27 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 200/1004/25
адміністративне провадження № К/990/15870/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року, додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі №200/1004/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих про визнання протиправним та скасування наказу, протоколу в частині,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №132/5 від 16 січня 2025 року «Про застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого, припинення діяльності арбітражного керуючого та дії свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора)»;
- визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт - пункту 7 протоколу Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих №1/25 від 09 січня 2025 року щодо застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого та направлення матеріалів перевірки до органів Національної поліції.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №132/5 від 16 січня 2025 року «Про застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого, припинення діяльності арбітражного керуючого та дії свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора)».
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування наказу, протоколу в частині - задоволено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 7500,00 (сім тисяч п'ятсот) грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 7500,00 (сім тисяч п'ятсот) грн.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - задоволено.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року у справі № 200/1004/25 - залишено без змін.
Додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року у справі № 200/1004/25 - змінено, виключивши абзац третій резолютивної частини, а в решті - залишено без змін.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 2000,00 (дві тисячі) гривень.
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2026 року касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року, додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі №200/1004/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих про визнання протиправним та скасування наказу, протоколу в частині - повернуто особі, яка її подала.
08 квітня 2026 року Міністерство юстиції України через підсистему «Електронний суд» повторно звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року, додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позову та у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
У повторно поданій касаційній скарзі скаржник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України повторно зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування, зокрема частини першої статті 45 у взаємозв'язку з пунктом 1 частини першої статті 64 Кодексу України з процедур банкрутства, частини третьої статті 15 Закону України «Про оплату праці», частини п'ятої статті 97 Кодексу законів про працю України, а також частини третьої статті 12 Кодексу України з процедур банкрутства у взаємозв'язку з пунктом 6 частини першої статті 3 та частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України.
Скаржник формулює питання для висновку, які зводяться до того, чи впливає відсутність ухвали суду про визнання грошових вимог працівника у справі про банкрутство на право такого працівника на отримання заборгованості із заробітної плати у першочерговому порядку, а також чи зобов'язаний арбітражний керуючий здійснювати негайні розрахунки з працівниками незалежно від набуття ними статусу кредитора та чи вправі він утримувати належні працівникові кошти.
Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Водночас Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду, а й визначення конкретної норми (норм) права, яка потребує такого висновку, обґрунтування необхідності його формування (зокрема, у зв'язку з колізією норм, необхідністю їх тлумачення чи визначення пріоритету), а також наведення мотивованих доводів щодо неправильного застосування судами відповідних норм права та впливу такого висновку на вирішення спору.
Разом з цим, в ухвалі Верховного Суду про повернення попередньої касаційної скарги скаржнику вже було надано роз'яснення щодо неналежного обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, було звернуто увагу на те, що скаржник, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду, не обґрунтував, у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні норм права з урахуванням установлених обставин справи, не конкретизував, який саме правовий висновок має бути сформований Верховним Судом та яким чином відповідні норми права, на його думку, підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
У повторно поданій касаційній скарзі скаржник формально визначає норми права, щодо яких, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду, а також формально формулює питання для висновку.
Разом з тим, скаржник так і не навів належного обґрунтування того, у чому саме полягає неправильне застосування судами цих норм права з урахуванням встановлених у справі обставин, зокрема не пояснив, яким чином відсутність на момент проведення перевірки визнаних у встановленому статтею 45 Кодексу України з процедур банкрутства порядку грошових вимог працівника впливає на правомірність висновків судів щодо оцінки дій контролюючого органу.
Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до загальних міркувань щодо першочерговості виплати заробітної плати та обов'язків арбітражного керуючого діяти добросовісно, однак не містять аналізу правової помилки судів у застосуванні конкретних норм права у межах установлених судами фактичних обставин справи.
Крім того, скаржник не обґрунтував необхідності формування нового висновку Верховного Суду у взаємозв'язку з обставинами цієї справи та не довів, що відсутність такого висновку унеможливлює правильне застосування норм права судами.
Верховний Суд також враховує, що доводи касаційної скарги у відповідній частині фактично зводяться до незгоди з оцінкою судами обставин справи та їх правовою оцінкою, що не узгоджується із заявленою підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд зазначає, що скаржником не враховано зауваження, викладені в ухвалі Верховного Суду про повернення попередньої касаційної скарги, а наведені у повторній касаційній скарзі доводи не усувають встановлених недоліків.
При цьому статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися процесуальними правами та виконувати процесуальні обов'язки.
Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, без наведення мотивованих аргументів неправильного застосування таких норм судами, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
З огляду на викладене, Суд вважає недоведеними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Інших підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, скаржником не зазначено.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року, додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі №200/1004/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих про визнання протиправним та скасування наказу, протоколу в частині- повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур