Номер провадження: 11-сс/813/737/26
Справа № 521/2531/26 1-кс/521/1059/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
20.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
представника власника майна ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 03.03.2026 про арешт майна в межах к/п №12024163470000866 від 25.11.2024 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Зазначеною ухвалою слідчого судді в межах к/п №12024163470000866 від 25.11.2024 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України було задоволено клопотання слідчого СВ ВП №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській обл. ОСОБА_9 та накладено арешт із забороною користування та розпорядження на майно, вилучене 25.02.2026 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- мобільний телефон марки Iphone 14 PRO ІМЕІ: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , з сім картою НОМЕР_3 ;
- планшет i Pad Air s/n k3g6qn2wk0;
- посвідчення на болгарській мові № НОМЕР_4 ;
- посвідчення на болгарській мові № НОМЕР_5 ;
- повідомлення на болгарській мові вх. КО-15-1102/30.08.2016;
- копія свідоцтва про народження на ім'я ОСОБА_10 на 1 арк.;
- цивільний договір №Кв-06-1721/30.12.2025 на 2 арк.;
- копія свідоцтва про народження та переклад на ім'я ОСОБА_11 на 2 арк.;
- витяги з інформаційного реєстру аналітичної системи «облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності» на ім'я ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 на 3 арк.;
- цивільний договір №Кв-07-07/15.05.2023;
- цивільний договір №Кв 06-1803/27.12.2024;
- посвідчення на болгарській мові на ім'я ОСОБА_15 на 2 арк.;
- посвідчення на болгарській мові на ім'я ОСОБА_16 на 4 арк.;
- переклад свідоцтва про народження та його копія на ім'я ОСОБА_16 ;
- копія свідоцтва про шлюб;
- копія паспорта на ім'я ОСОБА_16 ;
- цивільний договір Кв 06-09/05.01.2024;
- зразки документів на болгарській мові на 13 арк.;
- копії документів з чорновими записами на 5 арк.;
- ноутбук Lenovo s/n: PF2NXPF6 з зарядним пристроєм.
Обґрунтовуючи прийняте рішення, слідчий суддя врахував можливість використання вилученого майна як доказу в даному кримінальному провадженні, необхідність проведення судових експертиз, наслідки арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності, яке є тимчасовим, завданням кримінального провадження.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_7 , в інтересах власника майна ОСОБА_8 , не погодився із оскаржуваною ухвалою, вважаючи її незаконною у зв'язку із невідповідністю висновків слідчого судді фактичним обставинам кримінального провадження з огляду на наступні обставини:
- поза увагою слідчого судді залишилось те, що в клопотанні слідчого не міститься жодної аргументації стосовно того, яке відношення мають речі та документи, вилучені за місцем проживання ОСОБА_8 , до встановлення обставин кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, натомість, жоден із вилучених документів не містить ні прямих, ні опосередкованих відомостей щодо незаконного переправлення осіб через державний кордон України;
- слідчим суддею не було враховано того, що на вилученому телефоні, планшеті та комп'ютері, що належать ОСОБА_8 , відсутня інформація, яка б мала будь-яке відношення до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України; під час обшуку власником майна було добровільно надано паролі та допуск слідчому та оперативним співробітникам до електронної техніки, комп'ютер використовується ОСОБА_8 в робочих питаннях, на ньому міститься інформація, що пов'язана із діяльністю консульства Республіки Болгарія;
- ОСОБА_8 не має статусу підозрюваної у к/п №12024163470000866;
- слідчим суддею не було повідомлено власника майна ОСОБА_8 та її представника про розгляд клопотання слідчого про арешт майна, не зважаючи на наявність клопотання представника від 28.02.2026 про повідомлення дати та часу розгляду такого клопотання, що позбавило їх можливості належним чином підготуватись до засідання та надати свої заперечення.
Посилаючись на викладені обставини, представник ОСОБА_7 просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно, вилучене 25.02.2026 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати слідчого повернути вилучене майно.
Власник майна ОСОБА_8 в судове засідання апеляційного суду не з'явилась, про причини неприбуття не повідомила та жодних клопотань на адресу суду не подавала, натомість, з'явився її представник ОСОБА_7 , який не заперечував проти проведення апеляційного розгляду без її участі.
Враховуючи неявку власника майна в судове засідання, колегія суддів, керуючись при цьому вимогами ч. 4 ст. 405 КПК України та з'ясувавши думку інших учасників провадження, вважає за можливе апеляційний розгляд здійснити за відсутності власника майна ОСОБА_8 .
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника власника майна ОСОБА_7 , який вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд дійшов висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Приписами ч. 1 ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, слідчий суддя, розглядаючи клопотання слідчого про арешт майна, зазначених вимог закону дотримався з огляду на наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.
Положення зазначеної вище норм КПК України узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
При цьому ч. 2 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно із ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна, як доказ в кримінальному провадженні... ; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння ...; 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна; 4) розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Апеляційний суд також зауважує, що у п. 44 рішення Lavrechov v. the Czech Republic від 20.06.2013 (заява №57404/08) ЄСПЛ наголошує, що для того щоб втручання було сумісним із положенням першого речення ч. 1 ст. 1 Протоколу №1, воно повинно бути законним, задля загального (суспільного) інтересу та пропорційним, тобто воно повинно мати «справедливий баланс» між вимогами загальних інтересів громади та вимогами захисту основних прав особи (див., зокрема, Beyeler v. Italy, заява №33202/96, п. 107, та Gladysheva v. Russia, заява №7097/10, 06.12.2011, п. 75).
Оцінюючи пропорційність втручання, суд повинен враховувати, з одного боку, важливість переслідуваної мети, а з іншого - тягар, який покладається на заявника, включаючи характер втручання, поведінку заявника та поведінку органів державної влади (див. Yildirim v. Italy, заява № 38602/02, та Forminster Enterprises Limited v. Czech Republic, заява №38238/04, 09.10.2008, п. 75).
В свою чергу, п.п. 1 та 3 ч. 2 ст. 171 КПК України встановлює, що у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено підстави і мету відповідно до положень ст. 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна, а також документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном.
Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
На підставі аналізу змісту клопотання про накладення арешту на майно в межах к/п №12024163470000866 вбачається, що слідчий визначив метою накладення арешту на майно, вилучене 25.02.2026 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , забезпечення збереження такого майна як речового доказу (а.с. 1-4).
Окрім того, з клопотання слідчого, витягу з ЄРДР в к/п №12024163470000866 та інших матеріалів провадження вбачається, що СВ ВП №3 ОРУП №2 ГУНП в Одеській обл. здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України за відомостями, отриманими в ході здійснення оперативно-розшукових заходів стосовно групи осіб, яка здійснює організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України за грошову винагороду.
Так, в ході проведення оперативно-розшукових заходів та НСРД було встановлено, що до вчинення вищевказаного кримінального правопорушення можливо причетна гр. ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
В подальшому, в ході проведення 25.02.2026 на підставі ухвали слідчого судді обшуку за вищевказаною адресою за місцем проживання ОСОБА_8 було виявлено та вилучено мобільний телефон марки Iphone 14, планшет iPad Air, ноутбук Lenovo, а також документи, відповідно до переліку, зазначеного в протоколі обшуку (а.с. 34-38).
Постановою ст. слідчого СВ ВП №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській обл. ОСОБА_9 від 26.02.2026 зазначене вище вилучене під час проведення обшуку майно було визнано речовим доказом у вказаному к/п №12024163470000866 (а.с. 45-47).
Диспозиція злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, досудове розслідування за ознаками вчинення якого на теперішній час здійснюється в межах к/п №12024163470000866, передбачають кримінальну відповідальність за незаконне переправлення осіб через державний кордон України, організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, вчинені організованою групою або вчинені з корисливих мотивів.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Колегія суддів зауважує на тому, що, всупереч твердженням представника власника майна ОСОБА_7 , долучені слідчим до клопотання про арешт майна та прокурором в судовому засіданні апеляційного суду матеріали, зокрема, протокол за результатами проведення НСРД - огляду та виїмки кореспонденції особи від 03.10.2025 (а.с. 8-22) та протокол огляду предметів, вилучених за місцем проживання ОСОБА_8 за вищевказаною адресою від 03.04.2026, свідчать про ймовірну причетність ОСОБА_8 , співробітника Генерального консульства Болгарії в м. Одесі, до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, пов'язаного із організацією групою незаконного переправлення осіб через державний кордон України з корисливих мотивів (тобто за грошову винагороду).
Відтак, на переконання апеляційного суду, вилучене під час проведення обшуку та зазначене в ухвалі слідчого судді майно має ознаки речових доказів відповідно до ст. 98 КПК України, зокрема, технічні пристрої (мобільний телефон, планшет, ноутбук) та документація (посвідчення болгарською мовою, копії свідоцтва про народження, копії паспортів, переклади, зразки документів на болгарській мові, тощо) можуть містити відомості, які можуть бути використані як докази факту чи обставин в зазначеному кримінальному провадженні за фактом можливої організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, зокрема, можуть містити дзвінки, листування, фото, тощо.
Окрім того, в судовому засіданні апеляційного суду прокурор зауважив на тому, що на теперішній час органом досудового розслідування проводяться відповідні слідчі дії стосовно вилучених за місцем проживання ОСОБА_8 технічних пристроїв та документів, внаслідок чого колегія суддів вважає передчасними посилання представника власника майна на те, що на вилучених телефоні, планшеті та ноутбуці відсутня інформація, яка б мала будь-яке відношення до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, досудове розслідування за ознаками якого наразі здійснюється в межах к/п №12024163470000866.
В контексті надання оцінки посиланням представника власника майна на те, що ОСОБА_8 не має процесуального статусу підозрюваної особи в межах даного кримінального провадження, колегія суддів зауважує на тому, що арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів накладається, в силу вимог вищезазначеної ч. 3 ст. 170 КПК України, на майно будь-якої фізичної чи юридичної особи, не залежно від наявності у такої особи процесуального статусу підозрюваного або обвинуваченого у кримінальному провадженні, за наявності достатніх підстав вважати, що таке майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Отже, надані матеріали свідчать, що потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на цій стадії не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для встановлення вини чи її відсутності, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що їх сукупність, відповідно до вимог ст. 170 КПК України, є достатньою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Водночас, колегія суддів окремо зауважує на тому, що арешт майна не є припиненням права власності або невідворотнім позбавленням такого права. Хоча власник і обмежується у реалізації правомочностей щодо відповідного майна, однак такий захід є тимчасовим.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд доходить переконання про те, що органом досудового розслідування була доведена необхідність накладення арешту на все майно, зазначене у клопотанні слідчого, а слідчим суддею постановлене обґрунтоване рішення про задоволення такого клопотання, оскільки перераховане у ньому майно вочевидь відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України та в зазначеному кримінальному провадженні існує необхідність в збереженні такого майна задля запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Що стосується тверджень апелянта стосовно того, що слідчим суддею не було повідомлено власника майна ОСОБА_8 та її представника про дату та час розгляду клопотання слідчого про арешт майна, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що наявні у розпорядженні апеляційного суду матеріали провадження дійсно не містять інформації стосовно належного сповіщення учасників провадження про дату та час розгляду клопотання, проте в матеріалах наявні заперечення представника власника майн ОСОБА_7 на клопотання слідчого (а.с. 49-50), що свідчить про обізнаність останнього про факт знаходження на розгляді у слідчого судді клопотання про арешт майна.
Окрім того, апеляційний судом було прийнято до розгляду апеляційну скаргу представника власника майна на ухвалу слідчого судді про арешт майна та здійснено її розгляд в присутності представника, з наданням йому можливості відстояти свою позицію та висловити свої заперечення проти накладення арешту на майно, внаслідок чого право ОСОБА_8 на доступ до правосуддя було поновлено.
За встановлених обставин, відсутність доказів сповіщення власника майна та його представника про дату та час розгляду клопотання слідчого про арешт майна в даному випадку, на переконання колегії суддів, не може бути єдиною та достатньою підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, з урахуванням наявності відповідних правових підстав для накладення арешту на майно.
Окрім того, апеляційний суд окремо звертає увагу представника власника майна на положення ч. 1 ст. 174 КПК України, відповідно до яких власникам майна або його представникам не заборонено звертатись до слідчого судді із клопотанням про скасування арешту майна повністю або частково, за умови доведення, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Приписами п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Отже, враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, апеляційний суд вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_7 , в інтересах власника майна ОСОБА_8 , а також скасування законної, обґрунтованої та вмотивованої ухвали слідчого судді немає.
Керуючись ст.ст. 24, 170-173, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 , в інтересах власника майна ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 03.03.2026, якою було накладено арешт на майно, відповідно до переліку в мотивувальній частині ухвали, вилучене 25.02.2026 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 в межах к/п №12024163470000866 від 25.11.2024 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4