23 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/311/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Желіка М.Б.
секретар судового засідання Хом'як Х.А.
розглянув апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дутка Євгенія Володимировича
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.10.2025 (повне рішення складено 27.11.2025, суддя Л.І. Пригара)
у справі № 907/311/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Моекотаксі Буковина», м. Чернівці Чернівецької області
до відповідача Фізичної особи-підприємця Дутка Євгенія Володимировича, м. Ужгород Закарпатської області
про стягнення грошових коштів у розмірі 841 692 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог)
За участю представників:
від позивача - Сочка В.І., Пазина Р.О.
від відповідача - Вовканич С.М. (в режимі відеоконференцзв'язку)
Господарський суд Закарпатської області в рішенні від 27.10.2025 у справі № 907/311/25 ухвалив позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Моекотаксі Буковина» задоволити повністю, стягнути з Фізичної особи-підприємця Дутка Євгенія Володимировича 841 692 грн, а також 10 100,30 грн судового збору.
Не погодившись із ухваленим рішенням місцевого господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.10.2025 у справі скасувати повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 15.12.2025, склад колегії з розгляду справи № 907/311/25 визначено: головуюча суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Желік М.Б.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Дутка Євгенія Володимировича, поданою на рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.10.2025 у цій справі.
05.01.2026 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 907/311/25.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що обов'язок доведення наявності правової підстави для отримання коштів покладається на сторону, яка ці кошти отримала, тобто на відповідача. У ході розгляду справи відповідач не надав належних і допустимих доказів існування між сторонами договірних відносин, правочину або іншого юридичного факту, який би підтверджував правомірність набуття ним спірних грошових коштів. Натомість позивач підтвердив факт перерахування коштів на рахунок відповідача та вказав, що такі платежі здійснювалися без укладеного договору чи іншої визначеної законом підстави. Оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності за стандартом переваги більш вірогідних доказів, суд дійшов висновку, що версія позивача є більш обґрунтованою та підтвердженою матеріалами справи. Відсутність договірних правовідносин між сторонами та ненадання відповідачем доказів правомірного набуття коштів свідчить про те, що отримані ним кошти не мали належної правової підстави. За таких обставин суд визнав, що має місце безпідставне збереження відповідачем грошових коштів за рахунок позивача, що відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України породжує обов'язок їх повернення.
Відповідач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду та оскаржив його в апеляційному порядку. Зокрема зазначив, що:
- суд першої інстанції помилково визначив розмір безпідставно збережених коштів у сумі 841 692 грн. Фактичні банківські операції між сторонами свідчать про інший баланс розрахунків, зокрема про наявність взаємних перерахувань коштів, у тому числі повернень, які судом були враховані неповно або неправильно, що призвело до арифметично та юридично необґрунтованого висновку про суму боргу;
- місцевий суд не надав належної правової оцінки всім поданим доказам у їх сукупності, зокрема банківським випискам і платіжним інструкціям, а також факту вже здійсненого повернення значної частини коштів, які підтверджують взаємний характер розрахунків між сторонами, що призвело до невірного тлумачення фактичного руху коштів;
- до спірних правовідносин помилково застосовано положення про безпідставне збагачення, оскільки не враховано фактичний характер взаємодії сторін та наявність між ними системи фінансових розрахунків. За наявності взаємних платежів і відсутності належно дослідженої підстави їх здійснення, висновок про повну відсутність правової підстави є передчасним і таким, що не відповідає умовам застосування ст. 1212 ЦК України.
Скориставшись своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, ТзОВ «Моекотаксі Буковина» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається, зокрема, на таке:
- позивач здійснив переказ грошових коштів на рахунок відповідача на підставі платіжних доручень із призначенням платежу: «Оплата за послуги зг. договору без ПДВ». Водночас, у матеріалах справи відсутні докази існування між сторонами будь-яких договірних відносин, що підтверджують правомірність таких платежів. Це свідчить про відсутність юридичної підстави для набуття відповідачем спірних коштів;
- з матеріалів справи вбачається, що між сторонами здійснювалися взаємні перекази коштів, у тому числі з призначенням «повернення помилково сплачених коштів». Враховуючи всі підтверджені банківські операції, різниця між перерахованими та повернутими коштами становить 841 692 грн, що й визначено позивачем як предмет позову;
- у зв'язку з відсутністю договірної або іншої правової підстави набуття коштів, спірні правовідносини обґрунтовано кваліфіковані як зобов'язання з безпідставного збагачення. Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа зобов'язана повернути майно, набуте або збережене без достатньої правової підстави. Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Процесуальний хід розгляду апеляційної скарги відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї, судова колегія встановила такі обставини:
Як вбачається з наявної в матеріалах справи фільтрованої виписки з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Моекотаксі Буковина» (позивач), останнім на підставі платіжних інструкцій № 521, № 522, № 523, № 524, № 525 від 11.10.2022 та платіжних доручень № 526, № 527, № 528, № 529, № 530, № 531, № 532, № 533 від 12.10.2022 було перераховано на рахунок Фізичної особи-підприємця Дутка Євгенія Володимировича (відповідач) грошові кошти у загальній сумі 1 000 000,00 грн із призначенням платежу «Оплата за послуги зг. договору без ПДВ».
Листом-вимогою № 1/11/02/25 від 11.02.2025 ТзОВ «Моекотаксі Буковина» звернулось до Фізичної особи-підприємця Дутка Євгенія Володимировича із вимогою про повернення грошових коштів у сумі 67 269 грн, сплачених на його рахунок згідно платіжної інструкції № 525 від 11.10.2022, встановивши строк для їх повернення до 19.02.2025.
У той же день, 11.02.2025, позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу № 2/11/02/25, відповідно до змісту якого просив повернути грошові кошти у сумі 83 335 грн, перераховані на рахунок відповідача згідно платіжної інструкції № 524 від 11.10.2022, також із визначенням строку їх повернення до 19.02.2025.
Крім того, відповідно до листа-вимоги від 12.03.2025, ТзОВ «Моекотаксі Буковина» звернулось до ФОП Дутка Є.В. з вимогою про повернення на його рахунок грошових коштів у розмірі 204 996 грн, які, за твердженням позивача, були перераховані згідно платіжних інструкцій № 533 від 12.10.2022, а також № 521, № 522, № 523 від 11.10.2022.
Надалі, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Моекотаксі Буковина» (первісним кредитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «А.М.В.-Карпати» (новим кредитором) було укладено договір про відступлення права вимоги № 14102-25 від 14.02.2025, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги до Фізичної особи-підприємця Дутка Євгенія Володимировича щодо повернення грошових коштів, перерахованих на підставі платіжних інструкцій № 524 від 11.10.2022 у сумі 83 335 грн та № 525 від 11.10.2022 у сумі 67 269 грн.
Разом з тим, як вбачається з тієї ж фільтрованої виписки з рахунку позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю «Моекотаксі Буковина» на підставі платіжних інструкцій № 534, № 535, № 536, № 537, № 538, № 539, № 540, № 541, № 542 від 12.10.2022 було перераховано на рахунок Фізичної особи-підприємця Дутка Євгенія Володимировича грошові кошти у загальній сумі 1 000 000,00 грн із призначенням платежу «Повернення помилково сплачених коштів».
У свою чергу, Фізичною особою-підприємцем Дутком Євгенієм Володимировичем на підставі платіжних інструкцій № 1463, № 1464, № 1465, № 1466, № 1467, № 1468, № 1469, № 1470, № 1471 від 12.10.2022 та платіжної інструкції № 1482 від 14.10.2022 було здійснено повернення на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Моекотаксі Буковина» грошових коштів у загальній сумі 1 007 704,00 грн з призначенням платежу «Повернення помилково сплачених коштів».
Таким чином, різниця між сумою грошових коштів, перерахованих позивачем на рахунок відповідача із призначенням платежу «Оплата за послуги зг. договору без ПДВ» та сумою коштів, повернутих відповідачем позивачу, становить 841 692,00 грн.
Позивач зазначає, що вказані грошові кошти були перераховані без достатньої правової підстави, оскільки на момент здійснення відповідних перерахувань між сторонами були відсутні будь-які договірні відносини, на виконання яких могли бути здійснені такі платежі.
Неповернення відповідачем грошових коштів у сумі 841 692,00 грн, на думку позивача, свідчить про безпідставне збереження відповідачем відповідних коштів, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовною вимогою про їх стягнення в примусовому порядку на підставі ст. 1212 ЦК України, як безпідставно набутого майна.
Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків:
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Згідно із ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень ч.1 ст.1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Суть кондикційного зобов'язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов'язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (ст.1213 ЦК України), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.
Конструкція ст.1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі. Отже, норми ст.1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань.
Верховний Суд у постанові від 22.10.2024 у справі № 911/2871/23 зазначив, зокрема, що відповідно до ч.1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 922/3289/21 та від 29.01.2025 у справі № 910/715/24).
Позивач, обґрунтовуючи заявлені ним вимоги у даній справі, посилається на безпідставність здійсненого ним перерахування коштів на рахунок відповідача та, відповідно, на безпідставне збереження відповідачем грошових коштів у неповернутій їх частині у сумі 841 692,00 грн, оскільки на момент їх перерахування між сторонами не існувало жодних договірних правовідносин, на виконання яких такі кошти могли б бути сплачені, а тому вважає, що вони підлягають поверненню на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.
Слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами будь-яких господарських договорів або інших правочинів, які б визначали підстави, зміст та умови здійснення спірних перерахувань коштів. Позивач факт існування таких правочинів заперечує, а відповідач, у свою чергу, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності між сторонами договірних правовідносин чи інших зобов'язань, у межах яких могло б здійснюватися перерахування спірних сум.
Посилання відповідача на зазначення у платіжних документах призначення платежу не може саме по собі свідчити про існування між сторонами договірних відносин або підтверджувати факт укладення правочину, оскільки призначення платежу визначається стороною, яка здійснює перерахування коштів, та не є доказом погодження істотних умов договору в розумінні цивільного законодавства.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що матеріалами справи не підтверджено існування між сторонами зобов'язальних (договірних) правовідносин, які б могли становити правову підставу набуття відповідачем спірних грошових коштів.
Відповідно, відповідач не довів наявності у нього правової підстави для утримання коштів у сумі 841 692,00 грн, а судом такої підстави не встановлено.
Верховний Суд ненодноразово наголошував на необхідності застосування судами категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування "вірогідність доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач (постанови від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
У рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналізуючи твердження та подані позивачем на їх підтвердження докази, з врахуванням принципу змагальності та стандарту доказування у вигляді переваги більш вірогідних доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірні грошові кошти набуті та збережені відповідачем без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим наявні правові підстави для їх повернення відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України.
Таким чином, оскільки судом встановлено відсутність між сторонами договору або іншого правочину, який би регулював спірні правовідносини та міг слугувати правовою підставою для отримання відповідачем коштів, права позивача підлягають захисту шляхом їх відновлення у спосіб, передбачений главою 83 Цивільного кодексу України.
З врахуванням викладеного, в цьому випадку має місце безпідставне збереження відповідачем грошових коштів за рахунок позивача, яке не може бути усунуте іншими, спеціальними способами захисту, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є своєчасне вирішення спорів, а дотримання розумних строків розгляду справи є однією з основних засад судочинства незалежно від форми її розгляду.
Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження визначається з огляду на обставини справи з урахуванням, зокрема, її складності, поведінки учасників процесу та органів державної влади, а також значення предмета спору для заявника (рішення у справах «Савенкова проти України», «Папазова та інші проти України»).
Розумність строків залежить від об'єктивної необхідності для вчинення процесуальних дій і прийняття рішень із врахуванням зазначених критеріїв.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення судового захисту.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом повно і всебічно досліджено обставини справи, надано оцінку доказам у їх сукупності та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених обставин і не містять належного обґрунтування підстав, передбачених процесуальним законом, для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.
Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
В задоволенні вимог апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Дутка Євгенія Володимировича відмовити.
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.10.2025 у справі № 907/311/25 залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню.
Справу повернути в Господарський суд Закарпатської області.
Повний текст постанови складено 28.04.2026.
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік