Справа № 320/40245/23 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.
27 квітня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
У листопаді 2023 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, яким просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, що полягають у відмові в призначенні пенсії через неврахування до трудового стажу періодів роботи по трудовій книжці НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до загального стажу час проходження військової служби по мобілізації: 23 квітня 2015 року по 15 лютого 2016 року, з 01 березня 2015 року по 26 квітня 2016 року, відповідно до довідки Військової частини - Польова пошта НОМЕР_2 від 26 квітня 2016 року №2271;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві врахувати всі періоди роботи до страхового стажу, згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, що полягають у відмові в призначенні пенсії за віком.
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 : час проходження військової служби по мобілізації: 23 квітня 2015 року по 15 лютого 2016 року, з 01 березня 2015 року по 26 квітня 2016 року; період навчання з 01 вересня 1983 року по 14 липня 1986 року; період трудової діяльності на виробничому підприємстві з 23 січня 1990 року по 10 квітня 1994 року та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач - ГУ ПФУ в Полтавській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи.
Апелянт зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що у позивача недостатньо трудового стажу для права на призначення пенсії, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Додатково зазначив про те, що суд не може вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції Пенсійного фонду України, що є втручанням у дискреційні повноваження останнього та виходить за межі адміністративного судочинства.
Позивач подав до суду відзив, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки доводи апелянта не спростовують висновки суду першої інстанції.
Звернув увагу суду на те, що ним було подано документи які відповідають вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" водночас органами Пенсійного фонду України протиправно відмовлено в призначенні пенсії.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України відповідно паспорта серії НОМЕР_3 , виданого 21 січня 2014 року.
Згідно з копією довідки Військової частини польова пошта НОМЕР_2 про безпосередньою участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 26 квітня 2016 року №2271 ОСОБА_1 у період з 23 квітня 2015 року по 15 лютого 2016 року та з 01 березня 2015 року по 26 квітня 2016 року безпосередньо брав участь у антитерористичній операції забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей.
Відповідно до копії посвідчення від 17 березня 2016 року серія НОМЕР_4 ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та має право на пільги встановлені законом України для ветеранів війни- учасників бойових дій.
12 вересня 2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 22 вересня 2023 року №2600-0208-8/187044 направило позивачу рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 19 вересня 20223 року №262540013159 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яке обґрунтовано відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку. Також зазначено про не зарахування до загального страхового стажу таких періодів: період навчання 01 вересня 1983 року - 14 липня 1986 року, оскільки не зазначено дату видачі диплому; період трудової діяльності на виробничому підприємстві 23 січня 1990 року - 10 квітня 1994 року, оскільки при звільненні проставлена печатка УРСР.
Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком у зв'язку з незарахуванням до страхового стажу всіх періодів зазначених у трудовій книжці та додатково наданих документах, позивач звернувся до суду з позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, водночас трудова книжка позивача в частині спірних періодів не містить неправдивих або недостовірних відомостей.
Також суд зазначив про Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком керуючись формальними підставами, а не нормами законодавства.
Відмовляючи в задоволені частини позовних вимог, суд зазначив про те, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області є повноважним територіальним органом Пенсійного фонду України, визначене за принципом екстериторіальності, що розглянуло заяву позивача про призначення пенсії, повинно вчинити дії зобов'язального характеру за наслідками скасування прийнятого ним протиправного рішення.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення дострокової пенсії за віком мають: 4) військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 10-1зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
У п. 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" набрав чинності 01 січня 2004 року, до вказаної дати питання зарахування стажу для призначення пенсії, зокрема, регулювалося нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Отже основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За приписами п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" визначено, що, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції №58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Як встановлено судом першої інстанції, відмовляючи позивачу в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу не було зараховано період навчання з 01 вересня 1983 року по 14 липня 1986 року, оскільки не зазначено дату видачі диплому, період трудової діяльності на виробничому підприємстві з 23 січня 1990 року 10 квітня 1994 року, оскільки при звільненні проставлена печатка УРСР, а також період мобілізації позивача та участі в антитерористичній операції 01 березня 2015 року по 26 квітня 2016 року.
Згідно з копією диплома серії НОМЕР_5 , дата видачі останнього зазначена 15 липня 1986 року, а тому записами трудової книжки серія НОМЕР_1 підтверджено період навчання позивача у період з 01 вересня 1983 року по 14 липня 1986 року.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п. 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
За приписами п. 2.6 Інструкції №58, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні норми містить Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162, яка втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 "Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників".
Таким чином, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Так, Верховний Суд у постановах від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а та від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, висловив позицію, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Так Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2018 року по справі №687/975/17 сформував правову позицію, відповідно до якої, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 31 січня 2025 року у справі № 120/8471/23.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Також Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2025 року по справі №300/6565/23 наголосив, що відповідальною особою за правильність та повноту ведення трудових книжок є керівник підприємства, установи, організації або уповноважена ним особа, а не працівник. Тому позивач не може нести відповідальність за порушення вимоги ведення трудових книжок третіми особами (за неповноту вказаної інформації).
Як встановлено судом першої інстанції, згідно з копією трудової книжки серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 у період з 23 січня 1990 року по 10 квітня 1994 року працював на Виробничому підприємстві "Тандем".
Колегія суддів звертає увагу на те, що запис №8 трудової книжки серія НОМЕР_1 про звільнення позивача за власним бажанням на підставі наказу від 10 квітня 1994 року №16-к містить підпис уповноваженого працівника та печатку. Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення Пенсійного органу до відповідних підприємств, установ та організацій з метою отримання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у її трудовій книжці відомостей щодо спірного періоду роботи та страхового (трудового) стажу.
Отже, враховуючи встановлені обставини та висновки Верховного Суду у даній категорії справ, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо протиправності дій ГУ ПФУ в Полтавській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання позивача з 01 вересня 1983 року по 14 липня 1986 року, а також періоду роботу з 23 січня 1990 року по 10 квітня 1994 року згідно записів у трудовій книжці від 18 липня 1986 року серія НОМЕР_1 .
Також судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не було враховано період мобілізації позивача та участі в антитерористичній операції.
Відповідно п. 2.3. розділу ІІ Наказу Міністерства оборони України "Про затвердження Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей" від 14 серпня 2014 року №530 при обчисленні вислуги років для призначення пенсій (крім пенсій, які призначаються з урахуванням страхового стажу) окремі періоди служби військовослужбовців зараховуються на пільгових умовах (з урахуванням вимог пунктів 2.4 та 2.5 цього розділу): один місяць служби за три місяці: час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 23 квітня 2015 року по 15 лютого 2016 року та з 01 березня 2015 року по 26 квітня 2016 року безпосередньо брав участь у антитерористичній операції забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей, що підтверджується копією довідки Військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 26 квітня 2016 року №2271.
Відповідно до копії посвідчення від 17 березня 2016 року серія НОМЕР_4 ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та має право на пільги встановлені законом України для ветеранів війни- учасників бойових дій.
Згідно з витягом з наказу командира Військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 26 квітня 2016 року №119 вислуга років солдата ОСОБА_1 станом на день звільнення становить 3 роки 2 місяці.
Судом першої інстанції встановлено та не заперечується відповідачами, що страховий стаж позивача станом на 19 вересня 2023 року складав 20 років 28 днів.
Отже враховуючи обставину, що єдиною підставою для відмови позивачу в призначені пенсії слугувала відсутність страхового стажу 25 років, водночас відповідачем не було враховано період навчання, період роботи на ВП "Тандем", а також мобілізації та безпосередньої участі в антитерористичній операції, що в сукупності перевищує 25 років, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 час проходження військової служби по мобілізації з 23 квітня 2015 року по 15 лютого 2016 року, з 01 березня 2015 року по 26 квітня 2016 року, період навчання з 01 вересня 1983 року по 14 липня 1986 року; період трудової діяльності з 23 січня 1990 року по 10 квітня 1994 року та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку