21.04.26
22-ц/812/573/26
Єдиний унікальний номер судової справи 487/6499/20
Номер провадження 22-ц/812/573/26
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
21 квітня 2026 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,
з секретарем судового засідання Коростієнко Н.С.,
за участі: представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката
Бондарєва Р.С.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» рішення, яке ухвалено Заводським районним судом міста Миколаєва 24 грудня 2025 року, під головуванням судді Нікітіна Д.Г., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У жовтні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» (далі - ТОВ «Українська факторингова компанія») пред'явило позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 26 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11257500000, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 163 770 грн., а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та повернути банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит, у порядку та на умовах, зазначених у договорі.
Крім того, 26 листопада 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого останній, в забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту №11257500000, передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 . Разом з житловим будинком в іпотеку передається і належна позичальнику земельна ділянка площею 177 кв.м., на якій знаходиться іпотечне нерухоме майно.
17 листопада 2016 року між Публічним акціонерним товариством УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), яке є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», та ТОВ «Українська факторингова компанія» було укладено договір факторингу №49, відповідно до якого до останнього перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_4 за договором про надання споживчого кредиту №11257500000.
24 листопада 2016 року між ПАТ «УкрСиббанк», який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», та ТОВ «Українська факторингова компанія» було укладено договір відступлення прав вимоги №1 за договорами забезпечення до договору факторингу №49 від 17 листопада 2016 року, відповідно до якого до ТОВ «Українська факторингова компанія» перейшло право вимоги за договором іпотеки від 26 листопада 2007 року.
Відповідно до постанов заступника начальника Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 30 липня 2019 року, на виконані у вищевказаному відділі перебували виконавчий лист №2-2724/2009, виданий 25 серпня 2009 року та виконавчий лист №487/3783/18, виданий 26 лютого 2019 року, де боржником був ОСОБА_4 , а стягувачем ТОВ «Українська факторингова компанія».
30 липня 2019 року Заводським відділом державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області були винесені постанови про закінчення виконавчих проваджень НОМЕР_1 та НОМЕР_2, у зв'язку із наявність актового запису про смерть ОСОБА_4 .
Сума заборгованості ОСОБА_4 перед ТОВ «Українська факторингова компанія», що є не стягнутою під час примусового виконання судових рішень, становить 324 323 грн. 66 коп.
Згідно з інформацією Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 26 серпня 2020 року станом на 05 червня 2018 року (час відкриття спадщини) за адресою місця проживання ОСОБА_4 були також зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які відповідно до положень ч.3 ст.1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину.
Відповідно до п.1.2 договору іпотеки від 26 листопада 2007 року зазначена вартість предмету іпотеки становить 272 953 грн.
Посилаючись на викладені обставини, ТОВ «Українська факторингова компанія» просило стягнути на його користь в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як спадкоємців померлого боржника - ОСОБА_4 , заборгованість в межах вартості спадкового майна, в розмірі 272 953 грн., а також суму сплаченого судового збору в розмірі 4 094 грн. 31 коп.
Заочним рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 травня 2023 року позов ТОВ «Українська факторингова компанія» задоволено.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Українська факторингова компанія» заборгованість за договором №11257500000 від 26 листопада 2007 року в розмірі 272 953 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Українська факторингова компанія» пропорційно до розміру задоволених позовних вимог понесені та документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді судового збору в сумі 4 094 грн. 31 коп.
У лютому 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бондаренко І.О. звернувся до районного суду із заявою про перегляд і скасування заочного рішення Заводського районного суду міста Миколаєва, яке ухвалене 22 травня 2023 року (цивільна справа №487/6499/20) за позовом ТОВ «Українська факторингова компанія» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, представник відповідача вважав, що строк пропущений із поважних причин, оскільки про розгляд районним судом цивільної справи ОСОБА_2 не був повідомлений, у встановлений термін не мав можливості подати заяву про перегляд заочного рішення, про існування заочного рішення заявник дізнався 09 січня 2025 року від матері, після ознайомлення адвоката Бондаренка І.О. з матеріалами справи.
Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 03 березня 2025 року у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання заяви про перегляд заочного рішення відмовлено. Заяву про перегляд заочного рішення залишено без розгляду.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що представник відповідача Недибалюк О.Г. був ознайомлений з матеріалами справи 16 грудня 2024 року, відповідач був обізнаний із оскаржуваним заочним судовим рішенням. Втім, заяву про перегляд заочного рішення представник відповідача подав з пропуском строку.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником - адвокатом Бондаренко І.О., залишено без задоволення, а ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 03 березня 2025 року - без змін.
У травні 2025 року ОСОБА_2 , діючи через свого представника - адвоката Бондаренка І.О., подав до суду заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в якій просив скасувати заочне рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 травня 2023 року та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Заява обґрунтована тим, що будь-які обставини справи не були й не могли бути відомі заявнику ОСОБА_2 , оскільки справа розглядалася за його відсутністю та винесено саме заочне судове рішення.
Зазначено, що спадщина після померлого ОСОБА_4 не приймалась, а ОСОБА_2 не було відомо та не могло бути відомо про відкриття спадщини та заведення спадкової справи, оскільки він не є сином померлого, не був ним усиновлений та не перебував у нього на утриманні, а отже не є спадкоємцем.
Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 24 грудня 2025 року заочне рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 травня 2023 року скасовано.
Прийнято у справі нове рішення, яким позов ТОВ «Українська факторингова компанія» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Українська факторингова компанія» заборгованість за договором №11257500000 від 26 листопада 2007 року у розмірі 272 953 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Українська факторингова компанія» пропорційно до розміру задоволених позовних вимог понесені та документально підтверджені судові витрати у справі у вигляді судового збору 4 094 грн. 31 коп.
В апеляційній скарзі ТОВ «Українська факторингова компанія», посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення районного суду скасувати, а заяву про перегляд заочного рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 травня 2023 року за нововиявленими обставинами залишити без задоволення.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що подаючи заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Бондаренко І.О., не повідомили суд першої інстанції про існування ухвали суду від 03 березня 2025 року та постанови апеляційного суду від 14 квітня 2025 року, якими остаточно вирішено питання щодо втрати відповідачем права на перегляд заочного рішення у зв'язку з пропуском процесуального строку. Фактичне приховування від суду зазначених судових актів, що мають преюдиційне та визначальне значення для можливості розгляду будь-яких заяв, спрямованих на скасування заочного рішення, призвело до розгляду справи судом першої інстанції в неправильному процесуальному режимі та до ухвалення рішення з виходом за межі повноважень, передбачених ст.423 ЦПК України.
Більше того, звертає на себе увагу той факт, що безпосередньо після набранням законної сили постановою апеляційного суду від 14 квітня 2025 року, якою підтверджено неможливість перегляду заочного рішення, відповідач фактично змінив процесуальну тактику, трансформувавши заяву про перегляд заочного рішення у заяву про перегляд за нововиявленими обставинами, що свідчить про намагання обійти встановлені законом процесуальні наслідки пропуску строку. Такі дії відповідача та його представника є проявом зловживання процесуальними правами, суперечать принципам добросовісності та змагальності сторін, закріпленим у ст.ст.12,13 ЦПК України, та не могли бути підставою для повторного розгляду справи по суті.
Суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення з істотним порушенням принципів змагальності та умотивованості судового рішення, оскільки в мотивувальній частині рішення, що оскаржується, суд взагалі не згадав пояснення позивача щодо відсутності нововиявлених обставин у розумінні положень ст.423 ЦПК України, не навів жодної оцінки вказаних доводів та не зазначив мотивів їх відхилення.
На думку представника позивача, суд першої інстанції вийшов за межі повноважень, визначених ст.423 ЦПК України, тане встановив жодної нової фактичної обставини, натомість надав нову правову оцінку тим самим обставинам, встановив нові факти (черги спадкування, прийняття спадщини).
При цьому, зміна правової оцінки, інше тлумачення доказів або повторне встановлення фактів не є нововиявленими обставинами у розумінні ст.423 ЦПК України.
Факти встановлені судом в оскаржуваному рішенні були відомі відповідачу на час розгляду справи в суді першої інстанції у 2023 році, а тому факти викладені представником відповідача в заяві про перегляд заочного рішення та в заяві про перегляд за нововиявленими обставинами є однаковими за своїм змістом.
Суд першої інстанції фактично здійснив повторний розгляд справи по суті.
Районний суд встановлює та надає оцінку обставинам, які не були предметом дослідження у заочному рішенні від 22 травня 2023 року, зокрема хто саме подавав заяву про реєстрацію смерті спадкодавця чи була персоніфікована вимога кредитора до спадкоємців, зміст та відомості спадкової справи, реєстрацію місця проживання відповідача разом із спадкодавцем, відсутність фактів звернення за спадщиною або відмови від її прийняття.
Наведені судом обставини не є нововиявленими у розумінні ст.423 ЦПК України, оскільки вони існували на момент ухвалення заочного рішення, не виникли після його ухвалення, могли бути встановлені судом під час первісного розгляду справи, не є фактами, які не могли бути відомі заявнику.
Водночас, суд фактично вперше встановлює нові фактичні обставини, витребувані та досліджені ним у межах цього провадження, що прямо суперечить природі та межам перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. Суд не обмежився перевіркою наявності або відсутності нововиявлених обставин, а здійснив самостійне дослідження спадкових правовідносин, що є допустимим виключно під час розгляду справи по суті або в межах апеляційного чи касаційного перегляду, але не у процедурі, передбаченій ст.423 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ч.ч.1,2,3,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судове рішення в оскаржуваній частині таким вимогам відповідає в повному обсязі.
Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
З матеріалів цивільної справи вбачається, що 26 листопада 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11257500000, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 163 770 грн., а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та повернути банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит, у порядку та на умовах, зазначених у договорів (том 1 а.с.6-8).
26 листопада 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, відповідно до якого останній, в забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту №11257500000, передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 . Також, разом з житловим будинком в іпотеку передана земельна ділянка площею 177 кв.м., на якій знаходиться нерухоме майно та яка належить іпотекодавцю на праві власності (том 1 а.с.9-12).
17 листопада 2016 року між ПАТ «УкрСиббанк», який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», та ТОВ «Українська факторингова компанія» було укладено договір факторингу №49, відповідно до якого до останнього перейшло право грошової вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_4 за договором про надання споживчого кредиту №11257500000 (том 1 а.с.21-28,29-30).
21 серпня 2019 року ТОВ «Українська факторингова компанія» направило до Другої миколаївської державної нотаріальної контори претензію кредитора до спадкоємців, в якому зазначало, що з повідомлення Заводського ВДВС стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. На підставі вказаної претензії було заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_4 (том 2 а.с.49-73).
У жовтні 2020 року ТОВ «Українська факторингова компанія» пред'явило позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , в якому просило стягнути на його користь в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як спадкоємців померлого боржника - ОСОБА_4 , в межах спадкового майна, заборгованість в розмірі 272 953 грн., а також суму сплаченого судового збору в розмірі 4 094 грн. 31 коп. (том 1 а.с.1-4).
Заочним рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 травня 2023 року позов ТОВ «Українська факторингова компанія» задоволено.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Українська факторингова компанія» заборгованість за договором №11257500000 від 26 листопада 2007 року в розмірі 272 953 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Українська факторингова компанія» пропорційно до розміру задоволених позовних вимог понесені та документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді судового збору в 4 094 грн. 31 коп. (том 1 а.с.115-120).
10 лютого 2025 року ОСОБА_2 , діючи через представника - адвоката Бондаренка І.О., звернувся до районного суду із заявою про перегляд і скасування заочного рішення Заводського районного суду міста Миколаєва, яке ухвалене 22 травня 2023 року (том 1 а.с.136-139).
Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 03 березня 2025 року, яка залишена без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року, у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання заяви про перегляд заочного рішення відмовлено. Заяву про перегляд заочного рішення залишено без розгляду. (том 1 а.с.181-185,233-234).
22 травня 2025 року ОСОБА_2 , діючи через представника - адвоката Бондаренка І.О., подав до суду заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в якій просив скасувати заочне рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 травня 2023 року та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Як на нововиявлені обставини відповідач посилався на те, що будь-які обставини справи не були й не могли бути йому відомі, оскільки справа розглядалася за його відсутністю та винесено саме заочне рішення. Зазначав, що спадщина після померлого ОСОБА_4 ним не приймалась, та йому не було відомо та не могло бути відомо про відкриття спадщини та заведення спадкової справи, оскільки він не є рідним сином померлого, не був ним усиновлений та не перебував у нього на утриманні, а отже не є спадкоємцем.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:
1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі;
3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.424 ЦПК України заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 423 цього Кодексу, - учасниками справи протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про існування обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення.
Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи, порушення порядку дослідження доказів) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.
Обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, в апеляційній чи касаційній скарзі або які могли бути встановлені при всебічному і повному з'ясуванні судом обставин справи, не є нововиявленими обставинами.
Неподання стороною або особою, яка бере участь у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.
При вирішенні питання про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами суд має виходити з визначених ч.2 ст.423 ЦПК України підстав, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, та дотримання заявником умов, що містяться у ст.ст.424,426 ЦПК України.
Судове рішення не може переглядатись за нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені ч.2 ст.423 ЦПК України, відсутні, а є підстави для перегляду судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку, а також якщо обставини, визначені ч.2 ст.423 ЦПК України, були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.
Необхідними умовами нововиявлених обставин є те, що підстави повинні виникнути після ухвалення рішення у справі (істотні обставини стали відомі стороні після ухвалення рішення, скасовано рішення, яке стало підставою для ухвалення іншого рішення, встановлені факти завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів після ухвалення незаконного рішення, тощо).
Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді. Перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13, постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року (справа №752/4995/17)).
Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №726/938/18).
Нововиявленими є лише такі обставини, які: входять до предмета доказування у відповідній справі, обґрунтовують вимоги або заперечення сторін; можуть вплинути на висновки суду про права й обов'язки її учасників або мають інше істотне значення для правильного вирішення спору; існували на час розгляду справи, рішення в якій переглядається; спростовують фактичні дані, покладені в основу такого рішення; не були встановлені, коли суд ухвалював це рішення; не були та не могли бути відомі на час розгляду справи особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення; стали відомими тільки після його ухвалення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі №127/10129/17).
Обґрунтовуючи заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заявник фактично посилався на те, що істотними обставинами перегляду судового рішення від 22 травня 2023 року є те, що він не є та не міг бути спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , тому його права при ухваленні заочного рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 травня 2023 року були порушені.
Суд першої інстанції, переглядаючи заочне рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 травня 2023 року, за заявою про перегляд якого подано заяву, правовою підставою скасування рішення місцевого суду зазначив, що ОСОБА_2 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , оскільки є спадкоємці першої черги спадкування.
За змістом вищенаведених правових норм необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених п.1 ч.2 ст.423 ЦПК України є те, що зазначені обставини є істотними та існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки учасників справи. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Перший критерій для віднесення обставин до категорій нововиявлених для суду становить істотність цих обставин для вирішення справи.
Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.
Другий критерій для віднесення обставин до категорії нововиявлених для суду становить доведеність того, що такі обставини не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою.
Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 09 червня 2011 року у справі "Желтяков проти України" ("Zheltyakov v. Ukraine", заява № 4994/04, § 42-43)).
Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими учасникам справи, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами. Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення.
Тобто, нововиявленою може бути визнана лише та обставина, яка існувала в об'єктивній дійсності на момент ухвалення рішення, проте не була відома заявнику, а підставою перегляду є наявність обставини, що може істотно вплинути на вирішення справи.
Процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами повинні відповідати вимогам ст.6 Конвенції, положенням законодавства України та мають бути збалансовані з ефективністю правового захисту і обов'язковістю остаточних рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.
Із п.п.27,28 рішення Європейського Суду з прав людини від 18 листопада 2004 року у справі №69529/01 «Правєдная проти росії» (Pravednaya v. russia) та п.46 рішення Європейського Суду з прав людини від 06 грудня 2005 року у справі №19960/04 «Попов проти Молдови» (Popov v. Moldova) вбачається, що процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду справи. Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, новий розгляд справи, провадження у якій було закінчено остаточним рішенням, можливий у зв'язку з нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження лише у разі необхідності виправлення суттєвих помилок правосуддя, коли така процедура застосовується у спосіб, сумісний зі ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Принцип юридичної визначеності передбачає повагу до остаточності судових рішень та полягає у тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру. (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України»).
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).
За ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).
Особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника регламентуються приписами ст.ст.1281,1282 ЦК України.
Згідно зі ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
За змістом наведених норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов'язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.
У зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів дійшла висновку, про наявність підстав для перегляду заочного рішення за нововиявленими обставинами, оскільки обставини, на які посилається ОСОБА_2 є нововиявленими у розумінні ст.423 ЦПК України, зокрема, факти про які зазначено ним в заяві, існували на момент розгляду справи, але не були відомі заявнику та суду та вони є суттєвими, оскільки, якби вони були відомі, фактично судове рішення було б іншим. При цьому, з матеріалів справи слідує, що у ОСОБА_2 не було можливості представити докази та довести свою позицію, під час розгляду справи та ухвалення заочного рішення.
Та, оскільки пред'являючи позовні вимоги про стягнення боргу з відповідача ОСОБА_2 , як спадкоємця позичальника ОСОБА_4 , за кредитним договором, позивач не надав суду жодних доказів щодо прийняття відповідачем спадщини, складу спадкового майна та його вартості, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 .
Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновків районного суду, містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, з наданням таким фактам відповідної правової оцінки.
Процесуальні недоліки суду першої інстанції, також не впливають на обґрунтованість оскаржуваного судового рішення по суті заяви про перегляд рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до положень ЦПК України судове рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню, не встановлено.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення першої інстанції в оскаржуваній частині, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення в оскаржуваній частині з додержанням норм процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» - залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 24 грудня 2025 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: В.В. Коломієць
Н.О. Тищук
Повний текст судового рішення
складено 27 квітня 2026 року