16 квітня 2026 року Справа № 926/2853-Б/24(926/126/26)
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів КРАВЧУК Н.М.
СКРИПЧУК О.С.
за участю секретаря судового засідання - Ярина ТЕЛИНЬКО
представники сторін не з'явилися.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мінчевої Яни Юріївни (вх.ЗАГС №01- 05/781/26 від 17.03.2026)
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.03.2026 ( повне рішення - 03.03.2026, суддя Дутка В.В.)
у справі № 926/2853-б/24 (926/126/26)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Груп", м.Чернівці
до Фізичної особи-підприємця Мінчевої Яни Юріївни, м. Ізмаїл Одеської області
про стягнення заборгованості в сумі 18 312,50 грн
в межах справи № 926/2853-б/24
за заявою ініціюючого кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Ніко-Тайс", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Груп", м. Чернівці
про визнання банкрутом
Суть спору.
В провадженні Господарського суду Чернівецької області перебуває справа №926/2853-б/24 про банкрутство ТОВ «Роско Груп».
Постановою суду від 07.05.2025 припинено процедуру розпорядження майном боржника, визнано ТОВ «Роско Груп» банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Кочин Н.В
12.01.2026 ТОВ «Роско Груп» в особі ліквідатора Кочин Н.В. звернулося з позовом до господарського суду Чернівецької області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Мінчевої Яни Юріївни заборгованості в сумі 18 312,50 грн як безпідставно набутого майна (грошових коштів) в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).
Господарський суд Чернівецької області рішенням від 02.03.2026 позов задовольнив. Стягнув з ФОП Мінчевої Я.Ю. на користь ТОВ «Роско Груп» 18 312,50 грн безпідставно отриманих коштів та 2 662,40 грн судового збору.
Рішення суду мотивоване тим, що перерахування позивачем коштів на рахунок відповідачки в сумі 18 312,50 грн, як оплата за будівельні матеріали, відбулось поза межами договору, то такі кошти утримуються відповідачем без достатньої правової підстави, в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідачка без достатньої правової підстави набув та утримує грошові кошти позивача в сумі 18 312,50 грн, оскільки між сторонами відсутній належним чином укладений цивільно-правовий договір, докази поставки будівельних матеріалів відповідачкою не подані, а тому такі кошти підлягають поверненню як безпідставно набуті відповідно до ст. 1212 ЦК України.
При цьому, суд залишив без розгляду клопотання відповідачки про долучення електронних доказів до матеріалів справи, оскільки дійшов висновку про пропуску нею строку на подання таких доказів.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
Відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.03.2026 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги покликається на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, дійшов висновку про відсутність у матеріалах справи доказів укладення між сторонами договору , а також зазначив, що перерахування коштів у сумі 18 312,50 грн як оплати за будівельні матеріали здійснено поза межами договірних відносин, однак такі висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені без врахування усіх доказів.
Зокрема, вказує на те, що у матеріалах справи наявна банківська виписка, яка підтверджує перерахування коштів із чітким зазначенням призначення платежу: «за будівельні матеріали по рахунку № 716 від 15.10.2018». Вказаний документ прямо свідчить про існування господарських відносин між сторонами та є належним і допустимим доказом на підтвердження факту їх виникнення. Незважаючи на це, суд першої інстанції безпідставно не надав належної оцінки зазначеному доказу та дійшов необґрунтованого висновку про відсутність доказів господарської угоди між сторонами.
Водночас скаржник подав клопотання про поновлення строку на подання нових доказів, в якому зазначив, що 25.02.2026 після вступного слова представника відповідача, дослідження наявних у справі доказів та завершення з'ясування обставин, суд одразу перейшов до стадії ухвалення рішення, оголосивши перерву до 02.03.2026.
27.02.2026 представник відповідачки через систему «Електронний суд» подав клопотання про повернення до стадії з'ясування обставин справи, долучення електронних доказів до матеріалів справи та їх подальше дослідження судом.
У такому клопотанні було наведено обґрунтування неможливості подання відповідних доказів раніше з причин, що незалежали від відповідачки. Зокрема, зазначено, що з моменту виникнення спірних правовідносин минуло сім років, а електронні докази, які підтверджують реальність господарських відносин між ФОП Мінчевою Я.Ю. та ТОВ «Роско Груп», зберігалися на ноутбуці, який перебував і досі перебуває у користуванні колишнього чоловіка відповідачки. Через неприязні стосунки з ним (що підтверджується, зокрема, копією ухвали суду про закриття кримінального провадження за ст. 125 КК України, доданою до клопотання про звільнення від сплати судового збору), відповідачка не мала ні фізичної, ні фактичної можливості своєчасно отримати доступ до цих доказів та подати їх до суду.
Розглянувши клопотання апелянта про поновлення строку на подання доказів, колегія суддів зазначає таке.
За змістом ст. 165 ГПК України відповідач зобов'язаний подати всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, разом із відзивом.
За змістом ч. 3, 8 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
В ч. 2, 3 ст. 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до правового висновку щодо застосування ст. 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (відповідача).
Скаржниця подавала відповідні докази до суду першої інстанції, однак суд залишив клопотання про їх долучення без розгляду, визнавши причини пропуску строку на їх подання неповажними. Водночас суд не врахував, що неможливість своєчасного подання цих доказів була зумовлена об'єктивними, а не суб'єктивними обставинами. Зокрема, це було пов'язано зі складними стосунками з особою (колишнім чоловіком), у фактичному володінні якої перебували зазначені докази.
Оскільки, неподання відповідачем відповідних доказів до суду першої інстанції зумовлене об'єктивними причинами, які не залежали від її волі, а отже, відповідає критеріям виняткового випадку у розумінні ст. 80 та ст. 269 ГПК України та правовим висновкам Верховного Суду.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає клопотання апелянта про поновлення строку на подання доказів обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, а подані до суду першої інстанції докази такими, що підлягають прийняттю та дослідженню судом апеляційної інстанції.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Вважає, що оскаржуване рішення суду є законним, обґрунтованим та ухваленим із дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Позивач зазначає, що відповідач безпідставно набув та зберіг грошові кошти у сумі 18 312,50 грн, оскільки між сторонами відсутні належним чином оформлені договірні правовідносини.
Крім того, позивач зазначає, що ліквідатор у межах ліквідаційної процедури звертався до відповідача з письмовою вимогою про надання підтвердних документів або повернення грошових коштів, однак така вимога залишена без задоволення. Відповідач, у свою чергу, не довів правомірності набуття коштів, не скористався процесуальними правами щодо подання належних доказів та не спростував доводів позивача.
За таких обставин, на переконання позивача, суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення ст. 1212 ЦК України, дійшов правильного висновку про безпідставність набуття відповідачем грошових коштів та правомірно задовольнив позовні вимоги в повному обсязі
Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, сторонами подано не було.
16.04.2026 в судове засідання представники сторін не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується довідками про доставку електронних листів до електронних кабінетів сторін у підсистемі «Електронний суд».
Водночас арбітражна керуюча Кочин Н.В. подала клопотання про проведення судового засідання за її відсутності.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги зазначене, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників сторін.
Фактичні обставини справи та оцінка суду.
Судом першої інстанції встановлено, що під час виконання обов'язків ліквідатора по справі про банкрутство ТОВ «Роско Груп» Кочин Н.В. стало відомо, що розмір дебіторської та кредиторської заборгованостей товариства збільшився протягом останніх років.
На переконання ліквідатора, товариство направляло отримані від реалізації товарів та наявні кошти на безпідставне перерахування на користь різного роду одержувачів, при цьому, не розраховувалось зі своїми постачальниками, а також не здійснювало виконання існуючих грошових зобов'язань.
За результатами вжитих ліквідаторкою заходів в межах справи №926/2853-б/24 про банкрутство ТОВ «Роско Груп» отримано інформацію у вигляді банківських виписок від АТ КБ «Приватбанк» та АТ «ОТП Банк».
Виходячи із аналізу отриманої та наявної інформації щодо активів боржника та розпорядженням ними останнім до порушення справи про банкрутство, а також відповідно до банківських виписок встановлено, що ФОП Мінчевою Я.Ю. із поточного рахунку ТОВ «Роско Груп», відкритого в АТ КБ «Приватбанк», було отримано грошові кошти відповідно до наступної інформації/даних: 16.10.2018 за будівельні матеріали, по рах.№716 від 15.10.2018 Без ПДВ на суму 18 312,50 грн.
Таким чином, сума отриманих відповідачем коштів складає 18 312,50 грн.
У зв'язку із проведенням ліквідаційної процедури у справі №926/2853-б/24 про банкрутство ТОВ «Роско Груп» та відповідно до норм КУзПБ, ліквідатором позивача було направлено на адресу відповідача вимогу №801/25 від 18.11.2025 про повернення майна (погашення дебіторської заборгованості), яка залишена без задоволення.
Враховуючи зазначене, позивач звернувся із позовом у цій справі, покликаючись на те, що кошти в сумі 18 312,50 грн, у розумінні ст. 1212 ЦК України, вважаються такими, що безпідставно набуті ФОП Мінчевою Я.Ю., оскільки у ліквідатора відсутні докази укладання між сторонами цивільно - правового договору.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки між сторонами відсутній належним чином укладений цивільно-правовий договір, відповідачка не подала доказів поставки будівельних матеріалів, а тому такі кошти підлягають поверненню як безпідставно набуті відповідно до ст. 1212 ЦК України.
Із зазначеними висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, вважає їх необґрунтованими та такими, що зроблені без з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також із неправильним застосуванням норми ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала .
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Частина 1ст. 1212 ЦК України застосовується, якщо 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Стаття 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами ст. 11 ЦК України.
Набуття відповідачем, як однією зі сторін зобов'язання, коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень ст. 1212 ЦК України.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов'язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення ст. 1212 ЦК України.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
З наданих позивачем банківських виписок про перерахування коштів на рахунок відповідача на суму 18 312,50 грн вбачається, що підставами для платежу визначено, що такі перераховано за будівельні матеріали по рах.№716 від 15.10.2018 Без ПДВ.
Суд першої інстанції дійшов передчасних та необґрунтованих висновків, оскільки не надав належної оцінки наданим відповідачкою доказам. Зокрема, суд фактично проігнорував наявні в електронному вигляді первинні документи, а саме: накладну, акт звірки та рахунок-фактуру, які зберігалися на електронному пристрої (ноутбуці) та підтверджують реальність господарських відносин між ФОП Мінчевою Я.Ю. та ТОВ «Роско Груп».
Крім того, суд не надав належної правової оцінки банківській виписці, поданій позивачем. Вказаний документ підтверджує факт перерахування грошових коштів відповідачці, що у сукупності з первинними бухгалтерськими документами свідчить про існування між сторонами господарської угоди та виконання зобов'язань у її межах. Більше того, сама назва позову про стягнення заборгованості за договором поставки підтверджує наявність між сторонами договірних відносин, що суперечить доводам позивача про відсутність правових підстав для отримання коштів.
Згідно із ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Вказаний вище стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до згадуваної вище ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування ст. 79 ГПК України викладено у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 917/996/20.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що спірні грошові кошти були отримані відповідачем за наявності правової підстави, що виключає можливість їх кваліфікації як безпідставно набутого майна.
Відповідно ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Беручи до уваги зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції покладається на позивача.
При цьому, згідно із ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Враховуючи те, що апелянту було звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.03.2026 у цій справі, то судовий збір у розмірі 3 633, 60 грн підлягає стягненню із ТОВ “Роско Груп» в дохід Державного бюджету України.
Керуючись ст. 129, 269-270, 275, 277, 281-284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мінчевої Яни Юріївни задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.03.2026 у справі №926/2853-б/24(926/126/26) скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
3. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю “Роско Груп» (58000, м. Чернівці, вул. Головна, буд. 122А; код ЄДРПОУ 36063919) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 633, 60 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в порядку та на умовах, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 64 КУзПБ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Чернівецької області.
Головуючий-суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК