Номер провадження: 22-ц/813/3064/26
Справа № 523/8597/25
Головуючий у першій інстанції Бузовський В. В.
Доповідач Сегеда С. М.
27.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Комлевої О.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2025 року, повний текст якого складено 31 жовтня 2025 року та ухваленого під головуванням судді Бузовського В.В., у цивільній справі за позовом Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої суми допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам,
встановив:
12.05.2025 року Департамент праці та соціальної політки Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що відповідачка перебувала на обліку в управлінні соціального захисту, як отримувач допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. З 01.09.2023 року по 29.02.2024 року ОСОБА_1 неправомірно отримала допомогу в розмірі 36 000,00 грн., оскільки не повідомила про наявність на праві власності нерухомого майна. Починаючи з 01.09.2023 року ОСОБА_1 втратила право на отримання такої допомоги.
Посилаючись на те, що в добровільному порядку відповідачка відмовляється повернути кошти, позивач просив задовольнити його позовні вимоги.
Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 31.10.2025 року позовну заяву Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради було задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту праці та соціальної політки Одеської міської ради надміру виплачені суми допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам в розмірі 36 000,00 грн., а також судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. (а.с.86-87).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 31.10.2025 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.94-103).
У відзиві Департамент праці та соціальної політки Одеської міської ради просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (а.с.122-124).
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 27.04.2026 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв'язку з чим судове засідання не проводиться.
Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв'язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з перебуванням судді Комлевої О.С. у відпустці, а також враховуючи недостатню кількість суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 8), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження, а також через участь суддів даної колегії суддів в інших цивільних, адміністративних і кримінальних справах, через відключення електроенергії в приміщенні Одеського апеляційного суду, датою ухвалення цього судового рішення є 27.04.2026 року.
При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.01.2026 року (а.с.119-120), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.121,130),
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, відзив на неї (а.с.122-124), колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідачки на користь позивача надмірну виплачену суму допомоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка, під час звернення із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, не повідомила, що має у власності нерухоме майно - частину квартири у м. Одесі (а.с.86-87).
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до ч. 1 цієї статті, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Відповідно до ч. 2 даної статті положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З приписів ч. 2 ст. 1214 ЦК України, глави 13 ЦК України (зокрема ст. ст. 179, 181, 190, 192 ЦК України) випливає, що норми ст. 1212 ЦК України повною мірою стосуються і випадків безпідставного набуття або збереження грошей.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та її донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувають на обліку в Управлінні соціального захисту населення в Пересипському районі м. Одеси (далі - Управління), як внутрішньо переміщені особи (а.с.9-11).
07.07.2022 року на прийомі в Управлінні ОСОБА_1 були надані заяви про взяття на облік та отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам на себе та свою доньку, та їй нараховувалася допомога з липня 2022 року по березень 2024 року у розмірі 6 000,00 грн. щомісяця.
26.09.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Управління із заявами про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам на наступний шестимісячний період.
Разом з тим, під час опрацювання заяви було виявлено, що ОСОБА_1 має у власності 1/2 частину квартири загальною площею 86,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.30-31).
Відповідно до підпункту 5 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2023 року №709 «Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб», з 1 вересня 2023 виплата допомоги припиняється внутрішньо переміщеним особам, зазначеним у п. 1 цієї постанови, якщо за результатами верифікації встановлено, що після набрання чинності цієї постанови внутрішньо переміщена особа має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташовані на територіях, не включених до переліку територій, або на територіях, включених до переліку територій, щодо яких визначено дату завершення бойових дій (дату припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації (крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що документально підтверджено органами місцевого самоврядування або за технічної можливості інформацією щодо житлових приміщень, внесених до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України, або житлового приміщення (частини житлового приміщення площею менш як 13,65 кв. метра на одного члена сім'ї).
Згідно з п. 9 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року №332 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 р. № 709) (далі - Порядок №332), уповноважена особа зобов'язана протягом 14 календарних днів після виникнення змін, які впливають на визначення права на отримання допомоги, поінформувати про це засобами поштового/електронного зв'язку (за технічної можливості з накладенням електронного підпису або використанням засобів електронної ідентифікації з високим або середнім рівнем довіри відповідно до вимог Закону України “Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги») орган соціального захисту населення, уповноважену особу виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центр надання адміністративних послуг.
Постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2023 № 709 «Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб» набрала чинності з 15.07.2023 року. Відтак, після 15.07.2023 року відповідач повинна була повідомили про наявність у неї житла до Управління.
Разом з тим, доказів щодо звернення ОСОБА_1 на адресу позивача із заявою про наявність у неї житла у місті Одесі матеріали справи не містять.
Щодо тверджень заявника апеляційної скарги про те, що зміни в правовому регулюванні порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам знаходиться за межами її впливу.
Презумпція знання законодавства поширюється тільки на закони та інші нормативно-правові акти, які доведені до відома населення у порядку встановленому законом. Згідно з ч. 3 ст. 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. І відповідно, не можуть застосовуватись. Тому основною умовою набрання нормативно-правовим актом законної сили, і, отже, обов'язку його знати є його офіційне оприлюднення, яке здійснюється шляхом опублікування у офіційних друкованих виданнях.
Опублікування нормативно-правового акта є юридичною підставою презумпції знання законодавства. Суть цієї презумпції полягає в тому, що ніхто не може посилатись на незнання закону, якщо він був опублікований у встановленому законом порядку.
Аналогічний висновок міститься в ухвалах Верховного Суду від 20.09.2021 року у справі № 914/1588/20, від 22.03.2021 року у справі № 910/6936/20, від 28.09.2020 року у справі № 904/5145/19.
Крім того, Управлінні соціального захисту немає обов'язку доведення до відома отримувачів допомоги про зміни в законодавстві.
ОСОБА_1 у порядку п. 9 Порядку №332 не повідомила позивача про наявність у неї права власності на житло та продовжувала отримувати допомогу з по 29.02.2024 року.
Відповідач надала заяву про призначення допомоги на проживання на наступний шестимісячний період до Управління з урахуванням доньки, ОСОБА_2 , в якій особистим підписом підтвердила, що поінформована, що допомога не призначається у разі відповідності критеріям, встановленим пунктами 7 і 8 Порядку № 332. Тобто, звертаючись із вказаною заявою про призначення допомоги на проживання 26.09.2024 року ОСОБА_1 вже мала у власності об'єкт нерухомого майна, однак, підписуючи заяву, не зазначила про це та тим самим надала завідомо недостовірну інформацію.
Отже, відповідач знала про обставини, що можуть вплинути на отримання щомісячної допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та не повідомила позивача про них, що є зловживанням з її боку.
Крім того, вищевказане спростовує твердження апелянта про те, що вона не була обізнана про норми чинного законодавства, а також те, що Департаментом недоведена недобросовісність відповідача.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що позивачем не було залучено до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_2 .
Апелянт зазначає, що відповідно до ст. 32 ЦК України, крім правочинів, передбачених ст. 31 цього кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами.
З цього приводу, апеляційний суд зазначає, що за правилами п. 6 Порядку №332 (в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин), для отримання допомоги внутрішньо переміщена особа заповнює заяву, яка формується засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (далі - Портал Дія).
У заяві зазначається: прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності) заявника; реєстраційний номер облікової картки платника податків; дата народження; відомості про задеклароване/зареєстроване місце проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, звідки перемістилася особа; адреса місця, куди перемістилася особа, та контактний номер телефону; номер поточного рахунка із спеціальним режимом використання для зарахування допомоги «є Підтримка» або номер банківського рахунка (за стандартом ІВАN) заявника для виплати допомоги; наявність статусу особи з інвалідністю; відомості про неповнолітніх дітей, які перемістилися разом із внутрішньо переміщеною особою. Інформація про неповнолітню дитину включається до заяви одного з батьків.
Заява про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за формою згідно з додатком 1 може бути також подана до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад, уповноваженої особи виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг.
Неповнолітня дитина має право самостійно звернутися за призначенням допомоги.
Проте, ОСОБА_2 не скористалася зазначеним правом та із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам на себе та свою доньку звернулася ОСОБА_1 . Допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам було призначено заявнику ОСОБА_1 у розмірі 6 000,00 грн. на сім'ю, нараховувалася та перераховувалася на банківський рахунок відповідача.
З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
Також колегія суддів зазначає, що оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д. Громік
О.С. Комлева