Справа №585/331/26
Номер провадження 22-ц/816/1932/26
Категорія - 39
28 квітня 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Черних О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Яреська Тараса Віталійовича, подану в інтересах відповідачки ОСОБА_1 ,
на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 25 лютого 2026 року в складі судді Цвєлодуб Г.О., ухваленого в м. Ромни, Сумської області (повний текст рішення виготовлено 25 лютого 2026 року)
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,
27.01.2026 ТОВ «Факторинг Партнерс» вернулося до ОСОБА_1 з позовом, який мотивувало тим, що 23.01.2020 між ТОВ «Інфінанс» і відповідачкою було укладено кредитний договір №0665402492, на підставі якого остання отримала кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з максимальним лімітом 20000 грн. 14.07.2021 між ТОВ «Інфінанс» і ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір відступлення права вимоги №14-07/21, відповідно до якого останнє набуло право вимоги за кредитним договором №0665402492. 10.01.2023 на підставі договору про відступлення прав вимоги №10-01/2023 ТОВ «Вердикт Капітал» відступлено право вимоги за кредитним договором №0665402492 на користь ТОВ «Коллект Центр». 28.08.2025 між ТОВ «Коллект Центр» і ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір відступлення прав вимоги №28/08/25, згідно з яким позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до боржників ТОВ «Коллект Центр», у тому числі й до ОСОБА_1 . Остання належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконала, у зв'язку з чим у неї утворилася заборгованість у розмірі 84428 грн 34 коп., з яких: 4250 грн - заборгованість за кредитом, 80178 грн 34 коп. - заборгованість за відсотками. Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просив стягнути заборгованість у розмірі 42927 грн 10 коп., з яких: 4250 грн - заборгованість за кредитом, 38677 грн 10 коп. - заборгованість за відсотками.
Крім того, 11.02.2020 між ТОВ «Київська Торгова-Інвестиційна Компанія» і відповідачкою було укладено кредитний договір №555123708623, на підставі якого остання отримала кредит. 18.12.2023 між ТОВ «Київська Торгова-Інвестиційна Компанія» і ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір відступлення права вимоги №18/12-2023, відповідно до якого останнє набуло право вимоги грошових коштів від ОСОБА_1 . Відповідачка належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконала, у зв'язку з чим у неї утворилася заборгованість у розмірі 5698 грн 08 коп., з яких: 4000 грн - заборгованість за кредитом, 1698 грн 08 коп. - заборгованість за відсотками.
Загальний розмір заборгованості становить 48625 грн 18 коп., з яких: 8250 грн - заборгованість за кредитом, 40375 грн. 18 коп. - заборгованість за відсотками.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства вказану суму та судові витрати.
Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 25.02.2026 позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за договорами №0665402492 та №555123708623 у загальному розмірі 48625 грн 18 коп., 2662 грн 40 коп. судового збору, 16000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з рішенням суду адвокат Яресько Т.В. в інтересах відповідачки ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, ігнорування практики Великої Палати Верховного Суду, просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором №0665402492 та постановити нове, яким позов задовольнити частково: стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором №0665402492 у розмірі 6481 грн, з яких: 4250 грн - заборгованість за тілом кредиту, 2231 грн - заборгованість за процентами.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до погоджених сторонами Заявки-Анкети умов ТОВ «Інфінанс» повинно було 11.02.2020 надати відповідачці позику (транш) у сумі 4250 грн зі строком користування даним траншем 30 днів, тобто до 12.03.2020, шляхом перерахування на банківську платіжну картку НОМЕР_1 , а відповідачка повинна була повернути ТОВ «Інфінанс» не пізніше 12.03.2020 тіло позики та нараховані в межах строку користування траншем проценти, з розрахунку 1,75% у день протягом 30 днів, а саме: 4250 грн / 100 * 1,75 * 30 = 2231 грн. Тобто, загалом остання повинна була повернути 4250 грн + 2231 грн = 6481 грн.
Звертає увагу суду, що згідно з правилами надання грошових коштів у позику, у тому числі й на умовах фінансового кредиту за умовами програми «MoneyBOOM» продовження строку дії поточного кредиту (траншу) здійснюється виключно за умови попередньої оплати відсотків (у разі наявності сплати штрафних санкцій) за фактичну кількість днів користування кредитом (траншем).
Оскільки з розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Інфінанс», вбачається, що саме за третій транш у розмірі 4250 грн відповідачкою не було сплачено жодного платежу в межах строку кредитування (до 12.03.2020), жодних підстав вважати строк користування цим траншем продовженим не існує.
Крім того, зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції проігнорував практику та позицію, викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, з яких випливає, що право нараховувати відсотки прив'язується до «строку виконання зобов'язання», тобто «строку кредитування», а не до «строку дії договору».
Вказує, що первісним кредитором було визначено, що договір позики припинив свою дію 12.03.2020. Жодною нормою цивільного законодавства не передбачено можливість нарахування процентів у розумінні ст. 1048 ЦК України після закінчення навіть не строку кредитування, а дії договору.
17.04.2026 ТОВ «Факторинг Партнерс» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому рішення суду першої інстанції просить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
21.04.2026 адвокат Яресько Т.В. подав відповідь на відзив.
Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 23.01.2020 між ТОВ «Інфінанс» і ОСОБА_1 укладено договір №0665402492, відповідно до умов якого товариство надає позичальнику фінансову послугу з надання коштів у позику (а. с. 20 - 23).
Згідно з п. 1.2, 1.5, 1.9, 1.10.2, 1.11 вказаного договору кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) в межах строку дії договору - 36 календарних місяців з дня підписання договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту не пізніше строку користування траншем визначеного сторонами в додатку №1 та додатку №2 до договору - при наданні (отриманні) першого траншу кредиту, та додатку №3 та додатку №4 - при наданні (отриманні) другого та наступних траншів кредиту. Строк користування кожним траншем є окремим та визначається відповідно до умов договору: додатку №1 та додатку №2 до договору - при наданні (отриманні) першого траншу кредиту, та додатку №3 та додатку №4 - при наданні (отриманні) другого та наступних траншів кредиту. Позичальник має право здійснити дострокове погашення кредиту (траншу) за договором і сплатити проценти за фактичний строк користування кредитом (траншем).
Загальний (максимальний) розмір кредитної лінії - 20000 грн.
У рамках даного договору сторони погодили наступні загальні умови, а саме: до даного договору застосовується фіксована процентна ставка. Порядок обчислення процентної ставки встановлюється цим пунктом договору та правилами.
Максимальний строк (кількість календарних днів користування кредитом (траншем) - 30 календарних днів. Діючий ліміт (сума) кредиту - 20000 грн. Максимальна відсоткова ставка, нараховується за один календарний день на суму фактичного залишку заборгованості - 1,75%.
Дія цього договору вважається продовженою на наступні 36 календарних місяців, якщо до закінчення строку дії договору жодна зі сторін письмово не повідомила іншу сторону про його припинення у зв'язку із закінченням строку дії договору. Дія цього договору може бути достроково припинена за ініціативою будь-якої зі сторін шляхом письмового повідомлення іншої сторони та при умові відсутності зобов'язань між сторонами. Якщо інше прямо не передбачено цим договором або законодавством, зміни в цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатком до цього договору. Зміни в цей договір набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідного додатку до цього договору, якщо інше не встановлено в самому додатку до цього договору або в чинному законодавстві України.
Максимальна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 638,75%.
За продовження/зміну строку дії користування поточним кредитом (траншем), позичальником сплачуються нараховані відсотки (у разі наявності, штрафні санкції на вимогу товариства) за основним боргом до дня здійснення продовження строку дії поточного кредиту.
Вказаний договір був підписаний відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором 2f0g5v (а. с. 23).
У рамках договору надання позики, у тому числі й на умовах фінансового кредиту №0665402492 від 23.01.2020, згідно з анкетою-заявкою №2628556335 11.02.2020 ОСОБА_1 отримала третій транш у розмірі 4250 грн, строк користування кредитом (траншем) 30 днів, строк дії договору надання позики, у тому числі й на умовах фінансового кредиту 3 роки, відсоткова ставка 1,75% за один день користування кредитом, річна відсоткова ставка 638,75% (а. с. 24, 24 зв.).
Вказані пропозиція на надання 3 траншу та акцепт оферти були підписані відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором 2q6n7q (а. с. 24, 24 зв.).
Відповідно до повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 07.07.2025№9464_2570143521 на підставі укладеного договору на переказ коштів від 2017-08-03 ФК-П-17/089-04 11.02.2020 успішно перераховано 4250 грн на платіжну картку клієнта НОМЕР_2 (а. с. 35).
Згідно з інформацією щодо даних, які підтверджують зарахування кредитних коштів на банківську картку клієнта, право вимоги за якими передано ТОВ «Вердикт Капітал» відповідно до договору факторингу від 14.07.2021 №14-07/21 11.02.2020 ОСОБА_1 зараховано кошти в сумі 4250 грн на підставі кредитного договору №0665402492 (а. с. 35 зв.).
14.07.2021 між ТОВ «Інфінанс» і ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу №14-07/21, відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором №0665402492 (а. с. 45 - 59).
Згідно з реєстром боржників до договору факторингу від 14.07.2021 №14-07/21 загальна сума заборгованості за кредитним договором №0665402492 становить 42927 грн 10 коп., з яких: 4250 грн - заборгованість за тілом кредиту, 38677 грн 10 коп. - заборгованість за відсотками (а. с. 59).
10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» і ТОВ «Коллект Центр» укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором №0665402492 (а. с. 60 - 77).
Відповідно до реєстру боржників до договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 №10-01/2023 загальна сума заборгованості за кредитним договором №0665402492 становить 83461 грн 47 коп., з яких: 4250 грн - заборгованість за тілом кредиту, 79211 грн 47 коп. - заборгованість за відсотками (а. с. 77).
28.08.2025 між ТОВ «Коллект Центр» і ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір №28-08/25, відповідно до якого ТОВ «Коллект Центр» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором №0665402492 (а. с. 92 - 106).
Згідно з реєстром боржників до договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 28.08.2025 №28-08/25 загальна сума заборгованості за кредитним договором №0665402492 становить 84428 грн 34 коп., з яких: 4250 грн - заборгованість за тілом кредиту, 80178 грн 34 коп. - заборгованість за відсотками (а. с. 106).
З розрахунку заборгованості за договором від 23.01.2020 №0665402492 вбачається, що з 11.02.2020 по 22.01.2023 за користування кредитними коштами в сумі 4250 грн відповідачці було нараховано 80178 грн 34 коп. відсотків (а. с. 36 - 42).
У позовній заяві, посилаючись на принцип розумності, співмірності і пропорційності, товариство просило стягнути заборгованість за договором від 23.01.2020 №0665402492 у розмірі 42927 грн 10 коп., з яких: 4250 грн - заборгованість за тілом кредиту, 38677 грн 10 коп.- заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.
Постановляючи рішення про задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що відповідачка, скориставшись кредитними коштами, умови договору не виконала, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість у сумі 42927 грн 10 коп. При цьому суд вважав, що позивач вірно нараховував відсотки протягом 36 місяців.
Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони не відповідають матеріалами справи та вимогам закону.
У даній справі рішення районного суду оскаржується виключно в частині стягнення заборгованості за кредитним договором від 23.01.2020 №0665402492, тому в іншій частині судове рішення в цьому апеляційному провадженні не переглядається.
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно з ч. 1-2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
У постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №910/3105/21 зроблено висновок, що використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (ст. 14, 18, 23 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).
Висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора зроблено також і в постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №623/2936/19.
У ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).
У даній справі відповідачка не оспорює факт укладення кредитного договору та отримання грошових коштів у сумі 4250 грн, у зв'язку з чим колегія суддів доходить висновку, що подані позивачем докази в їх сукупності є достатніми та переконливими для встановлення наявності між сторонами зобов'язальних правовідносин за кредитним договором від 23.01.2020 №0665402492.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно нарахування відсотків поза межами строку кредитування, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача, що, на підставі ст. 599 та ч. 1 ст. 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості. При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти.
Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 з приводу застосування приписів статті 1048 ЦК України в разі неправомірного, незаконного користування боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов'язання, суд вказав на таке.
Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання за ч. 1 ст. 1050 ЦК України, застосуванню в таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зроблено висновок, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що умовами даного конкретного кредитного договору встановлено строк користування кредитом - 30 днів. Відповідно до п. 2.8 зазначеного договору позичальник має право на умовах, визначених у правилах, продовжити строк дії користування поточним кредитом (траншем). У той же час Правила надання грошових коштів у позику, у розділі 8 яких передбачено порядок зміни/продовження строку дії фінансового кредиту, не є складовою договору позики від 23.01.2020 №0665402492, оскільки відсутній підпис позичальника про його ознайомлення з Правилами надання грошових коштів у позику, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17.
Тобто в даній справі відсутні правові підстави для нарахування та стягнення відсотків після закінчення строку користування кредитом (траншем).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки районний суд не врахував, що сторони погодили строк користування кредитом (траншем) 30 днів, та що кредитним договором не передбачено право кредитодавця на пролонгацію строку користування кредитом, тому рішення районного суду необхідно змінити та стягнути з відповідачки на користь позивача 6481 грн заборгованості за договором надання позики від 23.01.2020 №0665402492, яка складається з наступного: 4250 грн - заборгованість за тілом кредиту, 2231 грн - заборгованість за відсотками за період з 11.02.2020 по 11.03.2020.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення стягнуто загальну суму за двома кредитними договорами, а тому рішення підлягає зміні в цілому.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині вирішення питання щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.
З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 3000 грн, понесені позивачем в суді першої інстанції, відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.
У позовній заяві ставилося питання про стягнення заборгованості за двома кредитними договорами в сумі 48625 грн 18 коп. Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 25.05.2026 стягнуто 5698 грн 08 коп. заборгованості за кредитним договором від 11.02.2020 №555123708623. Даною постановою з відповідачки стягнуто 6481 грн заборгованості за договором надання позики від 23.01.2020 №0665402492. Таким чином позов задоволено на 25%.
Відповідно до ч. 1, 13 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам (25%) необхідно стягнути з відповідачки на користь позивача 665 грн 60 коп. судового збору, сплаченого в суді першої інстанції, та 750 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 1415 грн 60 коп. (а. с. 60, 119).
Визначаючи розмір витрат на правничу допомогу відповідачці, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 3000 грн, понесені відповідачкою в суді першої інстанції, та 2000 грн, понесені в суді апеляційної інстанції, відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.
Тому пропорційно відмовленим позовним вимогам (75%) з позивача на користь відповідачки потрібно стягнути 2250 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції (а. с. 144).
Крім того, оскільки апеляційну скаргу було задоволено в повному обсязі, тому витрати на правничу допомогу в сумі 2000 грн і 3633 грн 60 коп. судового збору, сплачено при зверненні до апеляційного суду, підлягають стягненню з позивача на користь відповідачки в повному обсязі (а. с. 182, 190).
Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З огляду на викладене, оскільки в порядку розподілу судових витрат з кожної зі сторін підлягає стягненню на користь іншої зазначена вище сума судових витрат, колегія суддів дійшла висновку, що за результатами здійснення взаємозаліку сум з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню 6468 грн (7883 грн 60 коп. - 1415 грн 60 коп.).
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу адвоката Яреська Тараса Віталійовича, подану в інтересах відповідачки ОСОБА_1 , задовольнити.
Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 25 лютого 2026 року в частині вирішення питання щодо стягнення заборгованості за кредитами змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» 5698 грн 08 коп. заборгованості за кредитним договором від 11 лютого 2020 року №555123708623, 6481 грн за договором про надання позики від 23 січня 2020 року №0665402492.
Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 25 лютого 2026 року в частині вирішення питання щодо судових витрат скасувати та ухвалити нове.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» на користь ОСОБА_1 6468 грн судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 28 квітня 2026 року.
Головуючий - А.О. Замченко
Судді: В.І. Криворотенко
О.М. Черних