27 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 903/720/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
розглянув у письмовому провадженні касаційні скарги Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та Приватного акціонерного товариства «Нововолинський ливарний завод»
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 (головуючий - Коломис В. В., судді: Крейбух О. Г., Миханюк М. В.) і ухвалу Господарського суду Волинської області від 03.12.2025 (суддя Дем'як В. М.) у справі
за позовом Приватного акціонерного товариства «Нововолинський ливарний завод»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Володимирська фабрика гофротари»
про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Володимирська фабрика гофротари»
до Приватного акціонерного товариства «Нововолинський ливарний завод»
про внесення змін до договору оренди нерухомого майна
Історія справи
1. Приватне акціонерне товариство «Нововолинський ливарний завод» (далі - ПрАТ «Нововолинський ливарний завод», позивач, стягувач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Володимирська фабрика гофротари» (далі - ТОВ «Володимирська фабрика гофротари», відповідач, боржник) про зобов'язання звільнити частину приміщення модельної дільниці Б-2 площею 880 м кв у м. Нововолинську по вул. Луцькій, 29 (далі - спірне приміщення) від сторонніх речей та повернути його позивачу, а також зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні приміщенням.
2. ТОВ «Володимирська фабрика гофротари» звернулася до ПрАТ «Нововолинський ливарний завод» з зустрічним позовом про внесення змін в договір оренди спірного приміщення від 01.12.2023, зокрема в частині розміру орендної плати та строку оренди.
3. Господарський суд Волинської області рішенням від 11.11.2024 у задоволенні первісного позову відмовив. Зустрічний позов задовольнив. Ухвалив внести зміни до договору оренди відповідно до вимог прохальної частини зустрічного позову.
4. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 20.03.2025, яку залишив без змін Верховний Суд постановою від 13.08.2025, рішення суду першої інстанції скасував. Ухвалив нове рішення, яким первісний позов задовольнив частково, зобов'язав відповідача звільнити від сторонніх речей та повернути позивачу спірне приміщення. В іншій частині первісного позову відмовив. У задоволенні зустрічного позову відмовив.
5. 19.05.2025 на виконання вказаного судового рішення Господарський суд Волинської області видав наказ №903/720/24-1.
6. Господарський суд Волинської області ухвалою від 23.06.2025 визнав таким, що не підлягає виконанню з 01.05.2025, зокрема наказ №903/720/24-1 від 19.05.2025 у зв'язку з його добровільним виконанням боржником.
7. 06.10.2025 головний державний виконавець Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Ладік О.С. (далі - державний виконавець) виніс постанови: (1) про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 на примусове виконання наказу №903/720/24-1 від 19.05.2025; (2) про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; (3) про стягнення виконавчого збору.
8. 07.10.2025 боржник листом повідомив державного виконавця про те, що станом на 30.04.2025 добровільно виконав вимоги наказу від 19.05.2025 №903/720/24-1 про звільнення від сторонніх речей спірного приміщення та повернення його стягувачу, надіслав останньому підписаний зі свого боку акт прийому-передачі майна від 30.04.2025 та долучив фотодокази звільнення від речей та залишення ключів від спірного приміщення.
9. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 15.10.2025 ухвалу суду першої інстанції від 23.06.2025 скасував в частині визнання таким, що не підлягає виконанню наказу №903/720/24-1. Ухвалив в цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні заяви відповідача в частині визнання таким, що не підлягає виконанню, наказу від 19.05.2025 №903/720/24-1.
10. Державний виконавець за участю представників стягувача та боржника склав акт від 05.11.2025 про те, що спірне приміщення звільнено від сторонніх речей (окрім ширми), частина приміщення модельної ділянці не передана. Вказаний акт підписаний як стягувачем, так і боржником із зауваженнями.
11. Зауваження стягувача стосувались того, що під час вчинення виконавчих дій запропонував здійснити демонтаж дверей приміщення власним слюсарем та за власні кошти для можливості потрапляння до приміщення. Однак представники боржника відмовилися від цієї пропозиції.
12. Зауваження боржника є тотожними змісту надісланого ним на адресу державного виконавця повідомлення від 07.10.2025, тобто зводяться до того, що рішення суду ним виконано добровільно в повному обсязі.
13. 06.11.2025 державний виконавець виніс постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5 100 грн за невиконання рішення суду, який боржник оплатив.
14. 21.10.2025 та 12.11.2025 ТОВ «Володимирська фабрика гофротари» звернулася до суду з скаргами на дії (бездіяльності) державного виконавця, в яких просило:
- визнати незаконними дії державного виконавця щодо винесення постанов від 06.10.2025 про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1, стягнення 32 000 грн виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та визнати ці постанови недійсними;
- визнати бездіяльність державного виконавця щодо нездійснення закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 незаконною та протиправною;
- зобов'язати державного виконавця в установленому законом порядку закінчити виконавче провадження НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та врахувати, що у відповідності до частини 9 статті 27 цього Закону, виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження;
- визнати неправомірними дії державного виконавця щодо складення акта від 05.11.2025 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 та скасувати цей акт;
- визнати неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанови від 06.11.2025 про накладення штрафу, скасувати цю постанову та зобов'язати державного виконавця повернути ТОВ «Володимирська фабрика горотари» суму сплаченого штрафу;
- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо не закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1;
- зобов'язати державного виконавця в установленому законом порядку закінчити виконавче провадження НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" в зв'язку із фактичним виконанням ТОВ «Володимирська фабрика гофротари» 30.04.2025 наказу Господарського суду Волинської області №903/720/24-1 від 19.05.2025 в повному обсязі до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
15. Скарги узагальнено обгрунтовані тим, що державний виконавець безпідставно відкрив та одразу не закінчив виконавче провадження НОМЕР_1 за наявності доказів добровільного виконання судового наказу боржником ще до відкриття виконавчого провадження. Підтвердженням цих обставин є письмові, фото- та відео- докази. Також безпосередньо в ході проведення виконавчих дій 05.11.2025 боржник вказував на фактичне виконання ним наказу від 19.05.2025 №903/720/24-1 ще 30.04.2025, що відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для його закінчення. Проте виконавець ці факти проігнорував, не здійснивши належним чином перевірку фактичного стану виконання судового рішення.
Короткий зміст оскаржуваних ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
16. Господарський суд Волинської області ухвалою від 03.12.2025, яку залишив без змін Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 09.02.2026, скаргу боржника задовольнив частково.
Визнав незаконними дії державного виконавця щодо винесення 06.10.2025 постанови про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення 32 000 грн виконавчого збору, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Визнав недійсною постанови державного виконавця від 06.10.2025 про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 в частині стягнення 32 000 грн виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Визнав бездіяльність державного виконавця щодо не закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 незаконною та протиправною. Зобов'язав державного виконавця закінчити виконавче провадження НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та врахувати, що у відповідності до частини 9 статті 27 цього Закону виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 цього Закону.
Визнав неправомірними дії державного виконавця щодо складення акту від 05.11.2025 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 та скасував цей акт.
Визнав неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанови від 06.11.2025 про накладення штрафу у виконавчому провадженні НОМЕР_1 та скасував цю постанову.
Зобов'язав Володимирський відділ державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління юстиції (далі - ВДВС) повернути ТОВ «Володимирська фабрика гофротари» 5 100 грн сплаченого штрафу.
Визнав неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо не закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.
В іншій частині вимог скарг відмовив.
17. Суди обох інстанцій встановили, державний виконавець отримала докази добровільного виконання судового рішення боржником ще 07.10.2025, проте не взяла їх до уваги і факту дослідження цих доказів не відобразила в акті від 05.11.2025. При цьому виконавець викладені в акті від 05.11.2025 висновки заснувала виключно на твердженнях стягувача, не здійснивши безпосередньої перевірки стану виконання судового рішення шляхом особистого огляду орендованої боржником частини спірного приміщення.
18. Відхиляючи твердження стягувача про відсутність підписаного сторонами акту приймання-передачі майна, суди зазначили, що для виконання рішення суду про звільнення приміщення та його передачі стягувачу закон не вимагає складання чи підписання сторонами виконавчого провадження акта приймання-передачі. Таких вимог не містить і резолютивна частина судового рішення у цій справі. Акт - це лише документальне підтвердження волевиявлення, але факт повернення майна є реальною дією боржника. Наявними у справі доказами підтверджується обставина фактичного виконання боржником судового рішення, а саме: боржник фактично покинув приміщення, виніс усі речі, залишив ключі та припинив користування орендованим приміщенням.
19. Щодо тверджень державного виконавця про відсутність у стягувача доступу до спірного приміщення, то суди встановили, що орендована боржником частина приміщення модельної дільниці Б-2 за адресою: вул. Луцька, 29, м. Нововолинськ не відмежована капітальною стіною або будь-якою іншою капітальною перепоною від тієї частини приміщення модельної дільниці, яка завжди знаходилася у володінні стягувача. Тобто обидві частини модельної дільниці становлять єдиний об'єкт нерухомості з декількома входами. Відтак, оскільки боржник звільнив орендоване майно від своїх речей та покинув приміщення, у стягувача об'єктивно не можуть існувати будь-які інші перешкоди у доступі до спірного приміщення.
20. Також апеляційний суд зазначив, що висновки Північно-західного апеляційного господарського суду в постанові від 15.10.2025 ґрунтувались на правовій оцінці обставин справи щодо стану виконання боржником судового рішення, проте це судове рішення не містить преюдиційних обставин в розумінні статті 75 ГПК України.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
21. Не погоджуючись з ухвалою місцевого та постановою апеляційного господарських судів, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарг відповідача відмовити.
22. Посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 129-1 Конституції України, статей 18, 27 38, пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», порушення статей 75, 328 ГПК України. Так, суди фактично допустили припинення механізму примусового виконання судового рішення без встановлення факту виконання боржником зобов'язання у повному обсязі у спосіб, визначений судовим наказом. При цьому суди проігнорували фактичні обставини невиконання судового рішення боржником, встановлені в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2025, та повторно встановили факт, який вже був предметом судового дослідження у межах тієї ж справи між тими ж сторонами. Висновки судів про ухилення стягувача від прийняття приміщення ґрунтуються на неправильному встановленні фактичних обставин справи та суперечать як матеріалам справи, так і преюдиційним обставинам, встановленим постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2025.
23. ВДВС також звернулося з касаційною скаргою, в якій спросить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні скарг боржника.
24. Вважає, що при винесені постанов від 06.10.2025 державний виконавець дотримався процедури та строків згідно з вимогами статей 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження». Суди попередніх інстанцій, скасовуючи зазначені постанови, нівелювали обов'язок боржника щодо відшкодування витрат на державний примус, що суперечить правовій природі виконавчого збору та фінансовим основам діяльності органів ДВС.
25. Судові рішення ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, оскільки пункт 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» може бути застосований виключно за умови реального, повного та фактичного завершення всіх аспектів виконавчого процесу, що у даній справі не мало місце.
26. Посилання судів на Інструкцію про проведення виконавчих дій, затверджену наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 (далі - Інструкція № 74/5), яка втратила чинність, при оцінці акта державного виконавця від 05.11.2025 є юридично неспроможним, оскільки виконавець діяв на підставі статей 18, 63 Закону України «Про виконавче провадження».
Позиція відповідача у відзивах на касаційні скарги
27. Вважає вимоги касаційної скарги позивача необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, погоджується з висновками та мотивами судів в оскаржуваних судових рішеннях.
28. Заперечує проти доводів та вимог касаційної скарги ВДВС, вважає її необгрунтованою, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Позиція Верховного Суду
29. Відповідно до положень частини 1 статті 300 ГПК України Верховний Суд розглядає доводи касаційних скарг в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження.
30. Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
31. За змістом статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
32. Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
33. У частині 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
34. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
35. Пункт 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
36. Отже, підставою закінчення виконавчого провадження відповідно до положень цієї норми є факт виконання рішення суду у повному обсязі таким чином, як визначено відповідно до виконавчого документа.
37. При цьому відповідно до частини 2 наведеної статті постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
38. За змістом резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції від 20.03.2025 ТОВ ««Володимирська фабрика гофротари» зобов'язано звільнити від сторонніх речей та повернути позивачу спірне приміщення. На виконання цього судового рішення 19.05.2025 суд першої інстанції видав наказ №903/720/24-1.
39. Державний виконавець 06.10.2025 виніс постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання такого наказу, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору.
40. Вже на наступний день, 07.10.2025 боржник письмово повідомив державного виконавця про те, що добровільно виконав вимоги наказу №903/720/24-1 ще до відкриття виконавчого провадження, долучивши докази звільнення спірного приміщення від речей та залишення ключів від приміщення.
41. 05.11.2025 державний виконавець склав акт про те, що спірне приміщення звільнено від сторонніх речей (окрім ширми), проте частина спірного приміщення не передана. Вказаний акт був підписаний боржником із зауваженнями, які зводяться до того, що рішення суду ним було виконано добровільно в повному обсязі.
42. Суди попередніх інстанцій встановили, що твердження боржника про фактичне добровільне виконання ним судового рішення ще до винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження підтверджуються належними та допустимими доказами, відповідно до яких боржник фактично покинув орендовану частину спірного приміщення, виніс усі речі, залишив ключі, тобто припинив користування орендованим приміщенням. Про наявність таких обставин державний виконавець був обізнаним щонайменше 07.10.2025, коли отримав відповідне повідомлення боржника.
43. Натомість суди констатували, що державний виконавець викладені в акті від 05.11.2025 висновки про не повернення боржником майна стягувачу заснувала виключно на твердженнях стягувача, не здійснивши на виконання приписів пункту 1 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» огляду частини спірного приміщення особисто з метою перевірки стану виконання боржником судового рішення.
44. Заперечуючи проти доводів скарг боржника, державний виконавець продовжує стверджувати про відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження посилаючись на твердження стягувача про існування перешкод у доступі до спірного приміщення. При цьому ані державний виконавець, ані стягувач не конкретизують, в чому саме полягають такі перешкоди.
45. Натомість суди попередніх інстанцій встановили, що орендована відповідачем частина приміщення модельної дільниці та інша частина модельної дільниці, яка завжди перебувала у володінні позивача, становлять єдиний об'єкт нерухомості без будь-яких внутрішніх обмежень чи перепон, із декількома входами. Зазначене беззаперечно спростовує наведені вище твердження державного виконавця та свідчить про відсутність у стягувача об'єктивних перешкод у доступі до спірного приміщення.
46. Відтак Верховний Суд вважає такими, що ґрунтуються на законі, висновки судів попередніх інстанцій про наявність передбаченої пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» підстави для закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням боржником в повному обсязі судового рішення згідно з виконавчим документом та, відповідно, незаконність відповідної бездіяльності державного виконавця.
47. Заперечуючи такі висновки судів, позивач звертається у скарзі до аргументу про те, що обставина невиконання боржником судового рішення встановлена в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2025, внаслідок чого суд апеляційної інстанції і відмовив в задоволенні заяви боржника про визнання наказу №903/720/24-1 таким, що не підлягає виконанню. Така обставина є преюдиційною, а отже не підлягала повторному доведенню при розгляді скарг боржника. Відповідно, не врахувавши цю обставину, суди попередніх інстанцій порушили вимоги частини 4 статті 75 ГПК України.
48. Аналізуючи положення частин 4, 7 статті 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20).
49. Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що в постанові від 15.10.2025 Північно-західний апеляційний господарський суд не досліджував надані боржником докази у підтвердження фактичного виконання судового рішення, а ґрунтував свій висновок про відсутність підстав для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, на правовій оцінці обставини не підписання стягувачем акту приймання-передачі майна.
50. Відтак доводи касаційної скарги позивача про порушення судами норм процесуального права не знайшли підтвердження.
51. В іншій частині касаційна скарга позивача фактично зводиться до спроби переконати Суд у необхідності втрутитися у фактичну складову рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними.
52. Щодо касаційної скарги ВДВС, то обгрунтованими є твердження цього скаржника про те, що суди помилково послались на положення Інструкції № 74/5, яка втратила чинність на момент виникнення спірних правовідносин. У той же час Верховний Суд зазначає, що допущена судами помилка не призвела до прийняття незаконних судових рішень, а тому не може бути підставою для їх зміни чи скасування.
53. В іншій частині касаційна скарга ВДВС не містить заперечень скаржника по суті виявлених судами порушень, допущених державним виконавцем, а зводиться до загальних посилань на положення Закону України «Про виконавче провадження», які врегульовують порядок відкриття виконавчого провадження та здійснення заходів з примусового виконання судового рішення.
54. Будь-яких доводів, які б спростовували зазначені вище висновки судів першої та апеляційної інстанцій, окрім посилання лише на безпідставність таких висновків суду, ВДВС у касаційній скарзі не навело. Отже, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права при розгляді скарг боржника, які відповідно до вимог процесуального законодавства є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень.
55. Відтак Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи обох касаційних скарг, які не спростовують висновків судів по суті спірних правовідносин, а фактично зводяться до незгоди скаржників з результатом розгляду судами скарг боржника.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
56. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
57. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
58. На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг та необхідність залишення оскаржуваних судових рішень без змін.
Керуючись статтями 300, 301, 304, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційні скарги Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та Приватного акціонерного товариства «Нововолинський ливарний завод» залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 і ухвалу Господарського суду Волинської області від 03.12.2025 у справі № 903/720/24 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. С. Міщенко
Судді І. С. Берднік
В. А. Зуєв