Справа № 508/276/26
іменем України
"28" квітня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі судді Лузан Л.В., розглянувши матеріали цивільної справи за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачання компанія «Нафтогаз України» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожитий природний газ,
у березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачання компанія «Нафтогаз України» звернулося до Миколаївського районного суду Одеської області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожитий природний газ.
При цьому, з заяви про видачу судового наказу та доданих до неї документів, вбачається, що заявником заявлено про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожитий природний газ, що постачається за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно ухвали судді Миколаївського районного суду Одеської області від 30 березня 2026 року цивільну справу заявою ТОВ «Газопостачання компанія «Нафтогаз України» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожитий природний газ передано на розгляд за підсудністю за місцем зареєстрованого проживання боржника, тобто до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.
Проте, під час вирішення питання про видачу судового наказу, суд встановив наступне.
Згідно з ч.1 ст.162 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом. Отже, щодо підсудності наказне провадження тотожне позовному.
Так, ч.1 ст. 27 ЦПК України визначено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Водночас, відповідно до ч.1 ст.30 ЦПК України вимоги, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 42 постанови від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» роз'яснив, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна.
Згідно з положеннями ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 вказала на те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
У постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми про виключну підсудність.
Позов про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна має пред'являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17).
Предметом заяви про видачу судового наказу у цій справі є зобов'язання, які випливають з надання послуг з газопостачання. Такі послуги надаються за місцем знаходження нерухомого майна.
З огляду на те, що заборгованість з надання послуг з газопостачання наявна за об'єктом, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , заява про видачу судового наказу про стягнення обумовленої заборгованості, має пред'являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності, відповідно до положень ст. 30 ЦПК України.
Таким чином, ТОВ «Газопостачання компанія «Нафтогаз України» правильно подало заяву про видачу судового наказу за місцем знаходження нерухомого майна за правилами ч. 1 ст. 30 ЦПК України (виключна підсудність), тобто до Миколаївського районного суду Одеської області, а вказаний суд помилково надіслав справу на розгляд до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.
Згідно положень ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються.
Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Однак, як встановлено судом, при передачі справи за підсудністю Миколаївським районним судом Одеської області було порушено порядок, встановлений ст. 31ЦПК України.
При цьому, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 серпня 2019 року у справі № 855/364/19, якщо суд першої інстанції помилково чи неправильно направив до суду справу, яка за предметом спору, суб'єктним складом учасників, характером спірних правовідносин відноситься до його підсудності, а суд, якому була направлена справа (позовна заява), повернув її назад як направлену внаслідок порушення правил підсудності, то рішення суду, який повернув справу адресанту, не може розцінюватися як ознака спору щодо підсудності чи порушення заборони про передавання справ, встановленої законом.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2025 року у справі №140/10981/24.
Згідно п.1ч.1,ч.3 ст.31ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду,якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Керуючись ст.ст. 30, 31, 258-260 ЦПК України, суд
цивільну справу №508/276/26 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачання компанія «Нафтогаз України» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожитий природний газ передати на розгляд за виключною підсудністю до Миколаївського районного суду Одеської області.
Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної с карги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Л.В.Лузан