02 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 650/1432/25
провадження № 61-3888ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Родина ІР» на постанову Херсонського апеляційного суду від 18 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Родина ІР» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , треті особи: Державний реєстратор Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області Розковенко Олександр Сергійович, Державний реєстратор Високопільської селищної ради Бериславського району Херсонської області Бордейчук Оксана Арутюнівна про визнання недійсним додаткових угод до договорів оренди землі, скасування рішень про державну реєстрацію,
13 березня 2025 року ТОВ «Родина ІР» звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило визнати оспорювані додаткові угоди недійсними, а рішення державних реєстраторів - скасувати з поновленням його речового права на земельні ділянки відповідачів, передані йому у суборенду за договором від 17 грудня 2018 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Родина ІР» користується земельними ділянками, належними відповідачам, на підставі Договору суборенди землі від 17 грудня 2018 року, укладеного з орендарем ОСОБА_1 , та належним чином зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав. На початку 2025 року між ОСОБА_1 та власниками земельних ділянок (відповідачами) були укладені додаткові угоди про зміну істотних умов первинних договорів оренди землі, зокрема щодо строків їх дії в сторону скорочення. Зазначені додаткові угоди були укладені без повідомлення позивача та без урахування того, що земельні ділянки на той момент перебували у суборенді та фактичному користуванні позивача, що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав.
На підставі цих додаткових угод державними реєстраторами Високопільської селищної ради та Милівської сільської ради були внесені зміни до записів про право оренди зазначених земельних ділянок. Реєстраційні дії, вчинені на підставі правочинів, які позивач вважає недійсними, призвели до припинення та обмеження його права користування земельними ділянками, фактично позбавивши позивача можливості здійснювати господарську діяльність, сплачувати орендну плату та виконувати зобов'язання за договором суборенди.
Оспорювані додаткові угоди укладені з порушенням норм земельного законодавства, вимог статей 203, 215, 651 ЦК України, а також умов первинних договорів оренди, оскільки їх підписання відбулося без згоди суборендаря, права якого безпосередньо обмежуються зміною строків оренди. Окрім цього, додаткові угоди суперечать принципам добросовісності та розумності, а їх укладення мало на меті штучне припинення прав позивача шляхом скорочення строків оренди та подальшої державної реєстрації припинення суборенди.
Ухвалою Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 12 грудня 2025 року заяви представника позивача ТОВ «Родина ІР» Пономаренка І. В. та заяви відповідачів ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 та ОСОБА_5 про затвердження укладених між ними мирових угод задоволено.
Затверджено мирову угоду, укладену 29 жовтня 2025 року між ТОВ «Родина ІР» та ОСОБА_15 .
Затверджено мирову угоду, укладену 29 жовтня 2025 року між ТОВ «Родина ІР» та ОСОБА_10 .
Затверджено мирову угоду, укладену 29 жовтня 2025 року між ТОВ «Родина ІР» та ОСОБА_11 .
Затверджено мирову угоду, укладену 29 жовтня 2025 року між ТОВ «Родина ІР» та ОСОБА_5 .
Провадження у справі в частині позовних вимог, заявлених до відповідачів ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 та ОСОБА_5 щодо визнання недійсними укладених з ними додаткових угод до договорів оренди землі та скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію прав стосовно належних їм земельних ділянок - закрито.
Провадження у справі в частині позовних вимог, заявлених до інших відповідачів, зупинено на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 650/1243/25 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Родина ІР» про розірвання договору суборенди землі.
Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 03 березня 2025 року у справі № 650/1197/25 (провадження № 2-з/650/2/25), у частині заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно, суб'єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельних ділянок, які належать відповідачам, стосовно яких провадження у справі закрито. В іншій частині заходи забезпечення позову залишено без змін.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що мирові угоди укладені з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок, стосуються прав та обов'язків сторін, не суперечать законодавству України та не порушують прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 18 лютого 2026 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та СТОВ «Надія» задоволено, ухвалу Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 12 грудня 2025 року про затвердження мирових угод скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що предметом позову у справі є встановлення права оренди на спірні земельні ділянки шляхом визнання недійсними правочинів, які, за доводами позивача, порушують його право користування земельними ділянками, переданими йому в суборенду ОСОБА_1 . Основною умовою укладених з чотирма відповідачами мирових угод є зобов'язання сторін (які уклали мирову угоду) в місячний термін з моменту набрання чинності ухвалою суду про затвердження мирових угод, укласти Договори оренди землі за умовами якого відповідачі надають, а позивач приймає в строкове платне користування належні на праві власності відповідачам земельні ділянки. Таким чином, сторони, укладаючи на таких умовах мирові угоди, вийшли за межі предмета спору. Відповідно до вимог частини першої статті 207 ЦПК України вихід за межі предмета спору допускається виключно за умови, що така угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів інших осіб.
З матеріалів справи вбачається, що 03 березня 2025 року між СТОВ «Надія», засновником якого є відповідачка в справі ОСОБА_1 , та ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_5 укладено договори оренди земельних ділянок, власниками яких є зазначені особи. Цього ж дня між СТОВ «Надія» та всіма орендодавцями підписано акти про передачу та прийом земельних ділянок в натурі, за якими власники передали СТОВ «Надія» земельні ділянки. В п. 3.1 договорів визначено, що їх укладено строком на 10 років з дати їх укладання.
Тому очевидним є факт, що затвердженими мировими угодами з умовою укладення договорів оренди між сторонами угоди порушується право третьої особи, а саме СТОВ «Надія», яке на момент постановлення оспорюваної ухвали було орендарем спірних земельних ділянок. Посилання суду першої інстанції на неукладеність угод між СТОВ «Надія» та відповідачами через відсутність державної реєстрації права оренди є помилковими. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі №357/8277/19 зробила висновок, що договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмові формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто дотримання сторонами вимог статей 638, 759 та 792 ЦК України. Крім того, вбачається, що реєстрація договорів оренди спірних земельних ділянок була неможливою через існуючу заборону на вчинення таких дій.
З урахуванням викладеного визначений у мирових угодах обов'язок ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 щодо укладення договору оренди з ТОВ «Родина ІР» за наявності існуючих орендних відносин у власників земельних ділянок з іншим підприємством виходить за межі предмета спору та суперечить інтересам третіх осіб.
Тому оскаржувана ухвала про закриття провадження є незаконною та підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
23 березня 2026 року ТОВ «Родина ІР» через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 18 лютого 2026 року, а ухвалу Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 12 грудня 2025 року залишити без змін.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що зміст укладених між позивачем та відповідачами мирових угод спрямований на врегулювання спору щодо користування спірними земельними ділянками та передбачає узгоджені сторонами цивільно-правові зобов'язання. Умови мирових угод, зокрема щодо зобов'язання укласти нові договори оренди, відповідають волевиявленню сторін і не порушують прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб, а також не виходять за межі предмета спору, оскільки спрямовані на реалізацію прав позивача як суборендаря та забезпечення подальшого користування земельними ділянками. Дії сторін щодо підписання угод відображають добровільне врегулювання конфлікту та взаємне прагнення до компромісу, що повністю відповідає положенням частини першої статті 207 ЦПК України.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).
Сторони можуть примиритися, у тому числі шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу. Результат домовленості сторін може бути оформлений мировою угодою (частина сьома статті 49 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.
Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом (пункт 5 частини першої статті 255 ЦПК України).
У частині п'ятій статті 207 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо, зокрема умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 лютого 2020 року у справі № 911/427/19 вказано, що «Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору та на умовах, погоджених сторонами. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне врегулювання розбіжностей на погоджених умовах. Мирова угода є вираженням взаємного волевиявлення сторін, що спрямоване на вирішення спору між ними на основі компромісу та припинення його подальшого судового розгляду. У ній можуть вирішуватися питання, що стосуються виключно прав і обов'язків сторін».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 185/8179/22 (провадження № 14-84цс24) зазначила, що мирова угода є юридичним документом, який створюється сторонами процесу і затверджується судом з метою вирішення спору шляхом досягнення взаємної згоди. Загальний наслідок укладення мирової угоди полягає в тому, що сторони приймають умови, які для них є прийнятними, замість того, щоб покладати вирішення спору на суд. Тому припинення судового процесу та закриття провадження у справі, за змістом частини четвертої статті 207 ЦПК України, є безальтернативним результатом затвердження судом мирової угоди. За своїм змістом процедура закінчення розгляду справи укладенням мирової угоди складається з декількох послідовних дій, що вчиняються сторонами та судом: 1) сторони справи укладають мирову угоду; 2) сторони повідомляють суд про укладання мирової угоди, подавши до суду спільну письмову заяву про це; 3) суд роз'яснює сторонам наслідки укладення сторонами мирової угоди; 4) суд перевіряє: чи не обмежені представники сторін вчинити дії з укладання мирової угоди; чи мирова угода укладається сторонами на підставі взаємних поступок; чи стосується мирова угода лише прав та обов'язків сторін; якщо у мировій угоді сторони вийшли за межі предмета спору, то чи мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб; 5) суд постановляє ухвалу, якою: затверджує мирову угоду; вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету; закриває провадження у справі. Затвердження мирової угоди змістовно є сукупністю процесуальних дій і рішень суду та сторін справи, які становлять системну послідовність.
Суд апеляційної інстанції встановив, що 03 березня 2025 року між СТОВ «Надія», засновником якого є відповідачка в справі ОСОБА_1 , та ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , укладено договори оренди спірних земельних ділянок. В пункті 3.1 договорів визначено, що їх укладено строком на 10 років з дати їх укладання.
Встановивши, що затверджені мирові угоди між ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 та ТОВ «Родина ІР» виходили за межі предмета спору, оскільки встановлювали нові зобов'язання сторін щодо набуття позивачем права оренди на спірні земельні ділянки, що суперечить інтересам третіх осіб, зокрема СТОВ «Надія», з яким на момент постановлення оспорюваної ухвали було укладено договори оренди спірних земельних ділянок, апеляційний суд обґрунтовано скасував ухвалу суду першої інстанції та направив справу для продовження розгляду.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Згідно із частинами четвертою та шостою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Керуючись статтями 260, 390, 392, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Родина ІР» на постанову Херсонського апеляційного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 650/1432/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко