Справа № 753/13224/23 Головуючий у суді І інстанції Цимбал І.К.
Провадження № 22-ц/824/5193/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
22 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого за час шлюбу,
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2025 року позов задоволено частково.
В порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .
В порядку поділу майна визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .
В порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобілі марки «Чері Амулет», д.н.з. НОМЕР_1 , та «Тойота Ленд Крузер Прадо», 2010 року, д.н.з. НОМЕР_2 , та стягнуто компенсацію за половину їх вартості на користь ОСОБА_2 у розмірі 679 230 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію половини вартості автомобіля марки «Тойота Ленд Крузер Прадо», 2007 року, д.н.з. НОМЕР_3 , у розмірі 322 785 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 061,04 грн.
Водночас 23 жовтня 2025 року, після переходу суду першої інстанції до стадії ухвалення судового рішення, представник відповідача - адвокат Біла Р.В. звернулася із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн.
Представник позивачки - адвокат Токовенко О.В. надіслав до суду заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, просив відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що заявлений розмір витрат є недоведеним належними доказами, завищеним та неспівмірним зі складністю справи івиконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг),не відповідає принципу пропорційності розміру незадоволених позовних вимог, а також відповідачем не було дотримано порядку подання доказів понесення витрат на правову допомогу після закінчення судових дебатів у справі.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року заяву адвоката Білої Р.В. про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн.
Суд першої інстанції, з урахуванням складності та тривалості розгляду справи в суді, а також того, що представником відповідача до закінчення судових дебатів було заявлено про відшкодування витрат на правову допомогу, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що заявником подано належні докази в обґрунтування розміру вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу у визначений законом строк, а тому заява про відшкодування цих судових витрат є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивачка в особі представника - адвоката Токовенка О.В. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу, а у разі висновку апеляційного суду про наявність підстав для часткового задоволення цієї заяви, здійснити пропорційний розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України, зменшити їх до реального, підтвердженого та співмірного розміру.
Сторона позивачки вважає додаткове рішення суду першої інстанції незаконним і таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням статей 137, 141 ЦПК України, відсутністю належних доказів понесення витрат, порушенням строків та порядку їх подання, нездійсненням пропорційного розподілу судових витрат, завищеним, неспівмірним та недоведеним розміром заявлених витрат на правову допомогу та неправильною оцінкою поданих доказів і неповним з'ясуванням обставин справи.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивачки - адвокат Токовенко О.В.підтримав аргументи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явилася і правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомила, тому колегія суддів дійшла висновку, що її неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивачки, перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 259 ЦПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
Частиною першою статті 270 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є невирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі (пункт 3 частини першої вказаної статті).
У постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 607/6424/20 Верховний Суд зазначив, що відповідними нормами ЦПК України передбачено право судів першої та апеляційної інстанцій на розподіл судових витрат виключно у рішенні або постанові суду за результатами розгляду справи по суті, або шляхом ухвалення додаткового рішення з цього питання, що також узгоджується із статтею 270 ЦПК України.
Верховний Суд у постанові Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18 вказав, що розподіл судових витрат здійснюється судом або в рішенні по суті спору (якщо сторони надали всі докази на підтвердження судових витрат до виходу суду до нарадчої кімнати), або в додатковому судовому рішенні (якщо сторони скористалися своїм правом подати докази на підтвердження понесення судових витрат).
Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 270 ЦПК України.
Вказаний висновок викладено у постанові (додатковій) Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 447/3950/21.
У справі, яка переглядається, встановлено, що у відзиві на позовну заяву, який для відповідача є першою заявою по суті спору у суді першої інстанції, представник ОСОБА_2 - адвокат Біла Р.В. зазначила, що на день подання відзиву відповідачем не очікується понесення судових витрат (а.с. 200, т. 1).
До відзиву представник відповідача долучила договір про надання правової допомоги від 04 жовтня 2023 року, укладений між адвокатом Білою Р.В. та ОСОБА_2, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АА № 1359208 від 04 жовтня 2023 року та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3003 від 27 вересня 2007 року (а.с. 104-106, т. 1).
В судовому засіданні 21 жовтня 2025 року представник відповідача зробила заяву про намір подати клопотання про компенсацію додаткових витрат, а саме витрат на юридичні послуги разом із підготовленими актами і рахунками на підтвердження відповідних витрат, що підтверджується протоколом судового засідання в режимі відеоконференції № 5104135 та файлом технічної фіксації судового засідання (а.с. 214-218, т. 1).
Суд першої інстанції в цьому засіданні, закінчивши з'ясування обставин і перевірку їх доказами, надав представникам сторін можливість виступити у судових дебатах, після закінчення яких перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
23 жовтня 2025 року представник відповідача - адвокат Біла Р.В. надіслала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн (а.с. 226-232, т. 1).
До вказаної заяви представник, окрім вищевказаних ордера та свідоцтва, долучила договір про надання правової допомоги від 18 жовтня 2023 року, укладений між адвокатом Білою Р.В. та ОСОБА_2, додаток № 1 від 19 вересня 2025 року до цього договору та акт приймання наданих послуг від 19 вересня 2025 року (а.с. 234-236, т. 1).
04 листопада 2025 року суд першої інстанції ухвалив у справі рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково та вирішив питання розподілу судових витрат у вигляді судового збору (а.с. 220-222, т. 1).
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої, другої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частинами першою, другою статті 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статті 141 ЦПК України.
Згідно із частиною другою статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно із частиною першою статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що можливість подання сторонами доказів у підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу у відповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції.
Зокрема, докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції подаються до закінчення судових дебатів у справі саме в суді першої інстанції, або протягом п'яти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Отже, для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв'язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у цій справі у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі № 757/66309/21-ц.
При цьому, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. За відсутності обґрунтування поважних причин строку подання таких доказів до закінчення судових дебатів у справі чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат (постанова Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 757/33206/22-ц).
Відповідно правового висновку, який міститься у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21, у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат (див. постанову Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21).
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що у відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_3 - адвокат Біла Р.В. зазначала, що відповідач не планує понесення судових витрат, проте у судовому засіданні 21 жовтня 2025 року зробила заяву про намір подати клопотання про компенсацію додаткових витрат, а саме витрат на юридичні послуги разом із підготовленими актами і рахунками на підтвердження відповідних витрат.
23 жовтня 2025 року представник відповідача звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн, долучивши до неї договір про надання правової допомоги від 18 жовтня 2023 року, додаток № 1 від 19 вересня 2025 року до цього договору та акт приймання наданих послуг від 19 вересня 2025 року.
Однак, у поданій до суду першої інстанції заяві в порядку статей 246, 270 ЦПК України представник відповідача жодним чином не обґрунтувала поважність причин неможливості подання вказаних доказів, зокрема додатку до договору про надання правової допомоги та акту приймання наданих послуг, які датовані 19 вересня 2025 року, що підтверджували факт і розмір понесених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу щедо закінчення судових дебатів у справі, що мало місце в судовому засіданні 21 жовтня 2025 року.
Вищевикладене дає підстави вважати, що стороною відповідача не дотримано належне виконання вимог частини восьмої статті 141 та частини першої статті 246 ЦПК України, що є підставою для відмови у відшкодуванні судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, що у свою чергу відповідає вказаній релевантній практиці Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (абзац 2 частини другої статті 376 ЦПК України).
Оскільки додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року ухвалене з порушенням норм процесуального права, відповідно до вимог статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви представника ОСОБА_3 - адвокат Білої Р.В. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу у цій справі.
З огляду на те, що додаткове рішення суду стосується тільки розподілу судових витрат, що не пов'язано з позовними вимогами і не стосується предмету спору, судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції згідно із частиною шостою статті 141 ЦПК України слід віднести в рахунок держави.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні заяви представника ОСОБА_3 - адвокат Білої Роксолани Василівни про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23 квітня 2026року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: О.В. Борисова
Д.О. Таргоній