Провадження №2/760/866/26
Справа №760/16980/25
16.04.2026 м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва у складі:
Головуючого судді судді Застрожнікової К.С.,
при секретарі судового засідання Кравченко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тимошик Ірина Олексіївна, до Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання права власності на спадкове майно і зняття з нього арешту, -
До Солом'янського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Тимошик Ірина Олексіївна до Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна.
Позовна заява обґрунтована тим, що після смерті чоловіка позивачка звернулась до П'ятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак постановою державного нотаріуса П'ятої київської державної нотаріальної контори від 23.06.2023 р. їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 у зв'язку з відсутністю оригіналу свідоцтва про право власності на житло. У подальшому рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 22.04.2024 р. у справі № 760/16112/23, яке набрало законної сили 23.05.2024 р., визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 43,42 кв.м. жилою площею 28, 80 кв.м. в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, як зазначає позивачка, при здійснені перевірки вищевказаного майна стало відомо, що в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано арешт нерухомого майна - 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 відповідно до постанови Відділу державної виконавчої служби Жовтневого району б/н від 17.02.2001 р., який зареєстрований П'ятою київською державною нотаріальною конторою 18.10.2004 р., власник - ОСОБА_2 . На звернення ОСОБА_1 до Солом'янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про зняття арешту із вказаного нерухомого майна, їй надано відповідь про неможливість задоволення заяви, оскільки виконавче провадження, згідно якого внесено запис про арешт в Автоматизованій системі виконавчих проваджень відсутнє, а надати більш детальну інформацію відділ не має можливість, оскільки вищевказане виконавче провадження знищене за закінченням терміну зберігання, а чинним законодавством України не передбачено механізм та порядок зняття арешту по виконавчим провадженням, які відсутні в автоматизованій системі виконавчого провадження та є знищеними. Тож, оскільки ОСОБА_1 не є боржником у виконавчому провадженні, в межах якого накладено арешт на нерухоме майно, на даний час відсутні відомості про існуючі виконавчі провадження, де боржником є спадкодавець - ОСОБА_2 , існування заборон на його нерухоме майно протягом такого тривалого часу, є таким, що порушують охоронювані законом майнові права, зокрема на оформлення спадкового майна у власність та подальше розпорядженням належним їй майном, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав та просить суд скасувати арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений відповідно до постанови Відділу державної виконавчої служби Жовтневого району б/н від 17.02.2001 р., що зареєстрований П'ятою київською державною нотаріальною конторою 18.10.2004 р. за № 1386621.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду та справу передано на розгляд судді Застрожніковій К.С.
27.06.2025 по справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.
24.09.2025 винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.
Позивачка у судове засідання не прибула, представник направила до суду заяву із проханням проводити судовий розгляд у її відсутність, на задоволенні позовних вимог наполягає.
Відповідач у судові засідання не прибув, повідомлявся належним чином про місце, день та час слухання справи, про причини своєї неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву до суду не направив.
На підставі вищевикладеного, суд розглянув справу за наявними доказами.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного висновку та судом встановлені наступні обставини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 20.12.2021 р. серії НОМЕР_1 , виданим Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Померлий ОСОБА_2 був чоловіком позивачки, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_2 від 10.12.2010 р., виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві,
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до П'ятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_2 .
Постановою державного нотаріуса П'ятої київської державної нотаріальної контори Василевської О.А. від 23.06.2023 р. № 1816/02-31 позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , у зв'язку з відсутністю оригіналу свідоцтва про право власності на житло.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 22.04.2024 р. у справі № 760/16112/23 визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 43,42 кв.м. жилою площею 28, 80 кв.м. в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (рішення набрало законної сили 23.05.2024 р.).
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 11.06.2025 р. наявний запис про обтяження: арешт (архівний запис), реєстраційний номер: 1386621, зареєстровано: 18.10.2004 за № 1386621 реєстратором П'ятої київської державної нотаріальної контори, підстава обтяження: постанова б/н, 17.02.2001, Відділ державної виконавчої служби Жовтневого району, об'єкт обтяження: квартира, частина квартири, розмір частки 1/3 за адресою: АДРЕСА_2 , власник ОСОБА_2 .
11.11.2024 позивачка звернулась Солом'янського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) і заявою про зняти арешту з нерухомого майна.
Листом № 5613 від 30.01.2025 р. Солом'янський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомив про неможливість задоволення вищевказаної заяви, оскільки виконавче провадження згідно якого внесено запис про арешт в Автоматизованій системі виконавчих проваджень відсутнє.
Також відповідач у своєму листі зазначає, що надати більш детальну інформацію не має можливості, оскільки вищевказане виконавче провадження знищене за закінченням терміну зберігання, а чинним законодавством України не передбачено механізм та порядок зняття арешту по виконавчим провадженням, які відсутні в автоматизованій системі виконавчого провадження та є знищеними.
Таким чином, судом встановлено, що на даний час відсутні відомості про існуючі виконавчі провадження, де боржником є спадкодавець ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому існування заборон на його нерухоме майно протягом такого тривалого часу, є таким, що порушує охоронювані законом майнові права, зокрема право позивачки на оформлення спадщини, а тому встановлені обтяження підлягають припиненню.
Позивачка не є стороною виконавчого провадження, а існування такої заборони порушує її права та перешкоджає оформити спадщину.
Спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, що була чинною на дату накладення арешту, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020 у справі № 554/8004/16 (провадження 14-431цс19)).
Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна(постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19)).
Водночас, у суду відсутні відомості про особу стягувача, тому до участі у справі у якості відповідача було залучено Відділ ДВС.
Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Як встановлено судом, Позивачка не є стороною відповідного виконавчого провадження, а являється спадкоємцем майна боржника, а отже позивачкою обрано вірний спосіб захисту як звільнення майна з-під арешту (скасування обтяження нерухомого майна).
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.11.2024 у справі № 208/6868/21, провадження № 61-17107св23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123410616), зроблений правовий висновок, що наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, враховуючи, що майно боржника вибуло з його володіння до накладення арешту на нього, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Зміст цієї статті полягає, серед іншого, в тому, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
Згідно ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Таким чином, положеннями цієї статті закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, тобто право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.
Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема: надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Згідно ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини 1 статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого 9 статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини 1 статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно ч.3 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції діючої на момент наявних правовідносин) державний виконавець зобов'язаний винести постанову про закінчення виконавчого провадження та надіслати її сторонам.
Частиною 2 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Після закінчення виконавчого провадження, державний виконавець повинен зняти арешти та інші обмеження, які накладаються на майно впродовж виконання виконавчих дій. Відсутність відкритого виконавчого провадження по виконанню рішення суду дає підстави для звільнення майна з-під арешту. Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.03.2020 у справі № 817/928/17.
Згідно ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положенням містились у статті 25 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.
Згідно частин 3, 4 і 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
Згідно ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності-суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації ареш-тованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
Згідно ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Отже, законом передбачена процедура зняття арешту з майна в судовому порядку шляхом звернення до суду з відповідним позовом, тобто в порядку позовного провадження, оскільки спір про скасування арешту на майно є цивільно-правовим та має бути вирішений за правилами цивільного судочинства за позовною заявою про порушення права власності на майно.
Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст. 321 ЦК України, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом. Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності.
Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
За змістом правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 15.05.2013 у справі № 6-26цс13 вбачається, що вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.
Згідно ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Оскільки, на даний час відсутні відомості про існуючі виконавчі провадження, де боржником є спадкодавець, існування заборони на його нерухоме майно протягом такого тривалого часу, є таким, що порушують охоронювані законом майнові права позивача, зокрема на оформлення спадщини, а тому встановлені обтяження підлягають припиненню.
Водночас, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки арешт у рамках виконавчого провадження було накладено не на всю квартиру АДРЕСА_1 , а на її 1/3 частку, тому суд доходить до висновку про наявність підстав для скасування арешту з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , накладеного постановою Відділу державної виконавчої служби Жовтневого району б/н від 17.02.2001 року, зареєстрований П'ятою київською державною нотаріальною конторою 18.10.2004 року за № 1386621, власником якої відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 430839690 від 11.06.2025 р. значиться ОСОБА_2 .
Таким чином, позов слід задовольнити частково.
Керуючись нормами ст. 133, 141, 247, 259, 263, 265, 268, 273, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов, - задовольнити частково.
Зняти арешт з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , накладений постановою Відділу державної виконавчої служби Жовтневого району б/н від 17.02.2001 року, зареєстрований П'ятою київською державною нотаріальною конторою 18.10.2004 року за № 1386621, власником якої відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 430839690 від 11.06.2025 р. значиться ОСОБА_2 .
У задоволенні іншої частини позову, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Копію рішення суду направити на адресу сторін.
Повний текст рішення суду складено 27.04.2026.
Суддя К.С. Застрожнікова