Справа № 420/10136/26
27 квітня 2026 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати бездіяльність та протиправні дії Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо не виплати інфляційних коштів компенсації за рішенням суду з перерахунку понесених втрат частини заробітної плати за не виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді з 01 вересня 2023 року по 31 травня 2024 року; стягнути інфляційну компенсацію понесених втрат частини заробітної плати за не виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді з 01 вересня 2023 року по 31 травня 2024 року у розмірі 62213,16 гривень (шість десять дві тисячі двісті тринадцять гривень шістнадцять копійок) з Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.
Ухвалою судді від 10.04.2026 в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду відмовлено; позовну заяву залишено без руху, надавши десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення зазначених вище недоліків.
В зазначеній ухвалі судом було вказано, що в порушення вимог ч. 1 ст. 161 КАС України до адміністративного позову не додано копію позову адміністративного позову із додатками для відповідача.
Крім того, у позовній заяві ОСОБА_1 просить визнати поважними причини пропуску строку на звернення до суду із даними вимогами.
Згідно з матеріалами позову, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року у справі № 420/15843/24 було зобов'язано Кароліно-Бугазьку сільську раду сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді за період з 01 вересня 2023 року по 31 травня 2024 року в сумі 91 857,36 грн.
Ухвалою суду від 31 березня 2025 року було змінено спосіб і порядок виконання рішення шляхом безпосереднього стягнення з Кароліно-Бугазької сільської ради на користь позивача суми середнього заробітку в розмірі 91 857,36 грн.
Фактичне погашення заборгованості за рішенням суду відбулося лише після вжиття заходів примусового виконання двома частинами: 17 квітня 2025 року позивач отримав на рахунок 54 115,73 грн; 30 травня 2025 року відповідачем було перераховано залишок у розмірі 16 514,44 грн, а з даним позовом позивач звернувся 02.04.2026 (позов здано на пошту), тобто через 10 місяців та 2 дні з моменту отримання остаточної виплати.
Клопотання позивача про визнання причин поважними є необґрунтованим та позбавлене конкретизації факторів, які б не залежали від волі заявника. Таким чином, встановлений факт тривалої бездіяльності позивача вказує на відсутність істотних труднощів для вчинення процесуальних дій у межах КАС України.
Отже, позивачу необхідно подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів.
22.04.2026 до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про поновлення строку на звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що 26 березня 2026 року з мережі Інтернет позивачу стало відомо, що він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), в разі порушення законодавства про оплату праці звернутися до суду з позовом про стягнення належної мені інфляційної компенсації, за затримку виплати заробітної плати. Момент нарахування: Право на інфляційні втрати виникає з моменту порушення грошового зобов'язання (з моменту, коли рішення суду про стягнення основної суми мало бути виконане, але не було) і до моменту фактичного виконання.
Оцінюючи доводи та пояснення позивача, наведені у клопотанні про визнання причин пропущення строку на звернення до суду із даним позовом поважними, суд виходить з наступного.
Так, суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
До того ж, суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку, ОСОБА_1 посилається на те, що лише 26 березня 2026 року він дізнався з мережі Інтернет про своє право на стягнення інфляційних втрат. Суд оцінює таке твердження як неспроможне, оскільки незнання закону не звільняє особу від обов'язку дотримуватися процесуальних строків.
Інтернет-ресурси, з якими позивач ознайомився 26 березня 2026 року, не є нововиявленими обставинами чи джерелом офіційного проголошення прав, які б змінювали порядок обчислення процесуальних строків. Позивач мав можливість реалізувати своє право на правову допомогу (як професійну, так і безоплатну) безпосередньо в момент порушення його прав.
З огляду на матеріали позову, остаточне погашення заборгованості за рішенням суду відбулося 30 травня 2025 року. Саме з цієї дати позивач достеменно знав про період затримки виплати та мав усі вихідні дані для розрахунку інфляційних втрат. Зволікання тривалістю понад 10 місяців свідчить про пасивну поведінку позивача та нехтування принципом правової визначеності.
Позивач не навів жодної обставини та не надав жодного доказу, які б свідчили про існування об'єктивно непереборних обставин, що перешкоджали йому подати позов з дотриманням строків.
Фактично позивач просить нівелювати взагалі інститут строку на звернення до суду з позовом, надавши перевагу в такий спосіб стороні позивача.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).
Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» («Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Osman v. the United Kingdom» («Осман проти Сполученого Королівства»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Kreuz v. Poland» («Круз проти Польщі»), заява №28249/95).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Частиною 1 статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
При викладених вище обставинах, суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
На підставі викладеного та керуючись ст. 123 КАС України,
В задоволенні клопотання про поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Завальнюк