21 квітня 2026 року м. Київ
Справа № 752/11381/25
Провадження: № 22-ц/824/5511/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Мотуза Олександра Володимировича в інтересах ОСОБА_1
на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Данілової Т. М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта», третя особа: ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди,
В травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що він є законним власником транспортного засобу Toyota Cruiser, державний номерний знак НОМЕР_1 . Як представник, відповідно до експрес-накладної №20451053491921 від 03.12.2024 року, 04.12.2024 року о 13:44 він отримав у відділенні №1 за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Купріна, 123-Б, чотири шини 265/55R20 113Н VikingContact 8 {L TL Continental}. Співробітник відповідача доставив до парапету гідравлічну роклу з вантажем для завантаження, проте належним чином не зафіксував її до підлоги. Внаслідок чого, 04.12.2024 року на території вказаного відділення його автомобіль було пошкоджено внаслідок падіння гідравлічної рокли з парапету. Згідно з висновком експерта №238/24 від 26.12.2024 року, вартість матеріальної шкоди становить 242 291,80 грн. Вважає, що пошкодження його автомобіля стало наслідком грубої недбалості співробітника відповідача, що створює підстави для повного відшкодування завданої матеріальної шкоди у вказаному розмірі. Представником позивача було направлено претензію до ТОВ «Нова пошта» про відшкодування шкоди, однак відповідач відшкодування не здійснив.
На підставі викладеного просив суд стягнути з відповідача 242 291,80 грн матеріальної шкоди, 8 000 грн вартості проведення експертизи та судові витрати.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 листопада 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Мотуз О. В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просив скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність вини працівника ТОВ «Нова пошта» у пошкодженні належного ОСОБА_1 автомобіля. На його переконання позивача, наявний в матеріалах справи відеозапис чітко підтверджує, що гідравлічна рокла не була належним чином зафіксована працівником відповідача та самовільно скотилась з парапету на автомобіль позивача. При цьому ОСОБА_1 не вчиняв жодних дій, які могли б спричинити її рух або зняття з фіксації.
Вказує, що суд не надав належної оцінки відеозапису як доказу, хоча його достовірність та відповідність фактичним обставинам справи не оспорювались сторонами. Крім того, суд не дослідив у повному обсязі положення посадової інструкції працівника відповідача, які передбачають обов'язок забезпечувати безпеку під час виконання службових обов'язків та належну організацію процесу видачі вантажу
Також зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статті 22, 1166, 1172, 1187 ЦК України, оскільки не врахував, що шкода завдана працівником відповідача під час виконання трудових обов'язків, а діяльність із використання гідравлічної рокли є джерелом підвищеної небезпеки, за наслідки якої відповідає юридична особа - роботодавець
Крім того, звертає увагу на те, що суд не навів переконливих мотивів відмови у задоволенні позову, обмежившись загальним посиланням на відсутність доказів «грубої помилки» працівника відповідача, не з'ясувавши, чи були його дії правомірними, чи дотримано посадової інструкції, чи допустив сам позивач будь-які дії, які могли вплинути на настання шкоди.
Також у скарзі зазначено про порушення судом норм процесуального права, зокрема статей 76-81, 263 ЦПК України, оскільки рішення не містить повного та всебічного аналізу доказів і не відповідає критеріям законності та обґрунтованості.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 26 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Протокольною ухвалою суду від 19.02.2026 року залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог працівника «Нової пошти», ОСОБА_2 .
В судовому засіданні адвокат Мотуз О. В. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 4 грудня 2024 року ОСОБА_1 отримав у відділенні №1 ТОВ «Нова Пошта», що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Купріна, 123-Б, вантаж у вигляді чотирьох шин розміру 265/55R20 113Н VikingContact 8 {L TL Continental}, згідно з експрес-накладною №20451053491921 від 3 грудня 2024 року (а. с. 58).
В той самий день, на території цього відділення, під час завантаження вантажу, було пошкоджено автомобіль позивача, Toyota Cruiser, державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок падіння гідравлічної рокли з парапету.
ОСОБА_1 одразу після інциденту викликав працівників поліції, про що було складено відповідний рапорт (а. с. 47-51).
Згідно з висновком експерта №238/24 від 26 грудня 2024 року, складеним судовим експертом Рейнюк О.В., матеріальна шкода автомобілю позивача становить 242 291,80 грн (а. с. 6-15).
3 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Нова Пошта» з вимогою про виплату відповідної компенсації.
В той же день відповідач відмовив у виплаті, вказавши на необґрунтованість вимог (а. с. 44).
Відповідно до довідки Криворізького РУП ГУНП від 19 грудня 2024 року, між ОСОБА_1 та ТОВ «Нова Пошта» виникли цивільно-правові відносини, що підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства (а. с. 47).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено наявності сукупності умов, необхідних для покладення на відповідача обов'язку з відшкодування шкоди, відповідно до статті 1166 ЦК України.
Зокрема, на думку суду першої інстанції, матеріали справи не містять достатніх і належних доказів на підтвердження того, що пошкодження транспортного засобу позивача стало наслідком протиправної поведінки працівника ТОВ «Нова Пошта», зокрема допущення ним грубої помилки під час виконання службових обов'язків.
Обґрунтовуючи такий висновок, суд першої інстанції послався на досліджений відеозапис події, з якого, на його переконання, вбачається, що позивач самостійно здійснював завантаження вантажу до свого транспортного засобу.
При цьому суд зазначив, що після завершення завантаження останньої одиниці вантажу гідравлічна рокла, залишена на краю рампи, через певний проміжок часу самовільно скотилася та впала на автомобіль позивача, спричинивши його пошкодження.
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Завданням цивільного судочинства у контексті статті 2 ЦПК України (далі - ЦПК України) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права.
Об'єктивний, повний та всебічний розгляд цивільної справи в значній мірі залежить від ефективного та всебічного дослідження судом доказів, які надаються сторонами конфлікту та аргументують їхню позицію по справі і тим самим надають судді можливість вивчити всі обставини, які спричинили спір.
Ч. 1 ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Ч. 3 ст. 22 ЦК України встановлено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Пунктом 6-7 ч. 1 (загальні Положення) посадової інструкції оператора поштового зв'язку відділення поштового зв'язку, затвердженою Наказом ТОВ «Нова пошта» № 720 від 22 травня 2024 року у редакції № 1 від 22 травня 2024 року передбачено, що працівник у своїй діяльності керується чинним законодавством України, наказами та інструкціями відповідних галузевих міністерств, наказами і розпорядженнями директора Компанії, цією посадовою інструкцією та іншими нормативними документами (стандарти), затвердженими у встановленому порядку, вказівками та дорученнями безпосереднього керівника.
Умови праці працівника визначаються правилами внутрішнього розпорядку та цією посадовою інструкцією.
Згідно пунктів 1.23 та 1.24 ч. 2 (завдання та обов'язки) Інструкції, працівник має наступні основні завдання і обов'язки: Здійснює пошук відправлення на видач та видає клієнту. Надає відправлення на огляд клієнту та контролює процес огляду клієнтом відправлення в порядку, встановленому в компанії.
Відповідно до пунктів 2.10 та 2.11 ч. 2 (завдання та обов'язки) Інструкції: працівник має наступні інші завдання і обов'язки: на власному прикладі демонструє дотримання корпоративних цінностей компанії. При здійсненні внутрішньої та зовнішньої комунікації дотримується високих етичних і корпоративних норм та принципів компанії, формує позитивний імідж компанії, її послуг та працівників. Дотримується Кодексу корпоративної етики, політики протидії шахрайству, політики протидії корупції та політки врегулювання конфліктів інтересів та інших політик, прийнятих відповідно до кодексу корпоративної етики.
Також пунктом 2.16.3 частини 2 (завдання та обов'язки) інструкції: працівник дбає про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підрозділів компанії.
Відповідно до ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
В ході апеляційного перегляду справи колегією суддів було безпосередньо досліджено відеозапис події, наявний у матеріалах справи, з якого убачається наступне.
Відповідним працівником ТОВ «Нова Пошта», ОСОБА_2 , якого під час апеляційного перегляду справи залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, здійснено доставку вантажу (шин) за допомогою гідравлічної рокли до місця видачі.
Після чого між працівником відповідача та позивачем відбулася розмова, у ході якої позивач висловив намір самостійно здійснити завантаження вантажу до транспортного засобу, що сторонами не заперечується.
Водночас, із дослідженого відеозапису чітко вбачається, що після залишення вантажу працівник відповідача, встановлюючи гідравлічну роклу на краю рампи, не вжив необхідних заходів для її належної фіксації та забезпечення стійкого положення, у зв'язку з чим остання в подальшому самовільно скотилася з рампи та впала на транспортний засіб позивача.
Отже, саме внаслідок такого неконтрольованого руху гідравлічної рокли було спричинено механічні пошкодження автомобіля позивача.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про те, що пошкодження майна позивача перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з неналежним виконанням працівником відповідача своїх службових обов'язків, зокрема щодо забезпечення безпечного поводження з обладнанням та недопущення створення небезпеки для майна третіх осіб.
Посилання суду першої інстанції на те, що позивач самостійно здійснював завантаження вантажу, не спростовує вказаного висновку, оскільки саме працівник відповідача, залишаючи гідравлічну роклу без належної фіксації, створив небезпечну ситуацію, яка призвела до настання шкоди.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у даному випадку наявні правові підстави для покладення відповідальності на ТОВ «Нова Пошта» відповідно до статей 1166, 1172 ЦК України.
Крім того, з урахуванням характеру використаного обладнання (гідравлічної рокли), що є механізмом, застосування якого пов'язане з підвищеною небезпекою, спірні правовідносини також підпадають під регулювання статті 1187 ЦК України, яка передбачає обов'язок володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодувати завдану шкоду, якщо не доведено наявності підстав для звільнення від відповідальності.
Оцінюючи наданий позивачем висновок експерта №238/24 від 26 грудня 2024 року, складений судовим експертом Рейнюк О. В., колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до наведеного висновку, розмір матеріальної шкоди, завданої автомобілю позивача, становить 242 291,80 грн (а. с. 15).
Заперечуючи проти зазначеного висновку у суді першої інстанції (а. с. 71-74), відповідач посилався, зокрема, на те, що експертом не застосовано коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу.
Проте, колегія суддів відхиляє такі доводи як безпідставні, оскільки, як убачається з матеріалів справи, транспортний засіб позивача є новим, 2023 року випуску, а відтак застосування коефіцієнта фізичного зносу в даному випадку є необґрунтованим та не відповідає реальному технічному стану автомобіля.
Також, відповідач зазначав про те, що під час проведення експертного дослідження не були залучені представники ТОВ «Нова Пошта».
Однак, такі доводи не можуть бути підставою для невизнання висновку експерта належним доказом, оскільки чинне законодавство не встановлює обов'язковості участі сторін або їх представників під час проведення відповідного експертного дослідження, а відсутність такої участі сама по собі не свідчить про недостовірність чи необ'єктивність висновку.
Більше того, відповідач, реалізуючи свої процесуальні права, не був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення судової експертизи, поставити перед експертом відповідні питання або надати альтернативний експертний висновок, однак таких дій вчинено не було.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Разом з тим відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували визначений експертом розмір завданої шкоди, не доведено помилковість розрахунків або невідповідність висновку фактичним обставинам справи.
Оцінюючи зазначений доказ у сукупності з іншими доказами у справі, з урахуванням критерію вірогідності та достатності доказів, колегія суддів приходить до висновку, що висновок експерта №238/24 є обґрунтованим, узгоджується з фактичними обставинами справи та підлягає прийняттю судом як належний доказ розміру завданої шкоди.
За таких обставин з відповідача підлягає стягненню на користь позивача матеріальна шкода у розмірі 242 291,80 грн.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не надав належної оцінки вказаному висновку експерта, не спростував викладених у ньому висновків та фактично залишив поза увагою доказ, який має істотне значення для правильного вирішення спору.
Такий підхід суперечить вимогам статті 89 ЦПК України, відповідно до якої суд зобов'язаний надати оцінку кожному доказу окремо, а також у сукупності з іншими доказами у справі, з наведенням мотивів прийняття або відхилення кожного з них.
Ненадання належної оцінки доказам, які мають істотне значення для справи, призвело до неправильного встановлення фактичних обставин та, як наслідок, до помилкового висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на вищенаведене рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 листопада 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення у справі про задоволення позову.
Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки наслідком апеляційного перегляду справи є скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати.
Так, з відповідача підлягають стягненню витрати на проведення експертного дослідження у розмірі 8 000 грн, а також судовий збір, сплачений за розгляд справи у суді першої інстанції, у розмірі 1 938 грн 34 коп.
Крім того, на відповідача покладається обов'язок з відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 907 грн 51 коп.
Отже, загальний розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 4 845 грн 85 коп.
Поряд з цим, з матеріалів справи убачається, що в позовній заяві ОСОБА_1 порушив питання про стягнення витрат на правничу допомогу та зазначив їх орієнтовний розмір (30 000 гр) (а. с. 1-3).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При цьому, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України відносить витрати на професійну правничу допомогу саме до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Статею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також документи, що свідчать про фактичне надання таких послуг.
Відтак, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
З матеріалів справи убачається, що з метою підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 в позовній заяві зазначено про намір понести судові витрати та зазначено їх орієнтовний розмір (а. с. 1-3). Отже, позивачем було дотримано вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо завчасного повідомлення суду та іншої сторони про наявні та очікувані витрати на правничу допомогу.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів тощо), які подаються до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови попереднього заявлення таких вимог.
На підтвердження понесених витрат до суду надано належні та допустимі докази, а саме: договір про надання правничої допомоги від 05.12.2024 року, додаток до нього, яким визначено фактично надані послуги станом на момент звернення до суду з позовом та ордер адвоката (а. с. 55 - 57).
Отже, понесені позивачемвитрати є реальними, документально підтвердженими, безпосередньо пов'язаними з розглядом справи та такими, що відповідають вимогам статей 133, 137, 141 ЦПК України.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, їх дійсність, обґрунтованість, розумність та співмірність з огляду на складність справи та її значення для сторін.
Правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові у справі № 755/9215/15-ц, передбачає, що при визначенні розміру відшкодування суд має виходити з критерію реальності витрат (їх дійсності та необхідності) та розумності їх розміру з урахуванням конкретних обставин справи.
Також у постановах Верховного Суду у справах № 905/1795/18, № 922/2685/19 та № 922/3812/19 наголошено, що суд має право оцінювати співмірність витрат, однак таке зменшення можливе лише за наявності відповідного клопотання іншої сторони та доведеності неспівмірності заявлених сум.
Відповідно до висновків Об'єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, зменшення витрат на професійну правничу допомогу можливе виключно за наявності клопотання іншої сторони із належним обґрунтуванням неспівмірності заявленої суми.
У даній справі представник відповідача у суді першої інстанції не заперечував проти заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу, а відтак колегія суддів не вбачає правових підстав для їх самостійного зменшення.
Водночас із матеріалів справи вбачається, що станом на момент звернення до суду позивачем фактично понесено витрати на правничу допомогу у розмірі 7 500 грн, які складаються з: 4 000 грн - за складання позовної заяви, 1 000 грн - за надання консультації, 2 500 грн - за складання претензії.
Наведені витрати підтверджуються матеріалами справи, є реальними, документально підтвердженими та співмірними зі складністю справи і обсягом наданих послуг.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 7 500 грн, понесених у суді першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376 , 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Мотуза Олександра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» (03026, м. Київ, Столичне Шосе, буд. 103, пов. 9, ЄДРПОУ 31316718) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) матеріальну шкоду у розмірі 242 291 (двісті сорок дві тисячі двісті дев'яносто одну) грн 80 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» (03026, м. Київ, Столичне Шосе, буд. 103, пов. 9, ЄДРПОУ 31316718) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 845 (чотири тисячі вісімсот сорок п'ять) грн 85 коп, витрати, понесені на проведення експертного дослідження, у розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн та 7 500 (сім тисяч п'ятсот) грн витрат на правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 24 квітня 2026 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура