Миколаївської області
Справа №477/644/26
Провадження №1-кс/477/333/26
про арешт майна
15 квітня 2026 року місто Миколаїв
Слідчий суддя Вітовського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві клопотання заступника начальника відділу Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_3 , внесене у кримінальному провадженні №12026150000000215 від 25 березня 2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України про арешт майна підозрюваного
14 квітня 2026 року заступник начальника відділу Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12026150000000215 від 25 березня 2026 року із клопотанням про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке зареєстровано на праві власності за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із встановленням заборони відчуження та розпорядження належним йому рухомим майном.
В обґрунтування поданого клопотання вказує, що СУ ГУНП в Миколаївській області за фактом вимагання працівниками АТ «Миколаївобленерго» неправомірної вигоди від ОСОБА_6 в розмірі 74 тисячі гривень, за невтручання у зміну тарифів електроенергії, 25 березня 2026 року внесено відповідні відомості до ЄРДР за №12026150000000215 з попередньою кваліфікацією кримінального правопорушення за частиною третьою статті 368 КК України.
01 квітня 2026 року в межах вказаного досудового розслідування проведено низку обшуків, під час якого виявлено та вилучено документи, які вказували на те, що службовими особами АТ «Миколаївобленерго» вчинено дії направлені на вимагання та отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_6 за невтручання у зміну тарифів електроенергії.
14 квітня 2026 року у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
При цьому, як вказує прокурор у своєму клопотанні, після викриття злочинної діяльності, ОСОБА_4 , усвідомлюючи ймовірний негативний для нього результат кримінального провадження, 07 квітня 2026 року забезпечив вжиття заходів, спрямованих на виведення майна, яке належить йому на праві приватної власності, з-під потенційного арешту та можливої конфіскації у межах кримінального провадження, здійснивши відчуження належного йому на праві приватної власності транспортного засобу, на користь свого батька ОСОБА_5 . За доводами органу досудового розслідування, угода про відчуження транспортного засобу на користь батька підозрюваного містять ознаки фраудаторності та спрямована на ненастання реальних наслідків їх укладення, а на виведення майна з-під потенційного арешту та можливої конфіскації. Відтак, з метою запобігання вчинення будь-яких дій спрямованих на відчуження вказаного майна та з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання за вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого обґрунтовано підозрюється ОСОБА_4 , у органу досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту на вказане майно підозрюваного, а тому прокурор звернувся з цим клопотанням.
У судове засідання прокурор ОСОБА_3 не з'явився, подавши заяву про розгляд клопотання за його відсутності.
Відповідно до частини другої статті 172 КПК України клопотання про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Враховуючи доводи прокурора, викладені у клопотанні про арешт майна, слідчий суддя вважає можливим розглянути дане клопотання без повідомлення підозрюваного.
Згідно з положенням частини четвертої статті 107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Перевіривши надані матеріали клопотання та дослідивши докази по даних матеріалах, приходжу до висновку, що клопотання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Слідчим суддею встановлено, що в провадженні СУ ГУНП в Миколаївській області перебуває кримінальне провадження №12026150000000215 від 25 березня 2026 року за правовою кваліфікацією, передбаченою частиною третьою статті 368 КК України за фактом вимагання працівниками АТ «Миколаївобленерго» неправомірної вигоди від ОСОБА_6 в розмірі 74 тисячі гривень, за невтручання у зміну тарифів електроенергії.
Досудовим розслідуванням у цьому кримінальному провадженні встановлено, що заступник начальника ЕІ Миколаївського РЕМ ОСОБА_4 , будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, 18 березня 2026 року близько 13:30 год., разом з невстановленою особою, прибули за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем розташування квартир, які ОСОБА_6 надає в оренду, де в ході спілкування з останнім, ОСОБА_4 повідомив, що квартири, які він надає в оренду фізичним особам являються хостелом, та на цій підставі ОСОБА_4 зазначив, що йому необхідно буде скласти акт про порушення, а тарифи щодо користування електроенергією будуть перераховані за останні півроку по вартості з тарифу «Для населення» па тариф «Для підприємницької діяльності».
24 березня 2026 року в невстановлений в ході досудового розслідування час, ОСОБА_6 зустрівся з ОСОБА_4 та іншою невстановленою особою, біля адміністративної будівлі АТ «МИКОЛАЇВОБЛЕНЕРГО» за адресою: м. Миколаїв, вул. Погранична, 40, де в ході розмови ОСОБА_4 зазначив ОСОБА_6 , що порушення щодо невідповідності тарифів електроенергії залишається актуальним. ОСОБА_6 в свою чергу пояснив ОСОБА_4 , що квартири, які розташовані за вказаною адресою, він надає в оренду фізичним особам, тому вважає вірним залишити тариф «Для населення», нащо ОСОБА_4 зазначив, що з даного питання йому необхідно порадитись зі своїм керівництвом.
В цей же день, близько 12:15 год. з метою отримання неправомірної вигоди ОСОБА_4 зателефонував ОСОБА_6 та запропонував зустрітись біля нічного клубу «ШТОРМ» за адресою: м. Миколаїв, вул. Садова, 4-А з метою обговорення питання щодо не складання акту про порушення, на що ОСОБА_6 погодився. В подальшому, в цей же день, ОСОБА_6 зустрівся з ОСОБА_4 та іншою невстановленою особою за вказаною адресою. Під час розмови, ОСОБА_4 почав проводити розрахунки щодо тарифів на електроенергію після чого ОСОБА_4 , вирахувавши суму висунув вимогу ОСОБА_6 про надання їм особисто неправомірної вигоди в розмірі 74 тисячі гривень за не складання акту про порушення щодо невідповідності тарифам електроенергії за півріччя та не переведення з тарифу «Для населення» на тариф «Для підприємницької діяльності».
30 березня 2026 року, близько 14:53 год. ОСОБА_4 зателефонував ОСОБА_6 та останній в ході розмови запитав у ОСОБА_4 про можливість зменшення суми неправомірної вигоди у зв'язку із тим, що на одному з об'єктів власності ОСОБА_6 використовуються за основним призначенням - як житлова нерухомість, а не для ведення комерційної діяльності. ОСОБА_4 продовжуючи реалізовувати злочинний умисел направлений на отримання неправомірної вигоди, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, в категоричній формі відмовив ОСОБА_6 , зазначивши, що він вже здійснив поступки та відрахування, а кінцеву суму він може обговорити при особистій зустрічі.
01 квітня 2026 року, близько 10:00 год. ОСОБА_4 зателефонувавши ОСОБА_6 , запропонував останньому зустрітись біля багатоповерхівки, яка розташована по вул. Водопровідна в м. Миколаєві, на що ОСОБА_6 погодився.
Цього ж дня, близько 11:15 год. ОСОБА_6 приїхав за заздалегідь обумовленою адресою, де за вказівкою ОСОБА_4 сів на заднє пасажирське сидіння його транспортного засобу легкового автомобіля марки «LEXUS GS 350», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Перебуваючи у вказаному транспортному засобі, діючи під контролем правоохоронних органів, ОСОБА_6 передав, а ОСОБА_4 та невстановлена на теперішній час особа, отримали неправомірну вигоду в сумі 74 000 гривень за не складання відносно ОСОБА_6 акту про порушення щодо не відповідності тарифам електроенергії за півріччя та не вжиття заходів щодо переведення з тарифу «Для населення» на тариф «Для підприємницької діяльності». При цьому, після отримання неправомірної вигоди ОСОБА_4 знову підтвердив ОСОБА_6 розрахунок платежів, які останній повинен би був сплатити за питанні пів року за тарифом «Для підприємницької діяльності», а також на запитання ОСОБА_6 запевнив останнього про не проведення перевірок за вказаний період з боку працівників ЕІ Миколаївського РЕМ.
Відповідно до повідомлення про підозру від 14 квітня 2026 року, вбачається, що цього ж дня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, а саме у проханні та одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе за невчинення такою службовою особою в інтересах того хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданого службового становища, вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище.
Оцінивши вказані докази в їх сукупності з доводами клопотання, не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточної кваліфікації дій ОСОБА_4 , виходячи з наданих матеріалів клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України за викладених у клопотанні обставин.
Оскільки ОСОБА_4 може вчинити дії направлені на перереєстрацію права власності майна, яким він володіє, з метою уникнення додаткового покарання передбаченого санкцією частини третьої статті 368 КК України наявні підстави для накладення арешту на майно підозрюваного для запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, або відчуження.
Відповідно до частини першої, третьої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до статті 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.
Враховуючи вищенаведене, оскільки майно, належне ОСОБА_4 може підлягати конфіскації, так як останній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, санкція якої дає достатні підстави вважати, що суд, в разі доведення вини підозрюваного, може призначити покарання у виді конфіскації майна, тому слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання про накладення арешту на майно підозрюваного є обґрунтованим.
Досліджуючи надані прокурором документи в підтвердження належності підозрюваному ОСОБА_4 майна, слідчим суддею встановлено, що відповідно до реєстраційної картки транспортного засобу №NZA: НОМЕР_2 (заява №2566151387) ОСОБА_4 на праві власності з 19 червня 2025 року належав транспортний засіб, марки «LEXUS GS 350», номер кузова НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до реєстраційної картки транспортного засобу №NZA:118806246 (заява №2634726580) вбачається, що ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 07 квітня 2026 року №4841/2026/6064604 відчужив належний йому транспортний засіб марки «LEXUS GS 350», номер кузова НОМЕР_3 на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі зміною державного реєстраційного номеру НОМЕР_1 на реєстраційний номер НОМЕР_4 .
За змістом витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в родині ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Аналізом змісту вищевказаних документів встановлено, що ОСОБА_4 після викриття його злочинної діяльності 01 квітня 2026 року, 07 квітня 2026 року вжив заходів щодо відчуження належного йому нерухомого майна на користь свого батька ОСОБА_5 .
Тобто станом на момент звернення прокурора з клопотанням про арешт такого майна та на момент його розгляду слідчим суддею, право власності на відповідне майно перейшло до інших осіб внаслідок його відчуження за договором.
Водночас слідчий суддя погоджується із твердженнями прокурора, що вказаний правочин містить ознаки фраудаторності, а тому не впливає на можливість арешту відповідного майна як такого, що належить підозрюваному.
Так однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частиною другою, третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (у тому числі й дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі вироку).
Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або уникнення арешту та/або можливої конфіскації. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Випадки укладення цивільно-правового договору з метою уникнення арешту та/або можливої конфіскації розглядаються як очевидно недобросовісні та є проявом зловживання правом.
При цьому, застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Відповідні правові позиції щодо кваліфікації правочинів як фраудаторних є усталеними в практиці Верховного Суду (постанова Великої Палати ВС від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, постанова КЦС ВС від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, постанова КЦС ВС від 7 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, постанова КЦС ВС від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19, постанова КЦС ВС від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, постанова КЦС ВС від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16, постанова КЦС ВС від 27.10.2021 у справі № 346/6034/13-ц, постанова КЦС ВС від 13 квітня 2022 року у справі № 757/62043/18-ц, постанова КЦС ВС від 6 серпня 2023 року у справі № 755/3563/21, постанова КЦС ВС від 12 квітня 2023 року у справі № 161/12564/21 тощо).
Застосовуючи вироблений вищою судовою інстанцією підхід до визначення ознак фраудаторності правочинів до обставин цього кримінального провадження, слідчий суддя враховує, що договір купівлі-продажу від 07 квітня 2026 року №4841/2026/6064604, щодо рухомого майна укладений між близькими родичами, вчинений у короткий проміжок часу після викриття діяльності пов'язаної, із вимаганням та отриманням неправомірної вигоди від ОСОБА_6 за невтручання у зміну тарифів електроенергії саме ОСОБА_4 під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні.
Вказані обставини у своїй сукупності вказують що підозрюваний при укладенні такого договору ймовірно діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами задля уникнення арешту та/або можливої конфіскації майна, що перебуває у його власності.
За таких обставин, слідчий суддя приходить до висновку, що правочини по відчуженню належного підозрюваному майна містять ознаки фраудаторності, а тому вважає, що таке майно підлягає арешту на підставі пункту 3 частини другої статі 170 КПК України, тобто з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, передбаченого за інкримінований підозрюваному злочин.
Зважаючи на обставини, що розслідуються у межах цього кримінального провадження щодо підозри ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, майно якого за вироком суду може бути конфісковане, можливість відчуження ним вказаного майна є обґрунтованою.
З накладенням арешту можливість особи розпоряджатись відповідним майном на власний розсуд та відчужувати його на користь третіх осіб втрачається. Отже у такий спосіб, може бути виконане завдання арешту майна, а саме запобігання можливості його відчуження.
За таких умов заявлена прокурором мета (забезпечення конфіскації майна як виду покарання) може бути досягнута через застосування до майна підозрюваного саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 у справі «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 107). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (Рішення ЄСПЛ у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, заява № 8793/79, параграф 50).
На думку слідчого судді, накладення арешту в цьому випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, враховуючи суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, його специфіку і тяжкість, наявність обґрунтованої підозри у його вчиненні особи, яка є власником такого майна, а також необхідність забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання. За таких обставин, слідчий суддя вважає, що пов'язані із накладенням арешту обмеження є виправданими, співмірними із завданнями кримінального провадження та пропорційними меті, з якою такі обмеження застосовуються.
У цьому контексті слідчий суддя зазначає, що арешт накладається без заборони користування відповідним майном, а тому не вбачає негативних наслідків від його застосування як для самого підозрюваного, так і для інших осіб. Водночас заборона розпорядження відповідним майном є обґрунтованою та виправданою з огляду на встановлений ризик передачі належного підозрюваному майна на користь інших осіб, що унеможливить досягнення заявленої мети арешту.
Також слідчий суддя відзначає, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав. Хоча власник обмежується у реалізації правомочностей щодо таких прав, такий захід є тимчасовим.
За таких обставин слідчий суддя вважає, що обмеження, яких зазнає підозрюваний, на цьому етапі виправдовують такий ступінь втручання у його право власності.
З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку про наявність необхідних і достатніх підстав для задоволення клопотання.
На підставі викладеного, керуючись статтями 170-173, 309, 395 КПК України,
Клопотання задовольнити.
З метою забезпечення можливої конфіскації майна у кримінальному провадженні №12026150000000215 від 25 березня 2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, накласти арешт на майно, яке перебуває у власності батька підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із забороною його відчуження та розпорядження, а саме на:
-транспортний засіб марки «LEXUS GS 350», номер кузова НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 .
Виконання ухвали про арешт майна покласти на прокурора відділу Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_3 .
Копію ухвали не пізніше наступного дня з дня її постановлення надіслати підозрюваному ОСОБА_4 та третій особі ОСОБА_5 .
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду, протягом п'яти днів з дня її оголошення.
СЛІДЧИЙ СУДДЯ ОСОБА_8