Справа № 344/23597/25
Провадження № 22-ц/4808/981/26
Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.
Суддя-доповідач Бойчук
28 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 19 березня 2026 року під головуванням судді Антоняка Т.М. у м. Івано-Франківську у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Ухвалою судді Івано-Франківського апеляційного суду від 24 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано термін для усунення зазначених в ухвалі недоліків, а саме зобов'язано апелянта надати суду документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Суд надіслав апелянту копію ухвали апеляційного суду від 24 квітня 2026 року до його електронного кабінету в системі «Електронний суд», яка доставлена йому 25.04.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.
ОСОБА_1 27.04.2026 подав до апеляційного суду заяву про звільнення від сплати судового збору. Просить звільнити його від сплати судового збору на підставі ст.8 Закону України «Про судовий збір», оскільки він є батьком дитини з інвалідністю. На підтвердження зазначеного апелянт надав відповідні документи.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю; або заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.
У п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати» судам роз'яснено, що судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
При цьому, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі №0940/2276/18, з аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення п. 1 ст. 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах, так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (п. 59 рішення ЄСПЛ від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland»)). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (п. 111 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia»)).
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Також Європейський суд з прав людини у рішенні від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany) наголосив на тому, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
Безпідставне звільнення від сплати судового збору є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо справедливих судових процедур і рівності учасників судового процесу перед законом.
Отже, чинним законодавством визначено право суду, а не обов'язок щодо відстрочки, розстрочки, зменшення розміру судового збору або звільнення заявника від сплати судового збору. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану або статусу за своїм внутрішнім переконанням.
Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору в зв'язку з тим, що особа має незадовільний майновий стан повинно бути належним чином оформлене, містити доводи та підтверджуватися доказами того, що майновий стан особи перешкоджає сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п. 44 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Kniat v. Poland»; пункти 63-64 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Jedamski and Jedamska v. Poland»).
З врахуванням вищенаведеного, апеляційний суд вважає, що з наданих суду документів про інвалідність дитини не вбачається підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору у цій категорії справ на підставі ст.8 Закону України «Про судовий збір» в зв'язку з тим, що він є батьком дитини з інвалідністю.
Надані апелянтом копії документів, зокрема, копія відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого податку та військового збору ОСОБА_1 не підтверджують скрутне матеріальне становище апелянта та не вказують на підстави для звільнення від сплати судового збору.
З наданих суду відомостей про доходи не вбачаться, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу ОСОБА_1 за попередній календарний рік.
На момент звернення ОСОБА_1 до апеляційного суду з апеляційною скаргою та заявою про звільнення від сплати судового збору не вбачається підстав, які б вказували на перешкоди в сплаті судового збору і такі відсутні в матеріалах поданої апеляційної скарги.
Передбачений законом розмір судового збору за подання апеляційної скарги не є надмірним та не свідчить про наявність перешкод у доступі до правосуддя.
Суд апеляційної інстанції вважає, що зазначені ОСОБА_1 обставини не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від сплати судового збору, а заява про звільнення від сплати судового збору задоволенню не підлягає.
Апелянтом не усунуто недоліки, які були зазначені в ухвалі апеляційного суду від 24 квітня 2026 року, не надано документу про оплату судового збору у визначеному судом розмірі або даних, які можуть бути підставою для звільнення від сплати судового збору.
Вказані обставини перешкоджають відкриттю апеляційного провадження у даній справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 185, ч.2 ст. 357 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається.
Роз'яснити, що згідно до ч.7 ст.185 ЦПК України повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 185, 357 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 19 березня 2026 рокувважати неподаною та повернути апелянту.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук
О.О.Томин