Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
№ 22-ц/824/5643/2026
м. Київ Справа № 363/187/22
23 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Можарівській М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Білика Григорія Івановича на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Рудюк О.Д., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Димерська селищна рада Вишгородського району Київської області про визнання часток у спадщині, визнання права власності в порядку спадкування за законом,
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
1. Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на:
- житловий будинок АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку площею 0,2476га, кадастровий номер 3221880805:13:499:0701 з цільовий призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;
- земельну ділянку площею 0,321га, кадастровий номер 3221880805:13:200:0705 з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
2. Визнати за нею право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на:
- 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,2476га, кадастровий номер 3221880805:13:199:0701, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка);
- 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,321га, кадастровий номер 3221880805:13:200:0705, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилась спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку площею 0,2476 га, кадастровий номер 3221880805:13:199:0701, для будівництва та обслуговування житлового будинку та земельну ділянку площею 0,321 га, кадастровий номер 3221880805:13:200:0705, для ведення особистого підсобного господарства.
ОСОБА_3 склав заповіт, яким все належне йому майно заповів своєму сину, ОСОБА_2 (відповідач у справі).
У свою чергу, з 09.01.1963 року і по день смерті ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 .
Позивачка ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняли син останнього - ОСОБА_2 і дружина - ОСОБА_4 , як такі, що на день смерті проживали і були зареєстровані разом зі спадкодавцем.
З цього приводу позивач звертає увагу, що ОСОБА_4 за час шлюбу з померлим ОСОБА_3 отримали житловий будинок АДРЕСА_1 .
Також у 2007 році ОСОБА_3 отримав у власність земельну ділянку площею 0,2476 га, кадастровий номер 3221880805:13:199:0701, для будівництва га обслуговування житлового будинку та земельну ділянку площею 0,321 га, кадастровий номер 3221880805:13:200:0705, для підсобного господарства.
Позивач вважає, що в силу положень ч. 1 ст. 70 СК України, ч. 1 і ч. 2 ст. 372 ЦК України (поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя) ОСОБА_4 як дружина померлого ОСОБА_3 мала право на визначення своєї частки у праві спільної сумісної власності в розмірі 1/2 частини житлового будинку та 1/2 частини земельної ділянки площею 0,2476 га для обслуговування житлового будинку.
Крім того в силу положень статті 1241 ЦК України, ОСОБА_4 мала право на обов'язкову частку у спадщині за заповітом на житловий будинок та земельні ділянки, але за життя не встигла отримати свідоцтва про право власності на майно.
Позивач стверджує, що відповідно до положень ч. 1 ст. 1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Отже, у разі якщо б спадкування належних ОСОБА_3 1/2 часток вказаних будинку і земельної ділянки кадастровий номер 3221880805:13:199:0701 відбувалося за законом, то і ОСОБА_4 , і відповідач, кожен отримали б у спадщину по 1/4 частці будинку АДРЕСА_1 та по 1/4 частці земельної ділянки кадастровий номер 3221880805:13:199:0701 (1/2 : 2 = 1/4). Крім того, ОСОБА_4 , і відповідач, кожен отримали б у спадщину по 1/2 частці земельної ділянки кадастровий номер 3221880805:13:200:0705 (1/1 : 2 = 1/2).
Отже, відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України обов'язкова частка у заповіданих відповідачу 1/2 частці будинку і 1/2 частці земельної ділянки дорівнює 1/8 частці будинку АДРЕСА_1 та 1/4 частці земельної ділянки кадастровий номер 3221880805:13:199:0701 (1/4 : 2 = 1/8). Крім того, оскільки, у разі спадкування за законом ОСОБА_4 належала б 1/2 частка земельної ділянки кадастровий номер 3221880805:13:200:0705, то у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 1241 ЦК України її обов'язкова частка у заповіданій відповідачу земельній ділянці кадастровий номер 3221880805:13:200:0705 дорівнювала б 1/4 частці.
Таким чином, в силу приписів ст.ст. 1223, 1241 ЦК України, після смерті ОСОБА_3 право на спадкування мав відповідач, як спадкоємець за заповітом на будинок, земельну ділянку площею 0,2476 га, кадастровий номер 3221880805:13:199:0701, земельну ділянку площею 0,321 га, кадастровий номер 3221880805:13:200:0705, а також ОСОБА_4 , як дружина померлого, яка в силу свого непрацездатного віку (84 роки) мала право на обов'язкову частку у спадщині на житловий будинок і земельні ділянки площею 0,2476 га та 0,321 га.
За таких умов частка ОСОБА_4 в індивідуальному (садибному) житловому будинку АДРЕСА_1 складає 3/8 частки та 3/8 частки земельної ділянки кадастровий номер 3221880805:13:199:0701, площею 0,2476 га, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також 1/4 частки земельної ділянки кадастровий номер 3221880805:13:200:0705, площею 0,321 га, яка призначена для ведення особистого підсобного господарства.
За життя, ОСОБА_4 не одержувала свідоцтва про власність на майно та свідоцтва про право на спадщину на обов'язкову частку в спадковому майні.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла. Після смерті ОСОБА_4 спадщину за законом прийняли відповідач та позивач, шляхом подання заяв до нотаріальної контори.
Проте, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів па спадкове майно після смерті ОСОБА_4 , невизначеності частки померлих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у спільному майні подружжя та обов'язкової частки ОСОБА_4 у спадковому майні померлого ОСОБА_3 за його заповітом, позивач позбавлена можливості нотаріально оформити свої спадкові права.
Після подання позовної заяви та аналізом спірної ситуації, яка виникла, позивачці стало відомо, що житловий будинок АДРЕСА_1 , 1927 року забудови, належав її бабі - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на вказаний житловий будинок і її єдиною спадкоємицею була дочка - ОСОБА_4 .
Проте, за невідомих обставин, рішенням Богданівської сільської ради Вишгородського району від 24.02.1994 року ОСОБА_3 була передана у власність земельна ділянка площею 0,2476 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.
09.10.2007 року ОСОБА_3 отримав державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, кадастровий номер 3221880805:13:199:0701.
Крім того, ОСОБА_3 , у 2007 році, отримав у власність земельну ділянку площею 0,321 га, кадастровий номер 3221880805:13:200:0705, для ведення особистого підсобного господарства.
Також, 20.11.2007 року Богданівською сільською радою Вишгородського району Київської області, ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Таким чином позивачці стало відомо, що її батько не у відповідності до законодавства став власником житлового будинку та земельних ділянок, так як він не був спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 .
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 11 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела, що її батько ОСОБА_3 за життя незаконно набув право власності на спірний житловий будинок та земельні ділянки, а також що спірний житловий будинок та земельні ділянки мали належати її матері ОСОБА_4 як спадкоємиці після смерті ОСОБА_5 .
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 12 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Білик Г.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що ОСОБА_3 не був забудовником в 1927 році житлового будинку АДРЕСА_1 , а тому і не набув на нього право власності відповідно до чинного на той час законодавства. Земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводилися за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Оскільки забудовником спірного житлового будинку була ОСОБА_5 , то саме вона була його власником. З огляду на те, що спадкоємицею ОСОБА_5 була ОСОБА_4 , то ОСОБА_3 не мав права розпоряджатися таким майном та заповідати його відповідачу у справі, оскільки набув право власності на нього з порушенням законодавства.
В судове засідання сторони двічі не з'явились. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Білик Г.І. про дату, час та місце розгляду справи двічі повідомлявся засобами електронного зв'язку. Відповідно до звітів про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду поштова кореспонденція була доставлена адресату. Поважних причин неявки в судове засідання безпосередньо ададвокат суду не надав.
Відповідач ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся засобами поштового зв'язку, про причину неявки суд не повідомив.
06 лютого 2026 року до Київського апеляційного суду від представника третьої особи Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі.
З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з'явившихся сторін, які повідомленеі належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.11.2007 року № НОМЕР_1 ОСОБА_3 належало на праві власності домоволодіння по АДРЕСА_1 . Право власності на вищезазначене домоволодіння було зареєстровано в КП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» 29.12.2007 року за № 21088349.
На підставі державного акту серія ЯД № 72148 ОСОБА_3 на праві власності належала земельна ділянка площею 0,2476 га, кадастровий номер 3221880805:13:199:0701, що розташована в АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Також ОСОБА_3 на праві власності належала земельна ділянка площею 0,321 га, кадастровий номер 3221880805:13:199:0705, що розташована в АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.06.2024 року НВ-9941971842024.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.
При цьому, 22.02.2017 року на випадок своєї смерті ОСОБА_3 склав заповіт, за яким все належне йому майно заповів своєму сину - ОСОБА_2 .
Згідно з довідкою Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області від 29.11.2021 року № 2157/01-25 заповіт на день смерті заповідача не змінено і не скасовано.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне йому за життя майно, а саме домоволодіння з приналежними до нього будівлями та спорудами, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та земельні ділянки площею 0,2476 га, кадастровий номер 3221880805:13:199:0701, та площею 0,321га, кадастровий номер 3221880805:13:199:0705.
Спадкоємцями майна померлого ОСОБА_3 є відповідач ОСОБА_2 як його син, а також спадкоємцем за законом є дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .
Спадкоємці є такими, що прийняли спадщину у порядку, передбаченому ч. 3 статті 1268 ЦК України, оскільки на момент смерті ОСОБА_3 були зареєстровані в належному йому на праві власності домоволодінні.
Проте, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в установленому законом порядку своє право на спадкове майно не оформили. Позивач ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_3 не зверталася у встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. На випадок своєї смерті ОСОБА_4 не розпорядилася належним їй майном, заповіту не залишила.
Спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є її діти - сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які у встановлений законом шестимісячний термін звернулись до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини (спадкова справа № 399/2021.
Як вбачається з інформаційної довідки виданої Димерською селищною радою Вишгородського району Київської області від 28.07.2022 року № 128/21-23 згідно записів погосподарських книг № 2 за 1971-1985 роки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 рахується як голова сім'ї. Згідно запису погосподарської книги № 2 за 1983-1985 р.р. господарство ОСОБА_3 переїхало з особового рахунку НОМЕР_2 до особового рахунку НОМЕР_3 та рахується ОСОБА_3 як голова сім'ї.
У матеріалах інвентаризаційної справи № 4400076-9528 від 25.08.2007 року міститься:
- рішення Богданівської сільської ради № 30 від 24.10.2007 року «Про оформлення права власності на житловий будинок» за яким житловий будинок АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_3 як головою господарства по погосподарській книзі;
- довідка на нерухоме майно про те, що станом на 31.12.2012 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано у книзі № 2 під № 31, реєстраційний № 21088349, власник ОСОБА_3 ;
- свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20.11.2007 року;
- витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29.12.2007 року; технічний паспорт на будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташованими по АДРЕСА_1 .
Крім того в матеріалах інвентаризаційної справи міститься довіреність від 20.08.2007 року, посвідчена секретарем виконавчого комітету Богданівської сільської ради Вишгородського району Київської області за № 84, якою ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_1 вести справу у Вишгородському БТІ по оформленню права власності на його житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 . Цією довіреністю надано право ОСОБА_1 подавати від імені ОСОБА_3 заяви, одержувати всі необхідні документи та довідки, розписуватися за нього, отримувати та реєструвати документи на будинок та інші.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Згідно зі статтями 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
За змістом статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.
До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
У свою чергу є особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту.
Так, згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Частиною першою статті 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Судом встановлено, що спадщину після смерті ОСОБА_3 своєчасно прийняли ОСОБА_2 як спадкоємець за заповітом на 3/8 частки житлового будинку та 3/4 частки на земельну ділянку площею 0,2476 га, кадастровий номер 3221880805:13:199:0701, для будівництва та обслуговування житлового будинку та 3/4 частки на земельну ділянку площею 0,321га, кадастровий номер 3221880805:13:200:0705, для ведення особистого підсобного господарства.
Також спадщину після смерті ОСОБА_3 своєчасно прийняла непрацездатна дружина спадкодавця ОСОБА_4 на обов'язкову частку, яка складає 1/8 частка житлового будинку та 1/2 частка будинку (як її власна частка як спільна сумісна власність), що становить 5/8 частин житлового будинку та 1/4 частка на земельну ділянку площею 0,2476 га, кадастровий номер 3221880805:13:199:0701, для будівництва та обслуговування житлового будинку та 1/4 частки на земельну ділянку площею 0,321га, кадастровий номер 3221880805:13:200:0705, для ведення особистого підсобного господарства.
Звертаючись до суду з уточненими позовними вимогами, ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_3 не мав права розпоряджатися спірним житловим будинком та земельними ділянками, оскільки такі не належали йому на праві власності на момент відкриття спадщини.
Надаючи оцінку вказаним вимогам на підставі наявних в матеріалах справи доказах, суд першої інстанції дійшов висновку, що за життя ОСОБА_3 зареєстрував належним чином право власності на вказаний вище житловий будинок, а тому правомірно розпорядився ним на користь свого сина, склавши на ім'я останнього заповіт.
У свою чергу, ОСОБА_1 звертаючись до суду з відповідними вимогами не надала доказів, що її батько ОСОБА_3 за життя незаконно набув право власності на спірний житловий будинок та земельні ділянки, а також що спірний житловий будинок та земельні ділянки мали належати її матері ОСОБА_4 як спадкоємиці після смерті ОСОБА_5 .
Колегія суддів з такими висновками погоджується та вважає, що судом першої інстанції правильно зауважено, що позивач знала, що спірний будинок був зареєстрований за ОСОБА_3 , і її мати ОСОБА_4 не оспорювала зареєстроване право власності на житловий будинок за ОСОБА_3 та не зверталася до органів місцевого самоврядування про виділення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку.
Враховуючи наведене, судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам, а наведені заявником в апеляційній скарзі доводи таких висновків не спростовують.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 листопада 2025 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Білика Григорія Івановича залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена
в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 24 квітня 2026 року
Головуючий Судді