27 квітня 2026 року м. Київ справа №320/15855/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВІС ТРЕЙД» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВІС ТРЕЙД» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення про застосування фінансових санкцій №000257/04-36-09-03/43645208 від 24.11.2023 року на суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 284 000,00 грн.;
- стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 4260,00 грн.;
- стягнути з відповідача витрати па професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про порушення порядку проведення фактичних перевірок, зокрема, вказує, що ані Наказ про проведення перевірки, ані направлення на перевірку не містять таких обов'язкових реквізитів, як мета перевірки, період проведення перевірки, та підстави для проведення фактичної перевірки, а також вказує, що направлення не скріплене печаткою податкового органу, а відтак є недійсними. При цьому, позивач акцентує увагу на тому, що висновки акту перевірки, на підставі яких товариство притягнуто до відповідальності ґрунтуються не на встановлених в ході проведення перевірки порушень, а виключно на підставі інформаційних баз даних ДПС, тобто відповідач встановив порушення ще до початку фактичної перевірки.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідач позов не визнав, надав до суду відзив на позов, в якому наполягав на відсутності порушень з боку контролюючого органу щодо порядку проведення фактичної перевірки, а також наголошував на правомірності Наказу, покликаючись на практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої, контролюючому органу в Наказі про проведення фактичної перевірки достатньо зазначити підпункт статті 80 ПК України. Наполягав, що викладені в Акті перевірки порушення є доведеними належними доказами, враховуючі, що, за приписами статті 83 для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків, у тому числі, є податкова інформація. На цих підставах відповідач просив відмовити у задоволені позову.
Щодо витрат на правничу допомогу доводив, що заявлена сума не є співмірною із складністю справи, а також вказував, що представником позивача не надано доказів, які могли б підтвердити визначення суми оплати за надані послуги.
Позивач не погодився з позицією відповідача, надав відповідь на відзив, в якій вказував, що доводи контролюючого органу не спростовують того факту, що направлення на перевірку не були скріплені печаткою податкового органу, а також переконував, що складання посадовими особами контролюючого органу акту фактичної перевірки із відображенням у ньому лише твердження про інформацію у базах даних контролюючого органу не є достатнім і повинно здійснюватись шляхом повного фіксування та збирання всіх необхідних доказів на підтвердження обставин, що дають підстави для висновку про порушення платником податку вимог Закону №481/95-ВР, сама лише податкова інформація не є тим джерелом отримання податкової інформації, яка згідно з положеннями ст.83 ПК України може бути підставою для висновків контролюючих органів під час проведення перевірок, а відтак не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства таким платником. Більш того, така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону, крім цього, витяги з бази даних ДПС, які є додатком 5 до Акту перевірки, взагалі не були предметом перевірки, оскільки на місці фактичного контролю вони не створювались та не формувались.
Щодо витрат на правничу допомогу зазначав, що, частково, докази наявні у матеріалах справи, а решту буде надано у строки, передбачені ч.7 ст. 139 КАС України.
Відповідач не погодився із доводами представника позивача, надав заперечення на відповідь на відзив, в яких наполягав на відсутності процедурних порушень зі сторони посадових осіб під час здійснення фактичної перевірки, зауважував, що платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки, при цьому, якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами, отже, враховуючи, що спірні Направлення на перевірку було підписано представниками позивача, а також, з огляду на те, що перевіряючих до перевірки було допущено, вважає, що на стадії судового розгляду посилання представника позивача на певні недоліки не мають бути враховані судом. При цьому відповідач наполягає на обґрунтованості рішення про застосування штрафних санкцій, з огляду на те, що незмінним лишається факт того, що підприємство здійснювало реалізацію підакцизних товарів без ліцензії на право реалізації таких товарів, враховуючі приписи пп. 83.1.2 вважає витяг з бази даних ДПС належним доказом у даному випадку.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВІС ТРЕЙД» код ЄДРПОУ: 43645208, місцезнаходження: 03144, Україна, м. Київ, вул. Дебедєва Академіка, б. 1, корпус 6, офіс 33/1, зареєстроване в якості юридичної особи з 03.06.2020, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ТОВ «НОВІС ТРЕЙД» за КВЕД, є 47.30 роздрібна торгівля пальним, інші види: 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами, 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, 77.39 Надання в оренду інших машин, устатковання та товарів, н.в.і.у., 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у., 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, 47.25 Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах, 47.26 Роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах, 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту, 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, 56.29 Постачання інших готових страв, 56.30 Обслуговування напоями, 66.22 Діяльність страхових агентів і брокерів, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 73.20 Дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки, 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів, 10.89 Виробництво інших харчових продуктів, н.в.і.у., 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами,
Задля провадження господарської діяльності позивачем було отримано відповідні ліцензії.
Так, з метою права роздрібної торгівлі пальним ТОВ «НОВІС ТРЕЙД» було отримано Ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, реєстраційний номер: 04330314202300067, із датою реєстрації 06.04.2023, терміном дії з 07.04.2023 до 07.04.2028, із визначеною адресою місця торгівлі: Україна, Дніпропетровська область, Царичанський район, смт. Царичанка, вул. Робоча, буд. 1, АЗС.
Згідно із додатком до ліцензії № 04330314202300067 на право роздрібної торгівлі пальним за визначеною адресою місця торгівлі встановлено електронно-касовий апарат фіскальний номер 3000827599, код контролюючого органу 2650, дата реєстраційного посвідчення: 07.08.2020, назва моделі ND-74, заводський номер РРО НД04001058, виробник ТОВ «НД ПРОДАКШН», дата виготовлення РРО 31.01.2019.
З метою правомірної торгівлі тютюновими виробами ТОВ «НОВІС ТРЕЙД» було отримано Ліцензію на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами, реєстраційний номер 04330311202301498, із датою реєстрації 03.04.2023, терміном дії з 07.04.2023 до 07.04.2024, із визначеною адресою місця торгівлі: Україна, Дніпропетровська область, Царичанський район, смт. Царичанка, вул. Робоча, буд. 1, АЗС з магазином, 64.3М2.
Згідно із додатком до ліцензії № 04330311202301498 на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами за визначеною адресою місця торгівлі встановлено електронно-касовий апарат фіскальний номер 3000827599, код контролюючого органу 2650, дата реєстраційного посвідчення: 07.08.2020, назва моделі ND-74, заводський номер РРО НД04001058, виробник ТОВ «НД ПРОДАКШН», дата виготовлення РРО 31.01.2019.
З метою правомірної торгівлі алкогольними напоями ТОВ «НОВІС ТРЕЙД» було отримано Ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, реєстраційний номер 04330308202301553, із датою реєстрації 03.04.2023, терміном дії з 07.04.2023 до 07.04.2024, із визначеною адресою місця торгівлі: Україна, Дніпропетровська область, Царичанський район, смт. Царичанка, вул. Робоча, буд. 1, АЗС з магазином, 64.3М2.
Згідно із додатком до ліцензії № 04330308202301553 на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами за визначеною адресою місця торгівлі встановлено електронно-касовий апарат фіскальний номер 3000827599, код контролюючого органу 2650, дата реєстраційного посвідчення: 07.08.2020, назва моделі ND-74, заводський номер РРО НД04001058, виробник ТОВ «НД ПРОДАКШН», дата виготовлення РРО 31.01.2019.
При цьому, Розпорядженням Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 19.01.2023 № 16-рл внутрішній номер (1152890), відповідно до статті 15 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах дію ліцензії № 04330308202204072 анульовано; Розпорядженням Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 19.01.2023 № 16-рл внутрішній номер (113776), відповідно до статті 15 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах дію ліцензії № 04330314202000239 анульовано; Розпорядженням Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 19.01.2023 № 16-рл внутрішній номер (1152896), відповідно до статті 15 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах дію ліцензії № 04330311202203965 анульовано;
Головним управління ДПС у Дніпропетровській області на підставі Наказу від 11.10.2023 № 4546-п, направлень на проведення фактичної перевірки від 11.10.2023 № 6103, № 6104, на підставі Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-Vl, Законів України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту; етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, шо використовуються в електронних сигаретах, та пального», від б липня 1995 року № 265/95-ВР Діро застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»; постанов Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 року № 854 «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями», від 13 травня 1996 року № 493 «Про Тимчасовий порядок видачі ліцензій на право імпорту, експорту спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», від 31 березня 1999 року № 500 «Про впорядкування видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на право оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним, плодовим і виноградним, алкогольними напоями та тютюновими виробами», від 27 грудня 2010 року № 1251 «Про затвердження Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів», від 7 серпня 2001 року № 940 «Про заходи щодо посилення державного контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та справляння акцизного збору», від 30 жовтня 2008 року № 957 «Про встановлення розміру мінімальних. оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв вітчизняного виробництва»; наказу Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 24.07.02 № 218 «Про затвердження правил роздрібної торгівлі тютюновими виробами» та інших нормативно-правових актів, які регулюють виробництво, зберігання та обіг спирту етилового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів в Україні було проведено фактичну перевірку об'єкту ТОВ «НОВІС ТРЕЙД», а саме АЗС з магазином, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, смт. Царичанка вул. Робоча, буд.1, де здійснює діяльність суб'єкт господарювання ТОВ «НОВІС ТРЕЙД» код ЄДРПОУ:43645208.
Перед початком перевірки, 22.11.2023 о 10:11, представнику суб'єкта господарювання, начальнику АЗС Вікторовській Л.М. було вручено копію Наказу та ознайомлено з направленнями на перевірку від 11.10.2023 № 6103 та № 6104, про що у відповідних строфах направлень міститься її підпис.
За наслідком здійснення фактичної перевірки Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області складено Акт «Про результати фактичної перевірки з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійснені виробництва, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах та пальним» від 23.10.2023 № 3575/04-36-09-02/43645208 (далі - Акт перевірки, Акт).
У висновках вказаного Акту зазначено про встановлення порушення вимог ст. 15 Закону України від 19.12.1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», а саме: здійснення реалізації пального, алкогольних напоїв та тютюнових виробів без наявних ліцензій на роздрібну торгівлю такими товарами.
На підставі означено Акту відповідачем було прийнято спірне рішення від 24.11.2023 № 000257/04-36-09-03/43645208, яким, за порушення ст.15 Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовується в електронних сигаретах, та пального» із змінами та доповненнями, відповідно до статті 17 цього Закону, згідно абз. 9 ч. 2 ст. 17 Закону до ТОВ «НОВІС ТРЕЙД» застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 250 000,00 грн. за роздрібну торгівлю пальним без відповідної ліцензії; застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн. за роздрібну торгівлю алкогольними напоями без відповідної ліцензії; застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн. за роздрібну торгівлю тютюновими виробами без відповідної ліцензії.
Позивач із вказаним рішенням не погодився, оскаржив його в адміністративному порядку.
Рішенням ДПС України від 28.02.2024 № 5272/6/99-00-06-03-03-06, Скаргу ТОВ «НОВІС ТРЕЙД» залишено без задоволення, рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 24.11.2023 № 000257/04-36-09-03/43645208 залишено без змін.
При цьому, користуючись своїм правом на судове оскарження, гарантоване ПК України, ТОВ «Hовіс Трейд» оскаржило розпорядження ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 19.01.2023 № 16-рл до Київського окружного адміністративного суду про визнання вказаного рішення незаконним та з вимогою про його скасування, про що податковий орган було повідомлено листом № 23/01-23 від 23.01.2023.
22.02.2023, ухвалою Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/3772/23 відкрито провадження по справі за позовом ТОВ «Hовіс Трейд» до ГУ ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення щодо анулювання ліцензій.
Станом на момент розгляду даної справи по суті, справа № 320/3772/23 не розглянута.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про його скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Відповідно до підпункту 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з підпунктом 20.1.10 пункту 20.1. статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.
Підпунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено право контролюючих органів проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки, а також встановлено чітке розмежування щодо порядку проведення цих окремих видів перевірок.
Так, відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.
Пунктом 80.1 статті 80 ПК України встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Суд зазначає, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень. Підставам позову такого змісту, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками перевірки, - переходити до перевірки підстав позову, пов'язаних з оспорюванням висновку контролюючого органу про вчинення платником податків податкового правопорушення (порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган).
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №826/17123/18, від 02.04.2024 у справі № 640/22507/21.
Згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Отже, за правовим висновком Верховного Суду процедурним порушенням порядку проведення податкової перевірки суди повинні надавати правову оцінку у першу чергу.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою «плоди отруйного дерева», сформульованій Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.
Встановлена судом протиправність наслідків перевірки внаслідок порушення процедури її проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18.
Враховуючи зазначене, в першу чергу судом досліджується питання наявності чи відсутності порушень вимог законодавства під час призначення та проведення перевірки.
При цьому, згідно з правовим висновком Верховного суду, викладеним в постанові від 19.11.2024 по справі №160/2202/24, неналежне розкриття змісту підстав проведення перевірки в наказі (зокрема, лише з використанням нумераційного позначення відповідного пункту статті Податкового кодексу України) не є автоматичною підставою для визнання наказу протиправним, якщо загальні положення підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу охоплюють такі підстави.
Судом встановлено, що в наказі ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 4546-п від 11.10.2023 зазначено, що перевірку призначено на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80, пп. 69.2 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, за період діяльності, згідно ст. 102 Податкового кодексу України, тривалістю 10 діб з 12.10.2023.
Мета проведення перевірки, зазначена у направленнях на перевірку від 11.10.2023 №№ 6103, 6104 та визначена наступним чином: «дотримання законодавства у сфері обігу підакцизних товарів».
Відповідно до вимог пункту 80.5 статті 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу, яка визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.
Судом встановлено, що посадових осіб було допущено до перевірки. Про це свідчить підпис начальника АЗС Вікторовської Л.М. у вище вказаних направленнях.
При цьому, відповідно до пункту 80.2.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
З огляду на наведені норми чинного законодавства, однією з основних умов для проведення фактичної перевірки є наявність підстав для її проведення, при цьому така підстава обов'язково має бути зазначена в наказі про проведення перевірки.
Згідно з абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
Суд зауважує, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.
При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Зі змісту адміністративного позову випливає, що позивач обґрунтовує позовні вимоги в тому числі і протиправністю проведення фактичної перевірки у зв'язку з відсутністю підстав для її проведення та видачі наказу про її призначення.
Суд зауважує, що юридичною підставою для проведення фактичної перевірки позивача зазначено пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, який передбачає наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Однак, у наказі від 11.10.2023 № 4546-п відсутні дані про те, яким чином відповідач отримав та який держаний орган або орган місцевого самоврядування надав таку інформацію, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.
Формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак з обов'язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки. При встановленні в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки конкретна з них не обов'язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі.
Відтак, для проведення фактичної перевірки мають існувати фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.
Вищезазначений наказ не містить джерело отримання інформації про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а лише констатовано факт доцільності проведення фактичної перевірки з метою перевірки дотримання вимог діючого законодавства.
В даному наказі не відображено в рамках яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності позивача вимогам чинного законодавства; на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) були встановлені факти сумнівності; сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) була встановлена податковим органом.
Вищевказаний наказ на проведення перевірки не містить інформації, яка б свідчила про наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, та про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів, та у зв'язку з якими у контролюючого органу виникає обґрунтована та законодавчо встановлена необхідність для здійснення належного податкового контролю.
Не надав таку інформацію та відповідні докази і відповідач, заперечуючи позовні вимоги у відзиві на позовну заяву.
У відзиві представник відповідача посилається на пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, вважаючи, що фактична перевірка господарської одиниці позивача проведена саме з підстав, визначених положенням цього підпункту статті 80 ПК України. Однак, такі твердження представника відповідача не відповідають дійсності, що спростовується змістом вищенаведеного наведеного наказу, яким юридичною підставою для проведення фактичної перевірки є пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України.
У спірному випадку обов'язковою фактичною підставою для проведення перевірки суб'єкта господарювання має бути наявна належним чином отримана інформація, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. Належних доказів отримання такої інформації відповідач суду не надав, чим не підтвердив наявність фактичних підстав для проведення перевірки господарської одиниці позивача.
Системно проаналізувавши положення статей 75-81 ПК України, суд дійшов висновку, що вимоги до змісту наказу про призначення як планової документальної перевірки, так і позапланової документальної перевірки, документальної невиїзної перевірки, фактичної перевірки сформульовані лише в абзаці 3 пункту 81.1 статті 81 ПК України, де вказано, що в наказі зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.
Отже, установлене статтями 75-81 ПК України правове регулювання податкових перевірок визначає певні обов'язкові умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, дотримання яких може бути належною підставою для прийняття керівником податкового органу наказу про проведення перевірки.
Суд вважає за необхідне зазначити, що інформація, на підставі якої прийнято наказ про проведення перевірки, повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте, конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.
Відтак, для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.
Процедурні порушення при призначенні перевірки мають наслідком протиправність прийнятого керівником податкового органу наказу про проведення перевірки.
Дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, може бути підставою для визнання правомірними дій контролюючого органу щодо їх проведення. У свою чергу порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої. У випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020 (справа №826/17123/18) зроблено висновок, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Також у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18 Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.
Таким чином податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення. З урахуванням цього Суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов'язання.
Зміст висновків наведеної постанови свідчить про те, що установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб'єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд не повинен переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №821/371/17, від 27.02.2020 у справі №П/811/3206/15 та від 26.03.2020 у справі №813/823/16, від 11.07.2022 у справі №120/5728/20-а, від 19.07.2023 у справі № 826/15828/18, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, ГУ ДПС у Дніпропетровській області не дотрималося вимог пункту 81.1 статті 81 ПК України, відповідно до якого посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому, окрім іншого, зазначаються підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом.
Отже, суд дійшов висновку, що фактична перевірка, яка проведена контролюючим органом, є незаконною.
Як наслідок акт такої перевірки з викладеними у ньому висновками, є доказом, здобутим з порушенням закону, й не має юридичної значимості, а тому прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення не може бути визнано правомірним.
Отже, встановлені судом обставини щодо протиправності призначення та проведення контролюючим органом фактичної перевірки позивача, за наслідками якої і були прийнято оскаржуване рішення, є достатніми для висновку про протиправність оскаржуваного рішення, а тому згідно правових висновків Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18, відсутня необхідність перевірки порушення позивачем вимог Закону № 481/95-ВР.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Разом із цим, суд вважає за необхідно також надати правову оцінку спірному рішенню про застосування фінансових сланкій.
Відповідно до п. п. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.
Водночас, за п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладемо на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (пп.75.1.3. п.75.1 ст.75 ПКУ).
Відповідач стверджує про те, що відповідно до інформаційних баз ДПС України ТОВ «НОВІС ТРЕЙД» (ЄДРПОУ 43645208) за період з 19.01.2023 по 07.04.2023 здійснювало реалізацію алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального без наявності діючих ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального.
Відповідальність за вищезазначене порушення передбачена абз. 7, 9, 10 ч. 2 ст. 17 Закону № 481. Штрафна фінансова санкція складає 284 000,00 грн, зокрема, за роздрібну торгівлю алкогольними виробами без наявності відповідних ліцензій; за роздрібну торгівлю тютюновими виробами без наявності відповідних ліцензій; за роздрібну торгівлю пальним без наявності відповідних ліцензій.
З наведеного слідує, що використання податкової інформації та документів, в тому числі даних СОД РРО за минулі періоди передбачено виключно під час проведення документальних і камеральних перевірок.
Відповідно до п. 80.4 ПК України перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами контролюючих органів на підставі підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція.
Згідно з п. п. 20.1.11 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право: проводити контрольні розрахункові операції до початку перевірки платника податків щодо дотримання ним порядку проведення готівкових розрахунків та застосування реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій. Товари, отримані службовими (посадовими) особами контролюючих органів під час проведення контрольної розрахункової операції, підлягають поверненню платнику податків у непошкодженому вигляді. У разі неможливості повернення такого товару відшкодування витрат здійснюється відповідно до законодавства з питань захист) прав споживачів.
Пунктом 80.8 ст. 80 ПК України визначено, що під час проведення перевірки посадовими особами, які здійснюють таку перевірку, може проводитися хронометраж господарських операцій. За результатами хронометражу складається довідка, яка підписується посадовими особами контролюючого органу та посадовими особами суб'єкта господарювання або його представника та/або особами, що фактично здійснюють господарські операції.
Відповідно до п. п. 20.1.9 п. 20.1.9 ст. 20 ПК України податковий орган має право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.
Суд зауважує, що змістом (особливістю) фактичної перевірки, є перевірка дотримання суб'єктом господарювання вимог закону саме на поточний момент (фактичний момент перевірки), це кореспондується із правом податкового органу прийти на перевірку без попередження.
Однак, перевірка РРО/з баз даних податкового органу за минулий період часу, носить саме характер документальної перевірки, а тому такі дії, не можуть вчинятися в рамках фактичної перевірки та слугувати підставою для застосування штрафних санкцій.
При цьому, отримання інформації з власних програм контролюючого органу (таких як СОД РРО) за попередні періоди не є предметом фактичної перевірки, що здійснюється за місцем проведення господарської діяльності.
Відтак, на переконання суду, порушення, зазначені в акті фактичної перевірки, були встановлені не в порядку і не у спосіб, що передбачений законом, а отже, такий акт фактичної перевірки не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу.
Також, суд звертає увагу, що у спірних правовідносинах, має бути досліджена саме реалізація підакцизних товарів без ліцензії на право її реалізації, а отже, безпосереднім доказом, що підтверджує вчинення такого правопорушення, є розрахунковий документ.
Однак, доказів, які б підтверджували висновки акту перевірки, відповідачем cуду не надано. При цьому, факт вчинення правопорушення має підтверджуватися належними, допустимими та достовірними доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тобто, контролюючий орган встановив порушення позивачем на конкретно визначеній АЗС вимог законодавства, ще до початку фактичної перевірки, а сама фактична перевірка, яка повинна була підтвердити/спростувати таку інформацію не містить доказів здійснення функцій податкового органу саме при фактичній перевірці, адже в акті перевірки відсутня інформація, стосовно предмету виявленого порушення, тобто що саме досліджували представники контролюючого органу в ході здійснення фактичної перевірки.
На переконання суду, саме через належне опрацювання отриманої інформації, проведене відповідно до норм податкового законодавства, контролюючий орган зобов'язаний довести факт податкового порушення, а не лише констатувати факт порушення пунктів ст. 15 Закону № 481.
Суд наголошує на тому, що висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону, проте, акт перевірки вказаного не містить, тому відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано не було.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення про застосування фінансових санкцій прийнято відповідачем необґрунтовано та не у відповідності до чинного законодавства, а тому, наявні підстави для його скасування.
Решта доводів та посилань сторін у справі висновків суду не спростовують.
Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4260,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією від 04.04.2024 № 5732.
Враховуючи задоволення позову, на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати в розмірі 4260,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених до стягненню витрат па професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн. суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з вимогами частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, пункт 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Із матеріалів справи слідує, що 26.02.2024 між позивачем («Клієнт») та адвокатом Туніком Андрієм Володимировичем («Виконавець») було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, відповідно до предмету якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання з надавати консультативні, юридичні (адвокатські) послуги, в тому числі по представництву інтересів Замовника в усіх судових органах з усіма правами, що надаються позивачу, відповідачу, третій особі в обсязі та на умовах, передбачених даним Договорам; відповідно до пп. 1.2. п. 1 детальний перелік та обсяг послуг, які виконавець надає замовнику визначаються в додаткових угодах до цього договору.
Згідно із Додатковою угодою № 5 від 27.03.2024 до Договору про надання правничої допомоги (адвокатських послуг) від 26.02.2024, на виконання п. 4.2, 4.3, 4.4 цього Договору, сторони погодили, що виконавець надає замовнику послуги по оскарженню Рішення про застосування фінансових санкцій № 000257/04-36-09-03/43645208 від 24.11.2023 на суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 284000,00 грн. у адміністративній справі в суді першої інстанції; загальна вартість послуг, що надаються виконавцем, згідно даної додаткової угоди, замовнику (гонорар Адвоката) є фіксованою і складає 15000,00 грн.; замовник зобов'язується оплатити вартість послуг визначених в п.3 даної угоди (15000,00 грн.) протягом 5 робочих днів, після набрання сили рішенням суду першої інстанції, замовник оплачує вартість вказаних послуг незалежно від результату розгляду справи.
Як зазначалося вище, статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс-19).
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19 зазначив, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові Верховного Суду від 17.09.2019 по справі №810/3806/18 суд зазначає, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Згідно з пунктом 2 частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
З аналізу наведених правових норм, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 11.05.2018 по справі №814/698/16 (провадження №К/9901/11835/18).
Дослідивши надані позивачем документи, заперечення відповідача, беручи до уваги предмет спору та ціну позову, враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є доведеним належними доказами та співмірним зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та ціною позову.
При цьому, як видно із додаткової угоди, замовник зобов'язується оплатити вартість послуг визначених в п.3 даної угоди (15000,00 грн.) протягом 5 робочих днів, після набрання сили рішенням суду першої інстанції незалежно від результату розгляду справи.
Із цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд у своїй Постанові від 23 січня 2025 року у справі №240/32993/23 (адміністративне провадження №К/990/21951/24) підкреслив два основних моменти: 1) витрати на правничу допомогу підлягають компенсації, якщо вони документально підтверджені та співмірні зі складністю справи, навіть за відсутності погодинного розрахунку гонорару адвоката; 2) несплата гонорару на момент розгляду справи не є підставою для відмови у його компенсації, якщо з договору про надання правничої допомоги випливає зобов'язання клієнта здійснити оплату.
Водночас, суд, перевіривши доводи поданої заяви та матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що заява представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
У постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Питання щодо застосування вищенаведених норм процесуального права вирішувалось Верховним Судом й у справі №200/14113/18-а (постанова від 26.06.2019), у якій викладено правові висновки про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Беручи до уваги положення вищенаведених норм права, а також сформовану Верховним Судом практику щодо їх застосування, виходячи із встановлених законом критеріїв визначення розміру витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню, суд враховує складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг позивачу, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та значення справи для сторін.
Варто зазначити, що відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
При цьому законодавцем визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін. Між цим оцінку співмірності заявлених витрат на професійну правничу допомогу, суд має здійснювати в межах заперечень відповідача.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 28.10.2021 у справі № 160/15983/20.
Надаючи оцінку запереченням відповідача щодо витрат на правову допомогу, суд доходить висновку, що вони є до певної міри обґрунтованими та мають бути враховані судом при вирішенні питання щодо співмірності заявлених витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
Суд враховує ту обставину, що справа є не складною, а спірні правовідносини не новими у судовій практиці. Отже, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, про що свідчать зміст та обсяг позовної заяви.
З урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає заявлені витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому, враховуючи критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, а також значення справи для позивача, суд дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 5000,00 грн.
Стягнення витрат на правову допомогу у вказаній сумі суд вважає цілком співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВІС ТРЕЙД» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Рішення про застосування фінансових санкцій №000257/04-36-09-03/43645208 від 24.11.2023 року на суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 284 000,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.17-А, код ЄДРПОУ 44118658) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВІС ТРЕЙД» (адреса місцезнаходження: 03144, м. Київ, вул. Академіка Лебедева, буд. 1, корп. 6, оф. 33/1, код ЄДРПОУ 43645208) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4260 (чотири тисячі двісті шістдесят) 00 грн. та витрати па професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) 00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 27 квітня 2026 року.
Суддя Кочанова П.В.