20 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/3285/24
судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
Малашенкової Т. М.
на ухвалу об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.04.2026 про прийняття до розгляду справи № 910/3285/24.
Мотиви незгоди з ухвалою об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об'єднана палата)
1. Більшістю голосів суддів об'єднана палата ухвалою прийняла до розгляду справу № 910/3285/24.
2. Не погоджуюся з ухвалою об'єднаної палати щодо прийняття цієї справи до розгляду об'єднаною палатою, тому висловлюю окрему думку.
3. Само собою зрозуміло, що розумність як засада права властива для приватного права. Засаду розумності як мірило оцінки слід враховувати як для оцінки поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється у вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.
Схожий підхід щодо засади розумності викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постановах Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 519/2-5034/11 та від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц.
4. Тлумачення частини другої статті 302 ГПК України свідчить, що якщо суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, за умов наявності висновку щодо застосування конкретної норми (норм) права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати; такий висновок має бути зроблено в подібних правовідносинах.
Інакше тлумачення цієї частини статті ГПК України призведе до порушення компетенційного повноваження об'єднаної палати, яка в такому випадку не відповідатиме критерію суду, встановленому законом, чим порушується стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таке тлумачення цієї статті відповідає засаді розумності і надає можливість суду і всім учасникам судового процесу крізь призму юридичної визначеності та правової передбачуваності орієнтувати реалізацію своїх процесуальних прав відповідно до завдань та основних засад господарського судочинства.
5.Об'єднана палата неодноразово зазначала про умови (підстави) для передачі справи на розгляд об'єднаної палати, як і підстави для здійснення розгляду справи об'єднаною палатою, а також про критерії щодо прийняття / повернення справ (дивись, зокрема, ухвали від 11.07.2024 у справі № 909/1167/17, від 09.08.2024 у справі № 909/1043/24, від 03.09.2024 у справі № 925/555/21, від 03.09.2024 у справі № 910/15002/23, від 27.09.2024 № 922/3929/23, від 05.12.2024 у справі № 910/4017/22, від 17.01.2025 у справі № 911/22/24 (911/747/24), від 06.06.2025 у справі № 910/4017/24, від 08.09.2025 у справі № 912/1769/24, від 03.10.2025 у справі № 910/7486/24, від 17.10.2025 у справі № 910/16507/23, від 21.11. 2025 № 920/1471/24(920/1321/20), від 19.12.2025 у справі № 916/5778/23, від 19.02.2025 у справі №914/169/24, від 06.02.2026 у справі № 910/1686/24 та від 06.02.2026 у справі № 904/1809/24 та інші).
6. Повернення об'єднаною палатою справи колегії суддів для її розгляду є сталою практикою й інших касаційних судів у складі Верховного Суду, про що свідчить низка ухвал, зокрема ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати касаційного господарського суду від 29.02. 2024 у справі № 907/825/22, від 06.04. 2026 у справі № 742/6438/23, ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати касаційного адміністративного суду від 04.04. 2024 року у справі № 420/3179/22 та інші.
6.1.За наведеного стверджую, що повернення справ для розгляду відповідній колегії не можна кваліфікувати як блокування об'єднаною палатою передачі справ для відступу від правових висновків, адже об'єднана палата має відповідати критерію суду, встановленому законом, у разі прийняття справи до провадження, інакше об'єднана палата порушить статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не буде здійснювати правосуддя відповідно до завдань та основних засад господарського судочинства.
7. Принагідно також зазначу, що об'єднана палата в ухвалах сформувала також підхід і щодо застосування частини четвертої статті 303 ГПК України.
8. Отже, виходжу з того, що об'єднана палата Касаційного господарського суду у справі № 909/1167/17, підсумовуючи коло критеріїв щодо прийняття / повернення справ, зауважила:
1) на розгляд об'єднаної палати може бути передано справу після відкриття касаційного провадження колегією суддів, а касаційні скарги, заяви і клопотання на розгляд об'єднаної палати не передаються;
2) колегія суддів може погодитися з клопотанням учасника справи про передачу справи на розгляд об'єднаної палати або підставами касаційного оскарження, зазначеними в касаційній скарзі (пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України), або ж самостійно прийняти рішення про передачу справи на розгляд об'єднаної палати в разі наявності обґрунтованих підстав;
3) для відступу або уточнення правової позиції колегія суддів повинна посилатися на постанову (постанови) Касаційного господарського суду:
а) в якій викладено висновок щодо застосування норми права з посиланням на конкретну норму (норми) матеріального або процесуального права;
б) відповідний висновок має бути зроблено в іншій справі зі спору, що виник із подібних правовідносин;
в) висновок повинен бути зроблений у постанові (постановах) колегій суддів з інших палат, іншою палатою Касаційного господарського суду або самою об'єднаною палатою;
4) колегія суддів має належним чином аргументувати підстави відступлення від висновку або необхідність відступлення шляхом уточнення попереднього висновку;
5) справа підлягає поверненню відповідній колегії суддів, якщо колегія фактично просить відступити від висновку щодо застосування норми права, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду або іншого касаційного суду у складі Верховного Суду.
9.Також об'єднана палата у cправі № 920/1471/24(920/1321/20) від 21.11.2025 зазначила таке:
"Відповідно до частини 2 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Згідно з частиною 4 статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах 1- 4 статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах 5 або 6 статті 302 цього Кодексу.
Таким чином, частина 4 статті 303 ГПК України вимагає, щоби в ухвалі про передачу справи на розгляд об'єднаної палати суд викладав мотиви необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах".
9.1.Отже, наведення мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є обов'язковою умовою для колегії суддів, а об'єднана палати має перевірити, чи належним чином аргументуванні підстави відступлення від висновку.
10.З огляду на визначення об'єднаною палатою кола критеріїв щодо прийняття / повернення справ, вважаю, що об'єднана палата має послідовно у кожній справі, які передаються на розгляд об'єднаної палати, їх стало застосовувати. Інший підхід у застосуванні критеріїв щодо прийняття / повернення справ за частиною другою статті 302 ГПК України не буде відповідати принципу правової передбачуваності.
11. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, потрібно пам'ятати також і про обов'язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).
Судді повинні послідовно застосовувати закон. Проте якщо суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
12. Вважаю, що об'єднана палата, прийнявши справу до провадження, не дотрималася критеріїв прийняття справи, що свідчить про не дотримання частини другої статті 302 ГПК України .
13. Вочевидь слід розмежувати поняття правового висновку та правової оцінки.
Правовий висновок - це умовивід щодо тлумачення норми, обов'язковий для наступних справ із подібними обставинами.
Натомість правова оцінка конкретних фактів - це висновок про те, чи виникли юридичні наслідки, чи порушено право, чи виконано зобов'язання в конкретній справі, який не є обов'язковим для інших судів.
13.1. Виходжу також з того, що самі правові висновки поділяються на ratio висновок, на якому ґрунтується судове рішення (воно обов'язкове), і додаткове міркування суду в рішенні, яке не є необхідним для вирішення справи.
13.2.У справі № 904/544/24 з огляду саме на межі та доводи касаційного перегляду колегія суддів висловила думку щодо питання, яке не було вирішальним для справи (obiter dictum) з огляду на фактичні та правові підстави позову, фактичні обставини справи та доводи/заперечення учасників спору, про що свідчить пункт 14.4 цієї окремої думки .
14.Здійснюючи ж оцінку подібності правовідносин у контексті положень частини другої статті 302 ГПК України, об'єднана палата мала б застосовувати тлумачення змісту подібних правовідносин та критерії, які встановила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
14.1. Отже, ураховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, спільність ознак у подібних правовідносин слід визначати відповідно до елементів правовідносин та з огляду на змістовний, суб'єктний та об'єктний критерії.
Але у кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити суб'єктний склад спірних правовідносин й об'єкти спорів.
14.2. Зміст ухвал колегії суддів та об'єднаної палати свідчить про формальний підхід у встановленні подібності правовідносин у справах, про що свідчать не тільки тексти судових рішень у справі, від якої пропонує відступити колегія суддів, а й тексти самих касаційних скарг учасників справи та пояснення позивача у цій справі.
14.3. Щодо неподібності правовідносин зі справою №904/544/24
14.4. Предмет позову у справі № 904/544/24 ? визнання недійсними тристоронніх договорів про переведення боргу, укладених комунальним підприємством, ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» та ТОВ «Кам'янська ТГК».
Підставою позову було вчинення позивачем під впливом тяжкої обставини укладання оспорюваних договорів, без дотримання вимог щодо надання згоди ради на їх підписання, а отже, з перевищенням повноважень директора.
Правова підстава позову статей 203, 215, 233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини третьої статті 73-2, частин першої та десятої статті 78 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Крім цього, додатково позивач не погодився з посиланням відповідача на частини третю статті 22 Закону України «Про теплопостачання» як на підставу для укладення договорів про переведення боргу, оскільки позивач не є правонаступником відповідача-2 за законом з огляду на зміст цієї статті.
Задовольняючи позов, суди встановили, що оспорювані договори:
- укладені представником позивача з порушенням порядку за ч. 3 ст. 73-2, чч. 1, 10 ч. 78 ГК України, а отже, з перевищенням повноважень директора, що свідчить про їх недійсність за ст.ст. 203, 215 ЦК України, оскільки позивач є комунальним унітарним підприємством, а розмір переведеного боргу за оспорюваними договорами перевищує 25 % вартості активів позивача за п. 4.7 статуту, тому вчинення таких правочинів потребувало отримання рішення міськради про надання згоди на вчинення значного господарського зобов'язання, однак такого рішення третя особа не ухвалювала;
? вчинені позивачем дії хоча й з усвідомленням своїх, однак вимушено, під впливом тяжкої обставини - вимоги відповідача-1 про укладення таких договорів задля підписання нового договору про постачання природного газу з метою запобігання зриву опалювального сезону 2023- 2024 у м. Кам'янське Дніпропетровської області, тому можливим є визнання їх недійсними за ст. 233 ЦК України.
Суди відхилили доводи ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» про застосування у цьому випадку ч. 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання», адже: (1) кінцевими власниками юридичних осіб - попереднього та наступного користувачів майна є різні особи; майно не вибувало з власності територіальної громади в особі Міськради; (2) комунальне підприємство є самостійним об'єктом господарювання і не було утворене в результаті реорганізації ТОВ «Кам'янська ТГК», тому у спірних правовідносинах правонаступництво відбулося не за законом, а за договором через вчинення позивачем правочинів про переведення боргу, які за висновками судів є недійсними.
У справі №904/544/24 суди встановили, що:
- ТОВ «Кам'янське ТГК» та комунальне підприємство є окремими, створеними різними засновниками незалежно один від одного, суб'єктами господарювання: комунальне підприємство - міськрадою, товариство - фізичною особою;
- котельні як комунальне майно, власником яких є територіальна громада в особі міськради, перебувають у комунального підприємства на праві господарського відання (володіння, користування, розпорядження) з 19.03.2020;
? 08.09.2020 майно з вироблення теплової енергії його власник та правоволоділець передали ТОВ «Кам'янське ТГК» в управління (користування, експлуатацію, технічне обслуговування) за концесійним договором, за умовами якого власник / правоволоділець не змінюється, а комунальне майно передається за плату у концесію задля його модернізації з можливістю концесіонера експлуатувати його, обслуговуючи та отримуючи водночас дохід;
- з акта від 07.04.2023 не вбачається, що міськрада у складі комісії прийняла від ТОВ «Кам'янське ТГК» будь-які боргові зобов'язання, окрім об'єктів концесії.
Отже, за наслідками укладення концесійного договору майно, що було його предметом, не вибуло з власності територіальної громади в особі міськради, право господарського відання комунального підприємства не припинялося і майно повернулося його власнику та правоволодільцю після розірвання названого правочину, а не у зв'язку з реорганізацією суб'єкта господарювання, який раніше користувався цим майном, після ухвалення рішення власника про передачу комунального майна в користування іншої особи.
Суди вказали, що здійснення правонаступництва на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» за встановлених обставин:
- матиме наслідком покладення тягаря сплати боргів іншої особи - попереднього користувача майна на нового користувача, який не може нести відповідальності за неефективне використання об'єктів теплопостачання попереднім користувачем, який відповідно до ст. 42 ГК України здійснює господарську діяльність самостійно та на власний ризик;
- на нового користувача та особу, яка здійснює управління таким суб'єктом (раду), буде покладений надмірний тягар відповідальності за борги іншої особи, що є неправильним;
- свідчитиме про наявність ознак дискримінаційного підходу в частині визначення юридичної поведінки сторін господарських правовідносин з порушенням принципу рівності та пропорційності, тому суперечитиме справедливому застосуванню норми права як елемента верховенства права (з посиланням на правові позиції Верховного Суду у справах № 910/7715/18, № 910/5095/18, № 910/5080/18, № 910/5082/18).
Верховний Суд у справі висловив таке з огляду на підстави та доводи касаційного скарги.
"Спірним питанням у цій справі є наявність / відсутність підстав для застосування до правовідносин сторін ч. 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» та, як наслідок, обрання позивачем ефективного способу захисту.
За загальним правилом покладення обов'язку боржника на третю особу є можливим лише з волі такої особи або в результаті універсального правонаступництва (переходу прав та обов'язків).
Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Водночас особливий вид правонаступництва передбачений ст. 22 Закону України «Про теплопостачання», в якій визначено умови зміни права власності та особливості правонаступництва зобов'язань у сфері теплопостачання.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» у разі, якщо суб'єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб'єкт стає правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним) (ч. 3). Договори про постачання та транспортування енергоносіїв укладаються з правонаступниками реорганізованої теплопостачальної та/або теплогенеруючої організації виключно за умови погодження порядку погашення заборгованості з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання за попередній період (ч. 4).
Аналіз змісту ч. 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» свідчить про покладення законодавцем обов'язку однієї особи відповідати за боргами іншої, проте питання передачі активів в наведеній нормі не врегульовано та не визначено форм правочину переходу прав та обов'язків у матеріальному правонаступництві, а тому наслідком застосування наведеної норми закону може бути те, що суб'єкт господарювання, якому надано в користування цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, стає боржником за борговими зобов'язаннями суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно, на підставі відповідного правочину з переведення боргу, укладеного відповідно до приписів, зокрема, ст. 520 ЦК України.
Разом з тим аналіз змісту ч. 4 цієї статті Закону вказує на те, що погодження порядку погашення заборгованості попереднього користувача майна з вироблення теплової енергії шляхом підписання правочину з переведення боргу відповідно до ст. 520 ЦК України на нового користувача як необхідна умова для укладення між ним та постачальною організацією нового договору про постачання та транспортування енергоносіїв ставиться у залежність від наявності обставин реорганізації теплопостачальної та/або теплогенеруючої організації, яка раніше використовувала це майно.
За загальним правилом реорганізація - це форма припинення юридичної особи, всі права й обов'язки якої у порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. Реорганізація може здійснюватися злиттям, приєднанням, поділом, відокремленням та перетворенням юридичної особи за рішення його учасника або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади."
Верховний Суд у справі № 904/544/24, вказав, що за наслідками укладення з ТОВ «Кам'янська ТГК» концесійного договору майно, що було його предметом, не вибуло з власності територіальної громади в особі міськради, право господарського відання комунального підприємства не припинялося і майно повернулося його власнику та правоволодільцю після розірвання з ТОВ «Кам'янська ТГК» названого правочину, а не у зв'язку з реорганізацією ТОВ «Кам'янська ТГК» як суб'єкта господарювання, який раніше користувався цим майном, після ухвалення рішення власника про передачу комунального майна в користування іншої особи і сторони не вказали про укладення оспорюваних договорів на підставі ст. 22 Закону України «Про теплопостачання», натомість зазначили, що керувалися ст.ст. 520- 523 ЦК України, які є загальними при регулюванні правонаступництва окремих прав та обов'язків між юридичними особами.
14.5. Справа №910/3285/24
Предмет позову ? визнання недійсними договорів про переведення боргу та списання.
Підставою позову було вчинення позивачем під впливом тяжкої обставини укладання оспорюваних договорів із зазначенням того, що укладення відповідного договору про переведення боргу нормою ч. 3 ст. 22 ЗУ "Про теплопостачання" не передбачено, тобто не визначено, що підставою правонаступництва є саме договір, отже, правонаступництво не залежить від укладення / неукладення договору. У позові позивач наголошував на тому, що здійснення правонаступництва на підставі закону матиме наслідком покладення тягаря сплати боргів іншої особи (в цьому випадку ТОВ фірми "Технова") на позивача, який не може нести відповідальності за неефективне використання об'єктів теплопостачання конкретним суб'єктом господарювання ? попереднім користувачем.
Правова підстава позову ? статі 203, 215, 233 ЦК України, і норма ч. 3 ст. 22 ЗУ "Про теплопостачання".
Суди встановили такі обставини:
25.12.2000 між Фондом комунального майна Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Технова" укладено договір оренди цілісного майнового комплексу № 1, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс комунального енергогенеруючого підприємства "Чернігівська ТЕЦ", склад і вартість якого визначено відповідно до акта оцінки та передаточного балансу вказаного підприємства, складеного станом на 25.12.2000.
Згідно з п. 1.2 договору оренди цілісного майнового комплексу № 1 орендар стає правонаступником прав та обов'язків комунального енергогенеруючого підприємства "Чернігівська ТЕЦ".
9.05.2021 між Фондом комунального майна Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Технова" укладено додатковий договір № 59 до договору оренди цілісного майнового комплексу № 1, згідно з яким у назві та у тексті договору оренди цілісного майнового комплексу № 1 слова "цілісний майновий комплекс" замінено словами "єдиний майновий комплекс" та викладено п. 1.1, 3.1, 3.2 договору у такій редакції: "Пункт 1.1 розділу 1 Договору доповнено абзацом такого змісту: "Орендодавець додатково передає, а орендар приймає ? розбірний пластинчастий теплообмінник THERMAKS PTA (GC)-26-P+1365-55-13.78-1K, первісною вартістю 372 291,00 грн. Всього вартість орендованого майна становить 227 239 262,00 грн" (зазначена обставина встановлена господарським судом у справі № 927/913/22).
Згідно з пунктом п. 10.1 Договору оренди цілісного майнового комплексу № 1 цей договір діє з 25 грудня 2000 року до 31 грудня 2015 року за умови розгляду через рік результатів роботи орендаря і прийняття рішення по подальшій оренді, строк дії Договору оренди становить з 25 грудня 2000 року до 20 серпня 2023 року.
Позивач зазначив, що долучена до справи позовна заява в межах справи 927/889/24 чітко підтверджує, що договір переведення боргу не був укладений взагалі, а позовна заява ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" спростовує твердження, що укладання договору у повній мірі відповідає нормам ЗУ "Про теплопостачання".
Відповідач-1 також зазначив, що ч. 3 ст. 22 ЗУ "Про теплопостачання" є імперативною та не потребує наявності згоди (волі) суб'єкта господарювання, якому передано в користування майно.
Відповідач-2 також зазначив, що чинне законодавство імперативно встановлює, що ЄМК передається разом із боргами. Вказане не можна розцінювати з погляду "справедливості" чи "несправедливості" регулювання, оскільки це природна специфіка регулювання оренди підприємств. Крім цього, відповідач-2 наголосив на тому, що його борг перед відповідачем-1 не пов'язаний з неефективним використання об'єктів теплопостачання конкретним суб'єктом господарювання, а пов'язаний з низкою факторів, які в результаті призвели до виникнення заборгованості, а саме: військовий стан, мораторій на застосування економічно-обґрунтованих тарифів, заборгованість споживачів перед теплопостачальними підприємствами. Окрім того, як зазначено у відзиві, відповідач-2 неодноразово пропонував позивачу оформити перехід права вимоги, які належать відповідачу-2, проте позивач не погодився.
Відповідач-3, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що укладення спірного договору про переведення боргу відповідає положенням ч. 3. ст. 22 ЗУ "Про теплопостачання", а тому відсутні підстави для визнання його недійсним. Окрім того, договір про договірне списання обумовлений положенням, а не впливом тяжких обставин.
Господарський суд міста Києва рішенням від 28.01.2025 у задоволенні позову відмовив повністю.
Рішення суду мотивовано, зокрема, тим що особа, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжких обставин вона взагалі або на зазначених умовах не уклала б такий правочин, позивач на противагу зазначеного не вказав, за яких саме умов він міг би укласти спірні правочини, враховуючи що укладення спірного правочину сторони вчинили з урахуванням рішення Чернігівської міської ради № 34/VIII-4 від 13.09.2023 року "Про погодження укладення комунальним підприємством "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради договору переведення боргу за спожиті енергоносії", розпорядження Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області №114 від 18.09.2023 року (які є чинними, недійсними не визнавалися) та ст. 22 ЗУ "Про теплопостачання".
Апеляційна інстанція скасувала рішення та позов задовольнила.
Суд апеляційної інстанції вказав таке:
"…надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, колегія суддів дійшла висновку, що укладення позивачем договору, за якими останній взяв на себе зобов'язання сплатити борг іншої юридичної особи без будь-якої майнової компенсації, було спричинене існуванням у місті Чернігові загрози зриву опалювального сезону у 2023?2024 роках, своєчасний початок та стале забезпечення якого є обов'язком та пріоритетним завданням позивача у здійсненні його господарської діяльності, що підтверджує наявність причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та укладеними між сторонами оспорюваними договорами".
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування статті 233 ЦК у подібних правовідносинах за аналогічних обставин, викладеній, зокрема, у постановах від 12.11.2019 у справі № 918/598/18, від 11.11.2021 у справі № 925/1367/19, від 16.01.2020 у справі № 922/1362/17, від 01.11.2021 у справі № 925/561/20, від 30.01.2025 у справі № 904/544/24.
Посилання суду першої інстанції в оскарженій постанові на недоведення позивачем обставин, які відповідно до статті 233 ЦК є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними, не ґрунтуються на наявних у матеріалах справи доказах, не відповідають висновкам Верховного Суду, наведеним у зазначених постановах, та є виключно свідченням надання судом першої інстанції іншої оцінки встановленим фактичним обставинам справи.
Як вже зазначалося, ЄМК КЕП "Чернігівська ТЕЦ" за договором оренди цілісного майнового комплексу від 25.12.2000 передала в строкове платне користування ТОВ Фірма "ТехНова"; разом з тим власником орендованого майна залишилася територіальна громада міста Чернігова.
ТОВ фірма "ТехНова" (підприємство приватної форми власності, власником якого відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є фізична особа) і КП "Теплокомуненерго" (суб'єкт господарювання, майно якого є комунальною власністю, а засновником Чернігівська міська рада) є окремими, створеними різними засновниками незалежно один від одного суб'єктами господарювання, діють та не припинені в порядку чинного законодавства, зокрема, ТОВ Фірма "ТехНова" не реорганізоване ні безпосередньо, ні шляхом утворення комунального підприємства.
ЄМК КЕП "Чернігівська ТЕЦ" як комунальне майно, власником яких є територіальна громада міста Чернігова в особі Чернігівської міської ради, перебуває на праві господарського відання у КП "Теплокомуненерго" з 21.08.2023; обставин прийняття Чернігівською міською радою від ТОВ Фірма "ТехНова" будь-яких боргових зобов'язань, крім об'єктів оренди, суд не встанови.
Згідно зі встановленими судом обставинами за наслідками укладення договору оренди майно, що було його предметом, не вибуло з власності територіальної громади в особі Чернігівської міської ради, після припинення договору оренди майно повернулося його власнику, а не у зв'язку з реорганізацією суб'єкта господарювання, який раніше користувався цим майном, після ухвалення рішення власника про передачу комунального майна в користування іншій особі.
Враховуючи зазначене, положення частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" у частині їх поширення на суб'єктів господарювання, яким надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, кінцевий власник яких є відмінним від кінцевого власника суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним), не підлягають застосуванню до цих правовідносин у вирішенні питання правонаступництва позивача.
Колегія суддів зазначає, що в цьому випадку не відбулося правонаступництва за законом у розумінні статті 22 Закону України "Про теплопостачання", а відбулося правонаступництво за договором через укладення трьохсторонніх правочинів про переведення боргу відповідно до статті 520 ЦК, що підтверджується змістом оспорюваних договорів, в яких сторони не вказали про їх укладення на підставі статті 22 Закону України "Про теплопостачання", натомість зазначили, що керувалися статтями 520?523 ЦК, які є загальними при регулюванні правонаступництва окремих прав та обов'язків між юридичними особами (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2025 у справі № 904/544/24).
Узявши до уваги наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірний договір переведення боргу та договір про договірне списання позивач підписав вимушено, з метою виконання свого обов'язку із забезпечення початку та стабільного проведення опалювального сезону 2023/2024 років у місті Чернігові, з метою недопущення непоправних наслідків життєдіяльності міста та збереження функціонування його мережі опалення, та не були б укладені (договори) за інших умов, тобто під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв'язку між настанням тяжких обставин та укладеними правочинами (їх укладання саме з метою усунення обставин).
За таких обставин своєчасність опалювального сезону 2023/2024 років у місті Чернігові та подальше стале функціонування соціально-значимих об'єктів міста опинилося в залежності від дій ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг", яке ухилялося від укладання договору на постачання природного газу, тому оспорювані договори позивач підписав з метою захисту прав споживачів та своєчасного початку опалювального сезону.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 04.06.2025 у справі №910/10953/24."
ТОВ фірма "Технова" у касаційній скарзі, посилаючись на пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України, вважає, що суд апеляційної інстанції застосував статтю 233 ЦК України з урахуванням правових висновків, від яких необхідно відступити, викладених в постановах Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 918/598/18, від 11.11.2021 у справі № 925/1367/19, від 16.01.2020 у справі № 922/1362/17, від 01.11.2021 у справі № 925/561/20, від 30.01.2025 у справі № 904/544/24, а також частину 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" з урахуванням висновку, від якого необхідно відступити, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.01.2025 у справі № 904/544/24. На думку скаржника, правовідносини у цих справах є відмінними від справи, що розглядається, тому висновки щодо застосування вказаних норм не мали враховуватися судом апеляційної інстанції.
ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" у касаційній скарзі вважає, що суд апеляційної інстанції:
? застосував статтю 233 ЦК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 910/6198/24, № 910/4381/24, № 910/5620/24, № 910/6727/24, № 910/4359/24, № 910/4578/24, № 910/11559/24, щодо визначення тяжких обставин та невигідних умов, а також що початок опалювального сезону не може бути визнано тяжкою обставиною (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України;
? застосував частину 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" з урахуванням висновку щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.01.2025 у справі № 904/544/24 та постанові Верховного Суду від 04.06.2025 у справі № 910/10953/24, від якого є необхідність відступити, викликана тим, що ця норма не містить у собі прив'язки до частини 4 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", а тому висновки Верховного Суду у наведених справах є хибними та не можуть застосований при вирішенні цієї справи (пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України);
? суд не дослідив зібраних у справі доказів - листів та розпоряджень про добровільне погодження оспорюваних договорів, пункту 3.5 договору про переведення боргу (пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України).
Крім того, до касаційної скарги ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" також додало клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав наявності виключної правової проблеми, що полягає у відсутності сталої судової практики та різного підходу щодо визначення тяжких обставин, причинно-наслідкового зв'язку та необхідності збалансувати інтереси всіх учасників ринку теплопостачання, а також щодо застосування частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання".
14.6. Порівнюючи на предмет подібності вказані справи, слід зазначити, що у цих справах:
? схожий предмет позову, а саме визнання недійсними договорів про переведення боргу;
? фактично схожі учасники спору;
? фактичні та правові підстави позовів не співпадають і не схожі, про що свідчить правова підстава позову у цій справі ? статті 203, 215, 233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і норма ч. 3 ст. 22 ЗУ "Про теплопостачання", вчинення позивачем під впливом тяжкої обставини укладання оспорюваних договорів, з огляду на те що укладення відповідного договору про переведення боргу у ч. 3 ст. 22 ЗУ "Про теплопостачання" не передбачено, тобто не визначено, що підставою правонаступництва є саме договір, отже, правонаступництво не залежить від укладення / неукладення договору, тоді як у справі № 904/544/24 правовою підставою позову є статі 203, 215, 233 ЦК України, частина третя статті 73-2, частина перша та десята статті 78 ГК України, і позивач не погодився з посиланням відповідача на частину третю статті 22 Закону України «Про теплопостачання» як на підставу для укладення договорів про переведення боргу, оскільки позивач не є правонаступником відповідача-2 за законом, враховуючи зміст цієї статті сторони не вказали про укладення оспорюваних договорів на підставі ст. 22 Закону України «Про теплопостачання», натомість зазначили, що керувалися ст.ст. 520- 523 ЦК України, які є загальними при регулюванні правонаступництва окремих прав та обов'язків між юридичними особами.
? суди встановили й різні правові підстави перебування у "попередніх користувачів" цілісного майнового комплексу (далі також -ЦМК) , яке повернулося до власника і який потім передав його, а також встановили дати укладання цих правочинів.
14.7.1.Так, зазначу, що, як встановив суд у справі №910/3285/24, ЄМК КЕП "Чернігівська ТЕЦ" за договором оренди ЦМК від 25.12.2000 передало в строкове платне користування ТОВ Фірма "ТехНова"; водночас власником орендованого майна залишилася територіальна громада міста Чернігова.
Суди встановили, що заборгованість, яка була предметом переводу боргу, був борг саме ТОВ Фірма "ТехНова" за період дії договору оренди.
Виходжу з того, що в Законі України "Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності", в редакції, яка діяла на час укладання договору оренди (25.12.2000) року, міститься стаття 13, що регламентує строк дії договорів оренди об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності, підстави його дострокового припинення.
Частини п'ята ? сьома статті 13 цього Закону (як станом на 25.12.2000 рік, так і станом на сьогодні) містять таки норми:
"5. Припинення договору оренди не звільняє сторони від виконання зобов'язань за договором, що на момент його припинення залишилися невиконаними, якщо інше не передбачено домовленістю сторін чи не випливає із суті таких зобов'язань. Зобов'язання щодо виробництва та/або надання відповідних комунальних послуг в установленому договором обсязі та належної якості орендодавець несе до моменту повернення орендованого об'єкта орендодавцеві.
6. З метою забезпечення виробництва та/або надання відповідних комунальних послуг в установленому договором обсязі та належної якості орендодавець має право вимагати відстрочення припинення договору оренди на строк до трьох місяців, крім випадків припинення договору в разі знищення орендованого об'єкта.
7. У разі припинення (розірвання) дії договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди у строки і на умовах, визначених договором та в установленому цим Законом порядку, надати документи, що підтверджують відсутність будь-яких зобов'язань за об'єктом оренди."
Зауважую, що в преамбулі цього Закону передбачено, що закон визначає особливості передачі в оренду об'єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності, особливості оренди таких об'єктів.
14.7.2. Разом з тим у справі №904/544/24 суди встановили, що 08.09.2020 майно з вироблення теплової енергії передав його власник та правоволоділець ТОВ «Кам'янське ТГК» за концесійним договором.
Абзац третій статті 25 Закону "Про концесію" договір має містити умови про права та обов'язки у концесійному договорі, у тому числі розподіл прав на об'єкт концесії після його прийняття в експлуатацію.
14.8. Отже, очевидний той факт, що різними є фактичні обставини справи та доказова база, а з огляду на правові підстави позову відмінні й питання, які входили до предмета доказування, а тому, на моє переконання, і різними та неподібними є правовідносини, що виключає можливість прийняття справи на розгляд об'єднаної палати.
14.9. Про те що відносини не подібні, стверджують і самі сторони у цій справі.
14.10. Подібність правовідносин ані колегією суддів ані об'єднаною палатою не досліджувалася і щодо справ № 910/5082/18, № 910/7715/18, № 910/5095/18, № 910/5080/18, № 910/10953/24, які вказані у пунктах 4.21?4.22 ухвали від 18 березня 2026 року та пункті 29 ухвали об'єднаної палати від 20.04.2026.
15. Щодо належного аргументування підстави відступлення від висновку
16. Вважаю, що задля гарантування юридичної визначеності і передбачуваності об'єднана палата може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належних підстав та належного обґрунтування.
17.Підстави необхідності відступу мають бути мотивовані і наведені не лише в постанові об'єднаної палати, ухваленій за наслідками вирішення спору по суті, а й ухвалі відповідної колегії про передачу справи на розгляд об'єднаної палати.
18. Крім цього, я вважаю, що слід розрізняти випадки, коли колегія суддів передає справу за клопотанням сторони / або з огляду на обрану ним підставу касаційного оскарження (пункт другий частини другої статті "287 ГПК України) та коли колегія суддів з власної ініціативи передає справу на розгляд об'єднаної палати.
18.1. Ця відмінність обумовлена повноваженнями Верховного Суду, які напряму залежать від меж і предмета касаційного оскарження, доводів / аргументів, підстав касаційного оскарження і їх заперечення в контексті застосування та дотримання норм права на встановлених судами обставин справи за наданими ними доказами та запереченнями, глибиною і мірою наведення міркувань та обґрунтувань у підставах відступу, забезпеченням належного балансу між гарантуванням та реалізацією права на справедливий суд у відповідності до статті 6 Конвенції учасникам справи, уникненням суддівського свавілля та здійсненням функції щодо єдності судової практики.
19. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17).
20. Для відступу від правової позиції повинні бути тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, адже суд не може відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, оскільки метою відступу є виправлення лише тих неузгодженостей та/чи помилок, що мають фундаментальне значення для судової системи.
21. За таких обставин, на моє переконання, вагомими і визначальними також є мотиви та обґрунтування, з яких виходить колегія суддів для передачі справи на розгляд об'єднаної палати, глибина і міра їх наведення.
22. Законом України «Про теплопостачання» 02.06.2005 № 2633-IV врегульовані правовідносини щодо діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії.
23. Стаття 22 цього Закону має назву "Умови зміни права власності та особливості правонаступництва зобов'язань у сфері теплопостачання".
23.1. Закон України «Про внесення змін до статті 22 Закону України "Про теплопостачання" № 4521-VI від 15.03.2012, зокрема, статтю 22 доповнив частинами третьою ? п'ятою такого змісту:
"У разі якщо суб'єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб'єкт стає правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).
Договори про постачання та транспортування енергоносіїв укладаються з правонаступниками реорганізованої теплопостачальної та/або теплогенеруючої організації виключно за умови погодження порядку погашення заборгованості з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання за попередній період.
Учасник (засновник) теплопостачальної або теплогенеруючої організації у разі прийняття рішення про її ліквідацію забезпечує погашення боргу такої організації перед постачальниками енергоносіїв".
Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, про що свідчить зміст статті 2 Законом України «Про внесення змін до статті 22 Закону України "Про теплопостачання" № 4521-VI від 15.03.2012.
24. Вказана норма діє майже 14 років.
24.1. Очевидним є і той факт, що за вказаний час склалося як правозастосування цієї норми суб'єктами господарювання, державними органами, в тому числі й регулятором, так і її тлумачення, зокрема й Верховним Судом, про що свідчить реєстр судових рішень.
25. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).
26. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
26.1. Водночас ухвала про передачу цієї справи на розгляд об'єднаної палати мотивована покликанням на пояснювальну записку до закону України «Про внесення змін до статті 22 Закону України "Про теплопостачання" № 4521-VI від 15.03.2012, та наведення цитат з постанов Верховного Суду у двох справах, які не є релевантними до цієї справи.
27. Вважаю, що за наведеного міркування, глибини та міри, ураховуючи вказане вище у стороннього розумного та обізнаного спостерігача може скластися думка, що в межах найвищого судового органу країни розвивається конфліктна практика, в якій сам цей суд стає джерелом правової невизначеності.
28. З урахуванням наведеного, за відсутності подібності правовідносин та фактично неналежного мотивування про передачу справи на розгляд об'єднаної палати, з огляду на те що колегія суддів з власної ініціативи постановила передати справу на її розгляд, а не за клопотанням сторони чи визнанням колегії суддів, що скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права як підстави касаційного оскарження за пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, саме у колегії суддів наявний обов'язок належним чином обґрунтувати необхідність відступу, зокрема й звертаючи увагу на підстави відступу, висловлені Великою Палатою Верховного Суду та ЄСПЛ, вважаю, що в об'єднаної палати були відсутні підстави для прийняття справи до розгляду, адже відсутнє компетенційнє повноваження об'єднаної палати.
Окрему думку складено відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Т. Малашенкова