1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 20 квітня 2026 року апеляційну скаргу представника власників майна ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 березня 2026 року,
за участі:
прокурора ОСОБА_8 ,
представника власника майна адвоката ОСОБА_7
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, тимчасово вилучене 27 лютого 2026 року під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- ноутбук «MacBook Pro» сірого кольору, SerialFVFGK32EQ05N.
- мобільний телефон «іPhone 13 Pro», s/n: НОМЕР_1 , у чохлі рожевого кольору, шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування зазначеним майном.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник власників майна ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт вилученого під час проведення обшуку майна за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з порушенням гарантій адвокатської діяльності.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що у клопотанні прокурора та у оскаржуваній ухвалі відсутнє обґрунтування відповідності вилученого майно вимогам ст. 98 КПК України, а постанова слідчого про визнання майна речовими доказами є формальною.
Звертає увагу на те, що ОСОБА_6 надано пароль логічного захисту до мобільного телефону та ноутбуку, а отже у сторони обвинувачення була можливість ознайомитись із його вмістом, що нівелює необхідність накладення арешту.
На думку апелянта, обшук проведено з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а відтак, вилучені під час його проведення речі є недопустимими доказами.
Зокрема, ОСОБА_5 є діючим адвокатом, огляд ноутбука, який йому належить, всупереч вимогам закону проводився без участі представника ради адвокатів та власника майна, хоча на ньому містилась інформація, яка становить адвокатську таємницю.
Вказує на те, що прокурор звернувся з клопотанням про накладення арешту на вказане майно з пропущенням строку, передбаченого вимогами ч. 5 ст. 171 КПК України.
Також зазначає, що матеріали, додані до клопотання не містять постанови про призначення експертного дослідження вилучених предметів, що спростовує необхідність його проведення.
Заслухавши доповідь судді, доводипредставника власника майна, який просив задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів судового провадження, детективами Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України за оперативним супроводженням Департаменту контр розвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 16 квітня 2024 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 72024001120000009 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 209, ч. 1 ст. 366 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи ТОВ «ХОЛЕКС ТЕХ» (код ЄДР 44026379), діючи спільно з ТОВ «АЙОТА» (код ЄДР 40464198),
ТОВ «ЮВГ АВТОТРАНС» (код ЄДР 42966416), ТОВ «ТЕХСТРОЙ ПРОМ» (код ЄДР 43615791), ФОП ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ФОП ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_3 ), ФОП
ОСОБА_10 (РНОКПП НОМЕР_4 ), ФОП ОСОБА_11 (РНОКПП
НОМЕР_5 ), ФОП ОСОБА_12 (РНОКПП НОМЕР_6 ), ФОП ОСОБА_13 (РНОКПП НОМЕР_7 ), в період 2023-2024 років, здійснили фінансові операції з коштами, які отримані від Інституту сцинтиляційних матеріалів Національної академії наук України, на виконання договору поставки обладнання за завищеними цінами, завідомо знаючи, що такі грошові кошти частково одержані злочинним шляхом.
На підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24 лютого 2026 року, 27 лютого 2026 року проведено обшук, за результатами
якого виявлено та вилучено ноутбук «MacBookPro» сірого кольору, Serial FVFGK32EQ05N, мобільний телефон «іPhone 13 Pro», s/n: НОМЕР_1 , у чохлі рожевого кольору.
Постановою старшого детектива Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України ОСОБА_14 від 27 лютого 2026 року, виявлене та вилучене майно визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
27 лютого 2026 року прокурор третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 направив поштовим зв'язком до Шевченківського районного суду м. Києва клопотання про накладення арешту на майно, яке виявлено та вилучено під час проведення обшуку 27 лютого 2026 року, в житлових приміщеннях, які використовувались колишнім директором ТОВ «АЙОТА» ОСОБА_5 , та його дружиною ФОП ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , з метою збереження речових доказів.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 березня 2026 року клопотання прокурора задоволено.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
З огляду на положення п. 1 ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 72024001120000009, про накладення арешту на зазначене майно, слідчий суддя дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку, що з метою збереження речових доказів, необхідно накласти арешт.
Слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співрозмірність втручання у права ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з потребами кримінального провадження та їх зв'язок із кримінальним правопорушенням.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про необхідність накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речових доказів, оскільки прокурором доведено обставини, які підтверджують, що незастосування такого обмеження може призвести до наслідків, які можуть перешкодити досудовому розслідуванню.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, при розгляді клопотання про арешт майна слідчий суддя дотримався вимог статей 132,170,172 КПК України, взявши до уваги усі обставини, які у відповідності до ст. 173 КПК України повинні враховуватися при вирішенні питання про арешт майна.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий процесуальний примус як накладення арешту на майно та надасть змогу виконати завдання, для виконання якого детектив звернувся із клопотанням, а відтак доводи апелянта про відсутність правових підстав для арешту майна, є не переконливими.
Доводи апелянта, що арештоване майно недоведеність відповідності майна ознакам, передбачених ст. 98 КПК України є необґрунтованими, оскільки вилучене та арештоване майно постановою старшого детектива Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України ОСОБА_14 від 27 лютого 2026 року обґрунтовано визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
Крім того, прокурором, під час апеляційного провадження додано постановоу у даному кримінальному провадженні старшого детектива Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України ОСОБА_15 від 03 квітня 2026 року, якою призначено комп'ютерно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного Інституту судових експертиз.
Відтак, довід апелянта про те, що відсутність постанови про призначення експертного дослідження вилучених предметів, свідчить про відсутність необхідності у його проведенні не знайшли свого підтвердження.
Доводи захисника про те, що прокурор звернувся з клопотанням про накладення арешту на вказане майно з пропущенням строку, передбаченого вимогами ч. 5 ст. 171 КПК України не заслуговують на увагу.
Як убачається з матеріалів провадження, прокурором третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 направлено поштовим зв'язком клопотання про накладення арешту на майно до Шевченківського районного суду м. Києва 27 лютого 2026 року, що підтверджується поштовою накладною (а.с. 2 т. 2). Оскільки обшук проведено 27 лютого 2026 року, що підтверджується протоколом обшуку (а.с.146, т. 1), прокурором не пропущено строк подачі клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, передбачений ч. 5 ст. 171 КПК України.
Доводи апеляційної скарги захисника щодо проведення обшуку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, зокрема щодо порушення прав ОСОБА_5 , який є діючим адвокатом, то слід зазначити наступне. Відповідно до положень абз. 2-3 ч. 2. ст. 23 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час проведення обшуку чи огляду житла, іншого володіння адвоката, приміщень, де він здійснює адвокатську діяльність, тимчасового доступу до речей і документів адвоката має бути присутній представник ради адвокатів регіону, крім випадків, передбачених абзацом четвертим цієї частини. Для забезпечення його участі службова особа, яка буде проводити відповідну слідчу дію чи застосовувати захід забезпечення кримінального провадження, завчасно повідомляє про це раду адвокатів регіону за місцем проведення такої процесуальної дії. З метою забезпечення дотримання вимог цього Закону щодо адвокатської таємниці під час проведення зазначених процесуальних дій представнику ради адвокатів регіону надається право ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення процесуальних дій, що зазначаються у протоколі.
З протоколу обшуку від 27 лютого 2026 року, долученого до матеріалів справи вбачається, що ця слідча дії відбулась за участі представника Комітету захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності ОСОБА_16 . Будь-яких заперечень щодо порядку проведення процесуальної дії у протоколі обшуку даного представника не міститься.
Відтак, органом досудового розслідування вимога щодо дотримання гарантій адвокатської діяльності під час проведення обшуку дотримана, оскільки для проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 залучено представника ради адвокатів регіону.
Доводи сторони захисту про те, що вилучені під час проведення обшуку речі є недопустимими доказами підлягають перевірці на стадії судового розгляду, що узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 89 КПК України, відповідно до якої суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Інші доводи на які посилається апелянт також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки були відомі слідчому судді та враховані ним при прийнятті рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.
При цьому колегія суддів також звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника власників майна ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 березня 2026 року, -залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власників майна ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Єдиний унікальний № 761/8081/26 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_20
Справа № 11сс/824/3407/2026 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК