27 квітня 2026 року
м. Київ
справа №420/22096/25
адміністративне провадження № К/990/15538/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів Білак М.В., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2026 року
у справі №420/22096/25 за позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
1) визнати неправомірною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного, яка виразилась у ненаданні інформації на інформаційний запит ОСОБА_1 від 29 липня 2024 року;
2) визнати неправомірною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного, яка виразилась у ненаданні інформації на інформаційний запит ОСОБА_1 від 27 травня 2025 року;
3) стягнути з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного, на користь ОСОБА_1 матеріальні витрати щодо виготовлення і направлення інформаційних запитів у сумі 169 гривень;
4) зобов'язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного, надати інформацію на запит ОСОБА_1 від 29 липня 2024 року та його повторне направлення від 27 травня 2025 року у повному обсязі згідно поставлених питань, а саме:
- з якою травмою позивач звертався з 11 травня 2024 року та протягом всього курсу навчання до медичної частини в/ч НОМЕР_1 ?
- з якого приводу позивача було звільнено від ранкового бігу та ранкової "зарядки" на весь курс навчання?
- яка медична допомога була надана позивачу з цього приводу?
- надати всі копії журналів із записами медчастини в/ч НОМЕР_1 про звільнення позивача від фізичних навантажень?
- надати копії всіх медичних документів із результатами зроблених медичних досліджень та проведеного лікування з цього приводу?
- надати копії відповідей на всі рапорти ОСОБА_1 , наданих ним на ім'я командира третьої навчальної роти НОМЕР_2 навчального центру в/ч НОМЕР_1 , щодо надання медичної допомоги, пов'язаної з травмою коліна?
- надати копії всіх медичних документів із результатами зроблених медичних досліджень та висновків за фактом звернення з травмою обох рук 25 червня 2024 року?
- надати роз'яснення ОСОБА_1 на підставі яких норм оформлювати інвалідність за умови того, що за фактом втрати працездатності обох рук у медичній частині в/ч НОМЕР_1 , не складалась ані Форма 100, ані довідка про отримання травми.
5) визнати неправомірною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у ненаданні інформації на запит ОСОБА_1 від 27 травня 2025 року;
6) визнати неправомірною дію Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у наданні формальної відписки, а саме відповіді №2691 від 16 червня 2025 з інформацією, яка не запитувалась ОСОБА_1 у інформаційному запиті від 29 липня 2024 року та у інформаційному запиті від 27 травня 2025 року;
7) визнати неправомірною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у невиконанні у повному обсязі «Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України», затвердженої Наказом Міністерства оборони України 27 жовтня 2021 року №332»;
8) визнати остаточну травму лівого коліна ОСОБА_1 такою, що сталася в період проходження військової служби та при виконанні службових обов'язків у Військовій частині НОМЕР_1 та мала місце 11 травня 2024 року;
9) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , виконати всі вимоги «Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України», затвердженої Наказом Міністерства оборони України 27 жовтня 2021 року №332» стосовно розслідування та обліку нещасного випадку за наступними приписами:
- надіслати повідомлення за формою НВ-1 до відповідного військового органу нагляду про нещасний випадок, який стався з військовослужбовцем ОСОБА_1 при проходженні смуги перешкод 11 травня 2024 року;
- повідомити командира військової частини, з якої був відряджений ОСОБА_1 до навчального центру в/ч НОМЕР_1 , про нещасний випадок з наслідками травми коліна у ОСОБА_1 , яка сталася при проходженні смуги перешкод ОСОБА_1 11 травня 2024 року, через засоби зв'язку СЕДО його командира та надіслати повідомлення за формою НВ-1;
- скласти акт проведення розслідування нещасного випадку за формою НВ-2, наведеною у додатку 4 до Інструкції 332, та акт про нещасний випадок під час виконання обов'язків військової служби за формою НВ-3, наведеною у додатку 5 до Інструкції 332, та вручити ОСОБА_1 всі передбачені Інструкцією №332 акти про нещасний випадок та всі медичні виписки та висновки про отримання ОСОБА_1 травми лівого коліна, яка мала місце 11 травня 2024 року;
10) визнати неправомірною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у невиконанні конституційних зобов'язань діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що не було виконано стосовно ОСОБА_1 після отримання ним травми коліна 11 травня 2024 року, проявилось у: ігноруванні потреби на медичну допомогу, ненаданні медичної допомоги, ненаданні лікування, відсутності фіксації події нещасного випадку, відсутності складання відповідної документації про нещасний випадок та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 утримуватись від вчинення дій та бездіяльності не на підставі Конституції та законів України, поза межами повноважень та всупереч меті, з якою ці повноваження надані.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Суд зазначає таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
За змістом пунктів 1, 2 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема справи у спорах: щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище; щодо оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.
Спірні правовідносини у цій справі пов'язані з проходженням позивачем військової служби та розглядом запиту на інформацію, який надійшов від позивача.
За такого правового врегулювання та обставин справи касаційний перегляд судових рішень у цій справі можливий виключно за наявності обґрунтування відповідного підпункту пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У тексті касаційної скарги ОСОБА_1 указує на відсутність практики Верховного Суду щодо упередженості при розгляді справ на теперішній час, що на його думку свідчить про те, що розгляд цієї справи судом касаційної інстанції стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Зазначає про відсутність можливості спростувати обставини, установлені оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи.
Переконує, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача.
Суд відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на таке.
У Рішенні від 22 листопада 2023 року у справі №3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23,188/23) Конституційний Суд України зазначив, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний критерій ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Про якісний критерій свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд зазначає, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, є необґрунтованими.
Щодо доводів про відсутність можливості спростувати обставини, установлені оскаржуваними судовими рішеннями при розгляді іншої справи, Верховний Суд указує на те, що особа може зазначати, що обставини, установлені судовим рішенням, впливають на іншу справу, яка не є малозначною та має суттєве значення для такої особи. При цьому в такому випадку необхідно чітко зазначити, які обставини помилково установлено в оскаржуваних рішеннях, указати на порушення норм процесуального права, які призвели до помилкового установлення відповідних обставин, та обов'язково зазначити справу, на розгляд якої можуть суттєво вплинути такі порушення.
Разом з цим, у касаційній скарзі відсутнє зазначення обставин, які помилково установлено в оскаржуваних рішеннях, у чому полягає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при їх установленні, а також не указано справу, на розгляд якої можуть суттєво вплинути такі порушення.
Суд, також, зазначає, що справа, яка має виняткове значення для її учасника, може бути виокремлена із загальних правил розгляду адміністративних справ Верховним Судом, якщо виявлено після апеляційного розгляду справи неоднакове застосування судом апеляційної інстанції одного й того ж положення закону.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципу правової визначеності з метою гарантування передбачуваності судового рішення.
Водночас у касаційній скарзі не наведено вимог, що дають підстав вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для необмеженого кола осіб. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
Аналіз аргументів касаційної скарги в сукупності з відображеними у судових рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпунктах «а, б, в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Обставин, передбачених пунктом «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, з матеріалів касаційної скарги не установлено.
З огляду на викладене, зазначення заявником у касаційній скарзі про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права не є достатнім для вирішення питання про відкриття касаційного провадження у цій категорії справ.
Таким чином, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені у справі, яка процесуальним законом віднесена до категорії справ незначної складності, а з наведених у касаційній скарзі мотивів й доданих до неї матеріалів не вбачається наявності передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин, у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2026 року у справі №420/22096/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
М.В. Білак
Л.О. Єресько
Судді Верховного Суду