28.04.2026 м.Дніпро
Справа № 904/7489/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кошлі А.О. (доповідач), суддів: Демчини Т.Ю., Кучеренко О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Хацер Ксенії Михайлівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2026 по справі 904/7489/25 (суддя Євстигнеєва Н.М.)
за позовом Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України», м. Київ
до фізичної особи-підприємця Хацер Ксенії Михайлівни, м. Дніпро
про стягнення 306 263,75 грн
Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції:
Державна установа «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Хацер Ксенії Михайлівни (далі-відповідач, апелянт) штрафних санкцій у розмірі 306 263,75 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу № 111-К-25 від 02 травня 2025 року в частині повної та своєчасної поставки товару - капусти білоголової свіжої пізньостиглої першого сорту загальною кількістю 30 550,0 кг на суму 1 225 055,00 грн. Позивач зазначав, що станом на 31.05.2025 продавцем не було здійснено жодної поставки товару у строк, визначений умовами договору, у зв'язку з чим покупцем було достроково в односторонньому порядку розірвано договір з 09.06.2025 та нараховано штраф у розмірі 25% вартості непоставленого товару відповідно до п. 7.3 договору.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2026 позовні вимоги Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» до Фізичної особи-підприємця Хацер Ксенії Михайлівни про стягнення 306 263,75 грн задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Хацер Ксенії Михайлівни (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» (ідентифікаційний код 41220556; вул. Святошинська, буд. 27, м. Київ, 03115) штраф у розмірі 153 131,88 грн (сто п'ятдесят три тисячі сто тридцять одна гривня 88 копійок) та витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 3 675,17 грн (три тисячі шістсот сімдесят п'ять гривень 17 коп.). У решті позовних вимог відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що 02 травня 2025 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу № 111-К-25, за умовами якого продавець зобов'язався поставити покупцю капусту білоголову свіжу пізньостиглу першого сорту у кількості 30 550,0 кг за ціною 40,10 грн за кілограм на загальну суму 1 225 055,00 грн. Відповідно до п. 5.1 договору поставка мала бути здійснена у повному обсязі до 30 травня 2025 року включно. Суд встановив, що докази поставки товару у визначений договором строк в матеріалах справи відсутні, що свідчить про порушення відповідачем своїх зобов'язань. Суд визнав правомірним нарахування позивачем штрафу відповідно до п. 7.3 договору у розмірі 25% вартості непоставленого товару, що становить 306 263,75 грн, та підтвердив правильність розрахунку. Водночас, застосувавши положення ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням відсутності у справі доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення, одностороннього розірвання позивачем договору 09.06.2025, а також дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафу на 50%, з 306 263,75 грн до 153 131,88 грн.
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2026 у справі № 904/7489/25, Фізична особа-підприємець Хацер Ксенія Михайлівна подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції змінити, зменшивши розмір штрафу, що підлягає стягненню з ФОП Хацер К.М. на користь Державної установи «Генеральна дирекція ДКВС України» за Договором № 111-К-25 від 02.05.2025, до 61 252,75 грн (шістдесят однієї тисячі двохсот п'ятдесяти двох гривень 75 копійок), що становить 20% від заявленої позивачем суми. В іншій частині рішення апелянт просить залишити без змін.
Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Апелянт вважає, що судом першої інстанції було формально застосовано положення ст. 233 ГК України та зменшено розмір штрафу лише на 50%, при цьому залишкова сума стягнення у розмірі 153 131,88 грн залишається неспівмірною із наслідками порушення та суперечить правовій природі неустойки. Крім того, судом не встановлено негативних наслідків або збитків, понесених позивачем у зв'язку з невиконанням зобов'язання щодо поставки товару.
Апелянт зазначає, що відповідно до ст. 233 ГК України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Стягнення штрафних санкцій у такому розмірі є неспівмірним та суперечить принципам справедливості, добросовісності й розумності, оскільки перетворює неустойку з інструменту захисту прав на засіб неправомірного збагачення.
Апелянт звертає увагу на те, що позивач скористався правом на одностороннє розірвання договору вже 09.06.2025 (на 9-й день після порушення терміну постачання), що свідчить про оперативне припинення правовідносин, звільнення позивача від обов'язку приймати товар та наявність можливості негайно розпочати нову закупівлю у інших постачальників. При цьому позивач не навів жодного обґрунтування та не надав доказів погіршення свого майнового стану або виникнення реальних збитків внаслідок дій відповідачки. Нарахування штрафних санкцій у розмірі 25% від вартості товару за відсутності будь-якої шкоди державному бюджету, майну позивача та інших реальних негативних наслідків перетворює неустойку з інструменту захисту прав на засіб неправомірного збагачення.
На переконання скаржника, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було в повній мірі реалізовано принцип всебічного та об'єктивного розгляду справи, що призвело до визначення розміру штрафних санкцій без урахування всіх істотних обставин. Суд першої інстанції, застосувавши право на зменшення штрафу на 50%, обмежився констатацією цього факту, не навівши при цьому чітких критеріїв, за якими було визначено саме таке співвідношення. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем будь-яких збитків, а строк невиконання зобов'язання був незначним, зменшення штрафу лише на 50% не є достатньо мотивованим.
Апелянт додатково зазначає, що необхідність сплати такого значного розміру штрафних санкцій, враховуючи наявність у провадженні суду також інших подібних справ за позовом Державної установи «Генеральна дирекція ДКВС України» до відповідачки (справи № 904/7491/25, 904/7482/25, 904/7490/25, 904/7481/25, 904/7483/25), може призвести до неможливості продовження відповідачкою підприємницької діяльності та її припинення, а також необхідності продажу наявного в неї майна для погашення заборгованості, яка складається виключно зі штрафних санкцій.
Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу
Державна установа «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» 09.04.2026 подала відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти задоволення апеляційної скарги ФОП Хацер К.М., вважає її безпідставною та необґрунтованою, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на наступне:
Позивач зазначає, що відповідно до укладеного між сторонами Договору від 02.05.2025 № 111-К-25 ФОП Хацер К.М. зобов'язана була поставити капусту білоголову свіжу пізньостиглу першого сорту загальною кількістю 30 550,0 кг на суму 1 225 055,00 грн у строк до 30 травня 2025 року включно. Однак в порушення умов договору станом на 31.05.2025 продавцем не було здійснено жодної поставки товару. Позивач реалізував право на одностороннє розірвання договору виключно у зв'язку з допущеним апелянтом порушенням істотної умови - строку поставки товару. Апелянт фактично не приступив до виконання договору, не здійснив жодної поставки, не навів причин невиконання зобов'язань та не вжив заходів на усунення допущених порушень. При цьому апелянт не заперечує наявності порушення умов договору.
Позивач також зауважує, що сам по собі факт одностороннього розірвання договору не свідчить про відсутність негативних наслідків для позивача та не нівелює факту порушення апелянтом договірних зобов'язань. Розірвання договору було вимушеною реакцією на істотне порушення строків постачання і свідчить про вжиття позивачем розумних та добросовісних заходів, спрямованих на мінімізацію ризиків та забезпечення виконання покладених завдань щодо забезпечення харчування засуджених. Доводи апелянта про можливість «негайно розпочати нову закупівлю» є припущенням, не підтвердженим доказами, оскільки процедура нової закупівлі визначається Законом України «Про публічні закупівлі» та об'єктивно потребує часу.
Позивач звертає увагу, що наявність низки аналогічних справ підтверджує не випадковий чи одноразовий характер порушення, а усталену поведінку апелянта, який, укладаючи договори, не забезпечує їх належного виконання. Посилання на можливі негативні фінансові наслідки фактично зводяться до намагання уникнути відповідальності за власні порушення та перекласти ризики підприємницької діяльності на іншу сторону, що суперечить принципу обов'язковості договору.
Позивач зазначає, що розмір штрафних санкцій прямо передбачений умовами договору, який був добровільно укладений сторонами, і апелянт, погоджуючись із відповідними умовами, прийняв на себе ризик настання відповідальності. Твердження про відсутність збитків у позивача не впливає на правомірність нарахування неустойки, оскільки її стягнення не залежить від наявності чи розміру збитків та має самостійний характер як спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Доводи щодо порушення принципу справедливості є декларативними та не підтверджені доказами.
На переконання позивача, розмір штрафних санкцій відповідає принципам добросовісності, розумності та справедливості, оскільки не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, загальний розмір не перевищує ціни договору, санкції нараховані за реальне порушення, а майновий стан апелянта дозволяє їх сплатити. Апелянт, всупереч вимогам ст. 74 ГПК України, не довів обставин, які б свідчили про вжиття ним належних заходів для виконання умов договору, що свідчить про наявність його вини та виключає підстави для зменшення штрафних санкцій.
Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Демчина Т.Ю., Кучеренко О.І.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Хацер Ксенії Михайлівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2026 по справі 904/7489/25. Витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області справу 904/7489/25. Розгляд справи вирішено здійснювати у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
06.04.2026 справа №904/7489/25 надійшла до Центрального апеляційного господарського суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку
02 травня 2025 року між Державною установою «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» (покупець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Хацер Ксенією Михайлівною (продавець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу №111-К-25 (а.с. 7-12).
За умовами пункту 1.1 договору продавець зобов'язується продати і відвантажити ДК 021:2015:03220000-9 Овочі, фрукти та горіхи (капуста білоголова свіжа пізньостигла першого сорту) (далі - товар) в обсязі, за адресами Територіальних уповноважених представників покупця та у терміни (строки), визначені у рознарядці (додаток 1 до цього договору), а покупець - забезпечити приймання та оплату товару за цінами, згідно з умовами цього договору: капуста білоголова свіжа пізньостигла першого сорту, у кількості 30 550,0кг, за ціною 40,10 грн, загальною вартістю 1 225 055,00 грн.
Обсяг закупівлі товару може бути зменшений залежно від фінансування бюджетних видатків (п. 1.2 договору).
Продавець повинен поставити покупцю товар, що є харчовим продуктом, безпечність та якість якого відповідає вимогам законодавства про безпечність та якість харчових продуктів, а також ДСТУ 7037:2009 (для капусти білоголової свіжої пізньостиглої першого сорту), умовам цього договору і підтверджена документами, що підтверджують безпечність та якість товару (оригінал або копія, завірена печаткою продавця), відповідно до чинного законодавства (роз'яснення щодо документів, які підтверджують безпечність та якість товару, визначені у додатку 2 до цього договору) (п. 2.1 договору).
Згідно пункту 3.1 договору ціна цього договору становить 1 225 055,00 грн (один мільйон двісті двадцять п'ять тисяч п'ятдесят п'ять грн 00 коп.), у тому числі обов'язкові податки та збори. Ціна договору включає в себе вартість самого товару, його упаковки, маркування, доставки на умовах договору, передачі, усі податки та збори, що сплачуються або мають бути сплачені щодо поставки товару.
Ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін. Збільшення ціни на товар не допускається (п. 3.2, 3.3 договору).
Розрахунок за цим договором проводиться шляхом оплати товару покупцем за фактом поставки товару протягом 90 (дев'яноста) календарних днів з дати отримання товару на склад Територіального уповноваженого представника покупця у міру надходження бюджетних коштів на підставі рахунків-фактур продавця, належним чином оформлених накладних, актів приймання та підтвердження якості товару відповідно до Протоколу випробувань продукції (п. 4.1 договору).
Згідно пункту 4.3 договору датою отримання товару є дата, зазначена в накладній, з урахуванням вимог пункту 2.5. договору.
Поставка товару здійснюється окремими партіями в обсязі, за адресами Територіальних уповноважених представників покупця та у терміни (строки), визначені у рознарядці (додаток 1 до цього договору), продавець повинен здійснити поставку товару у повному обсязі до 30 травня 2025 року включно. Після закінчення строку дії договору, який визначений пунктом 10.1 договору, покупець не приймає товар. Оплата за такий товар не здійснюється (п. 5.1 договору).
Продавець здійснює поставку товару на умовах DDР (згідно Інкотермс 2010) за адресами, що вказані у рознарядці (додаток 1 до цього договору). За погодженням між сторонами обсяги та адреси поставки можуть бути змінені (п. 5.2, 5.3 договору).
Моментом поставки товару визначається момент передачі товару від представника продавця Територіальному уповноваженому представнику покупця (п. 5.6 договору).
Згідно пункту 6.1 договору покупець зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі сплачувати за товар, що постачається, згідно з умовами цього договору; організувати приймання товару відповідно до розділів 2 та 5 цього договору, у тому числі надати право (уповноважити) Територіальним уповноваженим представникам покупця на приймання товару.
Покупець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір у разі, якщо станом на 31 травня 2025 року поставлено менше 50 % загального обсягу закупівлі, повідомивши про це продавця не менше ніж за 3 (три) календарних дні до розірвання договору. При цьому, у разі дострокового в односторонньому порядку розірвання покупцем договору, продавець не звільняється від відповідальності, визначеної розділом 7 договору (п. 6.4.2 договору).
Згідно пункту 6.3 договору продавець зобов'язаний: забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим розділом 2 цього договору; забезпечити своєчасну поставку товару у відповідному обсязі за адресами згідно з рознарядкою (додаток 1 до цього договору); забезпечити надання на оплату документів, оформлених належним чином, протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати отримання товару; нести всі ризики втрати чи пошкодження товару до моменту здійснення його поставки.
В пункті 7.1 договору сторони визначили, що:
- поставкою товару вважається, що продавець поставив покупцю в обумовлений в договорі (рознарядці (додаток 1 до цього договору)) термін (строк) товар, в обсязі та за цінами, що передбачено умовами цього договору;
- недопоставкою товару вважається непоставка продавцем загального обсягу товару або його частини, який визначено цим договором, під час строку дії договору або у випадку розірвання договору з підстав, визначених пунктом 6.2.4 договору, або відмову продавця здійснити поставку товару;
- порушенням строків поставки товару є поставка продавцем частини або повної партії товару з порушенням термінів (строків), визначених в договорі.
У випадку порушення термінів (строків) поставки товару відповідно до умов договору (у тому числі термінів (строків) заміни неякісного товару), зазначених у пунктах 2.4, 5.1, 5.8, 5.12 цього договору, продавець сплачує покупцю пеню, яка обраховується із вартості непоставленого в строк товару в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день затримки, а у разі прострочення понад 7 (сім) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 10% вартості непоставленого в строк товару (п. 7.2 договору).
У випадку недопоставки товару в обсязі, передбаченому договором, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 25% вартості непоставленого товару (п. 7.3 договору).
Сплата штрафних санкцій за порушення умов договору, а також відшкодування збитків не звільняють сторону, що порушила умови договору, від виконання зобов'язань за цим договором (п. 7.6 договору).
Відповідно до пункту 10.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30 червня 2025 року включно, а в частині здійснення оплати за поставлений товар - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.
Матеріали справи не містять доказів того, що спірний договір визнавався недійсним у судовому порядку.
В додатку 1 до договору №111-К-25 від 02.05.2025 «Рознарядка на поставку капусти білоголової свіжої пізньостиглої першого сорту Територіальним уповноваженим представникам покупця» зазначено: Територіальні уповноважені представники покупця, кількість виділених кілограмів, адреси, а також термін (строк) поставки товару з 02.05.2025 по 30.05.2025 (а.с. 13).
В додатку 2 до договору №111-К-25 від 02.05.2025 зазначено «Роз'яснення щодо документів, які підтверджують безпечність та якість товару» (а.с. 13 на звороті).
Позивач зазначає, що в порушення умов договору відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару не виконав.
У зв'язку з чим, керуючись п. 6.2.4 договору та положеннями ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, покупцем було направлено продавцю повідомлення за вих. № ГД ДКВС-2298/3 ГД/2025 від 05.06.2025 про розірвання договору від 02.05.2025 №111-К-25 та повідомлено, що дострокове розірвання договору в односторонньому порядку не звільняє ФОП Хацер К.М. від відповідальності, визначеної розділом 7 договору (а.с. 14).
У червні 2025 року позивач звернувся до відповідача з претензією за вих. № ГД ДКВС-2386/3 ГД/2025 від 11.06.2025, в якій повідомлено, що договір достроково розірваний з 09.06.2025, а також відповідно до п 7.3 договору нараховано штраф у розмірі 306 263,75грн. який необхідно сплатити у строк до 27.06.2025 (а.с. 15).
У вересні 2025 року позивач повторно звернувся до відповідача з претензією за вих. № ГД ДКВС-3668/3 ГД/2025 від 15.09.2025 (а.с. 17).
Позивач просить стягнути з відповідача суму штрафних санкцій у розмірі 306 263,75грн, що і є причиною виникнення спору.
Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статті 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом першої інстанції та свідчить з матеріалів справи, відповідно до пункту 5.1 договору продавець повинен здійснити поставку товару у повному обсязі до 30 травня 2025 року включно, відповідно до рознарядки термін поставки товару з 02.02.2025 по 30.05.2025.
Докази поставки товару у визначений договором строк в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Частинами 1, 2 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України (тут і далі чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин) за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.
Положеннями ч.ч. 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України)
Частиною 4 ст. 231 цього ж кодексу передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 7.3 договору сторонами погоджено, що у випадку недопоставки товару в обсязі, передбаченому договором, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 25% вартості непоставленого товару.
У зв'язку з порушенням відповідачем обов'язку щодо поставки товару позивач нарахував та заявив до стягнення штраф у сумі 306 263,75 грн, що становить 25% вартості непоставленого товару.
Перевіривши розрахунок штрафу, наведений у позовній заяві, місцевий господарський суд дійшов висновку про його відповідність обставинам справи та наявність підстав для його стягнення.
Відповідачем не заперечується наявність заборгованості та факт порушення ним договірних зобов'язань.
Разом із тим відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню з фізичної особи-підприємця Хацер Ксенії Михайлівни на користь Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» за Договором № 111-К-25 від 02.05.2025, до 20 відсотків від суми, заявленої позивачем.
В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач послався на те, що заявлений до стягнення розмір штрафних санкцій є надмірним та неспівмірним із наслідками порушення зобов'язання.
Зокрема, відповідач зазначив, що предметом договору було постачання овочів (капусти білоголової), а непоставка товару за одним договором об'єктивно не могла призвести до істотних негативних наслідків, у тому числі до порушення норм харчування утримуваних осіб. При цьому, за твердженням відповідача, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження настання реальних збитків або інших негативних наслідків майнового чи немайнового характеру.
Крім того, відповідач вказав, що позивач скористався правом на одностороннє розірвання договору та мав можливість оперативно забезпечити закупівлю товару в інших постачальників.
З огляду на наведене відповідач вважав заявлений до стягнення розмір штрафу таким, що не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності.
Щодо зменшення судом першої інстанції розміру штрафу, колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Такі ж правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі №922/3436/20.
Колегія суддів звертає увагу, що у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати, зокрема, наявність істотного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром завданих збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є відповідний випадок винятковим.
Така оцінка здійснюється з урахуванням інтересів сторін, що заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причин його невиконання або неналежного виконання, тривалості прострочення, співмірності розміру пені наслідкам порушення, а також поведінки боржника, зокрема щодо вжиття заходів до усунення порушення та його наслідків.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що визначення конкретного розміру, на який підлягають зменшенню штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду.
Водночас, реалізуючи такі повноваження відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України, суд повинен керуватися загальними засадами цивільного законодавства, передбаченими статтею 3 цього Кодексу, зокрема принципами справедливості, добросовісності та розумності, забезпечуючи баланс інтересів сторін.
При цьому з урахуванням вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд має дослідити всі обставини справи, що мають юридичне значення, зокрема: ступінь вини боржника, його дії, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь фактичного виконання зобов'язання, майновий стан сторін, а також інші їх інтереси, включаючи поведінку кредитора.
Водночас, з огляду на компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, суд не повинен допускати фактичного звільнення боржника від сплати штрафних санкцій без наявності належних правових підстав.
Колегія суддів також враховує, що положення статті 551 Цивільного кодексу України щодо можливості зменшення розміру штрафних санкцій мають усталений характер у правозастосовній практиці, що підтверджується послідовною та сталою практикою Верховного Суду.
Зокрема, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (такий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі N 911/2269/22, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі N 911/952/22).
При цьому, колегія суддів відзначає, зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2024 року у справі № 910/14524/22).
Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (подібний висновок міститься і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013).
При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд також повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.08.2024 у справі №910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23 та від 24.09.2024 у справі № 915/1037/23 у подібних правовідносинах.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора
Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. При цьому визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Колегія суддів зазначає, що спір у цій справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині поставки погодженого сторонами товару.
Оцінюючи розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції враховує, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів настання для позивача негативних наслідків чи завдання йому збитків унаслідок порушення відповідачем зобов'язання.
Водночас, з огляду на правову природу неустойки та її стимулюючу функцію щодо належного виконання договірних зобов'язань, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу до 50% та не вбачає підстав для зміни такого висновку.
При цьому суд апеляційної інстанції бере до уваги, що позивачем не доведено розміру завданих збитків, а також враховує характер допущеного порушення, відсутність доказів умисності дій відповідача, які призвели до прострочення виконання зобов'язання.
Крім того, колегія суддів враховує, що сторони у справі є суб'єктами господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність на власний ризик. Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво є самостійною, ініціативною, систематичною діяльністю, що здійснюється на власний ризик з метою одержання прибутку, а відтак передбачає покладення на суб'єкта господарювання тягаря можливих несприятливих наслідків такої діяльності.
Проаналізувавши встановлені у справі фактичні обставини з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд апеляційної інстанції не встановив ознак недобросовісної поведінки відповідача у спірних правовідносинах.
Матеріали справи також не містять доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану позивача, ускладнення його господарської діяльності чи завдання йому збитків саме внаслідок порушення відповідачем умов договору.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів також враховує, що можливість стягнення кредитором надмірних сум неустойки спотворює її правову природу, оскільки із засобу стимулювання належного виконання зобов'язання вона перетворюється на непропорційний тягар для боржника та джерело невиправданого збагачення кредитора. Такий правовий висновок неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема у постанові від 17.10.2023 у справі № 913/162/22.
Оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням та забезпечивши розумний баланс інтересів сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій на 50%, у зв'язку з чим до стягнення підлягає 153 131,88 грн.
Отже, суд першої інстанції, діючи з урахуванням принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, правомірно зменшив розмір неустойки до розумного рівня.
Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, зазначених висновків не спростовують. Скаржником не надано належних і допустимих доказів у розумінні статей 75, 76 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження своєї правової позиції.
У справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р.» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не підтверджуються матеріалами справи, не спростовують встановлених обставин та не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим не підлягають врахуванню судом апеляційної інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2026 у справі №904/7489/25 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Хацер Ксенії Михайлівни задоволенню не підлягає.
Вирішення питання щодо розподілу судових витрат
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 5 512,76 грн покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Хацер Ксенії Михайлівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2026 по справі 904/7489/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2026 по справі 904/7489/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя А.О. Кошля
Суддя Т.Ю. Демчина
Суддя О.І. Кучеренко