27 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 380/420/24
адміністративне провадження № К/990/48526/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Мацедонської В. Е.,
суддів: Желєзного І. В., Кашпур О. В.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року (головуючий суддя Шавель Р. М., судді: Бруновська Н. В., Хобор Р. Б.), -
І. Суть спору
У січні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (далі - відповідач, ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з серпня 2014 року по день фактичної виплати 15 грудня 2022 року;
- зобов'язати ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з серпня 2014 року по день фактичної виплати 15 грудня 2022 року.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року у справі № 380/13686/22, 15 грудня 2022 року відповідачем було нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 45 353,99 грн. Позивач звернувся до ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, однак отримав відмову в такій виплаті. ОСОБА_1 уважає відмову відповідача протиправною і такою, що суперечить положенням статті 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
ІІ. Установлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх ухвалення.
Наказом СБУ від 31 жовтня 2018 року № 1420-ОС майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «а» пункту 61, підпунктом «б» пункту 62 та підпунктом «б» пункту 88-1 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (за станом здоров'я - непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час) у запас СБУ, виключивши його зі списків особового складу, з урахуванням часу на здавання посади, з 02 листопада 2018 року.
У подальшому, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року у справі № 380/13686/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з серпня 2014 року по квітень 2017 року. Зобов'язано ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з серпня 2014 року по квітень 2017 року відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням висновків суду. У решті позовних вимог відмовлено.
На виконання цього судового рішення, 15 грудня 2022 року ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях нараховано та виплачено ОСОБА_1 заборгованість з індексації грошового забезпечення у розмірі 45 353,99 грн.
23 жовтня 2023 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Каверіна С. М., звернувся до ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях з адвокатським запитом, у якому просив нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення нарахованої та виплаченої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року у справі № 380/13686/22 за весь час затримки з серпня 2014 року по день фактичної виплати, із наданням відповідних розрахунків нарахувань та утримань.
Листом ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 06 листопада 2023 року № 78/8/к-567а/78/5/50 відмовлено позивачу в нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення.
Уважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з серпня 2014 року по день фактичної виплати 15 грудня 2022 року. Зобов'язано ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з серпня 2014 року по день фактичної виплати 15 грудня 2022 року.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач порушив строки виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем, а тому останній набув право на виплату компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року апеляційну скаргу ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року в адміністративній справі № 380/420/24 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов залишено без розгляду.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому суд послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20.
Восьмий апеляційний адміністративний суд уважав, що позивач повинен був дізнатися про порушення свого права з першого числа місяця, який слідує після 15 грудня 2022 року (день виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення), тобто з 01 січня 2023 року протягом шести місяців звернутися до суду з позовом. Однак, з позовом про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію частини втрачених доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення у розглядуваній справі представник позивача звернувся лише 08 січня 2024 року, що свідчить про порушення ним строку, установленого статтею 122 КАС України.
Суд апеляційної інстанції наголосив, що ухвалою від 08 листопада 2024 року було запропоновано ОСОБА_1 навести поважні причини пропуску строку звернення до суду, про що подати до апеляційного суду відповідну письмову заяву з обґрунтуванням та доказами поважності причин пропуску такого строку, проте позивачем не виконано вимог такої ухвали.
Таким чином, Восьмий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду відповідно до частини першої статті 319 КАС України.
Водночас суд апеляційної інстанції констатував про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача щодо закриття провадження в частині позовних вимог (визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити у період до 11 січня 2023 року компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з серпня 2014 року по день фактичної виплати 15 грудня 2022 року), які вже, нібито, розглянуті в межах адміністративної справи № 200/116/23. Суд апеляційної інстанції зауважив, що оскільки у згаданій справі суд виснував, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону
№ 2050-ІІІ та Порядку № 159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право позивача ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.
IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
16 грудня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвоката Каверіна С. М., що діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі частини другої, пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу справи від 20 березня 2026 року (у зв'язку з обранням судді Мартинюк Н. М. до Великої Палати Верховного Суду) визначено склад суду: Мацедонська В. Е. (головуючий суддя), Желєзний І. В., Кашпур О. В.
ІV. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі представник позивача просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції і направити справу для продовження розгляду до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
На обґрунтування вимог скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки суд помилково застосував до спірних правовідносин положення частини другої статті 122 КАС України замість норм статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Так, скаржник стверджував, що спори щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати на суми індексації грошового забезпечення стосуються заробітної плати військовослужбовця, то єдина норма, яка регулює строки звернення до суду у справах стягнення заробітної плати, є саме частина друга статті 233 КЗпП України. При цьому представник позивача звернув увагу на аналогічний висновок, зроблений Верховним Судом у постановах від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23, від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а та від 06 березня 2024 року у справі № 600/5050/23.
Також скаржник зазначив, що визначаючи початок перебігу строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції посилався на правову позицію, викладену Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, при вирішенні спорів з приводу пенсійного забезпечення. Застосовуючи вказані висновки Верховного Суду до спірних правовідносин, судом апеляційної інстанції не враховано, що така постанова стосується правовідносин та строків звернення до суду з вимогою нарахування та виплати компенсації за втрату частини пенсії, що є відмінними спірними правовідносинами.
За позицією скаржника, положеннями статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин - виключення позивача зі списків особового складу) строк для звернення до суду з таким позовом не обмежувався.
12 лютого 2025 року від ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити у її задоволенні, закрити провадження у частині позовних вимог на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, в іншій частині відмовити у задоволенні позову. Уважав, що під час розгляду справи № 200/116/23 суд вже надав оцінку позовним вимогам щодо ненарахування та невиплати відповідачем ОСОБА_1 у період до 11 січня 2023 року (дата звернення позивача до суду з позовом у справі № 200/116/23) компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а тому такі вимоги не можуть повторно розглядатися у рамках цього позову. Посилаючись на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 (який був застосований судом апеляційної інстанції), та з огляду на дату виплати простроченої індексації (15 грудня 2022 року), відповідач уважав, що протиправна бездіяльність ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях у період спірних правовідносин (після 11 січня 2023 року) могла існувати лише тоді, якщо б вона виникла з 01 січня 2023 року.
04 червня 2025 року адвокат Каверін С. М. подав до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, у якій зазначив, що день фактичної виплати грошового доходу (заборгованості по індексації) не впливає на період, за який буде здійснюватися виплата компенсації втрати частини грошових доходів, у зв'язку з порушенням строків її виплати, оскільки право на цю компенсацію особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Тобто, право на компенсацію виникає з моменту затримки виплати доходу на один і більше календарних місяців.
05 червня 2025 року відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду заперечення на відповідь на відзив, у яких наполягав на існуванні підстав для закриття провадження у частині позовних вимог, оскільки, виходячи з судового рішення у справі № 200/116/23, затримка виплати індексації ОСОБА_1 на 1 місяць не обумовила виникнення права на отримання компенсації втрати частини доходу, а тому й після 11 січня 2023 року (дата звернення із позовом у справі № 200/116/23) не може існувати протиправна бездіяльність щодо невиплати компенсації втрати частини доходів.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно з частиною першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поряд з цим, за приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») убачається, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
VІ. Висновки Верховного Суду
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).
Спір у цій справі виник у зв'язку з незгодою позивача щодо ненарахування та невиплати відповідачем компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення.
Водночас Верховний Суд зауважує, що ключовим питанням, яке постало на стадії касаційного провадження, є виключно питання щодо дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин положень статті 122 КАС України.
При цьому Суд не надає оцінку факту дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом або поважності причин пропуску строку, установленого законодавством, у разі його недотримання.
Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Залишаючи без розгляду позовну заяву, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач пропустив шестимісячний строк для звернення до суду, передбачений статтею 122 КАС України, а причини такого пропуску (посилання позивача на те, що вимоги про нарахування та виплату компенсації є похідними від вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, а тому не обмежується строком для звернення до суду) не є поважними.
Водночас скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23, від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а та від 06 березня 2024 року у справі № 600/5050/23, про те, що спори щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати на суми індексації грошового забезпечення стосуються заробітної плати військовослужбовця, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення статті 233 КЗпП України.
З цього приводу Верховний Суд зазначає таке.
У розумінні частини першої статті 94 КЗпП України, заробітна плата означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР), яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 108/95-ВР, у період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХII «Про індексацію грошових доходів населення»).
Крім того, частина перша статті 34 Закону № 108/95-ВР визначає, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону № 2050-ІІІ).
З наведеного висновується, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013, а саме: «Винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати».
У пункті 2.2 цього рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.
Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23, від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а, від 06 березня 2024 року у справі № 600/5050/23-а, від 17 грудня 2024 року у справі № 380/25141/23, від 23 квітня 2025 року у справі № 260/131/24, від 21 серпня 2025 року у справі № 600/3471/24-а (на які, зокрема, посилається представник позивача у касаційній скарзі).
Також Суд звертає увагу, що норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною п'ятою цієї статті визначено, що для звернення до суду в справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що вони є бланкетними, а тому строки звернення до суду можуть бути встановлені іншими законами.
Повертаючись до спірних правовідносин, Суд зауважує, що оскільки предметом спору є право на суми, які належать виплаті при звільненні, такою бланкетною нормою є саме приписи статті 233 КЗпП України, якою встановлено строки звернення до суду щодо стягнення зазначених сум.
Додатково Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР зазначено, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Наведене свідчить, що судом апеляційної інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин приписи частини другої статті 122 КАС України, замість положень статті 233 КЗпП України.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02 квітня 2025 року у справі № 260/10920/23 та від 10 березня 2026 року у справі № 160/34630/23, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.
Таким чином, Верховний Суд уважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконної постанови, яка перешкоджає подальшому провадженню у цій адміністративній справі, як наслідок висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду є помилковими.
Що стосується клопотання ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях про закриття провадження у частині позовних вимог на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення та наголошує, що касаційний перегляд у цій справі здійснюється виключно щодо питання дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин положень статті 122 КАС України.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Отже, Суд висновує, що касаційна скарга представника позивача підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до цього ж суду.
З огляду на результат касаційного розгляду суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
У задоволенні клопотання Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про закриття провадження у частині позовних вимог відмовити.
Касаційну скаргу Каверіна Сергія Миколайовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року скасувати.
Справу направити до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Е. Мацедонська
Судді І. В. Желєзний
О. В. Кашпур