Провадження № 22-ц/803/285/26 Справа № 201/1970/23 Головуючий у першій інстанції: Батманова В. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
08 квітня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Агєєва О.В., Городничої В.С.,
за участю секретаря Марченко С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Батманової В.В. від 22 квітня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гуфман Яна Семенівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Катерина Юріївна, ОСОБА_6 про визнання майна приватною власністю та поділ майна подружжя,-
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 06.07.1996 по 03.07.2020. У цей період було придбане наступне майно: квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 95,4 кв.м., житловою площею 59,3 кв.м.; 1/2 частку нежитлового приміщення за адресою по АДРЕСА_2 , приміщення 6,15,1, загальною площею 219,4 кв.м.; нежитлове приміщення за адресою по АДРЕСА_3 ; 4/10 частини домоволодіння за адресою по АДРЕСА_4 ; автомобіль Toyota Camry, номер кузова: НОМЕР_1 , 2012 року випуску; автомобіль Mersedes-Benz В200, номер кузова: НОМЕР_2 , 2012 року випуску, яке підлягає поділу та земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3 площею 0,0548 га, яка розташована на території АДРЕСА_5 , відносно якої у сторін відсутній спір. ОСОБА_1 зазначає, що 22.08.2013 було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого позивачка продала свою квартиру за адресою по АДРЕСА_6 , яку їй раніше подарувала за договором дарування квартири її мати. Квартира була продана за 311730,00 грн, що складає 82% від загальної вартості придбаної квартири (82/100 частки квартири). Тобто 82% від загальної вартості придбаної квартири були особисті кошти позивачки, тому частка 82/100 квартири має бути визнана особистою приватною власністю позивачки. Сума 69340,00 грн., що складає 18% від 381270,00 грн (загальної вартості придбаної квартири), була додана подружжям як спільні кошти (18/100 частки квартири). Тому саме 18/100 частки квартири можуть бути визнані спільною сумісною власністю подружжя та мають бути розподілені по 1/2 між позивачкою та відповідачем як спільна власність по 9/100 кожному.
У 2018 році подружжям ОСОБА_7 було придбано нежитлове приміщення за адресою по АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення серія та номер 101 від 23.01.2018, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О., загальною площею 129,0 кв.м., вартість якого становила 959862,00 грн. Титульним власником є відповідач ОСОБА_3 . За рахунок спільних коштів подружжя приміщення було добудоване і його площа суттєво збільшилася за рахунок добудови підвалу, загальною площею 81 кв.м., а також перебудови і збільшення площі самих приміщень з 129 кв.м. до 133,0 кв.м. і наразі становить 214,0 кв.м. Вказане приміщення після його добудови було здане в оренду за договором оренди №38 АDg2760-18 від 27 квітня 2018 року. Відповідач отримував кошти від здачі приміщення в оренду, як під час перебування сторін у шлюбі, так і після розірвання шлюбу між ними. Тому позивачка вважає за необхідне просити суд про відшкодування на її користь відповідачем половини суми доходу від здачі спільного майна в оренду саме за період після розірвання шлюбу.
Крім того, у вересні 2020 року, вже після розірвання шлюбу, відповідач продав автомобіль Toyota Camry 2012 року випуску за 500000,00 грн. У травні 2022 року позивачка продала автомобіль MERCEDES-BENZ В 200, 2012 року випуску за 49880,00 грн, тобто дешевше його ринкової вартості. Оскільки вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи та з огляду на різницю сум доходів від продажу спільних автомобілів подружжя та відхилень ідеальних часток, відповідач має компенсувати на користь позивачки різницю від ідеальної частки, з урахуванням їх дійсної вартості на час розгляду справи.
Тому, уточнивши позовні вимоги, позивачка просила визнати право особистої приватної власності ОСОБА_1 на частку у спільному майні подружжя, а саме у квартирі АДРЕСА_1 загальною площею (кв.м.): 95,4, житлова площа (кв.м.) 59,3 у розмірі 82/100 частки;
визнати спільною сумісною власністю подружжя 18/100 частки квартири АДРЕСА_1 ;
в порядку поділу спільного майна подружжя припинити право спільної сумісної власності подружжя на:
18/100 частки квартири АДРЕСА_1 загальною площею (кв.м.) 95,4, житлова площа (кв.м.) 59,3;
1/2 частку нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення 6,15,І, загальною площею (кв.м.) 219,4;
нежитлове приміщення за адресою по АДРЕСА_3 загальною площею (кв.м.): 214 у м. Дніпрі;
4/10 частини домоволодіння за адресою по АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки - 600 кв.м.;
в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на:
9/100 частки квартири АДРЕСА_1 загальною площею (кв.м.): 95,4, житлова площа (кв.м.) 59,3;
1/4 частку нежитлового приміщення за адресою по АДРЕСА_2 , приміщення 6,15,І, загальною площею (кв.м.) 219,4;
1/2 частку нежитлового приміщення за адресою по АДРЕСА_3 загальною площею (кв.м.): 214;
2/10 частини домоволодіння за адресою по АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки - 600 кв.м.;
в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на:
9/100 частки квартири АДРЕСА_1 загальною площею (кв.м.): 95,4, житлова площа (кв.м.) 59,3;
1/4 частку нежитлового приміщення за адресою по АДРЕСА_2 , приміщення 6,15,І, загальною площею (кв.м.) 219,4;
1/2 частку нежитлового приміщення за адресою по АДРЕСА_3 , загальною площею (кв.м.): 214;
- 2/10 частини домоволодіння за адресою по АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки - 600 кв.м.;
стягнути зі ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 1/2 частину доходу, отриманого за надання майна - нежитлового приміщення №17 за адресою: АДРЕСА_7 в оренду у розмірі 698094,94 грн;
стягнути зі ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 різницю у розмірі 190000,00 грн. від ідеальних часток доходу від продажу автомобілів Toyota Camry 2012 року випуску та MERCEDES-BENZ В 200, 2012 року випуску, що знаходилися у спільній сумісній власності подружжя до їх відчуження;
припинити право особистої приватної власності ОСОБА_3 на частку у спільному майні подружжя, а саме на 9/100 частки у квартирі АДРЕСА_1 , загальною площею (кв.м.): 95,4, житлова площа (кв.м.) 59,3;
визнати квартиру АДРЕСА_1 загальною площею (кв.м.): 95,4, житлова площа (кв.м.) 59,3 особистою приватною власністю ОСОБА_1 з компенсацією ОСОБА_3 вартості 9/100 частки цієї квартири, що становить 125598,06 грн, яка внесена ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду (а.с. 105-110 т.4).
ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, обґрунтовуючи його тим, що дійсно 06.07.1996 між сторонами було укладено шлюб, який було розірвано 03.07.2020. За час перебування у шлюбі сторонами було придбано майно, яке заначено позивачкою за первісним позовом. Крім зазначеного майна, 31 січня 2019 року ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі, уклала з ТОВ "КУА "АУРУМ" інвестиційний договір №19/3. За даним інвестиційним договором ОСОБА_1 під час шлюбу перерахувала на користь ТОВ "КУА "АУРУМ" грошові кошти у розмірі 902598,53 гривні. За умовами п. 3.7. договору, після сплати Інвестором на користь Фонду загальної суми інвестиційних внесків та всіх платежів передбачених договором, Інвестор набуває право укладення з Фондом договору купівлі-продажу квартири. При цьому кошти, сплачені інвестором за договором, в повному обсязі зараховуються як оплата за договором купівлі-продажу об'єкту, яким є квартира АДРЕСА_8 та згодом відбулась уступка майнових прав на дану квартиру на користь матері ОСОБА_1 , яка в подальшому продала дану квартиру та на даний час право власності зареєстровано за ОСОБА_5 , на підставі договору купівлі-продажу від 31.01.2023. Разом з цим, сторонами було набуто боргові зобов'язання, зокрема 20.01.2018 ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_6 суму у розмірі 150000,00 доларів США, про що була складена відповідна розписка. Дана сума бралася відповідачем для купівлі нежитлового приміщення по АДРЕСА_7 під 7% річних і на даний час загальна сума боргу складає більше 217000,00 доларів США. Крім того, відповідно до висновку про вартість майна від 03 липня 2024 року складеного ФОП ОСОБА_8 , вартість нежитлового приміщення за адресою по АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, загальною площею 214 кв.м., станом на дату оцінки складає 5569400,00 грн. Отже, вартість 1/2 частини даного нерухомого майна, яку вимагає позивачка, на дату оцінки складає 2784700,00 грн. Вартість 1/2 частки нежитлового приміщення за адресою по АДРЕСА_2 , приміщення 6,15,І, загальною площею 219,4 кв.м. складає 2407150,00 грн. Тобто, вартість 1/4 частини даного приміщення складає на дату оцінки 1203575,00 грн. Відтак, загальна сума 1/2 частини боргових зобов'язань згідно розписки від 20.01.2018, що підлягає стягненню з позивача за первинним позовом в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на момент подачі позову складає 4509841,38 грн. Разом з тим, загальна сума вартості 1/2 частини нежитлового приміщення за адресою по АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, загальною площею 214 кв.м.; 1/4 частини нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 , приміщення 6,15,І, загальною площею 219,4 кв.м., відповідно до висновків про вартість майна складених ФОП ОСОБА_8 , від 03.07.2024, а також 1/2 частина доходу від здачі в оренду нежитлового приміщення по АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, загальною площею 214 кв.м. - складає 4558022,94 грн. Різниця даних сум становить 48181,56 грн.
Тому, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 різницю у розмірі 190000,00 грн від ідеальних часток доходу від продажу автомобів Тоуоtа Саmгу, номер кузова: НОМЕР_4 , 2012 року випуску та Mersedes-Benz В200, номер кузова: НОМЕР_2 , 2012 року випуску, що знаходились у спільній сумісній власності подружжя до їх відчуження;
визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 4/10 частини домоволодіння за адресою по АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки - 600 кв.м.;
в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на 2/10 частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки - 600 кв.м.;
в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/10 частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки - 600 кв.м.;
визнати недійсним договір про відступлення прав та обов'язків за інвестиційним договором №19/3 від 31 січня 2019 року, укладений 16 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ;
визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17.09.2021, укладений між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “Аурум», посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Гуфман Я.С. та зареєстрований в реєстрі під №1484;
витребувати від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_8 загальною площею 45,4 кв.м., житловою 37,4 кв.м.
визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 наступне майно:
1/2 частку нежитлового приміщення за адресою по
АДРЕСА_9 в житловому будинку літ А-3, загальною площею 214 кв.м.,
квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 95,4 кв.м., житловою площею 59,3 кв.м.,
квартиру АДРЕСА_8 загальною площею 45,4 кв.м., житловою 37,4 кв.м.;
в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині за кожним на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 95,4 кв.м., житловою площею 59,3 кв.м.;
визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині за кожним на квартиру АДРЕСА_8 , загальною площею 45,4 кв.м., житловою 37,4 кв.м.;
визнати спільним сумісним зобов'язання подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 борг у розмірі 217387,85 доларів США перед ОСОБА_6 за борговою розпискою від 20.01.2018;
виділити ОСОБА_3 у право власності:
1/2 частку нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 , приміщення 6,15,1, загальною площею 219,4 кв.м.;
нежитлове приміщення по АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, загальною площею 214 кв.м.;
боргові зобов'язання подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у розмірі 217387,85 доларів США перед ОСОБА_6 за борговою розпискою від 20.01.2018;
стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 48181,56 грн різниці вартості спірних приміщень по АДРЕСА_7 та АДРЕСА_10 частини доходу від здачі в оренду нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_7 та суми боргових зобов'язань подружжя за розпискою від 20.01.2018 (а.с. 81-98 т.4).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 різницю у розмірі 190000,00 грн від ідеальних часток доходу від продажу автомобіль Тоуоtа Саmгу, номер кузова: НОМЕР_4 , 2012 року випуску та Mersedes-Benz В200, номер кузова: НОМЕР_2 , 2012 року випуску, що знаходились у спільній сумісній власності подружжя до їх відчуження.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 4/10 частини домоволодіння за адресою по АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки 600 кв.м., на земельній ділянці розташовано: А-1- житловий будинок шл/бл.; житловою площею 50,9 кв.м., загальною площею 81,2 кв.м., Б-сарай цегла, В-сарай шл/бет., Г-вбиральня цегла, Д-вбиральня цегла, Е-баня цегла, Ж-сарай цегла, М,Н-навіси, О-погріб шл/бет., П-сарай (тимчасовий), №1,3- 10,12-14,І,ІІІ-споруди.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на 2/10 частини домоволодіння за адресою по АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки 600 кв.м., на земельній ділянці розташовано: А-1- житловий будинок шл/бл.; житловою плошею 50,9 кв.м., загальною площею 81,2 кв.м., Б-сарай цегла, В-сарай шл/бет., Г-вбиральня цегла, Д-вбиральня цегла, Е-баня цегла, Ж-сарай цегла, М,Н-навіси, О-погріб шл/бет., П-сарай (тимчасовий), №1,3-10,12-14,І,ІІІ- споруди.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/10 частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки 600 кв.м., на земельній ділянці розташовано: А-1- житловий будинок шл/бл.; житловою плошею 50,9 кв.м., загальною площею 81,2 кв.м., Б-сарай цегла, В-сарай шл/бет., Г-вбиральня цегла, Д-вбиральня цегла, Е-баня цегла, Ж-сарай цегла, М,Н-навіси, О-погріб шл/бет., П-сарай (тимчасовий), №1,3-10,12-14, І,ІІІ - споруди.
В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання майна приватною власністю та поділ майна подружжя задоволено частково.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_8 загальною площею 45,4 кв.м., житловою 37,4 кв.м.
Витребувано від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_8 загальною площею 45,4 кв.м., житловою 37,4 кв.м.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_8 загальною площею 45,4 кв.м., житловою 37,4 кв.м.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_8 загальною площею 45,4 кв.м., житловою 37,4 кв.м.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 95,4 кв.м., житловою площею 59,3 кв.м.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 95,4 кв.м., житловою площею 59,3 кв.м.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 95,4 кв.м., житловою площею 59,3 кв.м.,
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 1/2 частку нежитлового приміщення за адресою по АДРЕСА_11 , приміщення 6,15,І, загальною площею 219,4 кв.м., в напівпідвалі житлового будинку літ. Е-2 нежитлове приміщення № 6 поз. 1-2, площею 165,6 кв.м та нежитлове приміщення №15 поз. 1-2 площею 18,8 кв.м., загальною площею 184,4 кв.м., ганок літ.е; в напівпідвалі житлового будинку літ Д-3 нежитлове приміщення №1 загальною площею 35,0 кв.м.
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 нежитлове приміщення по АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, загальною площею 214 кв.м.
Визнано спільним сумісним зобов'язання подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 борг у розмірі 217387,85 дол. США перед ОСОБА_6 за борговою розпискою від 20 січня 2018 року.
Визнано боргові зобов'язання подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у розмірі 217387,85 дол. США перед ОСОБА_6 за борговою розпискою від 20.01.2018 за ОСОБА_3 .
В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_11 , приміщення 6,15,І, загальною площею 219,4 кв.м., в напівпідвалі житлового будинку літ. Е-2 нежитлове приміщення №6 поз. 1-2, площею 165,6 кв.м та нежитлове приміщення №15 поз. 1-2 площею 18,8 кв.м., загальною площею 184,4 кв.м., ганок літ.е; в напівпідвалі житлового будинку літ Д-3 нежитлове приміщення №1 загальною площею 35,0 кв.м.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, загальною площею 214 кв.м.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 48181,56 грн різниці вартості спірних приміщень по АДРЕСА_7 та АДРЕСА_10 частини доходу від здачі в оренду нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_7 та суми боргових зобов'язань подружжя за розпискою від 20 січня 2018 року. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 , відмовивши у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 (а.с. 52-66 т.5).
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, часткового скасування оскаржуваного рішення з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 06.07.1996 між сторонами було укладено шлюб, який зареєстрований Ленінським відділом ДРАЦС Дніпропетровського МУЮ у Дніпропетровській області, актовий запис №375 (а.с. 20 т.1).
03 липня 2020 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 , виданого 03.07.2020 Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом ДРАЦС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (а.с. 22 т.1).
За час перебування у шлюбі сторонами було придбано наступне майно:
квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 95,4 кв.м., житловою площею 59,3 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного покупцем ОСОБА_1 30.07.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Красотою Т.О. за реєстровим №940 (а.с. 23-25 т.1);
1/2 частку нежитлового приміщення за адресою по АДРЕСА_2 , загальною площею 219,4 кв.м., в напівпідвалі житлового будинку літ. Е-2 нежитлове приміщення № 6 поз. 1-2, площею 165,6 кв.м та нежитлове приміщення №15 поз. 1-2 площею 18,8 кв.м., загальною площею 184,4 кв.м., ганок літ.е; в напівпідвалі житлового будинку літ Д-3 нежитлове приміщення №1 загальною площею 35,0 кв.м., право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30.03.2017, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Красотою Т.О. №402 (а.с. 128 т.1, 130-133 т.3);
нежитлове приміщення за адресою по АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, загальною площею 129 кв.м. у м. Дніпрі, відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладеного 23.01.2018 покупцем ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О. за реєстровим №101 (а.с. 57-58 т.1, а.с. 52-54 т.3);
4/10 частин домоволодіння за адресою по АДРЕСА_4 , площа земельної ділянки 600 кв.м., на земельній ділянці розташовано: А-1- житловий будинок шл/бл.; житловою площею 50,9 кв.м., загальною площею 81,2 кв.м., Б-сарай цегла, В-сарай шл/бет., Г-вбиральня цегла, Д-вбиральня цегла, Е-баня цегла, Ж-сарай цегла, М,Н-навіси, О-погріб шл/бет., П-сарай (тимчасовий), №1,3- 10,12-14,І,ІІІ-споруди, на підставі договору купівлі-продажу частини домоволодіння, укладеного 29.07.2010 покупцем ОСОБА_1 (а.с. 69 т.1);
автомобіль Toyota Camry, номер кузова - НОМЕР_1 , 2012 року випуску, за договором купівлі-продажу №1241/2019/1784454 від 21.11.2019, укладеним в ТЦС №1242 покупцем ОСОБА_3 (а.с. 84 т.1);
автомобіль Mersedes-Benz В200, номер кузова - НОМЕР_2 , 2012 року випуску, за договором купівлі-продажу від 20.06.2017, укладеним в ТЦС №1242 покупцем ОСОБА_1 (а.с. 100 т.1).
Загальна площа нежитлового приміщення по АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, у м. Дніпрі була збільшена з 129 кв.м. до 214,0 кв.м., у зв'язку з чим відповідні зміни були зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації серії ДП №141180820238, виданої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради 23.03.2018, що підтверджується витягом з вказаного реєстру №119497872 від 03.04.2018 (а.с. 55-56 т. 3).
Відповідно до звіту про оцінку майна, складеного ТОВ "Кето Груп" 30.01.2023, ринкова вартість автомобіля Toyota Camry 2012 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_1 , на дату оцінки становить 550000,00 грн (а.с. 90-99, т. 1).
Згідно звіту про оцінку майна, складеного ТОВ "Кето Груп" 30.01.2023, ринкова вартість автомобіля Mercedes-Benz В 200, 2012 року випуску, колір чорний, номер кузова НОМЕР_2 , на дату оцінки становить 270000,00 грн. (а.с. 109-119 т. 1).
Відповідно до висновку експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз №3138-23, складеного 14.11.2023 за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 склала 4120245,00 грн, у резервній валюті - 113942,00 дол. США (а.с. 78-107 т.2).
Встановлено, що у жовтні 2020 року, вже після розірвання шлюбу, відповідач за первісним позовом продав автомобіль Toyota Camry 2012 року випуску за 500000,00 грн (а.с. 85-89 т.1).
У травні 2022 року позивачка за первісним позовом продала автомобіль Mercedes-Benz В 200, 2012 року випуску за 49880,00 грн (а.с. 102-106 т.1).
Також установлено, що 31 січня 2019 року ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 , уклала з ТОВ “КУА “АУРУМ» інвестиційний договір №19/3, предметом якого є інвестиційна участь інвестора у будівництві будинку (а.с. 138-148 т.3).
За змістом пункту 3.1 вказаного вище договору, станом на дату укладення цього договору загальна сума інвестиційного внеску за договором становить 902598,22 грн.
За умовами п. 3.7 договору №19/3 від 31.01.2019, після сплати інвестором на користь фонду загальної суми інвестиційних внесків та всіх інших платежів передбачених договором, інвестор набуває право укладення з фондом договору купівлі продажу квартири, при цьому кошти сплачені інвестором за договором, в повному обсязі зараховуються як оплата за договором купівлі-продажу об'єкту.
За вказаним вище інвестиційним договором ОСОБА_1 під час шлюбу перерахувала на користь ТОВ “КУА “АУРУМ» грошові кошти у загальному розмірі 902598,53 гривні, що підтверджується випискою (картка рахунку № НОМЕР_6 ) за період з 31.01.2019 по 30.06.2023 (а.с. 149-150 т.3). Після розірвання шлюбу (03 липня 2020 року) ОСОБА_1 було внесено лише один (останній) платіж 15 вересня 2021 року на суму 750,00 грн (а.с. 9 т.2, а.с. 150 т.3).
26 січня 2021 року Фонд закінчив будівництво «Багатоквартирного житлового комплексу з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом за адресою по АДРЕСА_12 , що підтверджується сертифікатом введення в експлуатацію серії ІУ №123210108441 (а.с. 156-160 т.3).
16 вересня 2021 року ОСОБА_1 уклала зі своєю матір'ю - ОСОБА_4 договір про відступлення прав та обов'язків (заміну сторони) за інвестиційним договором №19/3 від 31 січня 2019 року, відповідно до умов якого до нового інвестора ( ОСОБА_4 ) переходять права та обов'язки первісного інвестора ( ОСОБА_1 ) за інвестиційним договором №19/3 від 31 січня 2019 року, в обсязі і на умовах, що існують на момент укладення цього договору (а.с. 161-164 т.3).
Цього ж дня між ОСОБА_4 та ТОВ “КУА “АУРУМ» укладено додаткову угоду від 16 вересня 2021 року до інвестиційного договору №19/3 від 31 січня 2019 року, відповідно до якої, зокрема, загальна сума інвестиційного внеску (остаточної вартості об'єкту) за договором становить 902956,00 грн (а.с. 169 т.4).
17 вересня 2021 року, на виконання умов інвестиційного договору та договору про відступлення прав та обов'язків, між ТОВ "Компанія з управління активами "Аурум", що діяло в інтересах та за рахунок Закритого недиверсифікований венчурного пайового інвестиційного фонд "Сігмаур" (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_13 , житловою площею 37,4 м.кв, загальною площею 45,4 кв.м., що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гуфман Я.С. за реєстровим №1484. Право власності на вказану квартиру було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.09.2021 (а.с. 165-167 т.3, а.с. 35-36 т.4).
31 січня 2023 року ОСОБА_4 відчужила спірну квартиру АДРЕСА_8 - ОСОБА_5 , на підставі договору купівлі-продажу від 31.01.2023, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою К.Ю. за реєстровим №225, у зв'язку з чим 31.01.2023 право власності на вказане нерухоме майно було зареєстроване за ОСОБА_5 (а.с. 168-169 т.3, а.с. 34 т.4).
Право власності на квартиру АДРЕСА_8 з 02 вересня 2025 року зареєстроване за гр. ОСОБА_9 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 02.09.2025 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дудіною О.С. за реєстровим №2425, що підтверджується відповіддю з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №2576784 від 07.04.2026.
27 квітня 2018 року між ПАТ "Дніпрогаз" та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір №38ADg2760-18 оренди нежитлового приміщення по АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, у м. Дніпрі строком дії на 2 роки 11 місяців (а.с. 139-142, 190-192 т.1).
Відповідно до пункту 6.1 вказаного вище договору оренди, розмір щомісячної орендної плати за користування об'єктом оренди за цим договором становить 39751,54 грн, без урахування ПДВ. За користування об'єктом оренди, орендар перераховує орендодавцю не пізніше 10 числа поточного місяця щомісячну орендну плату в розмірі 32000,00 гривень, крім того орендар як податковий агент орендодавця щодо доходу, отриманого від надання в оренду об'єкту оренди за цим договором, помісячно під час виплати орендної плати нараховує, утримує та сплачує (перераховує) до бюджету податок на доходи фізичної особи орендодавця у розмірі 7155,27 грн та військовий збір у розмірі 596,27 гривень.
Додатковою угодою №ДУ-1/38ADg2760-18 від 08.04.2019 до договору оренди від 27.04.2018 №38ADg2760-18 внесено зміни до основного договору, а саме ФОП ОСОБА_3 змінити на фізичну особу ОСОБА_3 (а.с. 192 зворот т.1).
31 серпня 2020 року між АТ "Дніпрогаз" та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду №ДУ-2/38ADg2760-18 про розірвання договору оренди з 02 вересня 2020 року; останнім днем дії вказаного договору погоджено вважати 31 серпня 2020 року (а.с. 193 т.1).
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України, відповідно до ч. 3 та ч. 4 зазначеної статті, майно, набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або заводом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Статтею 372 ЦК України, визначено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Встановлено, що спірний житловий будинок по АДРЕСА_14 придбаний 08 листопада 2013 року у період зареєстрованого шлюбу сторін, тому це майно є об'єктами спільної сумісної власності подружжя.
Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Стаття 60 СК України містить норму про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18).
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи приписів статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши придбання сторонами у період перебування їх у зареєстрованому шлюбі з 06.07.1996 по 03.07.2020 квартири АДРЕСА_1 , 1/2 частки нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 (приміщення 6,15,І), нежитлового приміщення по АДРЕСА_15 та 4/10 частин домоволодіння по АДРЕСА_4 ; приймаючи до уваги неспростування презумпції спільної сумісної власності подружжя на вказане нерухоме майно, у зв'язку з чим розповсюдження на нього режиму спільного сумісного майна подружжя, - колегія дійшла висновку про наявність підстав для визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 права власності по 1/2 частині за кожним на вказане нерухоме майно.
Щодо обґрунтувань апеляційної скарги, що вартість 82/100 частки квартири АДРЕСА_1 придбана за особисті кошти ОСОБА_1 , отримані від продажу належної їй на праві особистої власності квартири по АДРЕСА_6 , колегія зазначає наступне.
22 серпня 2013 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Красотою Т.О. за реєстровим №1063 ОСОБА_1 дійсно продала квартиру по АДРЕСА_6 за 311730,00 грн, яка належала їй на праві власності на підставі договору дарування від 19.12.1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якушевою Г.С. за реєстровим №4251 (а.с. 132-133 т.1).
У пункті 5 договору купівлі-продажу квартири від 22.08.2013 №1063 зазначено, зокрема, кошти у сумі 311730,00 грн були одержані продавцем від покупця до оформлення цього договору.
Спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана за 381270,00 грн 30.07.2013 року, тобто за 22 дні до продажу ОСОБА_1 належної їй квартири по АДРЕСА_6 .
З урахуванням викладеного, колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги про те, що спірна частка квартири (82/100) була придбана виключно за рахунок особистих коштів ОСОБА_1 , отриманих від продажу квартири по АДРЕСА_16 . Встановлена послідовність правочинів свідчить про протилежне, оскільки придбання спірного майна відбулося 30.07.2013 року, тоді як відчуження належної апелянтці квартири - лише 22.08.2013 року.
При цьому саме по собі зазначення у договорі купівлі-продажу від 22.08.2013 року про отримання продавцем грошових коштів до моменту його укладення не може розцінюватися як належний доказ того, що вся сума вартості квартири була фактично передана заздалегідь, зокрема за двадцять три дні до укладення цього правочину. Така умова є типовим договірним застереженням і не підтверджує ані точного часу передачі коштів ОСОБА_1 , ані їх обсягу саме у розмірі повної вартості об'єкта нерухомості.
Отже, відсутні належні та допустимі докази того, що на момент придбання спірної квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 вже мала у своєму розпорядженні грошові кошти від продажу належного їй майна (квартири по АДРЕСА_16 ) та використала їх саме для фінансування цього правочину.
За таких обставин ОСОБА_1 не спростувала презумпцію спільності майна подружжя на квартиру АДРЕСА_1 , а тому відсутні підстави вважати, що ця квартира частково (82/100) була придбана за рахунок її особистих коштів.
Тому рішення місцевого суду в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частку нежитлового приміщення у АДРЕСА_11 , приміщення 6,15,І та на нежитлове приміщення у АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3; в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за сторонами права власності по 1/4 частині за кожним на нежитлове приміщення у АДРЕСА_11 , приміщення 6, АДРЕСА_17 , І; права власності по 1/2 частині за кожним на нежитлове приміщення у АДРЕСА_3 , з ухваленням у цій частині нового судового рішення про визнання за сторонами права власності у рівних частках за кожним на це нерухоме майно.
Рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_3 і ОСОБА_1 права власності за кожним на 2/10 частини домоволодіння за адресою по АДРЕСА_4 та на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 підлягає залишенню без змін.
Разом з тим, вказівка у резолютивній частині рішення на проміжні висновки суду, а саме, що спірна квартира визнається об'єктом спільної сумісної власності, не призведе саме по собі до захисту порушеного права позивача за первісним позовом, оскільки остаточним правовим результатом вирішення спору щодо поділу майна, як об'єкта права спільної сумісної власності, є визнання права власності на половину спірного майна або врахування його вартості при поділі усього майна подружжя, зокрема, у випадку стягнення компенсації вартості такого майна.
Отже, встановлення належності спірної квартиридо об'єкту права спільної сумісної власності подружжя є обставиною, яка потребує встановленню для вирішення заявленого спору, виходячи з його підстав, та не є самостійною вимогою та способом захисту, який потребує вирішення та вказівки у резолютивній частині судового рішення.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 22 грудня 2021 року у справі №726/1388/16.
У зв'язку з викладеним, оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 4/10 частини домоволодіння у АДРЕСА_4 , квартири АДРЕСА_8 , квартири АДРЕСА_1 , 1/2 частки нежитлового приміщення за адресою по АДРЕСА_18 , нежитлового приміщення у АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні даної частини позовних вимог.
Заявлені вище позовні вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя в резолютивній частині рішення є неефективним способом захисту, адже не призводить до захисту майнових прав сторін. Такий факт підлягає встановленню судом у мотивувальній частині судового рішення. А належним способом захисту є, зокрема, визнання права власності на частину (половину) спірного майна або врахування його вартості при поділі усього майна подружжя, зокрема, у випадку стягнення компенсації вартості такого майна.
Щодо позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_3 в частині визнання спільним сумісним зобов'язання подружжя боргу в розмірі 217387,85 доларів США перед ОСОБА_6 за борговою розпискою від 20.01.2018, колегія зазначає наступне.
На підтвердження зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 надано копію складеної у простій письмовій формі боргової розписки від 20.01.2018, за змістом якої ОСОБА_3 взяв у борг в ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі "15000 (сто п'ятдесят тисяч доларів США)" під 7% річних; грошові кошти разом з відсотками зобов'язується повернути у строк до 01.01.2024 (а.с. 233 т. 2).
Однак, зазначена вище боргова розписка датована 20.01.2018 року, що не узгоджується з відомостями про документ, що посвідчує особу позикодавця, оскільки відповідно до тексту самої розписки паспорт ОСОБА_6 видано 12.02.2018 року, тобто пізніше дати складання розписки. Така невідповідність ставить під сумнів як сам факт складання розписки у зазначений день, так і достовірність викладених у ній обставин.
Зміст розписки також містить суперечності щодо істотної умови правочину - суми позики. Зокрема, цифрове зазначення суми («15000,00 доларів США») не відповідає її словесному відтворенню, де вказано сто п'ятдесят тисяч доларів США. Така розбіжність є суттєвою, оскільки не дозволяє однозначно встановити дійсний розмір нібито отриманих відповідачем грошових коштів у борг.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , який у зв'язку з перебуванням на посаді начальника відділу по взаємодії з органами місцевого самоврядування ОТГ Новомосковської районної ради та бувши депутатом Самарівської районної ради, у поданих ним щорічних деклараціях (у тому числі кандидата на посаду та виправлених деклараціях) особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2019-2025 роки у Розділі 13 «Фінансові зобов'язання» зазначав про відсутність у нього будь-яких грошових зобов'язань, у тому числі за договором позики від 20.01.2018.
Згідно ст. 45 ЗУ «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а", "в"-"ґ" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
Особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а", "в"-"ґ" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, які припиняють діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом 30 календарних днів з дня припинення відповідної діяльності подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.
Особи, які припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, зазначену у підпунктах "а", "в"-"ґ" пункту 2 частини першої статті 3, зобов'язані до 1 квітня наступного року після року припинення діяльності подати в установленому частиною першою цієї статті порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.
До пункту першого частини першої статті 3 ЗУ «Про запобігання корупції» відносяться, зокрема, депутати місцевих рад, посадові особи місцевого самоврядування.
Фінансові зобов'язання є складовою щорічного декларування і відображаються в розділі 13 декларації. Відповідно до вимог до п. 9 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», вони підлягають відображенню, якщо розмір зобов'язання перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року.
50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, становило у 2019 році - 96050,00 грн, у 2020 році - 105100,00 грн, у 2021 році - 113500,00 грн, у 2022 році - 124050,00 грн, у 2023 році - 134200,00 грн, у 2024-2025 роках - 151400,00 грн.
Отже, лише сума позики (без урахування відсотків) за представленим позивачем за зустрічним позовом договором позики від 20.01.2018 у розмірі, як він стверджує, 150000,00 дол. США (зокрема, на 31.12.2019 року в еквіваленті до гривні за офіційним курсом НБУ становить 150000,00 дол. США х 23,6862 = 3552930,00 грн) підлягала обов'язковому декларуванню у розділі 13 «Фінансові зобов'язання» щорічних деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Згідно змісту наданої суду копії боргової розписки, ОСОБА_3 взяв позику 20.01.2018 строком до 01.01.2024 і, згідно змісту його зустрічних позовних вимог, кошти позикодавцю ним не повернуті на час подання відповідної позовної заяви.
Тобто, сума позики підлягала декларуванню не лише у рік укладення договору (2018), а й протягом усіх наступних років наявності фінансового зобов'язання.
Втім, ОСОБА_3 у вказаних вище щорічних деклараціях за 2019-2025 звітні роки зазначив про відсутність у нього чи членів його сім'ї об'єктів для декларування у відповідному 13 розділі, тобто будь-яких фінансових зобов'язань.
Доказів, які б стверджували неправильність відомостей у деклараціях позивача за зустрічним позовом, суду не надано.
Отже, враховуючи встановлені судом суттєві суперечності у змісті боргової розписки, зокрема щодо дати її складання та розміру позики, а також відсутність відображення будь-яких фінансових зобов'язань за спірним договором у щорічних деклараціях ОСОБА_3 , що є його обов'язком відповідно до вимог законодавства, колегія не бере до уваги зазначений договір позики як належний і допустимий доказ існування грошових зобов'язань.
ОСОБА_1 заперечує факт отримання колишнім чоловіком у період шлюбу в позику грошових коштів у розмірі 150000,00 дол. США за договором позики від 20.01.2018.
Необхідно також зауважити, що позивачем не надано доказів надання згоди дружини на укладення договору позики від 20.01.2018 на суму 150000,00 дол. США. Отримуючи в позику грошові кошти без згоди другого з подружжя, особа стає учасником зобов'язальних правовідносин, особисто відповідає за повернення грошових коштів реально чи особистим майном.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012, від 08 листопада 2023 року у справі №947/31704/19.
З огляду на вищевикладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог за зустрічним позовом про визнання спільним сумісним зобов'язання подружжя боргу в розмірі 217387,85 доларів США перед ОСОБА_6 за борговою розпискою від 20.01.2018, поділ цих боргових зобов'язань та стягнення із ОСОБА_1 різниці вартості майна з урахуванням половини боргу.
Тому рішення місцевого суду підлягає скасуванню в частині визнання спільним сумісним зобов'язання подружжя боргу у розмірі 217387,85 дол. США перед ОСОБА_6 за борговою розпискою від 20 січня 2018 року, в частині визнання вказаних боргових зобов'язань за ОСОБА_3 та в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 48181,56 грн, з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні даних позовних вимог.
Щодо позовних вимог за зустрічним позовом про витребування від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_8 та визнання за сторонами права власності по 1/2 частині вказаної квартири за кожним, колегія виходить з наступного.
Судом установлено, що 31 січня 2019 року ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 , уклала з ТОВ "КУА "АУРУМ" інвестиційний договір №19/3, предметом якого є інвестиційна участь інвестора у будівництві будинку (а.с. 138-148 т.3).
За змістом пункту 3.1 вказаного вище договору, станом на дату укладення цього договору загальна сума інвестиційного внеску за договором становить 902598,22 грн.
За умовами п. 3.7 договору №19/3 від 31.01.2019, після сплати інвестором на користь фонду загальної суми інвестиційних внесків та всіх інших платежів передбачених договором, інвестор набуває право укладення з фондом договору купівлі продажу квартири, при цьому кошти сплачені інвестором за договором, в повному обсязі зараховуються як оплата за договором купівлі-продажу об'єкту.
За вказаним вище інвестиційним договором ОСОБА_1 під час шлюбу перерахувала на користь ТОВ "КУА "АУРУМ" грошові кошти у загальному розмірі 902598,53 гривні, що підтверджується випискою (картка рахунку № НОМЕР_6 ) за період з 31.01.2019 по 30.06.2023 (а.с. 149-150 т.3). Після розірвання шлюбу (03 липня 2020 року) ОСОБА_1 було внесено лише один (останній) платіж 15 вересня 2021 року на суму 750,00 грн (а.с. 9 т.2, а.с. 150 т.3).
26 січня 2021 року Фонд закінчив будівництво «Багатоквартирного житлового комплексу з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом за адресою по АДРЕСА_12 , що підтверджується сертифікатом введення в експлуатацію серії ІУ №123210108441 (а.с. 156-160 т.3).
16 вересня 2021 року ОСОБА_1 уклала зі своєю матір'ю - ОСОБА_4 договір про відступлення прав та обов'язків (заміну сторони) за інвестиційним договором №19/3 від 31 січня 2019 року, відповідно до умов якого до нового інвестора ( ОСОБА_4 ) переходять права та обов'язки первісного інвестора ( ОСОБА_1 ) за інвестиційним договором №19/3 від 31 січня 2019 року, в обсязі і на умовах, що існують на момент укладення цього договору (а.с. 161-164 т.3).
Цього ж дня між ОСОБА_4 та ТОВ “КУА “АУРУМ» укладено додаткову угоду від 16 вересня 2021 року до інвестиційного договору №19/3 від 31 січня 2019 року, відповідно до якої, зокрема, загальна сума інвестиційного внеску (остаточної вартості об'єкту) за договором становить 902956,00 грн (а.с. 169 т.4).
17 вересня 2021 року, на виконання умов інвестиційного договору та договору про відступлення прав та обов'язків, між ТОВ "Компанія з управління активами "Аурум", що діяло в інтересах та за рахунок Закритого недиверсифікований венчурного пайового інвестиційного фонд "Сігмаур" (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_13 , житловою площею 37,4 м.кв, загальною площею 45,4 кв.м., що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гуфман Я.С. за реєстровим №1484. Право власності на вказану квартиру було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.09.2021 (а.с. 165-167 т.3, а.с. 35-36 т.4).
31 січня 2023 року ОСОБА_4 відчужила спірну квартиру АДРЕСА_8 - ОСОБА_5 , на підставі договору купівлі-продажу від 31.01.2023, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою К.Ю. за реєстровим №225, у зв'язку з чим 31.01.2023 право власності на вказане нерухоме майно було зареєстроване за ОСОБА_5 (а.с. 168-169 т.3, а.с. 34 т.4).
Право власності на квартиру АДРЕСА_8 з 02 вересня 2025 року зареєстроване за гр. ОСОБА_9 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 02.09.2025 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дудіною О.С. за реєстровим №2425, що підтверджується відповіддю з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №2576784 від 07.04.2026.
Установлені судом обставини свідчать про те, що спірний інвестиційний договір №19/3 від 31.01.2019 був укладений ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі, а основна частина грошових коштів у розмірі 902206,00 грн (що становить 99,92% від загальної суми інвестиційного внеску за договором - 902956,00 грн) була внесена саме у період шлюбу, що вказує на набуття відповідних майнових прав за рахунок спільних коштів подружжя. При цьому після розірвання шлюбу було здійснено лише незначний платіж на суму 750,00 грн, який не впливає суттєво на загальний характер формування інвестиційного внеску.
Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч.1 та ч. 6 ст. 367 ЦПК України).
Згідно ст. 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Зі змісту положень ст. 48 ЦПК України вбачається, що відповідачем є особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси.
Відповідно до ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у ч.ч. 1, 2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Визначення відповідачів, предмету та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року у справах №№552/91/18, 554/9144/17).
На стадії апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості замінити первісного відповідача належним відповідачем або залучити до участі в справі іншу особу, як співвідповідача.
Зустрічні позовні вимоги щодо квартири АДРЕСА_8 розглянуті судом першої інстанції за відсутності належного співвідповідача - сторони першого договору купівлі-продажу вказаної квартири ТОВ «КУА «АУРУМ», укладеного з ОСОБА_4 17 вересня 2021 року. Саме ця юридична особа виступала продавцем майна. Незалучення ТОВ «КУА «АУРУМ» до участі у справі є порушенням норм процесуального права та унеможливлює всебічний, повний і об'єктивний розгляд справи.
Позовна вимога ОСОБА_3 в частині визнання права власності на 1/2 частину спірного майна за ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки право власності не може бути набуте або покладене на особу примусово, поза її волею. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 розпорядилась належними їй майновими правами шляхом їх відступлення на користь своєї матері, що свідчить про відсутність у неї наміру набувати або зберігати право власності на спірне майно. Задоволення такої вимоги спричинить нав'язування особі права власності, що суперечить основним засадам цивільного законодавства.
Крім того, після ухвалення оскаржуваного рішення право власності на спірну квартиру АДРЕСА_8 зареєстроване за гр. ОСОБА_9 , яка є чинним власником майна, однак не залучена до участі у справі. Вирішення питання про витребування квартири без участі її фактичного власника призведе до прямого порушення прав та інтересів особи, яка не є учасником процесу.
З урахуванням вищевикладеного, колегій дійшла висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про витребування від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_8 та визнання за ОСОБА_3 і ОСОБА_1 права власності по 1/2 частині за кожним на вказану квартиру.
Тому рішення місцевого суду підлягає скасуванню в частині витребування від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_8 та в частині визнання за ОСОБА_3 і ОСОБА_1 права власності по 1/2 частині за кожним на квартиру АДРЕСА_8 , з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні даних позовних вимог.
27 квітня 2018 року між ПАТ "Дніпрогаз" та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір №38ADg2760-18 оренди нежитлового приміщення по АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, у м. Дніпрі строком дії на 2 роки 11 місяців (а.с. 139-142, 190-192 т.1).
Відповідно до пункту 6.1 вказаного вище договору оренди, розмір щомісячної орендної плати за користування об'єктом оренди за цим договором становить 39751,54 грн, без урахування ПДВ. За користування об'єктом оренди, орендар перераховує орендодавцю не пізніше 10 числа поточного місяця щомісячну орендну плату в розмірі 32000,00 гривень, крім того орендар як податковий агент орендодавця щодо доходу, отриманого від надання в оренду об'єкту оренди за цим договором, помісячно під час виплати орендної плати нараховує, утримує та сплачує (перераховує) до бюджету податок на доходи фізичної особи орендодавця у розмірі 7155,27 грн та військовий збір у розмірі 596,27 гривень.
Додатковою угодою №ДУ-1/38ADg2760-18 від 08.04.2019 до договору оренди від 27.04.2018 №38ADg2760-18 внесено зміни до основного договору, а саме ФОП ОСОБА_3 змінити на фізичну особу ОСОБА_3 (а.с. 192 зворот т.1).
31 серпня 2020 року між АТ "Дніпрогаз" та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду №ДУ-2/38ADg2760-18 про розірвання договору оренди з 02 вересня 2020 року; останнім днем дії вказаного договору погоджено вважати 31 серпня 2020 року (а.с. 193 т.1).
Судом установлено, що після розірвання шлюбу між сторонами 03.07.2020 ОСОБА_3 отримав дохід від здачі в оренду АТ "Дніпрогаз" нежитлового приміщення по АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3, у м. Дніпрі на загальну суму 648158,41 грн (без відрахування податків), а саме з 04.07.2020 року по 31.12.2020 - 107994,26 грн, у 2022 році - 283470,15 грн (26086,98+26086,98+32914,59+61396,59+70595,94+66389,07), у 2023 році - 256694,00 грн, що підтверджується відомостями ГУ ДПС у Дніпропетровській області, а також змістом поданих щорічних декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за звітний період 2020-2023 років (а.с. 201-208, т.1).
Отже, у зв'язку з отриманням відповідачем за первісним позовом одноособово орендної плати від здачі в оренду спільного майна подружжя - нежитлового приміщення у АДРЕСА_3 після розірвання шлюбу, наявні підстави для стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 половини доходу від здачі в оренду цього нежитлового приміщення у розмірі 260883,76 грн (648158,41 грн х 80,5% (з відрахуванням ПДФО та військового збору) / 2).
Підстави для стягнення у вказаний вище період з 04.07.2020 року по 2023 рік включно доходів ОСОБА_3 від ТОВ "104.ЮА" від надання майна в оренду відсутні, адже позивачкою за первісним позовом не доведено належними та допустимими доказами, що цей дохід отримано ОСОБА_3 саме від здачі в оренду спільного сумісного майна подружжя. Клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідно також зауважити, що згідно змісту позовних вимог ОСОБА_1 , вона обґрунтовує свої вимоги про стягнення доходу від здачі в оренду майна передачею спільного нежитлового приміщення в оренду АТ "Дніпрогаз".
За положеннями частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У зв'язку з викладеним, оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь із ОСОБА_3 половини доходу від здачі в оренду нежитлового приміщення у АДРЕСА_3 , з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про часткове задоволення даної позовної вимоги.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія звертає увагу, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не містить доводів непогодження з вирішенням місцевим судом позовних вимог щодо поділу рухомого майна (автомобілів), а тому рішення суду першої інстанції у цій частині відповідно до положень частини 1 статті 367 ЦПК України не переглядається.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2025 року
в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 4/10 частини домоволодіння у АДРЕСА_4 , квартири АДРЕСА_8 , квартири АДРЕСА_1 , 1/2 частки нежитлового приміщення за адресою по АДРЕСА_18 , нежитлового приміщення у АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3;
в частині витребування від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_8 ;
в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_8 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_8 ;
в частині визнання спільним сумісним зобов'язання подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 боргу у розмірі 217387 (двісті сімнадцять тисяч триста вісімдесят сім) доларів 85 центів США перед ОСОБА_6 за борговою розпискою від 20 січня 2018 року;
в частині визнання боргових зобов'язань подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у розмірі 217387 (двісті сімнадцять тисяч триста вісімдесят сім) доларів 85 центів США перед ОСОБА_6 за борговою розпискою від 20.01.2018 за ОСОБА_3 ;
в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 48181 (сорок вісім тисяч сто вісімдесят одну) грн 56 коп, -
скасувати та у вищевказаній частині ухвалити нове судове рішення; в задоволенні вищевказаних позовних вимог - відмовити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2025 року
в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частку нежитлового приміщення у АДРЕСА_11 , приміщення 6,15,І;
в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на нежитлове приміщення у АДРЕСА_3 в житловому будинку літ А-3;
в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 права власності по 1/4 частині за кожним на нежитлове приміщення у АДРЕСА_19 , АДРЕСА_17 ; права власності по 1/2 частині за кожним на нежитлове приміщення у АДРЕСА_3 ;
в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь із ОСОБА_3 половини доходу від здачі в оренду нежитлового приміщення у АДРЕСА_3 , -
скасувати та у вказаній скасованій частині ухвалити нове судове рішення.
Визнати за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_7 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 ) право власності по 1/4 частині, за кожним, на нежитлове приміщення за адресою по АДРЕСА_11 , приміщення 6, 15, І, загальною площею 219,4 кв.м., в напівпідвалі житлового будинку літ. Е-2, нежитлове приміщення №6 поз. 1-2, площею 165,6 кв.м, та нежитлове приміщення №15 поз. 1-2 площею 18,8 кв.м., загальною площею 184,4 кв.м., ганок літ.е; в напівпідвалі житлового будинку літ Д-3 нежитлове приміщення №І загальною площею 35,0 кв.м. (реєстраційний номер об»єкта нерухомого майна 1211958312101).
Визнати за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_7 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 ) право власності по 1/2 частині, за кожним, на нежитлове приміщення за адресою по АДРЕСА_3 , в житловому будинку літ А-3, загальною площею 214 кв.м. (реєстраційний номер об»єкта нерухомого майна 110719712101).
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 ) половину доходу від здачі в оренду нежитлового приміщення у АДРЕСА_3 у розмірі 268766 (двісті шістдесят вісім тисяч сімсот шістдесят шість) грн 55 коп.
В іншій оскаржуваній частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді О.В. Агєєв
В.С. Городнича