Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/8201/2026
м. Київ Справа № 752/18769/25
23 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Можарівській М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Данілової Т.М., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Голосіївської районної в Києві державної адміністрації про видачу обмежувального припису, -
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з заявою про видачу обмежувального припису.
В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що в період травня - червня 2025 року ОСОБА_2 здійснював над нею та дітьми систематичне домашнє насильство. Переймаючись психологічним та моральним станом своїх неповнолітніх дітей, заявник покинула місце свого проживання, оскільки агресивна поведінка чоловіка, який останнім часом дедалі більше вживав алкогольні напої, стала непередбачуваною та неконтрольованою.
17.06.2025 року заявник зібрала речі і документи і разом з дітьми переїхала в безпечне місце, тимчасово проживала у своєї матері. На думку заявника, проживання дітей з батьком - тираном, який ображає матір в присутності дітей, чинить домашнє насильство, скероване в тому числі і на них самих, є для дітей небезпечним. Своєю аморальною поведінкою він перешкоджає розвиткові дітей.
Вказує про те, що ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті свого батька, а тому має можливість проживати в іншому житловому приміщенні.
З огляду на вище викладене просила суд видати обмежувальний припис ОСОБА_2 на строк 6 місяців з заборонами щодо
- перебування в місці спільного проживання (перебування) ОСОБА_1 та дітей за адресою: АДРЕСА_1 ,
- наближення на 500 метрів до місця проживання (перебування), частого відвідування, а саме: місця проживання (реєстрації) ОСОБА_1 та дітей за вказаною адресою та до місця реєстрації та проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 ,
- особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та дітей, якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними,
- вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 та дітьми або контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 листопада 2025 року заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Голосіївської районної в Києві державної адміністрації про видачу обмежувального припису залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 16 лютого 2026 року заявник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заяви в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції поставлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що при розгляді справи судом першої інстанції було грубо порушено строки розгляду, оскільки заява повинна була бути розглянута протягом 72 годин.
Вважає, що суд першої інстанції не дослідив наявні в матеріалах справи докази, зокрема відеозапис від 20.06.2025 на якому зафіксовано, як ОСОБА_2 фактично визнає вчинення ним 15.06.2025 домашнього насильства.
Вказує на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що системність протиправних дій ОСОБА_2 підтверджується терміновим заборонним приписом, який міститься в матеріалах справи.
Зазначає, що суд першої інстанції не надав мотивованої оцінки висновку психолога ОСОБА_4 за результатами проведеного опитування неповнолітньої дочки Ксенії у «Зеленій кімнаті» Голосіївського управляння поліції.
Вважає, що при розгляді даної справи суд першої інстанції взагалі не дослідив численні переписки в месенджера, зміст яких підтверджує протиправну поведінку ОСОБА_2 .
В судове засідання з'явився представник ОСОБА_1 адвокат Кирей О.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 09.09.2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, який зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції м. Києва за актовим записом №1036, що підтверджується свідоцтвмо про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 09.09.2006 р.(а.с. 20)
У шлюбі подружжя мають двох сіпльних дітей:
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .(а.с. 21,22)
Обидві доньки зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Родина проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Дана квартира належить на праві спільної часткової власності по 1/4 частці кожному ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 14.07.2014 року, виданого Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві. (а.с. 25 - 28)
Дарницьким районним в м. Києві Центр соціальних служб складено висновок оцінки потреб сім'ї, згідно якого заявник і діти перебувають в складних життєвих обставинах і що основними ознаками і чинниками, що їх спричиняють є домашнє насильство психологічного, економічного та фізичного характеру по відношенню до неї зі сторони чоловіка ОСОБА_7 у присутності дітей, а також домашнє насильство психологічного та фізичного характеру по відношенню до дітей. (а.с. 78)
14 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулася у суд з позовною заявою про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дтини, заявою та про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дітей.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва відкрито провадження у даній справі №752/17588/25 та за заявою ОСОБА_2 подружжю надано строк для примирення.
30 липня 2025 року Голосіївським районним судом м. Києва за заявою ОСОБА_1 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей.
Висновком спеціаліста - психолога ОСОБА_4 від 05.08.2025 року про результати проведення опитування неповнолітньої ОСОБА_5 , проведеного у "Зеленій кімнаті" Голосіївського УП, встановлено, що у неповнолітньої дитини виявлено комплекс ознак про наявність психотравматичного дозвіду, а саме домашнього насильства у формі психологічного насильства через дії батька, в дитини порушено відчуття безпеки.(а.с. 168)
14.08.2025 року уповноваженою особою Голосіївського УП складено два протоколи №633177 серії ВАД та №633178 серії ВАД про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства. (а.с. 204, 205)
17.08.2025 року уповноваженою особою Голосіївського УП складено протокол №633179 серія ВАД про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства. (а.с. 206)
Постановою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 16.09.2025 року у справі №752/20817/25 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2, ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. ПРовадження у справі закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 кУпАп у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 КУпАП. (а.с. 208)
Постанова не набрала законної сили, оскільки оскаржується в апеляційному порядку.
19.08.2025 року Голосіївським УП до ЄРДР внесені відомості та розпочато розслідування у кримінальному провадженні №12025100010002522 за фактом вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого ст. 126-1 КК України. (а.с. 207)
З листа представника Уповноваженого ВРУ з прав людини №8177.В-52941.3/25/44.4 від 23.09.2025 р. вбачається, що ОСОБА_2 взято на профілактичний облік за категорією "Кривдник" Голосіївським УП. (а.с. 211)
З наданих суду документів вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 15 червня 2025 року стався конфлікт, для вирішення якого ОСОБА_1 зверталася до органів поліції, а працівники поліції складали протоколи про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, стосовно ОСОБА_2 .
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису суд першої інстанції посилався на те, що вказані заявником обставини не можуть вважатися домашнім насильством економічного характеру у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Також заявником не наведено обґрунтування висновку, що такі дії можуть ОСОБА_2 повторюватися.
З урахуванням наведених обставин, суд вважав, що заявник не надала суду переконливих, належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства щодо неї та дітей ОСОБА_2 , а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв'язку із невчиненням щодо останнього обмежувального припису, що є її процесуальним обов'язком у силу статей 12, 81 ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків, одним із яких є заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою (частина друга статті 26 вказаного Закону).
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
З урахуванням змісту наведених норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.
Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.
Важливим для спірних правовідносин є висновок про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об'єктивних причин, але й від суб'єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту (див. постанову Верховного Суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 (провадження № 61-9498св23)).
Верховний Суд неодноразово наголошував про те, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК).
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 15 листопада 2024 року у справі № 727/614/24.
Як убачається з матеріалів справи, заявниця обґрунтовувала свої вимоги посиланням на вчинення щодо неї та дітей фізичного, психологічного та економічного насильства. Водночас належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин суду не надано.
Долучені до заяви документи, не містять відомостей, які б підтверджували факт вчинення відповідачем фізичного, психологічного чи іншого виду домашнього насильства.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, звернення заявника до органів поліції відносно вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, а також внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за відсутності інших доказів вчинення домашнього насильства не є безумовною підставою застосування судом до ОСОБА_2 спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.
Постанова судді Голосіївського районного суду м. Києва від 16.09.2025 року у справі №752/20817/25 на час розгляду справи в суді першої інстанції не набрала законної сили.
Разом з тим, на час перегляду даної справи в суді апеляційної інстанції, колегією суддів встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2025 року скасовано та ухвалено по справі нову постанову, якою провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1, 2 ст. 173-2 КУпАП закрито за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, тобто із підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Медичних документів щодо наявності тілесних ушкоджень або доказів негативного впливу на психоемоційний стан заявниці чи дитини до матеріалів справи не подано. Також заявниця не скористалася передбаченим процесуальним правом заявити клопотання про витребування доказів у разі неможливості їх самостійного подання.
За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що надані заявницею докази не підтверджують наявність саме домашнього насильства у розумінні Закону, а свідчать про наявність конфліктних та напружених взаємин між сторонами.
Колегія суддів звертає увагу на те, що домашнє насильство відрізняється від звичайного сімейного конфлікту наявністю умисних дій, спрямованих на систематичне приниження, залякування, заподіяння шкоди та створення реальної загрози безпеці постраждалої особи. Натомість сам по собі факт наявності спору між подружжям щодо розірвання шлюбу, поділу майна чи визначення місця проживання дитини не є достатньою підставою для застосування обмежувального припису.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існують неприязні стосунки, що саме по собі не свідчить про наявність ознак домашнього насильства.
Оскільки заявницею не доведено факту вчинення щодо неї домашнього насильства та не підтверджено наявності ризиків його повторення чи продовження у майбутньому, підстав для застосування обмежувального припису не встановлено.
Отже, суд першої інстанції, зробивши висновки про відсутність ознак домашнього насильства, які б стали підставою для видачі обмежувального припису, правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального і процесуального права, що їх регулюють.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що заявником не доведено вчинення ОСОБА_2 щодо неї домашнього насильства і наявності ризиків його вчинення у майбутньому, у зв'язку з чим рішення про відмову у видачі обмежувального припису є законним та обґрунтованим.
Щодо доводів апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин справи та неналежну оцінку ризиків домашнього насильства, колегія суддів зазначає таке.
Саме на заявника покладено обов'язок довести обставини, що свідчать про необхідність видачі обмежувального припису, зокрема факт вчинення домашнього насильства та наявність ризиків його повторення.
У поданій заяві та апеляційній скарзі заявниця посилається на психологічне насильство у вигляді агресивної поведінки, а також на наявність конфліктів між сторонами.
Водночас жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував систематичність таких дій, їх інтенсивність, спрямованість на заподіяння шкоди чи реальність загрози для безпеки заявниці, до матеріалів справи не подано.
Саме по собі існування конфлікту між подружжям, наявність напружених стосунків не свідчить про наявність домашнього насильства у розумінні спеціального закону.
Отже, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із висновками суду першої інстанції та не містять переконливих підстав для їх спростування.
Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які ним правильно застосовані, тому колегія суддів погоджується з ними.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене судом з додержанням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена
в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 24 квітня 2026 року
Головуючий Судді