вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
24.04.2026м. ДніпроСправа № 904/6166/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Іванової Т.В.
за участю секретаря судового засідання Давидової Є.О.
та представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Дорошенко С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електро-Сантехнічно-Монтажно-Будівельна Компанія "Естм-Буд" (03040, місто Київ, вулиця Деміївська, будинок 43, офіс 42; ідентифікаційний код 33192357)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Релеванте" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Шевченка, будинок 37; ідентифікаційний код 43343598)
про стягнення коштів в загальній сумі 3 241 534,21 грн
І. Суть спору
1. Стислий виклад позиції позивача
Позивач зазначає, що 02.04.2025 між ним та відповідачем укладено договір №02/04-ф про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до якого позивач надав відповідачу грошові кошти, а відповідач зобов'язався повернути їх у визначений договором строк.
Відповідно до умов договору погоджена сторонами сума поворотної фінансової допомоги становить 2 200 000,00 грн, яку відповідач зобов'язувався повернути у строк до 02.07.2025, однак у встановлений строк грошові кошти повернуті не були, у зв'язку з чим утворилась заборгованість.
Крім того, позивач вказує, що частина грошових коштів у розмірі 824 789,00 грн була перерахована відповідачу понад суму, передбачену договором, у зв'язку з чим такі кошти, на його думку, є безпідставно набутими та підлягають поверненню.
З огляду на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про надання поворотної фінансової допомоги з урахуванням нарахованої пені у загальному розмірі 2 416 745,21 грн, а також безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 824 789,00 грн.
2. Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що між сторонами існують взаємні господарські зобов'язання, які виникли не лише з договору поворотної фінансової допомоги, а й з договору про надання послуг технікою, за яким позивач має перед відповідачем заборгованість у значно більшому розмірі.
У зв'язку з наявністю такої заборгованості відповідач вказує, що ним було застосовано право притримання грошових коштів, отриманих за договором поворотної фінансової допомоги, як спосіб забезпечення виконання зобов'язань позивача, та в подальшому здійснено зустрічне зарахування однорідних вимог.
ІІ. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання
До господарського суду 30.10.2025 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Електро-Сантехнічно-Монтажно-Будівельна Компанія "Естм-Буд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Релеванте" про стягнення 3 241 534,21 грн, відповідно до якої позивач, зокрема, просить суд:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Релеванте" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електро-Сантехнічно-Монтажно-Будівельна Компанія "Естм-Буд" заборгованість за договором про надання поворотної фінансової допомоги в розмірі 2 416 745,21 грн;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Релеванте" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електро-Сантехнічно-Монтажно-Будівельна Компанія "Естм-Буд" безпідставно набуті кошти в розмірі 824 789,00 грн;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Релеванте" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електро-Сантехнічно-Монтажно-Будівельна Компанія "Естм-Буд" судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі, який буде встановлений на підставі доказів, поданих протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2025 справу №904/6166/25 передано на розгляд судді Івановій Т.В.
Ухвалою господарського суду від 04.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 27.11.2025.
До суду 20.11.2025 від представника відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду №51129/25 від 20.11.2025) з додатками.
Ухвалою господарського суду від 24.11.2025 призначено підготовче засідання у справі на 16.12.2025 о 11:15 год., у зв'язку з перебуванням судді Іванової Т.В. у відрядженні у період з 26.11.2025 по 29.11.2025.
До господарського суду 12.12.2025 від представника відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. суду №54794/25 від 12.12.2025) про долучення додаткових доказів та про поновлення строку на надання додаткових доказів.
До господарського суду 15.12.2025 від представника позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №54979/25 від 15.12.2025) про проведення підготовчого судового засідання, призначеного на 16.12.2025, за відсутності представника позивача за наявними в матеріалах справи доказами.
До господарського суду 15.12.2025 від представника відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №55206/25 від 15.12.2025) про закриття провадження у справі.
Ухвалою господарського суду від 16.12.2025 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, а саме: по 04.02.2026 включно. Відкладено підготовче засідання у справі на 15.01.2026 об 11:00 год., викликавши представників учасників справи в підготовче судове засідання, визнавши їх явку обов'язковою.
До господарського суду 15.01.2026 від представника позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь (вх. суду №1876/26 від 15.01.2026) на відзив на позовну заяву.
Також 15.01.2026 до господарського суду від представника позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №1880/26 від 15.01.2026) про проведення засідання за відсутності учасника справи.
Ухвалою господарського суду від 15.01.2026 відкладено підготовче засідання у справі на 29.01.2026 о 10:30 год., визнано обов'язковою явку повноважних представників учасників справи у призначене підготовче засідання.
До господарського суду 21.01.2026 від представника відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №2745/26 від 21.01.2026) про продовження строків на подання заперечень на відповідь на відзив.
До господарського суду 26.01.2026 від представника відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення на відповідь (вх. суду №3343/26 від 26.01.2026) на відзив на позовну заяву.
До господарського суду 26.01.2026 від представника позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення (вх. суду №3345/26 від 26.01.2026) на клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.
До господарського суду 29.01.2026 від представника відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення (вх. суду №4115/26 від 29.01.2026) на заперечення (вх. суду №3345/26 від 26.01.2026) на клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.
Ухвалою господарського суду від 29.01.2026 відкладено підготовче судове засідання в межах розумного строку на 11.02.2026 об 11:00 год.
Призначене на 11.02.2026 об 11:00 год. судове засідання не відбулось з незалежних від суду причин - у зв'язку із відсутністю електропостачання в приміщенні Господарського суду Дніпропетровської області, що підтверджується актом №15/26 від 11.02.2026.
Ухвалою господарського суду від 11.02.2026 призначено підготовче судове засідання в межах розумного строку на 26.02.2026 об 11:45 год.
У зв'язку із перебуванням судді Іванової Т.В. у період з 23.02.2026 по 27.02.2026 на щорічному обов'язковому навчанні, організованому для суддів, судове засідання 26.02.2026 не відбулось.
Ухвалою господарського суду від 02.03.2026 призначено підготовче судове засідання в межах розумного строку на 12.03.2026 о 12:40 год.
До господарського суду 10.03.2026 від представника відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. суду №11191/26 від 10.03.2026) про відкладення підготовчого судового засідання.
Ухвалою господарського суду від 12.03.2026 відкладено підготовче судове засідання в межах розумного строку на 18.03.2026 об 11:00 год., визнано обов'язковою явку повноважних представників учасників справи у призначене підготовче засідання.
Ухвалою господарського суду від 18.03.2026 суду оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні у справі в межах розумного строку. Повідомлено сторін, що продовження підготовчого судового засідання відбудеться 25.03.2026 об 11:30 год.
До господарського суду 24.03.2026 від представника позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення (вх. суду №13670/26 від 24.03.2026) по справі.
Ухвалою суду від 25.03.2026 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Релеванте" (вх. суду №55206/25 від 15.12.2025) про закриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 25.03.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні на 16.04.2026 о 14:30 год.
У вказаному судовому засіданні розпочато розгляд справи по суті, обговорені питання що стосуються розгляду справи по суті, заслухано вступне слово представників сторін, досліджено докази, наявні в матеріалах справи, та заслухано судові дебати представників сторін.
Ухвалою суду від 16.04.2026 оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомлено учасників справи про те, що ухвалення та проголошення судового рішення у справі призначено на 24.04.2026 о 12:45 год.
У судовому засіданні 24.04.2026 за наслідками розгляду справи оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань, що виникли між сторонами у межах господарських правовідносин.
Як зазначає позивач, 02.04.2025 між сторонами укладено договір №02/04-ф про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до якого позивач надав відповідачу грошові кошти, а відповідач зобов'язався повернути їх у визначений договором строк.
Відповідно до умов договору, погоджена сторонами сума поворотної фінансової допомоги становить 2 200 000,00 грн, яку відповідач зобов'язувався повернути у строк до 02.07.2025, однак у визначений строк грошові кошти повернуті не були, у зв'язку з чим утворилась заборгованість.
Крім того, позивач зазначає, що частина грошових коштів у розмірі 824 789,00 грн була перерахована відповідачу понад суму, передбачену договором, у зв'язку з чим такі кошти, на його думку, є безпідставно набутими та підлягають поверненню.
З огляду на викладене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання поворотної фінансової допомоги у розмірі 2 416 745,21 грн, а також безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 824 789,00 грн.
Водночас відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на наявність між сторонами інших господарських правовідносин та зустрічних зобов'язань, а також на застосування ним права притримання грошових коштів, як способу забезпечення виконання зобов'язань позивача та на зарахування зустрічних однорідних вимог в подальшому.
Перелік обставин, які є предметом доказування у справі:
(1) Факт укладення між сторонами договору про надання поворотної фінансової допомоги та його умови
(2) Факт виконання позивачем умов договору щодо надання відповідачу грошових коштів у вигляді поворотної фінансової допомоги.
(3) Факт невиконання відповідачем умов договору щодо повного та своєчасного повернення грошових коштів у вигляді поворотної фінансової допомоги.
(4) Правомірність нарахування пені, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання за договором про надання поворотної фінансової допомоги.
(5) Обставини перерахування грошових коштів понад погоджену договором суму, а також наявність чи відсутність правових підстав для їх отримання відповідачем.
1. Укладення між сторонами договору та його умови.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.04.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Електро-Сантехнічно-Монтажно-Будівельна Компанія "Естм-Буд", як сторона-1, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Релеванте", як сторона-2, укладено договір №02/04-ф про надання поворотної фінансової допомоги (далі-договір; а.с. 23), відповідно до умов пункту 1.1. якого сторона-1 зобов'язалася надати поворотну фінансову допомогу стороні-2 для поповнення обігових коштів останньої, а сторона-2 зобов'язалася повернути поворотну фінансову допомогу стороні-1 на умовах та у строк визначеними даним договором.
Згідно із пунктом 1.2. договору сума поворотної фінансової допомоги за цим договором складає 2 200 000,00 грн.
Умовами пункту 1.3. договору сторони визначили, що нарахування процентів за даним договором не передбачається.
Пунктом 1.4. договору передбачено, що поворотна фінансова допомога надається у безготівковому порядку, шляхом перерахування (внесення) грошових коштів на поточний рахунок сторони-2, у гривнях в повному обсязі або частинами, розмір яких визначається стороною-1 самостійно.
Поворотна фінансова допомога повертається стороною-2 стороні-1 у гривнях, у безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок сторони-1. В межах строку, визначеного в пункті 3.1. даного договору, сторона-2 має право повертати стороні-1 отримані грошові кошти частинами розмір яких визначається стороною-2 самостійно (пункт 1.5. договору).
Відповідно до пункту 2.1. договору сторона-1 має право:
- вимагати від Сторони-2 належного виконання зобов'язань за цим договором (підпункт 2.1.1. договору);
- вимагати від сторони-2 повернення поворотної фінансової допомоги у встановлені даним договором строки з урахуванням пункту 6.6. даного договору (підпункт 2.1.2. договору);
- вимагати від сторони-2 дострокового повернення поворотної фінансової допомоги передбаченої пунктом 1.2. договору у відповідності до умов пункту 3.2. договору та з урахуванням пункту 6.6. договору (підпункт 2.1.3. договору);
- вимагати від сторони-2, у разі несвоєчасного повернення нею поворотної фінансової допомоги, сплати пені (підпункт 2.1.1. договору).
За умовами пункту 2.2. договору сторона-1 зобов'язується:
- надати зазначену в пункті 1.2. договору суму поворотної фінансової допомоги на поточний (розрахунковий) рахунок сторони-2 (підпункт 2.2.1. договору);
- належним чином виконувати обов'язки за даним договором (підпункт 2.2.2. договору).
Пунктом 2.3. договору передбачено, що сторона-2 має право:
- вимагати від сторони-1 виконання нею обов'язків, передбачених даним договором (підпункт 2.3.1. договору);
- на отримання інформації щодо виконання умов договору про надання поворотної фінансової допомоги (підпункт 2.3.2. договору).
Згідно із пунктом 2.4. договору сторона-2 зобов'язується:
- належним чином виконувати обов'язки за даним договором (підпункт 2.4.1. договору);
- повернути стороні-1 кошти поворотної фінансової допомоги 1.2. у розмірі передбаченому пунктом договору, з урахуванням пункту 6.6. договору та у строк вказаний в пункті 3.1. даного договору (підпункт 2.4.2. договору);
- достроково на вимогу cторони-1, відповідно до пункту 3.2. договору, повернути поворотну фінансову допомогу передбачену пунктом 1.2. договору, з урахуванням пункту 6.6. договору (підпункт 2.4.3. договору)
- сплатити стороні-1 пеню, у разі несвоєчасного повернення суми поворотної фінансової допомоги зазначеної у пункті 1.2. договору (підпункт 2.4.4. договору).
Відповідно до пункту 3.1. договору сторона-2 зобов'язана повернути поворотну фінансову допомогу стороні-1 в повному обсязі не пізніше 02 липня 2025 року включно.
Термін, зазначений в пункті 3.1. даного договору, може бути змінений за згодою сторін (пункт 3.2. договору).
За умовами пункту 3.4. договору всі банківські витрати, пов'язані з банком сторони-1, несе сторона-1.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що за несвоєчасне повернення коштів поворотної фінансової допомоги сторона-2 сплачує стороні-1 пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неповернутої поворотної фінансової допомоги за кожен день такого прострочення повернення поворотної фінансової допомоги, включаючи день оплати, на підставі письмової претензії сторони-1.
Всі спори між сторонами повинні вирішуватись шляхом переговорів, а при недосягненні згоди передаються на вирішення до суду відповідно до процесуального законодавства України (пункт 5.1. договору).
Відповідно до пункту 6.1. договору сторони домовились, що всі листи, заяви та повідомлення, які мають відношення до цього договору, повинні бути викладені в письмовій формі та вважаються доведеними до відома іншій стороні, якщо вони отримані стороною.
Сторони підписанням договору гарантують одна одній, що вони погодили всі істотні умови договору. Умови договору відповідають дійсним намірам сторін створити для себе відповідні юридичні наслідки. Сторони, які підписали договір, мають на вчинення таких дій всі необхідні повноваження (пункт 6.2. договору).
Договір є обов'язковим і дійсним на користь відповідних правонаступників сторін цього договору (пункт 6.3. договору).
Сторони протягом 3 робочих днів зобов'язані письмово повідомляти одна одну про зміни своїх реквізитів та інших суттєвих для належного виконання взятих на себе зобов'язань, відомостей (пункт 6.4. договору).
Відповідно до пункту 6.5. договору сторони домовились, що позика у вигляді поворотної фінансової допомоги за цим договором надається стороні-2 без нарахування будь-яких процентів, плата за користування коштами не стягується (безоплатно).
Згідно із пунктом 6.6. договору сторони домовились, що всі розрахунки між сторонами проводяться на умовах та за реквізитами передбаченими даним договором, або за реквізитами зазначеними у листі вимозі сторони-1.
Пунктом 6.7. договору передбачено, що цей договір діє до повного повернення стороною-2 суми поворотної фінансової допомоги та повного виконання сторонами будь-яких інших грошових зобов'язань, передбачених цим договором.
Всі зміни та доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін у письмовій формі, а додаткові угоди до даного договору є його невід'ємними частинами (пункт 6.10 договору).
Пунктом 6.12. договору передбачено, що договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками та засвідчення їх печатками (за умови наявності).
Судом встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.
У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним даного договору чи визнання його неукладеним в певній частин. Також відсутні докази про розірвання такого договору.
2. Виконання позивачем умов договору щодо надання відповідачу грошових коштів у вигляді поворотної фінансової допомоги.
Умовами пункту 1.2. договору №02/04-ф від 02.04.2025 про надання поворотної фінансової допомоги визначено, що сума поворотної фінансової допомоги за договором складає 2 200 000,00 грн.
На виконання умов договору №02/04-ф від 02.04.2025 про надання поворотної фінансової допомоги позивачем перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 2 200 000,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями, а саме: №539 від 02.04.2025 на суму 400 000,00 грн (а.с. 28, том 1); №538 від 02.04.2025 на суму 350 000,00 грн (а.с. 28 на звороті, том 1); №536 від 02.04.2025 на суму 350 000,00 грн (а.с. 29, том 1); №535 від 02.04.2025 на суму 750 000,00 грн (а.с. 29 на звороті, том 1); №540 від 03.04.2025 на суму 350 000,00 грн (а.с. 27 на звороті, том 1).
3. Невиконання відповідачем умов договору щодо повного та своєчасного повернення грошових коштів у вигляді поворотної фінансової допомоги.
Відповідно до умов пункту 3.1. договору №02/04-ф від 02.04.2025 відповідач зобов'язувався повернути отримані грошові кошти у повному обсязі у строк до 02.07.2025.
Як вбачається з матеріалів справи, у встановлений договором строк відповідач грошові кошти позивачу не повернув, доказів належного виконання зобов'язання суду не надано.
Таким чином, відповідач допустив порушення умов договору, що полягає у невиконанні грошового зобов'язання у визначений строк, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем.
4. Правомірність нарахування пені, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання за договором про надання поворотної фінансової допомоги.
Умовами пункту 4.1. договору №02/04-ф від 02.04.2025 передбачено, що за порушення строків повернення поворотної фінансової допомоги відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі, визначеному договором.
Відповідно до матеріалів справи, відповідач не виконав зобов'язання щодо повернення грошових коштів у строк, передбачений договором, у зв'язку з чим допустив прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України пеня є видом неустойки, що обчислюється у відсотках від суми простроченого грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
З огляду на викладене, позивачем, відповідно до здійсненого розрахунку (а.с. 3), нараховано та заявлено до стягнення з відповідача на свою користь пеню за період з 04.07.2025 по 27.10.2025 у загальному розмірі 216 745,21 грн.
5. Обставини перерахування грошових коштів понад погоджену договором суму, а також наявність чи відсутність правових підстав для їх отримання відповідачем.
Відповідно до умов договору №02/04-ф від 02.04.2025 погоджена сторонами сума поворотної фінансової допомоги становить 2 200 000,00 грн.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивачем перераховано на користь відповідача грошові кошти у загальному розмірі 3 024 789,00 грн, що перевищує визначену договором суму на 824 789,00 грн.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Позивач зазначає, що вказані грошові кошти у розмірі 824 789,00 грн були перераховані відповідачу без достатньої правової підстави, оскільки не передбачені умовами договору та не обумовлені додатковими угодами сторін, у зв'язку з чим підлягають поверненню як безпідставно набуті.
ІV. Мотиви суду
1. Норми права, які застосував суд. Позиції Верховного Суду щодо застосування норм права, які підлягають врахуванню.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 Цивільного кодексу України, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України (стаття 1050 Цивільного кодексу України).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із статтею 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереження майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Тобто, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Так, у постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 537/4259/15-ц викладено висновок, згідно з яким, якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона, яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України.
2. Оцінка судом доказів та позицій сторін.
17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановляння законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Електро-Сантехнічно-Монтажно-Будівельна Компанія "Естм-Буд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Релеванте" укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги №02/04-ф від 02.04.2025, який є чинним, не визнаний недійсним та не розірваний, а відтак є обов'язковим для виконання сторонами відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України.
Матеріалами справи підтверджується факт перерахування позивачем на користь відповідача грошових коштів у розмірі 2 200 000,00 грн у межах умов зазначеного договору, що свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов'язань.
Зокрема, позивачем перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 2 200 000,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями, а саме: №539 від 02.04.2025 на суму 400 000,00 грн (а.с. 28, том 1); №538 від 02.04.2025 на суму 350 000,00 грн (а.с. 28 на звороті, том 1); №536 від 02.04.2025 на суму 350 000,00 грн (а.с. 29, том 1); №535 від 02.04.2025 на суму 750 000,00 грн (а.с. 29 на звороті, том 1); №540 від 03.04.2025 на суму 350 000,00 грн (а.с. 27 на звороті, том 1).
При цьому, відповідач у встановлений договором строк не повернув отримані грошові кошти, доказів належного виконання зобов'язання господарському суду не надано, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність у відповідача заборгованості за договором.
Посилання відповідача на наявність між сторонами інших господарських правовідносин та зустрічних зобов'язань судом відхиляються, оскільки такі обставини не спростовують факту невиконання відповідачем грошового зобов'язання за договором про надання поворотної фінансової допомоги та не звільняють його від обов'язку належного виконання взятих на себе зобов'язань.
Так, оцінюючи доводи відповідача щодо наявності між сторонами правовідносин за договором про надання послуг технікою №22/04-1 від 22.04.2025, господарський суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт укладення між сторонами зазначеного договору, який регулює самостійні господарські правовідносини, відмінні від правовідносин, що виникли з договору про надання поворотної фінансової допомоги №02/04-ф від 02.04.2025, який є підставою спору у даній справі, а відтак сам по собі факт існування між сторонами іншого договору не свідчить про припинення, зміну або ненастання обов'язку відповідача щодо повернення грошових коштів за договором поворотної фінансової допомоги.
При цьому відповідач, обґрунтовуючи заперечення проти позову, посилається на сплату ним на користь позивача договором про надання послуг технікою №22/04-1 від 22.04.2025 послідовно частинами коштів в загальному розмірі 18 243 068,83 грн, з яких 15 468 975,26 грн, за його твердженням, було сплачено в якості попередньої оплати за послуги. Також посилається на дострокове припинення договірних відносин за договором про надання послуг технікою №22/04-1 від 22.04.2025 на підставі повідомлення №30/06-3 від 30.06.2025 (а.с. 65, том 1), пов'язуючи такі обставини з виникненням у позивача заборгованості перед позивачем в частині повернення передплати за ненадані послуги в сумі 15 468 975,26 грн та, як наслідок, можливістю припинення спірного зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Разом з тим, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів направлення вказаного повідомлення №30/06-3 від 30.06.2025 на адресу позивача та його отримання останнім, що є необхідною умовою для настання правових наслідків одностороннього правочину щодо припинення зобов'язання (за договором про надання послуг технікою №22/04-1 від 22.04.2025).
Більше того, матеріали справи свідчать про те, що після дати складення зазначеного повідомлення про припинення договірних відносин за договором про надання послуг технікою №22/04-1 від 22.04.2025 відповідач продовжував здійснювати платежі за вказаним договором, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою (а.с. 64, том 1), а також вимогою №10/09-01 від 10.09.2025, відповідно до якої відповідач, зокрема, вимагав від позивача повернути сплачені у липні 2025 року за договором №22/04-1 від 22.04.2025 грошові кошти у розмірі 2 479 000,00 грн. При цьому умовами укладеного договору передбачено післяплату наданих послуг (п. 2.4. договору - а.с. 54).
Вказане свідчить про фактичне продовження сторонами виконання зобов'язань за договором про надання послуг технікою №22/04-1 від 22.04.2025.
Така поведінка відповідача є внутрішньо суперечливою та свідчить про відсутність реального волевиявлення на припинення договору, а також спростовує доводи відповідача про фактичне припинення відповідних правовідносин.
Суд також враховує, що відповідно до принципу добросовісності учасників цивільних правовідносин (стаття 3 Цивільного кодексу України), сторона не може посилатися на обставини, які суперечать її попередній поведінці (venire contra factum proprium).
У даному випадку одночасне посилання відповідача на припинення договору та продовження його виконання - виключають можливість визнання таких доводів обґрунтованими.
Представник позивача в судовому засіданні стверджував про повне виконання позивачем зобов'язань перед відповідачем за договором про надання послуг технікою №22/04-1 від 22.04.2025, зазначав, що всі роботи були оплачені відповідачем за фактом їх надання (післяплатою), а також заперечував наявність будь якого боргу у позивача перед відповідачем за договором №22/04-1 від 22.04.2025.
З огляду на те, що матеріали справи містять докази сплати відповідачем на користь позивача грошових коштів у розмірі 2 479 000,00 грн 25 липня 2025 року, хоча відповідач стверджує, що договір був розірваний ним в односторонньому порядку повідомленням від 30.06.2025, то суд приходить до висновку, що доводи відповідача щодо припинення договору є недоведеними та суперечливими, а отже не можуть бути покладені в основу висновків суду, зокрема як підстава для виникнення безспірних зустрічних вимог та припинення спірного грошового зобов'язання шляхом зустрічного зарахування.
При цьому безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог.
Вказані обставини вже були предметом оцінки суду в межах даної справи при вирішенні питання щодо закриття провадження, за результатами чого відповідно до ухвали суду від 25.03.2025 господарський суд дійшов висновку про відсутність безспірності зустрічних вимог та неможливість їх зарахування.
Разом із цим, відповідач посилається на вчинення останнім одностороннього правочину про припинення зобов'язання зарахуванням, шляхом направлення позивачу заяви за вих. №2111/25-1 від 21.11.2025 (а.с. 107-111, 171 том 1), який позивачем у встановленому порядку не оскаржено.
Оцінюючи доводи відповідача щодо припинення спірного зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви про припинення зобов'язання зарахуванням за вих. №2111/25-1 від 21.11.2025, господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення зобов'язання, який допускається за наявності сукупності умов, зокрема: зустрічності вимог, їх однорідності, настання строку виконання та відсутності спору щодо змісту, умов виконання та розміру таких вимог.
При цьому, як встановлено судом, вимоги відповідача, які покладені ним в основу заяви про зарахування, виникають із правовідносин за договором про надання послуг технікою №22/04-1 від 22.04.2025 та є спірними між сторонами.
Крім того, доводи відповідача щодо припинення зазначеного договору, які покладені в основу виникнення відповідних вимог, є недоведеними та спростовуються матеріалами справи.
За таких обставин, вимоги відповідача не є безспірними у розумінні статті 601 Цивільного кодексу України, що виключає можливість їх зарахування.
При цьому суд враховує правову позицію, викладену у постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19, відповідно до якої безспірність вимог, що зараховуються, означає відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, при цьому така безспірність підлягає оцінці судом з урахуванням поданих доказів та доводів сторін, а не лише формального волевиявлення сторін.
У зазначеній постанові також наголошено, що умова безспірності стосується саме вимог, які заявляються до зарахування, і підлягає перевірці судом у кожному конкретному випадку.
З огляду на встановлені у даній справі обставини, зокрема спірність підстав виникнення відповідних вимог, відсутність належних доказів припинення договору про надання послуг технікою №22/04-1 від 22.04.2025, а також суперечливу поведінку відповідача, суд дійшов висновку про відсутність ознак безспірності вимог, що заявлені до зарахування.
Спірність таких вимог підтверджується як запереченнями позивача, так і відсутністю належних та допустимих доказів їх виникнення, розміру та строку виконання, що унеможливлює їх кваліфікацію як безспірних у розумінні статті 601 Цивільного кодексу України та виключає можливість припинення зобов'язання шляхом зарахування.
Господарський суд також зазначає, що сам по собі факт направлення відповідачем заяви про зарахування як одностороннього правочину не породжує правових наслідків припинення зобов'язання за відсутності передбачених законом умов для такого зарахування.
Відтак, заява про припинення зобов'язання зарахуванням за вих. №2111/25-1 від 21.11.2025 не призводить до припинення спірного грошового зобов'язання та не впливає на обов'язок відповідача повернути отримані за договором про надання поворотної фінансової допомоги кошти.
Разом з тим, посилання відповідача на те, що вказана заява про зарахування не була оскаржена позивачем, не є безумовною підставою для висновку про припинення спірного зобов'язання.
Суд враховує, що заява про зарахування є одностороннім правочином, однак правові наслідки такого правочину у вигляді припинення зобов'язання настають лише за умови дотримання вимог, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України.
Отже, при вирішенні даного спору суд перевіряє не лише факт вчинення відповідної заяви, а й наявність правових підстав для її застосування до спірних правовідносин.
Оскільки, як встановлено судом, вимоги відповідача, які заявлені до зарахування, є спірними, відсутні підстави вважати, що така заява призвела до припинення зобов'язання.
З огляду на встановлені обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором про надання поворотної фінансової допомоги №02/04-ф від 02.04.2025, натомість відповідач у встановлений договором строк отримані грошові кошти не повернув, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем.
Доводи відповідача щодо наявності підстав для припинення спірного зобов'язання, зокрема шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог не знайшли свого підтвердження, оскільки вимоги, заявлені відповідачем до зарахування, є спірними, а передбачені статтею 601 Цивільного кодексу України умови для припинення зобов'язання у такий спосіб відсутні.
Інші доводи відповідача не спростовують встановленого судом факту невиконання грошового зобов'язання та не звільняють його від обов'язку належного виконання договору.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню у заявленому розмірі.
Щодо вимог позивача про стягнення пені господарський суд зазначає, що відповідно до умов пункту 4.1. договору та положень статей 610, 611, 549 Цивільного кодексу України у разі порушення строків виконання грошового зобов'язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.
Оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, нарахування позивачем пені є правомірним.
Господарський суд перевіривши розрахунок пені (а.с. 3, том 1) за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості штрафних санкцій "Ліга. Закон" (https://ips.ligazakon.net/calculator/ff) дійшов висновку, що він є вірним.
Крім того суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
З наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, а не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Разом з цим, згідно з частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Реалізуючі свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.
З урахуванням викладеного, враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що сума пені у розмірі 216 745,21 зменшенню не підлягає.
Щодо вимог позивача про стягнення 824 789,00 грн як безпідставно набутих коштів суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, відповідно до умов договору №02/04-ф від 02.04.2025 погоджена сторонами сума поворотної фінансової допомоги становить 2 200 000,00 грн.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивачем перераховано на користь відповідача грошові кошти у загальному розмірі 3 024 789,00 грн, що перевищує визначену договором суму на 824 789,00 грн. Призначенням платежу у всіх платіжних інструкціях на загальну суму 3 024 789,00 грн зазначено: «надання поворотної фінансової допомоги згідно договору №02/04ф від 02.04.2025».
Доказів внесення змін до договору, укладення додаткових угод щодо збільшення суми поворотної фінансової допомоги або наявності іншої правової підстави для отримання відповідачем зазначених грошових коштів матеріали справи не містять.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереження майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Тобто, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Так, у постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 537/4259/15-ц викладено висновок, згідно з яким, якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона, яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України.
У даному випадку судом встановлено, що грошові кошти у розмірі 824 789,00 грн були перераховані позивачем відповідачу понад погоджену сторонами суму поворотної фінансової допомоги, а відтак не охоплюються умовами укладеного договору.
Таким чином, у відповідача відсутня правова підстава для набуття та утримання зазначених грошових коштів, що свідчить про наявність у нього обов'язку повернути такі кошти позивачу.
З огляду на встановлений судом факт перерахування позивачем грошових коштів понад погоджену договором суму, відсутність між сторонами правової підстави для їх отримання, а також недоведеність відповідачем правомірності набуття таких коштів, господарський суд дійшов висновку, що грошові кошти у розмірі 824 789,00 грн є безпідставно набутими у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім того, господарський суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття судового рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункту 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
За таких обставин, враховуючи встановлений судом факт належного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, наявність у відповідача невиконаного грошового зобов'язання, відсутність доказів його припинення або належного виконання, а також недоведеність обставин, на які відповідач посилається як на підставу звільнення від відповідальності, господарський суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
V. Висновки суду
Суди зобов'язані належно мотивувати свої рішення для забезпечення права сторін на справедливий розгляд та суспільного контролю за правосуддям. При цьому не вимагається відповідати на кожен аргумент сторін: достатньо викласти мотиви у межах конкретних обставин справи, з урахуванням характеру рішення.
Враховуючи встановлені обставини справи, досліджені докази у їх сукупності та надану їм правову оцінку, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі договору про надання поворотної фінансової допомоги №02/04-ф від 02.04.2025, який є чинним, не розірваним та обов'язковим для виконання сторонами.
Позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором, перерахувавши відповідачу грошові кошти у погодженому сторонами розмірі, що підтверджується матеріалами справи.
Водночас відповідач у встановлений договором строк грошові кошти не повернув, доказів належного виконання зобов'язання суду не надано, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем.
У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивач правомірно нарахував пеню відповідно до умов договору, підстав для зменшення якої судом не встановлено.
Доводи відповідача щодо наявності між сторонами інших господарських правовідносин та зустрічних зобов'язань, а також щодо застосування права притримання грошових коштів та зарахування зустрічних однорідних вимог, судом відхиляються як такі, що є спірними та не впливають на обов'язок відповідача виконати грошове зобов'язання за укладеним договором.
Разом з тим, судом встановлено, що частина грошових коштів у розмірі 824 789,00 грн була перерахована відповідачу понад погоджену сторонами суму поворотної фінансової допомоги.
Оскільки зазначені кошти не охоплюються умовами договору та доказів наявності правових підстав для їх отримання відповідачем матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що такі кошти є безпідставно набутими у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України та підлягають поверненню позивачу.
Позивач обрав належний спосіб захисту свого порушеного права відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на наявні в матеріалах докази, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 2 200 000,00 грн - поворотної фінансової допомоги, 216 745,21 грн - пені, 824 789,00 грн - безпідставно збережених грошових коштів.
Заходи забезпечення позову у даній справі судом не вживалися, підстави для здійснення судового контролю, передбаченого частиною 5 статті 345-1 Господарського процесуального кодексу України, - відсутні.
VІ. Судові витрати
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорцій розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73-79, 86, 91, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Релеванте" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Шевченка, будинок 37; ідентифікаційний код 43343598) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електро-Сантехнічно-Монтажно-Будівельна Компанія "Естм-Буд" (03040, місто Київ, вулиця Деміївська, будинок 43, офіс 42; ідентифікаційний код 33192357) 2 200 000,00 грн (два мільйони двісті тисяч гривень 00 копійок) - поворотної фінансової допомоги, 216 745,21 грн (двісті шістнадцять тисяч сімсот сорок п'ять гривень двадцять одну копійку) - пені, 824 789,00 грн (вісімсот двадцять чотири тисячі сімсот вісімдесят дев'ять гривень 00 копійок) - безпідставно збережених грошових коштів, 38898,41 грн (тридцять вісім тисяч вісімсот дев'яносто вісім гривень 41 копійка) - судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 27.04.2026
Суддя Т.В. Іванова