Унікальний номер справи 757/47598/24-ц
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/7634/2026
Головуючий у суді першої інстанції І. В. Белоконна
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
08 квітня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кацідима Віталія Олександровича на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Белоконної І. В., в примішенні Оболонського районного суду м. Києва,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, уточненим у подальшому, до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, у якому просив суд визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, інформацію поширену відповідачем у відеоматеріалах на його офіційній сторінці Instagram- ІНФОРМАЦІЯ_17, та на сторінці на платформі YouTube- https://www. ІНФОРМАЦІЯ_1 )ІНФОРМАЦІЯ_18, зобов'язати відповідача видалити поширені відеоматеріали з його офіційної сторінки ІНФОРМАЦІЯ_19 сторінки на платформі YouTube- https://www. ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також викласти спростування недостовірної інормації. Стягнути з відповідача на свою користь 5 000 000, 00 грн у відшкодування моральної шкоди. Судові витрати покласти на відповідача.
В обгрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що 20 червня 2024 року йому стало відомо про поширення у соціальних мережах ІНФОРМАЦІЯ_19 на платформі YouTube ІНФОРМАЦІЯ_20, де відповідач повідомив відомості про позивача, які не відповідають дійсності та принижують його честь, гідність і завдають шкоди діловій репутації.Використовуючи свої соціальні мережі, ОСОБА_2 поширив на велику аудиторію недостовірну інформацію, посилаючись на розслідування міжнародної групи, яка встановила, що позивач має російське громадянство, що він пов'язаний із ОСОБА_3 та російською пропагандою в Європі, а також, що він змінив прізвище « ОСОБА_4 » та « ОСОБА_4 » для приховування цього факту. Крім того, у відео стверджується, що позивач відкрив інформаційний канал ОСОБА_6 після націоналізації медіахолдингу, який належав ОСОБА_7 , залучивши до роботи його колишніх працівників.
Позивач вказував, що наведена інформація є неправдивою та недостовірною, відповідач розголосив неправдиві відомості щодо його громадянства та професійної діяльності, посилаючись на те, що він ніколи не мав і на даний час не має російського громадянства. ОСОБА_2 створив негативну соціальну оцінку позивача в очах оточуючих, порушивши його честь та принизивши його гідність, при цьому відповідач стверджував про цю інформацію, як про факти, а не як про оціночні судження чи критику.
Також ОСОБА_1 вказав, що дії ОСОБА_2 призвели до того, що ТОВ ФК «Фінуніверсал», де позивач є кінцевим бенефіціаром через володіння часткою у розмірі 100% статутного капіталу ТОВ «УКРДОНІНВЕСТ», якому належить 100% статутного капіталу ТОВ «ФК «Фінуніверсал», Національним банком України було застосовано заходи впливу у вигляді відкликання ліцензії на діяльність фінансової компанії з правом здійснювати діяльність з надання фінансових послуг - надання коштів та банківських металів у кредит та факторинг. Підґрунтям позбавлення ліцензії, на думку позивача, стала неправдива інформація про наявність російського громадянства, отримана Комітетом з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг такі наслідки обумовлені поширенням відповідачем недостовірної інформації, оскільки регулятор виходив із таких самих тверджень, які стали предметом спору. Розмір завданої позивачу з вини відповідача моральної школи ОСОБА_1 оцінив, посилаючись на масштаб порушення його немайнових прав, репутаційні втрати та інтенсивність моральних страждань.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Визнано недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію поширену ОСОБА_2 у відеоматеріалах на офіційній сторінці Instagram- ІНФОРМАЦІЯ_17, та на сторінці на платформі ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме наступного змісту: - «ІНФОРМАЦІЯ_21».
Зобов'язано ОСОБА_2 видалити поширені відеоматеріали з його офіційної сторінки ІНФОРМАЦІЯ_19 сторінки на платформі YouTube- ІНФОРМАЦІЯ_22 яких міститься недостовірна інформація відносно ОСОБА_1 , визначена у пункті першому даного рішення.
Зобов'язано ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію, поширену на офіційній сторінці у соціальній мережі ІНФОРМАЦІЯ_19 на платформі ІНФОРМАЦІЯ_3 , наступного змісту: - «ІНФОРМАЦІЯ_23 »».
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн моральної шкоди та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 362,60 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_2 - адвокат Кацідим В. О. подав апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В обгрунтування апеляційцної скарги зазначено, що з досліджених судом матеріалів справи вбачається, що спірні висловлювання відповідача не є самостійно вигаданими твердженнями, а були сформовані шляхом посилання та коментування інформації, яка на момент публікації вже перебувала у відкритому доступі та поширювалася низкою інформаційних ресурсів. Зокрема, в оприлюдненій у відкритому доступі на інформаційному ресурсі «EU TODAY» публікації повідомлялося про проведення міжнародною групою журнаністів розслідування під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_24», у межах якого було викрито зв'язки окремих осіб з Україною та російською федерацією, а також описано механізми, що, за твердженням авторів матеріалу, використовуються російською пропагандою для формування «псевдоекспертів» у європейському інформаційному сорі. Представник відповідача вказує, що у цій же статті зазначається, що контент для порталу «Голос Європи» створюють особи, які позиціонують себе як українську опозицію до чинної адміністрації Президента України, мають зв'язки з колишнім Президентом України ОСОБА_9 та, за твердженням журналістів, публічно підтримують і виправдовують збройне вторгнення Російської Федерації в Україну. Крім того, у публікації міститься інформація про арешт бізнесмена ОСОБА_10 та публічні звинувачення в організації злочинної організації, діяльність якої, за версією авторів матеріалу, пов'язана з масштабною корупцією в енергетичному секторі України. Також згадується запуск інформаційного каналу під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 )» із використанням колишнього персоналу медіахолдингу «112 Україна». Окрему частину публікації присвячено твердженням про можливу наявність у позивача громадянства Російської Федерації та ймовірну зміну ним прізвища з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_4 ». У матеріалі розміщено зображення, схоже на документ під назвою «паспорт гражданина ОСОБА_11 », у розділі «Персональные данные» якого зазначено ім'я « ОСОБА_12 ». Важливо, що вказана статтябула опублікована на порталі «EU TODAY» ІНФОРМАЦІЯ_6 (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_7 ).
Також представник відповідача вказує, що аналогічні за змістом публікації були оприлюднені 21 червня 2024 року на сайті «368.media» у статті під назвою «Вугільний олігарх Кропачов міг отримати російське громадянство» (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_25 ). У вказаній публікації міститься посилання на матеріал інформаційного агенства УНІАН під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_10 » (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_11 /societv/rosivskiy- ІНФОРМАЦІЯ_12 ).
Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_13 на сайті «ДетекторМедіа» була опублікована стаття під назвою « ОСОБА_4 не збирається звільняти зі свого Ukrainian World News колишніх співробітників каналів ОСОБА_7, поки до них не мають претензій правоохоронні органи» (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_26/). У зазначеній статті, серед іншого, містяться посилання на інтерв'ю самого позивача.
Також зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 на сайті УНІАН була опублікована стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_27» (посилання на статтю: ІНФОРМАЦІЯ_15 ).
На думку представника відповідача, суд першої інстанції не надав належну оцінку тому, що інформація щодо можливого російського громадянства позивача, його зв'язків із ОСОБА_9 , телеканалом «112 Україна» та елементами російської пропагандистської інфраструктури у різний час неодноразово публікувалася на різних інформаційних ресурсах та активно поширювалася у мережі Інтернет, що має значення для оцінки характеру та джерел спірних висловлювань відповідача.
Щодо недостовірності поширеної відповідачем інформації, суд першої інстанції не в повному обсязі взяв до уваги практику Верховного Суду, який роз'яснив, що під недостовірною інформацією слід розуміти такі відомості, які не відповідають об'єктивній реальності або подані у спотвореному вигляді, зокрема коли йдеться про події чи явища, що фактично не мали місця, або мали місце, але описані неповно, перекручено чи з істотними викривленнями. Зазначена правова позиція має універсальний характер і підлягає застосуванню під час розгляду спорів про захист честі, гідності та ділової репутації. Попри це, Позивач, зазначаючи у позовній заяві, що він «ніколи не мав і не має громадянства Російської Федерації», не надав суду жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували недостовірність інформації, поширеної відповідачем у спірному відеоматеріалі.
Представник відповідача звернув увагу на те, що з відкритих загальнодоступних джерел вбачається, що ОСОБА_1 є колишнім депутатом, українським бізнесменом, власником групи компаній, діяльність яких охоплює вугільну промисловість і видобуток газу, має активи у машинобудівній, будівельній та транспортній сферах, зокрема володіє медіа-активами, що свідчить про його активну участь у формуванні публічного інформаційного простору. Оскільки ОСОБА_1 є публічною особою, діяльність якого безпосередньо пов'язана із суспільно важливими процесами та перебуває у сфері підвищеного публічного інтересу, відтак поширена відповідачем інформація захищається свободою вираження поглядів та є суспільно важливою для громаднського суспільства, тим більше в умовах російської агресії.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, не надав належної правової оцінки статусу позивача, як публічної особи, та не застосував відповідний стандарт балансу між правом на захист честі, гідності, ділової репутації та свободою вираження поглядів. Фактично прирівнявши позивача до приватної особи, суд значно звузив обсяг гарантій свободи слова відповідача, що призвело до неправильного застосування норм права та вплинуло на законність та обгрунтованість ухваленого рішення.
Представник відповідача вказує, що поширена відповідачем інформація є реалізацією права на свободу слова та становить суспільний інтерес, що набуває особливої уваги в умовах російської агресії.
Суд першої інстанції не надав належну оцінки тому, що звертаючись до суду позивач повинен був довести не лише факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права, чого, на переконання відповідача, позивачем належно зроблено не було.
Також апелянт звернув увагу на те, що у судовому засідані в суді першої інстанції, під час огляду сторінки ОСОБА_2 в Інстаграм та Ютуб, було встановлено, що на останніх відсутня інформація стосовно ОСОБА_1 , яка стала підставою для звернення до суду.
Зокрема зазначено, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що у наданих позивачем матеріалах на підтвердження завдання моральної шкоди відсутні дані про реальні негативні наслідки, які виникли саме внаслідок публікації відповідача.
Щодо визначеного судом розміру моральної шкоди представник відповідача зазначив, що судова практика в питаннях визначення грошової компенсації не може бути зведена до єдиного універсального підходу з огляду на немайновий характер такої шкоди, проте сформовані Верховним Судом правові підходи містять чіткі орієнтири, якими повинен був керуватися суд першої інстанції.
Суд першої інстанції не надав належну оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме вина заподіювана та інші обставини, що мають значення для вирішення справи в цій частині. Визначена судом першої інстанції сума 50 000,00 грн не відповідає критеріям, встановленим практикою Верховного Суду. У матеріалах справи відсутні докази, які б взагалі хоч якось підтверджували інтенсивність і тривалість моральних страждань позивача та наявний причинно-наслідковий зв'язок між саме публікацією відповідача і, як зазначає позивач, заподіяними йому стражданнями.
Суд першої інстанції не достатньо критично віднісся до допустимості та належності висновку спеціаліста № 41/25 від 21 серпня 2025 року, оскільки представником позивача не було вжито заходів подачі доказів та було порушено норми ст. 178 ЦПК України, тому у суду першої інстанції не було процесуальної можливості, з огляду на зазначені представником позивача обставини, задовольнити клопотання про долучення доказів та долучити висновок до справи, а також надавати йому оцінку. Також суд повинен був відхилити висновок спеціаліста №41/25 від 21.08.2025 з підстав проведення почеркознавчого дослідження за копіями, а не оригіналами документів, а також встановити, що цим висновком достовірно не може бути підтверджено обставини не підписання ОСОБА_1 документу.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - адвокат Кацідим В. О. підтримав апеляційну скаргу, просить задовольнити на підставі викладених у ній доводів.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Козловська Д. В. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просить залишити без змін як законне та обгрунтоване.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 20 червня 2024 року стало відомо про те, що на офіційній сторінці Instagram ІНФОРМАЦІЯ_17 та на платформі YouTube https://www. ІНФОРМАЦІЯ_1 ІНФОРМАЦІЯ_18 було розміщено інформацію наступного змісту, яка безпосередньо стосується позивача, зокрема:
«ІІНФОРМАЦІЯ_29».
У відеоматеріалі, розміщеному на платформі YouTube https://www. ІНФОРМАЦІЯ_2 , який було досліджено судом першої інстанції у судовому засіданні, голосом за кадром повідомляється: «ІНФОРМАЦІЯ_30». Тобто стверджується факт наявності у позивача громадянства Російської Федерації.
Одночасно із озвученням зазначеної інформації у відеоряді демонструється зображення особи з прізвищем « ОСОБА_4 », що створює зв'язок між цим прізвищем та позивачем.
У вказаному відеозаписі відповідач особисто з'являється в кадрі та повідомляє, що: «ІНФОРМАЦІЯ_31 »».
Також у відеоматеріалі прямо зазначається, що: «ІНФОРМАЦІЯ_32…».
Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що при переході за посиланням на сторінку Instagram ІНФОРМАЦІЯ_17 та на платформі YouTube https://www. ІНФОРМАЦІЯ_2 , де було поширено інформацію стосовно ОСОБА_1 , відповідна інформація не відображається.
Відповідач не заперечував той факт, що ним було розміщено відеоматеріали на його офіційній сторінці Instagram ІНФОРМАЦІЯ_17 та на платформі YouTube https://www. ІНФОРМАЦІЯ_2 , про які у позові зазначив ОСОБА_1 .
Факт поширення інформації відповідачем на належній йому офіційній сторінці Instagram ІНФОРМАЦІЯ_16 підтверджується роздруківкою з офіційної сторінки Instagram ІНФОРМАЦІЯ_17 із зображенням наявності відеоматеріалу під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_33 » та публікації щодо позивача, роздруківкою зі сторінки на платформі YouTube https://www. ІНФОРМАЦІЯ_2 із зображенням наявності відеоматеріалу «ІНФОРМАЦІЯ_33 », а також флеш-накопичувачем, де міститься інформація, яка є предметом судового розгляду, що наявний у матеріалах справи.
Судом установлено, що відповідач поширив щодо позивача недостовірну інформацію, яка стосувалася надзвичайно чутливих аспектів, зокрема наявності у позивача громадянства держави-агресора. Такі твердження за своєю природою є особливо негативними та репутаційно небезпечними, оскільки ставлять під сумнів доброчесність, громадянську позицію ОСОБА_1 та свідчать про лояльність позивача до держави-агресора. Поширення зазначеної інформації в публічному просторі соціальних мереж, доступних для невизначеного кола осіб, об'єктивно спричиняє моральні страждання, почуття приниження, тривоги, занепокоєння за власну репутацію та негативно впливає на оцінку позивача у професійному та соціальному середовищі.
Таким чином, суд визнав факт заподіяння позивачу моральної шкоди, оскільки недостовірні відомості були спрямовані на формування негативного уявлення про нього, мали безпосередній зв'язок із суспільно чутливими питаннями, стосувалися репутації позивача та були поширені на значну аудиторію.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наведена вище інформація, яку позивач просив визнати недостовірною, за своїм змістом подається як повідомлення про конкретні фактичні обставини та спрямована на формування у сторонніх осіб уявлення про юридичний статус позивача. Суд дійшов висновку, що поширена відповідачем інформація про наявність у позивача російського громадянства, зміну ним прізвища не відповідає дійсності, не ґрунтується на реальних документах та була доведена відповідачем до відома третіх осіб без перевірки її достовірності. В іншій частині позовних вимог суд відмовив.
Враховуючи характер поширеної недостовірної інформації, масштаб її аудиторії, глибину та інтенсивність моральних переживань позивача, суд вважав справедливим визначити розмір компенсації моральної шкоди у 50 000,00 грн, що відповідає характеру порушення, ступеню вини відповідача, суттєвості репутаційних втрат та забезпечує адекватну сатисфакцію позивачу. Такий розмір компенсації суд вважав достатнім для відновлення порушених немайнових прав позивача та таким, що відповідає критеріям розумності й справедливості.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Згідно з частиною першоюстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно з частиною першоюстатті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції Українита законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У статті 201 ЦК Українипередбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно достатті 297 ЦК Україникожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі статтею 299 ЦК Українифізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, від 23 листопада 2022 року у справі № 2318/1249/2012).
Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження щодо позивача. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
Під час розгляду справи суд зобов'язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Таким чином, застосування такого способу захисту як визнання недостовірною інформації є можливим у випадку порушення особистого немайнового права особи у відносинах, які за своєю правовою природою є цивільними.
Недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише сама така інформація, висловлена відповідачем у цій категорії справ. Тобто, предметом спору у цій категорії справ є спірна інформація, що передається дослівним цитуванням (без редагування, корегування, власного розуміння позивача). Тобто конкретно висловлена особою інформація повинна бути предметом дослідження та правового аналізу у справах про захист честі, гідності і ділової репутації. Саме сказані відповідачем висловлювання, тобто дослівне твердження, досліджуються судом на предмет оціночності суджень із урахуванням вживаних особою слів та виразів із використанням мовно-стилістичних засобів.
Так, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
У постанові Верховного Суду від 22 листопада 2021 року в справі № 761/32924/19-ц (провадження № 61-6986св21) зазначено, «позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.
У справі, яка переглядається судом встановлено, що порушення особистих немайнових прав позивача відбулося внаслідок поширення відповідачем недостовірної інформації у публічному просторі соціальних мереж Instagram ІНФОРМАЦІЯ_17 та на платформі YouTube https://www. ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідачем було поширено такі висловлювання:
1) «ІНФОРМАЦІЯ_34». Зазначене висловлювання містить інформацію про юридичний статус позивача, а саме твердження про наявність у нього громадянства Російської Федерації, що може бути перевірене на відповідність дійсності шляхом дослідження офіційних документів. Висловлювання подано у категоричній формі, без використання застережень або припущень.
2) «ІНФОРМАЦІЯ_35 »». Дане висловлювання містить повідомлення про вчинення позивачем конкретної дії щодо зміни персональних даних у документі іншої держави, що також має перевірюваний характер та подається як встановлений факт.
3) «ІНФОРМАЦІЯ_36». Зазначене висловлювання містить повідомлення про конкретні фактичні обставини, які можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності, що має характер фактичних тверджень, а не оціночних суджень.
У складі поширеної відповідачем інформації було використано зображення документа під назвою «заява про видачу (зміну) паспорта», яке подавалося як візуальне підтвердження наведених тверджень щодо наявності у позивача паспорта Російської Федерації та зміни ним прізвища.
Вказана заява про видачу (заміну) ОСОБА_1 паспорта була розміщена ОСОБА_2 на його офіційній сторінці Instagram ІНФОРМАЦІЯ_17 та на платформі YouTube https://www. ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Розміщення зазначеного зображення є складовою частиною поширеної інформації фактичного характеру, оскільки воно використовувалося для обґрунтування відповідних тверджень, а тому також підлягає оцінці судом на предмет достовірності.
На підтвердження недостовірності поширеної відповідачем інформації щодо наявності у ОСОБА_1 громадянства Російської Федерації суду надано такі письмові докази: засвідчену копію паспорта громадянина України № НОМЕР_1 , виданого 02 серпня 2023 року, та копію реєстраційного номера облікової картки платника податків, з яких убачається, що позивач є громадянином України, копію відповіді Державної міграційної служби України від 04 квітня 2025 року № 6.4.-3715.2-25, відповідно до якої за наявними обліками ДМС України процедура втрати громадянства України щодо позивача не ініціювалася та відповідні подання до ДМС України не надходили, висновок спеціаліста № 41/25 від 21 серпня 2025 року за результатами почеркознавчого дослідження, згідно з яким підпис від імені ОСОБА_13 , електрографічне зображення якого міститься в електрофотокопії заяви про видачу (заміну) паспорта від 25 жовтня 2002 року, виконаний не позивачем, а іншою особою.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції у тому, що надані позивачем докази прямо спростовують твердження відповідача щодо наявності у ОСОБА_1 громадянства Російської Федерації, а також підтверджують недостовірність посилань у соціальних мережах відповідача на документи, що нібито підтверджували отримання позивачем паспорта Російської Федерації.
Будь-які дані щодо наявності у ОСОБА_1 подвійного громадянства (громадянства іншої держави - Російської Федерації) у матеріалах справи відсутні. Такі докази не надані стороною відповідача суду першої та апеляційної інстанції. Зокрема у ОСОБА_1 наявний паспорт громадянина України та ним отримано реєстраційний номер облікової картки платника податків.
Колегія суддів вважає, що надані позивачем належні та допустимі докази на підтвердження поширення відповідачем стосовно позивача інформації про наявність у останнього громадянства Російської Федерації свідчать про недостовірність цього факту. Така інформація не відповідає дійсності, не ґрунтується на реальних документах та була доведена ОСОБА_2 до відома третіх осіб без перевірки її достовірності, відтак підлягає спросуванню, оскільки такі твердження ОСОБА_2 за своєю природою є особливо негативними та репутаційно небезпечними, оскільки ставлять під сумнів доброчесність, громадянську позицію та лояльність особи до держави.
Суд першої інстанції у цій справі врахував усталений підхід, який полягає в тому, що вирішуючи питання про визнання інформації недостовірною та її спростування, у кожному конкретному випадку необхідно встановити характер поширеної інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Підлягає врахуванню зміст та контекст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, стосовно якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення, а також суд вирізнив критику діяльності та стверджувальні висловлювання щодо наявності у позивача російського громадянства та зміну прізвища в російському паспорті з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_4 ». Інформація, про спростування якої ініційовано питання у справі, є фактичними твердженнями, що порушують особисті немайнові права ОСОБА_1 .
Інформація розповсюджена відповідачем стосується конкретного факту та конкретної особи (позивача), та була подана відповідачем як встановлений факт.
Хибними є доводи апеляційної скарги щодо недопустимості як доказу наданого позивачем висновку спеціаліста № 41/25 за результатами почеркознавчого дослідження, так як такий висновок було зроблено на підставі наданих експерту копій документів, оскільки суд першої інстанції вірно вказав, що зазначений висновок не є висновком експерта у розумінні статей 102-103 ЦПК України, а має іншу правову природу - є письмовим доказом, а не судовою експертизою, тому вимоги Закону України «Про судову експертизу» до нього не застосовуються. Такий письмовий доказ містить дані про обставини, які мають значення для справи. Викладені у ньому висновки не спростовані стороною відповідача та встановлені у документі відомості узгоджуються з іншими доказами (письмовими поясненнями, паспортом позивача та відповіддю ДМС).
Зокрема відповідачем не було заявлено клопотання про призначення у справі відповідної експертизи з метою спростування обставин, на які позивач посилався у позові як на підставу для його задоволення.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем було лише відтворено інформацію, яка раніше вже була опублікована на різних інтернет-ресурсах, та містила твердження про нібито російське громадянство позивача, діяльність, пов'язану з проросійськими інформаційними ресурсами, колегія суддів не бере до уваги, оскільки із дослідженого судом відеоматеріалу вбачається, що ОСОБА_2 поширюючи вказану іформацію про позивача на своїй офіційній сторінці Instagram ІНФОРМАЦІЯ_17 та на платформі YouTube https: //www. ІНФОРМАЦІЯ_2 , всупереч положенням ч. 2 ст. 302 ЦК України, не робив посилань на джерела, де така інформація вже була розміщена, зокрема на різні інтернет-ресурси, та на сайти EU TODAY, тощо. При цьому поширена відповідачем інформація не була ним перевірена належним чином на предмет її достовірності.
Будь-яких посилань на те, що інформація про отримання позивачем російського громадянства та зміна ним прізвища отримана з інших джерел, що могло б свідчити про особисте трактування відповідачем здобутої інформації матеріали справи не містять.
Безпідставними є посилання сторони відповідача на те, що оскільки позивач є публічною особою, тому межа допустимої критики щодо нього є ширшою, ніж щодо приватної особи, так як відповідачем була поширена інформація, яка є фактичними твердженнями. А публічне поширення недостовірної і негативної інформації будь-якої особи не може ґрунтуватися на чутках та домислах, а мають містити доказове фактичне підґрунтя та не повинні поширюватися до отримання підтверджуючих доказів і перевірки інформації на її достовірність.
З урахуванням положень процесуального права, суд апеляційної інстанції дослідив та оцінив надані сторонами докази та дійшов висновку про доведеність факту порушення немайнових прав ОСОБА_1 та наявності підстав для вжиття заходів щодо захисту судом цивільних прав та інтересів позивача.
При цьому доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди сторони відповідача з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Також колегія суддів вважає відсутніми підстави вважати, що присуджене судом першої інстанції відшкодування моральної шкоди є надмірним, непропорційним чи необґрунтованим. Суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для скасування рішення суду першої інстанції у частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн.
Факт заподіяння позивачу моральної шкоди повністю підтверджується зібраними у справі належними та допустимими доказами, які не спростовані відповідачем. Поширені відповідачем недостовірні відомості були спрямовані на формування негативного уявлення про позивача, мали безпосередній зв'язок із суспільно чутливими питаннями, стосуються репутації позивача та були поширені на значну аудиторію, що спричинило моральні страждання, почуття приниження, тривоги, занепокоєння за власну репутацію та негативно вплинуло на оцінку позивача у професійному та соціальному середовищі.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції навів належне обґрунтування з урахуванням засад верховенства права, вимог розумності, виваженості та справедливості, з'ясував доводи позивача щодо підстав і розміру шкоди, дослідив надані докази та визначив конкретний розмір відшкодування, достатній для розумного задоволення потерпілої особи.
Доводи апеляційної скарги про невідповідність визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди засадам верховенства права, розумності та справедливості є безпідставними, оскільки встановлений розмір відшкодування з урахуванням характеру, обсягу, тривалості та тяжкості моральних страждань позивача є співмірним і не призводить до його безпідставного збагачення за рахунок відповідача.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів по суті спору та їх відображення в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Отже колегія суддів, надаючи оцінку оскражуваному рішенню суду на предмет його законності та обгрунтованості у межах доводів апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування, завдання моральної шкоди її поширенням.
За встановлених у цій справі обставин суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов законних та обгрунтованих висновків щодо часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, контекстом оприлюдненої інформації, її значимістю для суспільства, важливістю для діяльності позивача, недоведеністю поширених тверджень й необхідністю їхнього поширення, а також балансом між конкуруючими інтересами учасників справи, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Зокрема колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 11-164сап21 зазначено, що: «вимоги до законності й обґрунтованості судового рішення передбачені частиною першою статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина п'ята статті 263 ЦПК України). Відповідно до пунктів 1-4 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно із пунктами 1-3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Таким чином, вмотивованість судового рішення є свідченням того, що: доводи та міркування сторін (учасників) судового процесу були належним чином оцінені та враховані або відхилені судом на підставі конкретно визначених мотивів; усім зібраним у справі доказам (зібраним судом або поданим учасникам справи) було надано належну правову оцінку; надано обґрунтування прийняття (врахування) та відхилення кожного доказу; наведені норми права, якими урегульовані спірні правовідносини, з наданням обґрунтування того, чому ті чи інші правові норми мають бути застосовані у конкретній спірній ситуації, враховуючи попередні два пункти.
Не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення».
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина першастатті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу представника відповідача без задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень ст.133, 141 ЦПК України.
Судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню позивачем, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кацідима Віталія Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 27 квітня 2026 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна