіційному сайті Головного управління статистики в Одеській області.
У період з 07 грудня 2020 року до 01 квітня 2023 року боржник надав копії квитанцій на підтвердження сплати аліментів безпосередньо стягувачу на загальну суму 14 630,00 грн.
Також зазначено, що станом на 01 квітня 2023 року заборгованість ОСОБА_1 становила 305 554,03 грн.
Вказаний розрахунок у виконавчому провадженні № 63845065, який боржник оскаржував у справі № 522/3620/23, відповідає розрахунку, зазначеному заступницею начальника Київського ВДВС у місті Одесі Південного МРУ Міністерства юстиції Фішер В. В. станом на 01 квітня 2023 року у розрахунках від 07 березня та 10 вересня 2024 року (виконавче провадженні № 71041885) у справі, що переглядається (а. с. 3, 4).
Розрахунок заборгованості ОСОБА_1 , визначений у розрахунках від 07 березня та 10 вересня 2024 року (виконавче провадження № 71041885) за період з 01 квітня 2023 до 05 травня 2024 року, здійснено за відсутності відомостей про дохід боржника за вказаних період, виходячи з середньомісячної заробітної плати, встановленої по м. Одесі, згідно з інформацією, яка міститься на офіційному сайті Головного управління статистики в Одеській області.
Суди у справі, що переглядається, встановили, що інформації про дохід, іншої ніж була наявна у державного виконавця, заявник у виконавчому провадженні № 71041885 державному виконавцю не надавав та із заявою / клопотанням до державного виконавця про перерахунок заборгованості не звертався, що підтвердив і представник боржника.
Тому за наведених обставин суди у справі, що переглядається, обґрунтовано керувалися тим, що суд не може зобов'язати державного виконавця здійснити перерахунок за відомостями про доходи боржника, що не були надані виконавцю.
Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги заявника про те, що суди безпідставно посилалися на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2024 року у справі № 522/3620/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення його від сплати заборгованості за аліментами та визначення розміру заборгованості за аліментами за огляду на таке.
У наведеній справі заявник посилався на те, що розрахунок заборгованості зі сплати аліментів на неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за минулий час мав здійснюватися лише за три роки, а саме за період з 03 грудня 2017 року до 02 грудня 2020 року (дати пред'явлення ОСОБА_3 виконавчого листа, виданого на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2010 року у справі № 2-5155/10, до виконання), проте державний виконавець цього не врахував.
З такими доводами заявника Приморський районний суд м. Одеси не погодився та рішенням від 03 квітня 2024 року у справі № 522/3620/23 у задоволенні позову відмовив, зазначивши, що Законом № 2475-VIII до частини першої статті 194 СК України були внесені зміни та період стягнення аліментів за минулий час збільшено до десяти років, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання.
Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 грудня 2021 року у справі № 2-3177-1/06, в ухвалах від 25 квітня 2025 року у справі № 2-824/07, від 10 березня 2026 року у справі № 681/686/25, та висновками судів у справі, що переглядається.
Тому доводи заявника у цій частині не підтвердились.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, а інші доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків судів не спростовують.
Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.
Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).
На думку судової колегії, судові рішення є достатньо мотивованими.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв