27 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 905/875/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І. В.(головуючий), Власова Ю. Л. та Малашенкової Т. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СКС Транс" (далі - Товариство)
на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 у справі
за позовом Товариства
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 15 610,69 грн,
Товариство 06.04.2026 (через систему "Електронний суд") звернулося до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 зі справи № 905/875/25 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну допомогу за апеляційний перегляд справи.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено і у частині першій статті 17 ГПК України.
Відповідно до положень частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
З огляду на зазначене оскаржувана в касаційному порядку додаткова постанова суду апеляційної інстанції від 16.03.2026, є пов'язаною із первісним судовим актом, а саме: постановою цього ж суду від 20.02.2026, тобто є її невід'ємною частиною.
Згідно з частинами п'ятою та сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі стягнення 15 610,69 грн, з яких: 13143,30 грн інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 2 467,39 грн у зв'язку невиконанням відповідачем свого зобов'язання з відшкодування збитків, які було стягнуто з останнього згідно з рішенням Господарського суду Київської області від 24.03.2020 у іншій справі, а, отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (302 800 грн), тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.
Так, згідно з рішенням Господарського суду Донецької області від 21.11.2025, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2026 у цій у справі, позов задоволено повністю; стягнуто з Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" на користь Товариства 3% річних у розмірі 2467,39, інфляційні втрати у розмірі 13143,30 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Оскаржуваною постановою апеляційного господарського суду від 16.03.2026, зокрема, заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення у справі задовольнити частково; стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної "Донецька залізниця" на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Звертаючись із касаційною скаргою, Товариство зазначає, що справа має виняткове для нього значення та стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, яка полягає у необхідності встановити чіткі межі між законною дискрецією суду та суб'єктивізмом при розподілі витрат на професійну правничу допомогу. Таке питання потребує вирішення та розгляду задля формування єдиної правозастосовчої практики та формування більш чітких стандартів вмотивованості у таких випадках дозволить гарантувати учасникам господарського процесу, що розмір відшкодування витрат на правничу допомогу буде реальним показником фактично виконаної роботи, а не результатом випадкового суб'єктивного сприйняття.
Наведене, на думку скаржника, підпадає під дію підпунктів "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Проте наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже скаржником не наведено обґрунтованих доводів та не надано жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності/відсутності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
У зв'язку з викладеним наведені в касаційній скарзі доводи та зміст оскаржуваних рішень у цій справі також не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга має виняткове значення для скаржника.
Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Разом з тим незгода скаржника із судовим рішенням не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Отже, в касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 у цій справі, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись частиною п'ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СКС Транс" на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 зі справи № 905/875/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова