Номер провадження: 22-ц/813/3150/26
Справа № 506/634/25
Головуючий у першій інстанції Чеботаренко О. Л.
Доповідач Сегеда С. М.
27.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Комлевої О.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження, без участі учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окнянського районного суду Одеської області від 03 листопада 2025 року, ухваленого під головуванням судді Чеботаренко О.Л., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
25.07.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Споживчий центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 11 880,00 грн.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 18.03.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №18.03.2024-100003385, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 6 000,00 грн. строком на 42 дні, дата повернення кредиту - 28.04.2024 року. Первинний період користування Кредитом - 14 днів з дня його надання (надалі - «первинний період»). Черговий період користування кредитом - кожні наступні 14 днів з дня закінчення первинного періоду (надалі - «черговий період») Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом кожних перших 14 днів з дня отримання чергового Траншу включно. Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2.5% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит, окрім періоду застосування процентної ставки «Економ».
Посилаючись на те, що відповідач неналежним чином не виконує обов'язки за договором, у останнього виникла заборгованість у розмірі 11 880,00 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6 000,00 грн. та за відсотками у розмірі 5 880,00 грн.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив задовольнити його позовні вимоги.
Рішенням Окнянського районного суду Одеської області від 03.11.2025 року позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» були задоволені.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №18.03.2024-100003385 від 18.03.2024 року в сумі 11 520,00 грн., з яких: 6 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 5 520,00 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, а також судові витрати у справі по сплаті судового збору в сумі 2 349,00 грн.
В задоволенні іншої частини позову було відмовлено (а.с.101-106).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування оскаржуваного рішення суду, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що не укладав із позивачем кредитного договору (а.с.113-115).
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 27.04.2026 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв'язку з чим судове засідання не проводиться.
Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв'язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).
Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з перерубуванням судді Комлевої О.С. у відпустці та враховуючи недостатню кількість суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 8), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду даної справи в строки, передбачені національним законодавством, а також через участь суддів даної колегії суддів в інших цивільних, адміністративних і кримінальних справах, через відключення електроенергії в приміщенні Одеського апеляційного суду, датою ухвалення цього судового рішення є 27.04.2026 року.
При цьому, колегія суддів зазначає, що дану справу було витребувано із суду першої інстанції, та яка надійшла на адресу Одеського апеляційного суду 25.03.2026 року (а.с.141).
Провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.01.2026 року (а.с.128), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.129-130).
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було укладено договірні зобов'язання та внаслідок неналежного виконання позичальником умов договору, у останнього виникла заборгованість за кредитним договором у відповідному розмірі, яка підлягає стягненню (а.с.101-106).
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступних підстав.
За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до положень ст.ст. 610, 611, 625 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ч.1 ЦК України).
Звертаючись із заданим позовом, позивач зазначав, що 18.03.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №18.03.2024-100003385, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 6 000,00 грн. строком на 42 дні, дата повернення кредиту - 28.04.2024 року, зі сплатою відсотків у розмірі 2% за 1 день (фіксована незмінна процентна ставка) у розмірі 1 день користування Кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом кожних перших 14 днів з дня отримання чергового Траншу включно. Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2.5% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит, окрім періоду застосування процентної ставки «Економ».
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 зазначає, що не укладав із позивачем договірних зобов'язань та кредитні кошти не отримував.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Кредитний договір підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором Е776, надісланий в смс-повідомленні на номер телефону НОМЕР_1 .
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) на законодавчому рівні було встановлено порядок укладення договорів в мережі Інтернет, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У ст. 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною (ч. 3 ст. 11 Закону).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет, або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 3 Закону).
Відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розмішені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (ч. 5 ст. 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом: заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону).
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
В своїй постанові від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19 Верховний Суд зазначив, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовій формі.
Згідно з п.2.3 Оферти, технологія (порядок) укладення електронного кредитного договору, порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору наступний:
- кредитодавець розміщує на власному веб-сайті пропозицію укласти електронний договір (оферту);
- позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується (реєструється) в особистому кабінеті на веб-сайті кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим Позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний Позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на веб-сайті;
- позичальник в особистому кабінеті на веб-сайті кредитодавця обирає умови, на яких бажає укласти електронний кредитний договір;
- у випадку погодження кредитодавця на обрані позичальником умови, кредитодавець у особистому кабінеті на веб-сайті кредитодавця направляє позичальнику пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) та заявку, а також формує формуляр форми відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) в електронній формі для її заповнення та підписання позичальником;
- також для підписання позичальником відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) позичальнику передається одноразовий ідентифікатор в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на веб-сайті;
- позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір, на умовах, викладених у вищевказаній пропозиції про укладення електронного кредитного договору (оферті) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищевказаному порядку;
- примірник договору споживача підписується кваліфікованим електронним підписом уповноваженого працівника кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу (п.п.2.3.1 - 2.3.7 Оферти).
Відповідно до п.1.9 Оферти, адресою власного веб-сайту кредитодавця є: https://sgroshi.com.ua/ua/.
Згідно з п.18 Заявки, спосіб ідентифікації та верифікації споживача: отримання ідентифікаційних даних через систему BankID НБУ.
Факт ідентифікації відповідача за допомогою системи BankID НБУ при вході на сайт позивача підтверджується долученим до позовної заяви відповідним скріншотом (а.с.43), з якого вбачаються відомості щодо відповідача, в тому числі номер телефону НОМЕР_2 та електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 , які збігаються з зазначеними відповідачем у відзиві на позов власними номером телефону та адресою електронної пошти (а.с.15, 43).
У додатку до кредитного договору «Інформаційне повідомлення позичальника ОСОБА_1 зазначено два контактних номера телефона позичальника: 1) НОМЕР_3 (а.с.20, зворот а.с.40).
Кредитні кошти у розмірі 6 000,00 грн. були перераховані позивачем на картку НОМЕР_4 , номер якої було зазначено позичальником під час укладання договору (а.с.38-зворот). Перерахування коштів підтверджується відповідною квитанцією від 18.03.2024 року (а.с.41).
Крім того, належність відповідачу платіжної картки НОМЕР_4 до рахунку НОМЕР_5 у гривні, підтверджується листом АТ «ПУМБ» від 13.10.2025 року (а.с.89).
Згідно розрахунку заборгованість позичальника за договором становить 11 880,00 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6 000,00 грн та за процентами у розмірі 5 880,00 грн.
Станом на даний час заборгованість за кредитним договором позичальником сплачена не була.
Апелянт зазначає, що користується лише телефоном НОМЕР_2 , однак одноразовий ідентифікатор надіслано на телефонний номер НОМЕР_6 , який ніколи не був у користуванні відповідача. Проте, у додатку до кредитного договору «Інформаційне повідомлення позичальника ОСОБА_1 зазначено два контактних номера телефона позичальника: 1) НОМЕР_7 ; 2) НОМЕР_1 і саме на другий номер телефону, зазначений відповідачем при заповненні заявки, і було надіслано одноразовий ідентифікатор (а.с.20).
Тому ці посилання апелянта апеляційний суд також відхиляє.
Заявник апеляційної скарги посилається на незгоду із розміром відсотків, нарахованих позивачем.
Так, згідно розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за відсотками за користування кредитними коштами складає 5 880,00 грн.
Колегія суддів не приймає до уваги зазначені доводи апелянта, оскільки підписуючи кредитний договір, позичальник погодився з усіма його умовами, у тому числі, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у визначеному розмірі.
Крім того, у встановленому законом порядку умови договору, а також розрахунок заборгованість за кредитом, позичальником спростовані не були.
Таким чином, зважаючи на те, що укладання між сторонами кредитного договору підтверджується належними та допустимими доказами, а також враховуючи наявну у позичальника заборгованість за кредитом, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо укладання між сторонами кредитного договору.
З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції.
Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення прийнято у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Також зважаючи на те, що зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Окнянського районного суду Одеської області від 03 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д. Громік
О.С. Комлева