Справа №695/3491/25
Номер провадження 22-ц/816/1968/26
Категорія - 39
28 квітня 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Черних О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Сікози В'ячеслава Олександровича, подану в інтересах ОСОБА_1 ,
на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 жовтня 2025 року в складі судді Зері Ю.О., ухваленого в м. Суми (повний текст рішення виготовлено 28 жовтня 2025 року)
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
06.08.2025 ТОВ «ФК «Кредин-Капітал» звернулося до ОСОБА_1 з позовом, який мотивувало тим, що 16.07.2020 між АТ «Банк Форвард» і відповідачкою було укладено кредитний договір №200280255, відповідно до умов якого остання отримала в кредит 25000 грн, за що зобов'язалася сплачувати проценти. 25.07.2024 між АТ «Банк Форвард» і ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги, згідно з яким позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до боржників АТ «Банк Форвард», у тому числі й до ОСОБА_1 . Вказувало, що відповідачка не виконала належним чином взяті на себе зобов'язання за договором, у зв'язку з чим станом на дату відступлення прав вимоги в неї утворилася заборгованість у розмірі 51493 грн 51 коп., з яких: 29756 грн 63 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 21736 грн 88 коп. - заборгованість за відсотками.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства вказану суму та судові витрати.
Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 28.10.2025 позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором від 16.07.2020 №200280255 у загальному розмірі 51493 грн 51 коп., з яких: 29756 грн 63 коп. - основної заборгованості, 21736 грн 88 коп. - заборгованості за відсотками, 2422 грн 40 коп. - судового збору, 7000 грн - витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 23.02.2026 заяву відповідачки про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Сікоза В.О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення по справі, невідповідність висновків суду щодо достатності доказів для задоволення позову, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в рішенні суду не зазначено з чого конкретно складається стягнута сума заборгованості (тіло кредиту, проценти, комісія, процентна ставка, за якою була порахована заборгованість та за який період), яка сума була сплачена відповідачем у рахунок погашення кредиту. Відсутні будь-які посилання на документальні докази з цього приводу, бухгалтерські документи. Незрозуміло як заборгованість за основною сумою боргу може бути 29756 грн 63 коп., якщо в позові зазначено, що відповідачу був наданий кредит у розмірі 25000 грн строком на 11 місяців з нарахуванням процентів за користування кредитом у розмірі 57,22% річних від залишку суми кредиту (у договорі та паспорті споживчого кредиту від 16.07.2020 процентна ставка вказана як 48% річних).
Крім того, суд взагалі не врахував ту обставину, що Національний банк України, керуючись вимогами ст. 15 Закону України «Про Національний банк України», ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зважаючи на пропозицію Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ухвалив рішення від 07.03.2023 №90-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Банк Форвард» з 08.03.2023. Відповідно до п. 9.3 кредитного договору (заяви оферти) від 16.07.2020 №200280255 АТ «Банк Форвард» ознайомив відповідачку з положеннями законодавства щодо припинення нарахування процентів за договором у день початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» - у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку). Таким чином, первісний кредитор (АТ «Банк Форвард») та позивач повинні були припинити будь-яке нарахування по кредиту з 08.03.2023, чого зроблено не було.
Також, звертає увагу, що не можливо в повній мірі ознайомитись з додатками до позовної заяви, наданими позивачем, у зв'язку з вкрай поганою якістю сканованих копій. Розрахунок також не дає можливості встановити з чого складається заборгованість (період, процентна ставка, здійснені платежі).
Крім того, відповідач заявляє про пропущення позивачем строку позовної давності звернення до суду. Так, згідно з текстом судового рішення в договорі від 16.07.2020 №200280255, наданому позивачем, зазначається, що кредит надається строком на 11 місяців, тобто на період з 16.07.2020 по 16.06.2021. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові. Таким чином, початок перебігу строку позовної давності в позивача почався 17.06.2021 та сплив 17.06.2024. Позивач звернувся до суду в 2025 році, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності звернення до суду.
Заявник вважає, що позивач на підтвердження позовних вимог не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують надання відповідачу кредитних коштів у розмірі, які були передбачені кредитним договором, наявність заборгованості за тілом кредиту та процентами, а тому позивач не довів наявність заборгованості в розмірі, вказаному в наданих ним розрахунках за кредитними договорами.
Крім того, просить повністю відмовити в стягненні 7000 грн витрат на правову допомогу, оскільки вони є явно безпідставними, завищеними, необґрунтованими та їх співмірність не підтверджена.
Учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористалися.
Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 16.07.2020 між ОСОБА_1 і АТ «Банк Форвард» шляхом підписання заяви (оферти), паспорта споживчого кредиту був укладений кредитний договір №200280255, відповідно до умов якого відповідачці надано кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії (до 25000 грн під час укладання договору та до 200000 грн у випадку збільшення ліміту) на споживчі потреби, процентна ставка по ліміту становить 48% річних (а. с. 15 - 17).
На підставі зазначеного договору 16.07.2020 ОСОБА_1 отримала кредитну картку НОМЕР_1 , термін дії якої встановлено до 30.09.2024 (а. с. 18).
З виписки по рахунку до угоди від 16.07.2020 №200280255 вбачається, що відповідачка користувалася кредитними коштами: отримувала кредитні кошти, частково погашала кредит (а. с. 19 - 37).
25.07.2024 між АТ «Банк Форвард» і ТОВ «ФК «Кредин-Капітал» був укладений договір про відступлення прав вимоги №GL1N426202/1, відповідно до якого АТ «Банк Форвард» передало, а ТОВ «ФК «Кредин-Капітал» прийняло всі права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі й до ОСОБА_1 у сумі 51493 грн 51 коп. (а. с. 38 - 42).
09.06.2025 ОСОБА_1 була направлена досудова вимога за вих. №23728255, в якій позивач повідомив про набуття ним права вимоги за кредитним договором від 16.07.2020 та надав реквізити для оплати заборгованості в сумі 51493 грн 51 коп. (а. с. 42).
Постановляючи рішення про задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що відповідачка, скориставшись кредитними коштами, умови договору не виконала, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість у сумі 51493 грн 51 коп.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають матеріалами справи та вимогам закону.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ «Банк Форвард»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Встановивши, що відповідачка скориставшись кредитними коштами умови договору не виконала, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про те, що 07.03.2023 в АТ «Банк Форвард» було відкликано банківську ліцензію, а тому після зазначеної дати не було законних підстав для нарахування відсотків, є безпідставними з огляду на наступне.
Спеціальним законом, яким встановлено процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з яким тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом (частина 1 статті 2 зазначеного Закону).
Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, правил Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Згідно з ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку:
1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку;
2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;
3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;
4-1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;
5) відомості про фінансовий стан банку, боржників, які прострочили виконання зобов'язань (за основною сумою та процентами) перед таким банком, а також про вимоги банку до таких боржників перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;
6) Фонд здійснює заходи із виконання плану врегулювання, що передбачає виведення банку з ринку у спосіб, передбачений пунктом 2 частини другої статті 39 цього Закону, та відчужує майно (активи) та зобов'язання відповідно до статті 40 цього Закону на користь приймаючого банку протягом 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Вчинення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна (активів) банку чи передачею його майна третім особам (крім приймаючого банку), допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;
7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) будь-яким майном (активами), у тому числі коштами банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень (у тому числі арештів, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) на майно (активи), у тому числі кошти банку, не допускається;
8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на правочини, зобов'язання за якими припиняються у процедурі ліквідаційного неттінгу, що здійснюється в порядку, встановленому статтею 541 цього Закону, та припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується.
З викладеного вбачається, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не містить заборони щодо нарахування процентів після відкликання ліцензії.
Приписи пункту 4-1 частини другої статті 46 указаного Закону стосуються неможливості нарахування банком відсотків за договорами вкладу, що відповідно сприятиме збереженню ліквідаційної маси.
Віднесення банку до категорії неплатоспроможних, запровадження процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку не припиняють дію кредитних договорів. Позичальник зобов'язаний повернути банку основну суму боргу та сплатити проценти в розмірах і в строки, встановлені умовами кредитного договору.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №638/13976/15-ц, від 12.07.2021 у справа №757/7994/17-ц.
В контексті зазначеного та з урахуванням фактичних обставин, встановлених у цій справі, колегія суддів зазначає, що нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачено законних підстав для припинення нарахування процентів за кредитним договором у зв'язку з початком процедури ліквідації банку.
Що стосується п. 9.3 кредитного договору, на який є посилання в апеляційній скарзі, то в ньому йде мова про припинення нарахування відсотків за вкладами, а не по кредитам.
Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять бухгалтерські документи на підтвердження позовних вимог, також є необґрунтованими.
Звертаючись до суду з цим позовом товариство на підтвердження наявності заборгованості та її розміру надало суду розрахунок заборгованості, виписку по кредитному договору.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до абз. 1 п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 у справі №200/5647/18 та від 28.10.2020 у справі №760/7792/14-ц, від 17.12.2020 у справі №278/2177/15-ц.
У постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №372/223/17 міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів на рахунку, заявами на переказ готівки тощо.
Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів на конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (постанови Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №161/16891/15-ц, від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц, від 15.01.2025 у справі №753/16762/15-ц).
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної в розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем та доказів на спростування того, що остання не отримувала кредитні кошти.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував позовну давність, є необґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Згідно з ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності в здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту зі спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, №22083/93, №22095/93, §51, ЄСПЛ, від 22.10.1996; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), №66610/09, §43, ЄСПЛ, від 29.01.2013).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 та в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №385/1454/15-ц, від 01.10.2020 у справі №912/1672/18 викладені висновки, відповідно до яких позовна давність застосовується лише за умови встановлення наявності порушеного права сторони спору, тому встановивши доведеність порушення цивільного права, за захистом якого особа звернулася до суду, але якщо позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною в справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення.
Разом з цим, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме: продовження позовної давності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.
Отже початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання 02.04.2020 чинності Законом №540-ІХ.
Подібний правовий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі №910/18489/20.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а скасований був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 №651.
Отже, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
Водночас Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався указами Президента України та триває дотепер.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк його дії.
Закон №2120-ІХ набрав чинності 17.03.2022.
Надалі Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08.11.2023 №3450-ІХ пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 №4434-ІХ пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.
Закон №4434-ІХ набрав чинності 04.09.2025.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а з 30.01.2024 до 03.09.2025 включно перебіг такого строку зупинявся.
Оскільки в цій справі станом на 02.04.2020 позовна давність щодо позовних вимог ТОВ «ФК «Кредин-Капітал» не спливла, то цей строк унаслідок його продовження на строк дії карантину та воєнного стану (до 29.01.2024) й подальшого (з 30.01.2024 до 03.09.2025 включно) зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану не є пропущеним.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачці був наданий кредит у розмірі 25000 грн, а суд стягнув 29756 грн 63 коп. заборгованості за тілом кредиту, також є необґрунтованими. З матеріалів справи вбачається, що 16.07.2020 між АТ «Банк Форвард» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №200280255, відповідно до умов якого останній надано кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії (до 25000 грн під час укладання договору та до 200000 грн у випадку збільшення ліміту) на споживчі потреби (а. с. 15 - 17). У подальшому кредитний ліміт декілька разів змінювався як шляхом зменшення, так і шляхом збільшення, що підтверджується випискою по рахунку.
У той же час, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги в частині вирішення питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн є обґрунтованими.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.
З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 3000 грн, понесені позивачем у суді першої інстанції, відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, рішення місцевого суду в частині вирішення питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу необхідно змінити та стягнути з відповідачки на користь позивача 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2, 13 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на викладене, оскільки апеляційну скаргу було задоволено частково, а рішення місцевого суду змінено лише в частині вирішення питання розподілу судових витрат, тобто тих питань, які не пов'язані з вимогами цивільного позову, тому витрати, пов'язані з розглядом справи в апеляційному суді слід покласти на відповідачку.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу адвоката Сікози В'ячеслава Олександровича, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 жовтня 2025 року в частині вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 28 квітня 2026 року.
Головуючий - А.О. Замченко
Судді: В.І. Криворотенко
О.М. Черних