16 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 334/8994/25
провадження № 61-1539св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа-Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Михайлов Дмитро Олександрович, на постанову Запорізького апеляційного суду від 20 січня 2026 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Кухаря С. В., Онищенка Е. А.,
Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
На обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначила, що вона є громадянкою України, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Душанбе Таджикистан, з 28 жовтня 2005 року зареєстрована в АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта НОМЕР_1 , виданого 08 листопада 2005 року Нахімовським районним відділомуправління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі.
18 червня 2016 року заявницею на території Автономної республіки Крим було укладено шлюб, зі зміною прізвища заявниці на « ОСОБА_2 », про що складено відповідне свідоцтво, яке видане незаконними органами влади Республіки Крим (свідоцтво серія НОМЕР_2 від 18 червня 2016 року, актовий запис №511).
ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Севастополі заявниця народила дитину чоловічої статі - ОСОБА_3 . Факт народження заявницею дитини підтверджується відповідною медичною документацією - обмінною картою № 03638, виданою 29 листопада 2016 року медичною установою, яка підконтрольна окупаційній владі.
Органами окупаційної влади було зареєстровано народження дитини заявниці, про що було складено свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , видане 10 січня 2017 року відділом реєстрації актів цивільного стану Ленінського району м. Севастополя Управління реєстрації актів цивільного стану м.Севастополя, актовий запис № 16.
На території України державна реєстрація народження дитини проведена не була, оскільки неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнятий відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації народження відповідно до статті 13 Закону України «Про держану реєстрацію актів цивільного стану».
У зв'язку з тим, що медичний документ про народження, отриманий на території Республіки Крим зразка російської федерації, є недійсним, а довідка про народження дитини, яка була би видана компетентною установою України, відсутня, заявниця позбавлена можливості зареєструвати народження дитини в Україні та отримати свідоцтво про народження сина в позасудовому поряду.
Посилаючись на викладене, просила суд:
встановити факт народження дитини чоловічої статті, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Севастополі, Україна від матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України;
відомості про батька дитини внести на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України та вказати батьком ОСОБА_4 , громадянина України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Суд першої інстанції виходив із відсутностіпідстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Михайлова Д. О. оскаржила його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2025 року скасовано.
Ухвалено нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт народження дитини чоловічої статті - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у м. Севастополі, Автономна Республіка Крим, Україна.
Встановлено дані про його батьків: мати - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, батько - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
В іншій частині вимог заяви відмовлено.
Встановлюючи факт народження дитини та дані про її батьків, суд апеляційної інстанції виходив із можливості визнати в обмеженому контексті акти окупаційної влади, яким у цій справі є свідоцтво про народження такої дитини, у якому матір'ю дитини зазначено ОСОБА_6 , батьком ОСОБА_7 .
Зазначив, що такі дії зумовлені тим, що держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави
Разом з тим апеляційний суд вважав за необхідне відмовити у задоволенні заяви про внесення відомостей, що матір'ю дитини є ОСОБА_1 , батьком - ОСОБА_4 , оскільки такіобставини не знайшли свого підтвердження в процесі розгляду справи судом, а у свідоцтві про народження серії НОМЕР_3 матір'ю дитини зазначено ОСОБА_6 , батьком - ОСОБА_7 .
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У лютому 2026 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Михайлова Д. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 20 січня 2026 року.
З урахуванням уточненої касаційної скарги від 02 березня 2026 року просила суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині часткового задоволення її заяви та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена апеляційним судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2026 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
20 березня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції
Встановлено, що, відповідно до паспорту громадянина України НОМЕР_1 , виданого 08 листопада 2005 року Нахімовським районним відділомуправління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою України та з 28 жовтня 2005 року зареєстрована в АДРЕСА_1 .
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 18 червня 2016 року, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Ленінського району м.Севастополя Управління реєстрації актів цивільного стану м. Севастополя, ОСОБА_1 , громадянка російської федерації, ІНФОРМАЦІЯ_3 , уклала шлюб із ОСОБА_7 , громадянином російської федерації, ІНФОРМАЦІЯ_5 . Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_2 .
Відповідно до обмінної картки № 03638, виданої 29 листопада 2016 року медичною установою м. Севастополя, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 народила хлопчика вагою 3300 грамів.
Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 10 січня 2017 року, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Ленінського району м.Севастополя Управління реєстрації актів цивільного стану м. Севастополя, ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Севастополі російська федерація, про що 10 січня 2017 року складений актовий запис про народження № 16. Батьком дитини записаний ОСОБА_7 , громадян російської федерації, матір'ю - ОСОБА_6 , громадянка російської федерації.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постанова суду апеляційної інстанції оскаржена лише в частині відмовлених позовних вимог, а тому, в силу приписів статті 400 ЦПК України, в іншій частині вирішення позовних вимог касаційному перегляду не підлягає.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4)усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6)відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; 7)передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб (частина друга статті 293 ЦПК України).
Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Особливості провадження у справах про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України встановлені статтею 317 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана батьками або одним з них, їхніми представниками, членами сім'ї, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує та виховує дитину, або іншими законними представниками дитини до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Разом із тим, частиною третьою статті 317 ЦПК України встановлено, що у рішенні про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків.
Відповідно до частини першоїстатті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року№ 1207-VII (далі - Закону № 1207-VII) тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Автономна Республіка Крим та м. Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року (частина друга статті 1 Закону № 1207-VII).
У частині другій статті 4 Закону № 1207-VII встановлено, що правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території (частина перша статті 5 Закону № 1207-VII).
Згідно з частинами першою-другою статті 9 Закону № 1207-VII державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану (частина третя статті 9 Закону № 1207-VII).
Частинами третьою-четвертою статті 49 Цивільного кодексу України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 року № 2398-VI (далі - Закон № 2398-VI) державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.
Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану (частина друга статті 9 Закону № 2398-VI).
Частиною першою-другою статті 13 Закону № 2398-VI встановлено, що державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України. Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків або за заявою, поданою в електронній формі.
Згідно частини третьої статті 144 Сімейного кодексу України (далі - Сімейного кодексу) реєстрація народження дитини провадиться органом державної реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові.
Частиною четвертою статті 13 Закону № 2398-VI визначено, що підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров'я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров'я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок утворення медичної консультаційної комісії та положення про неї затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я. Медична консультаційна комісія видає документ про народження у разі встановлення факту народження жінкою дитини. За відсутності документа закладу охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
У абзаці сто двадцять шостому пункту 8 глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940 (далі - Правила № 52/5), зазначено, що державну реєстрацію народження на підставі рішення суду про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України проводить відділ державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення суду в день надходження такого рішення в паперовій формі або будь-який відділ державної реєстрації актів цивільного стану за зверненням заявника в день отримання рішення суду у спосіб, передбачений абзацами п'ятим, шостим пункту 3 глави 1 розділу II цих Правил.
Згідно з підпунктом «в» пункту 12 глави 1 розділу III Правил № 52/5 у разі встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України підставою для внесення відомостей про батьків дитини є відповідне рішення суду, яким встановлені такі дані.
Аналіз змісту частини третьої статті 9 Закону № 1207-VII дає підстави для висновку про те, що документи, видані на тимчасово окупованій території України незаконними органами та їх посадовими чи службовими особами, є недійсними і не створюють правових наслідків, за винятком документів, що підтверджують, зокрема факт народження чи реєстрації шлюбу особи на тимчасово окупованій території.
Водночас Закон № 2398-VI та Правила № 52/5 не містять спеціальної норми права щодо порядку державної реєстрації народження на тимчасово окупованій території України відповідними органами державної реєстрації актів цивільного стану без рішення суду про встановлення такого факту, що унеможливлює встановлення факту народження та здійснення державної реєстрації народження в позасудовому порядку.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові дійшов висновку про наявність підстав для встановлення факту народження ІНФОРМАЦІЯ_2 сина заявниці у м. Севастополі, Автономна Республіка Крим, Україна.
Касаційна скарга не містить доводів на спростування вказаних висновків.
Разом із тим, заявниця у касаційній скарзі не погоджується з тим, що апеляційний суд вважав за необхідне відмовити у задоволенні заяви про внесення відомостей, що матір'ю дитини є ОСОБА_1 , батьком - ОСОБА_4 .
Зауважує, що відомості про батька дитини вона просила внести/встановити на підставі частини першої статті 135 СК України.
У відповідності до частини першої статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 18 червня 2016 року, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Ленінського району м.Севастополя Управління реєстрації актів цивільного стану м. Севастополя ОСОБА_1 , громадянка російської федерації, ІНФОРМАЦІЯ_3 , уклала шлюб із ОСОБА_7 , громадянином російської федерації, ІНФОРМАЦІЯ_5 . Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_2 .
Оскільки частина перша статті 135 СК України передбачає можливість провадження запису про батька дитини за вказівкою матері лише у разі, якщо вона не перебуває у шлюбі, а на час народження сина (ІНФОРМАЦІЯ_2 ) заявниця перебувала у шлюбі із ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 18 червня 2016 рокувідділом реєстрації актів цивільного стану Ленінського району м.Севастополя, яке створює правові наслідки у відповідності до положень частини третьої статті 9 Закону № 1207-VII, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог заяви в частині внесення відомостей про батька дитини на підставі частини першої статті 135 СК України.
Також, з огляду на положення частини третьої статті 9 Закону № 1207-VII, приймаючи до уваги зміст свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 10 січня 2017 року відділом реєстрації актів цивільного стану Ленінського району м.Севастополя, яке створює правові наслідки у відповідності до положень частини третьої статті 9 Закону № 1207-VII, апеляційний суд обґрунтовано встановив дані про батьків дитини: мати - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, батько - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
При цьому, з огляду на положення частини третьої статті 317 ЦПК України, яка передбачає обов'язковість зазначення судом у рішенні цієї категорії справ даних про батьків дитини, той факт, що апеляційний суд встановив, що батьками дитини є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , не можна вважати виходом за межі вимог заяви.
Разом із тим, приймаючи до уваги, що заявницею у вказаній справі є ОСОБА_1 (яка звернулась до суду із заявою про встановлення факту народження свого сина), а матір'ю дитини, факт народження якої встановлено, судом у рішенні зазначена ОСОБА_6 , колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що учасники справи не позбавлені права на підставі частини першої статті 271 ЦПК України звернутися до суду із заявою про роз'яснення судового рішення в цій частині.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова в оскаржуваній частині ухваленасудом апеляційної інстанції без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник- адвокат Михайлов Дмитро Олександрович, залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 20 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов