65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"28" квітня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2122/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
до відповідача: Комунального вищого навчального закладу "Херсонська академія неперервної освіти" Херсонської обласної ради
про стягнення 658001,51 грн
14.05.2024 через підсистему Електронний суд Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" подало до суду позов до Комунального вищого навчального закладу "Херсонська академія неперервної освіти" Херсонської обласної ради про стягнення 658001,51 грн заборгованості за договором № 20-1047/21-БО-Т від 08.11.2021 постачання природного газу, з яких - 444315,83грн основного боргу за період листопад 2021 - квітень 2022 року, 99090,15грн пені, 25641,17грн 3% річних та 88954,36грн інфляційних.
Ухвалою від 17.05.2024 позов залишено без руху.
20.05.2024 у встановлений строк позивач надав докази усунення недоліків.
Ухвалою від 22.05.2024 суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без призначення засідань.
Відповідач отримав ухвалу 22.05.2024 в електронному кабінеті, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.
07.06.2024 відповідач подав відзив, яким заперечує проти задоволення позову і просить поновити строк для подання відзиву, посилаючись на те, що останнім днем для подання відзиву був 06.06.2024, але незважаючи на численні спроби подати відзив через електронний кабінет виникала помилка технічна і до кінця дня так і не вдалось подати відзив. Відповідач у відзиві зазначає, що у березні-квітні 2022 року м. Херсон, в якому знаходиться відповідач, було тимчасово окуповане, через що позивач не мав права постачати природний газ на окуповану територію в цей період. До того ж, відповідач посилається на те, що будівля була захоплена окупантами, а газорозподільна інфраструктура була пошкоджена, що унеможливило доступ відповідача до газорозподільної системи. За поясненнями відповідача, акти приймання-передачі природного газу за лютий-квітень 2022 року відповідач не підписував і не визнає борг за ними. Також відповідач вважає, що позивач не довів факт споживання відповідачем природного газу за лютий-квітень 2022 року, оскільки оператор ГРМ АТ «Херсонгаз» не мав інформації показників лічильника природного газу в цей період. Так, відповідно до наданого відповідачем листа АТ «Херсонгаз» від 27.02.2023 № 230227/1014/70 вузол обліку природного газу (власність споживача) обладнаний засобом дистанційної передачі даних, але працездатність якого була поновлена лише 01.02.2023, а протягом періоду з травня по грудень 2022 року дані про споживання не надавались.
У разі задоволення позову, відповідач просить зменшити розмір пені до 1 гривні.
Суд відповідно до ст. 119 ГПК України визнає поважними причини пропуску строку для подання відзиву, поновлює строк для його подання і приймає його до розгляду.
Ухвалою від 10.06.2024 суд зупинив провадження у справі до розгляду справи №908/1162/23.
Постановою Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 залишено без змін постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023, якою було відмовлено в задоволенні позову.
Ухвалою від 16.10.2025 провадження у справі поновлено.
Ухвалою від 10.11.2025 залишив позов без руху і встановив строк п'ять днів на усунення недоліків.
Позивач усунув недоліки позовної заяви і ухвалою від 20.11.2025 суд постановив продовжити розгляд справи.
18.11.2025 позивач подав додаткові пояснення щодо позовних вимог, в яких зазначив, що наразі відсутня усталена правова позиція Верховного Суду щодо застосування положень статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, що виникли у зв'язку з тимчасовою окупацією окремих територій України після 24 лютого 2022 року.
Ухвалою від 20.11.2025 суд зупинив провадження у справі до розгляду справи №280/5808/23 Верховним Судом.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Верховного Суду від 01.04.2026 у справі № 280/5808/23 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Слов'янський пух Україна» задоволено. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року скасовано. Залишено в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року про задоволення позову.
З огляду на викладене, суд ухвалою від 21.04.2026 поновив провадження у справі.
Сторони отримали ухвалу в своїх електронних кабінетах 21.04.2026.
Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, суд
встановив:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - Позивач, постачальник) та Комунальним вищим навчальним закладом "Херсонська академія неперервної освіти" Херсонської обласної ради ЕІС-код 56XS000023VM200W (відповідач, споживач) 08.11.2021 укладено договір № 20-1047/21-БО-Т постачання природного газу (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2 договору, природний газ використовується споживачем для власних потреб.
Строк договору з дати укладення і до 31.12.2022 (п. 13.1).
Згідно з п. 4.1 договору, ціна природного газу становить 16554 грн за 1000 куб м з ПДВ.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що постачальник передає споживачу замовлений споживачем обсяг газу у період з листопада 2021 року по грудень 2022 року включно в кількості 111,622 тис. куб метрів.
Оформлення приймання-передачі природного газу відбувається у відповідності до пунктів 3.1 - 3.6 Договору.
Приймання-передача газу, поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем у розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.5 Договору).
На підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписаний уповноваженим представником Постачальника (п. 3.5.2. Договору).
Споживач протягом 2 (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (п.3.5.3. Договору).
У випадку не повернення Споживачем підписаного оригіналу акту до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1. цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 цього Договору (п.3.5.4. Договору).
Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідно до п. 2.1 Договору Позивач передав Відповідачу в період з листопада 2021 по квітень 2022 замовлений Відповідачем обсяг (об'єм) природного газу, в тому числі по місяцях, перелік яких із зазначенням обсягу (об'єму) наведено в п. 2.1 Договору, на загальну суму 1369853 грн.
На виконання п. 3.5 Договору, Позивачем складені акти приймання-передачі природного газу за листопад 2021 - квітень 2022 року, а саме:
- Акт від 30.11.2021 за листопад 2021 року на суму 206 911,69 грн,
- акт від 31.12.2021 за грудень 2021 року на суму 344 190,67 грн,
- акт від 31.01.2022 за січень 2022 року на суму 374 434,81 грн,
- акт від 28.02.2022 за лютий 2022 року на суму 249 501,82 грн,
- акт від 31.03.2022 за березень 2022 року на суму 194 383,99 грн (з урахуванням змісту коригуючого акту приймання-передачі природного газу ю/н від 25.04.2022),
- акт від 30.04.2022 за квітень 2022 року на суму 430,02 грн.
Акти не підписані відповідачем.
Позивач направляв акти на електронну пошту відповідача.
Також позивачем додано до позову опис вкладення (а.с. 31), відповідно до якого позивач надсилав на адресу відповідача23.08.2023 лист-вимогу про сплату боргу від 11.08.2023 та акти приймання-передачі за листопад 2021- квітень 2022 року.
Вимоги від 11.08.2023 позивач суду не надав.
Також на підтвердження спожитого природного газу позивач подав відповідь ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» від 20.12.2023, в якій зазначено, що за ЕІС-кодом 56XS000023VM200W обсяг природного газу, використаний споживачем з 11.11.2021 по 30.04.2022, внесений в алокацію постачальника ТОВ «ГП «Нафтогаз Трейдинг» становить:
З 11.11.2021 по 30.11.2021 - 12499,20 куб м,
01.12.2021-31.12.2021 - 20792 куб м,
З 01.01.2022 по 31.01.2022 - 22619 куб м,
З 01.02.2022 по 28.02.2022 - 15072 куб м,
З 01.03.2022 по 31.03.2022 - 11753 куб м,
з 01.04.2022 по 30.04.2022 - 26 куб м.
Відповідач частково розрахувався за поставку природного газу на загальну суму 927920,95грн за період з 20.12.2021 по 22.02.2022, на підтвердження чого позивачем надано інформацію Ощадбанку.
Крім того, позивач повернув відповідачу 07.04.2022 переплату в сумі 2383,78грн відповідно до листа відповідача від 14.02.2022, що обліковувалась станом на 01.01.2022.
Отже за розрахунком позивача, залишок основного боргу становить 444315,83грн.
Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Станом на час звернення позивача з позовом був чинний Господарський кодекс України.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436- IV, зі змінами та доповненнями (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги. Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Суд враховує, що місцезнаходження відповідача - м. Херсон.
26.04.2022 набрав чинності наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25.04.2022, яким затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року.
До цього Переліку станом на 25.04.2022 було включено і Херсонську міську територіальну громаду.
В цьому Переліку не зазначено конкретно, які території є окупованими, а в яких бойові дії.
В подальшому цей Перелік втратив чинність, оскільки 27.12.2022 набрав чинності наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
В цьому переліку зазначено, що Херсонська міська територіальна громада перебувала в тимчасовій окупації з 01.03.2022 до 11.11.2022, з 11.11.2022 до 01.05.2023 є територією можливих бойових дій, а з 01.05.2023 - територія активних бойових дій.
Далі, цей Перелік також втратив чинність, оскільки 20.03.2025 набрав чинності наказ Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, яким затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії
або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
В цьому Переліку зазначено, що Херсонська міська територіальна громада перебувала в тимчасовій окупації з 01.03.2022 до 11.11.2022, з 11.11.2022 до 01.05.2023 є територією можливих бойових дій, а з 01.05.2023 є територією активних бойових дій.
Згідно з ст. 3 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в редакції станом на 01.03.2022 - початок окупації міста Херсон) тимчасово окупованою територією визначається:
1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;
2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
2. Адміністративна межа між тимчасово окупованою територією та іншою територією України збігається із суходільним адміністративним кордоном між Автономною Республікою Крим та Херсонською областю.
3. На адміністративній межі між тимчасово окупованою територією та іншою територією України запроваджується тимчасовий прикордонний контроль.
Статтею 13-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в редакції станом на 01.03.2022 - початок окупації міста Херсон) на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.
20.03.2022 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», яким було внесено зміни до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", а саме:
1. Статтю 1 доповнити частиною третьою такого змісту:
"3. Дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України".
2. У статті 3:
у частині першій:
пункт 3 викласти в такій редакції:
"3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України";
доповнити пунктом 4 такого змісту:
"4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями";
частину другу викласти в такій редакції:
"2. Адміністративна межа між тимчасово окупованою територією, передбаченою пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті, та іншою територією України збігається із суходільним адміністративним кордоном між Автономною Республікою Крим та Херсонською областю.
Адміністративна межа між тимчасово окупованою територією, передбаченою пунктом 3 частини першої цієї статті, та іншою територією України визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України".
3. Частину третю статті 4 доповнити абзацом другим такого змісту:
"В умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України".
Статтю 13-1 доповнити новою частиною першою такого змісту:
"1. Положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями".
У зв'язку з цим частини першу - п'яту вважати відповідно частинами другою - шостою.
Відповідно до ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.
Так, Верховний Суд зазначив (п. 7.25, 7.26) “Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ “Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України») правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
Враховуючи викладене, об'єднана палата вважає, що висновок, викладений Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23 про застосування до спірних правовідносин положень статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" з огляду на загальновідомий факт окупації міста Мелітополь, відповідає Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".»
З огляду на викладене, загальновідомим є факт окупації м. Херсона з 01.03.2022, тому з цього часу мають застосовуватись положення ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", якою заборонено на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.10.2025 у справі № 916/1650/23 та від 05.11.2025 у справі № 916/4148/23.
Отже, період за який позивач просить стягнути з відповідача заборгованість (листопад 2021 року - квітень 2022 року) включає період тимчасової окупації м. Херсона, в якому знаходиться відповідач, який розпочався з 01.03.2022.
З огляду на викладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за природний газ за березень та квітень2022 року.
Отже, вартість природного газу за період з листопада 2021 року до 01.03.2022 становить 1175038,99грн.
Як зазначено вище, відповідачем було сплачено (з урахуванням повернення позивачем
2383,78грн переплати) 925537,17грн
Таким чином, заборгованість відповідача за природний газ перед позивачем за період з листопада 2021 до 01.03.2022 становить 249501,82грн.
Відповідач у відзиві заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що у березні-квітні 2022 року м. Херсон, в якому знаходиться відповідач, було тимчасово окуповане, через що позивач не мав права постачати природний газ на окуповану територію в цей період. До того ж, відповідач посилається на те, що будівля була захоплена окупантами, а газорозподільна інфраструктура була пошкоджена, що унеможливило доступ відповідача до газорозподільної системи. За поясненнями відповідача, акти приймання-передачі природного газу за лютий-квітень 2022 року відповідач не підписував і не визнає борг за ними. Також відповідач вважає, що позивач не довів факт споживання відповідачем природного газу за лютий-квітень 2022 року, оскільки оператор ГРМ АТ «Херсонгаз» не мав інформації показників лічильника природного газу в цей період. Так, відповідно до наданого відповідачем листа АТ «Херсонгаз» від 27.02.2023 № 230227/1014/70 вузол обліку природного газу (власність споживача) обладнаний засобом дистанційної передачі даних, але працездатність якого була поновлена лише 01.02.2023, а протягом періоду з травня по грудень 2022 року дані про споживання не надавались.
Суд відхиляє заперечення відповідача щодо факту споживання ним природного газу у лютому, оскільки відповідно до наданого відповідачем листа АТ «Херсонгаз» від 27.02.2023 № 230227/1014/70 вузол обліку природного газу (власність споживача) обладнаний засобом дистанційної передачі даних, але працездатність якого була поновлена лише 01.02.2023, а протягом періоду з травня по грудень 2022 року дані про споживання не надавались. Тобто за лютий 2022 року прилад обліку передавав показники.
Відповідач не надав вмотивованої відмови від підписання актів згідно з п. 3.5.3 договору, тому відповідно до п. 3.5.4 обсяг газу вважається узгодженим.
Відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за природний газ поставлений до 01.03.2022 в сумі 249501,82грн, тому позовні вимоги про стягнення 249501,82грн основного боргу підлягають задоволенню.
У зв'язку з простроченням оплати, позивач просить стягнути з відповідача 99090,15грн пені, 25641,17грн 3% річних та 88954,36грн інфляційних, нарахованих станом на 31.03.2024 (а.с. 150-151).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На час звернення позивача з позовом був чинний Господарський кодекс України.
Відповідно до ст. 220 ГК України, боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 7.2 Договору, за прострочення строку здійснення остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за п. 8.4 договору, споживач зобов'язується сплатити 3% річних, інфляційні та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми прострочення за кожен день такого прострочення.
Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, інфляційних та 3% річних, які нараховані за вартість газу за період з березня 2022 по квітень 2022 року, оскільки суд відмовив в стягненні такої вартості, про що зазначено вище.
Таким чином, за прострочення оплати газу спожитого в лютому 2022 року позивач просить стягнути 52702,99грн пені, 14677,91грн 3% річних та 53452,35грн інфляційних втрат, які нараховані обгрунтовано, тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідач просить зменшити розмір пені до 1грн.
Суд враховує, що згідно з ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначила, що розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків. Отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору хоча би одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов'язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов'язання та виникнення зобов'язання.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 також звернула увагу на те, що категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у статті 551 ЦК України та у статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей спрямовані на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому, як зауважила об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто в межах судового розсуду. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Отже, об'єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 виснувала про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки і критеріїв для встановлення розміру, до якого суд має право її зменшити.
В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 зазначив, що значне зменшення розміру штрафних санкцій нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв'язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що у даному випадку є виняткові обставини, які свідчать про можливість зменшення судом штрафних санкцій. Так, суд враховує, що за наслідком розгляду позовних вимог суд визнав обгрунтованими вимоги позивача про стягнення 52702,99грн пені, нарахованої за прострочення оплати відповідачем заборгованості за спожитий природний газ в лютому 2022 року. При цьому загальновідомим фактом є окупація м. Херсона з 01.03.2022, тобто прострочення оплати відповідачем пов'язано з фактом окупації його місцезнаходження, що несе ризик перешкоди у здійсненні і платежів в тому числі. До того ж, відповідач є комунальним закладом Херсонської обласної ради, тобто фінансується з бюджету територіальної громади
Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Приймаючи до уваги наведене, та те, що позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, те, що в Україні введено воєнний стан, який об'єктивно вплинув на господарську діяльність відповідача, оскільки у останнього дійсно з незалежних від нього причин виникли труднощі з оплатою за спожитий природний газ, суд вважає, що пеня в сумі 52702,99грн є надмірно обтяжливою для відповідача.
А тому, у зв'язку із тим, що неустойка як вид відповідальності не має на меті надмірне збагачення кредитора за рахунок боржника, суд, з урахуванням майнових інтересів обох сторін, вважає, що наявні підстави для зменшення пені на 50%, тобто з відповідача підлягає стягненню 26351,50грн пені.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру вимог, які визнані судом обгрунтованими (7896,02/658001,51*370335,07=4444,02грн).
В даній справі суд врахував, що у разі зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 917/2013/17 (п. 4.30).
Крім того, в постанові Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 910/12603/23 викладено такі висновки:
"3.3 Згідно частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін (пункт 1); у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2).
3.4 Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 цього Кодексу серед основних засад (принципів) господарського судочинства визначено відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
3.5 Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
3.6 За результатами розгляду справи по суті (постанова Верховного Суду від 06.11.2024) вбачається, що спір між сторонами у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача.
…3.8 Отже, справедливим, і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, є застосування частини 9 статті 129 ГПК України та необхідність покладення на відповідача сплаченого позивачем судового збору до суду першої, апеляційної, касаційної інстанцій, оскільки спір у даному випадку виник внаслідок неправильних дій відповідача".
В постанові Верховного Суду від 29.04.2025 у справі № 911/3065/23 зазначено (п. 5.40, 5.42), що розподіл судового збору залежить від правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог. Водночас Верховний Суд зазначає, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є виключно застосуванням судом свого права на таке зменшення, передбаченого законодавством. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального вищого навчального закладу "Херсонська академія неперервної освіти" Херсонської обласної ради (код 02139794, м. Херсон, вул. Покришева, 41) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (код 42399676, м. Київ вул. Шолуденка 1) 249501,82грн основного боргу, 26351,50грн пені, 14677,91грн 3% річних, 53452,35грн втрат від інфляції та 4444,02грн витрат зі сплати судового збору.
3. В решті позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 28 квітня 2026 р.
Суддя В.В. Литвинова